
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.06.02
01:00
Ну здрастуй, літо, здрастуй, літо! -
Загнала спека в холодок.
І я теж літній чи елітний -
Впадаю в паморозь думок.
Уся планета вже тепліє,
І тануть скрізь льодовики.
Лише на теренах росії
Загнала спека в холодок.
І я теж літній чи елітний -
Впадаю в паморозь думок.
Уся планета вже тепліє,
І тануть скрізь льодовики.
Лише на теренах росії
2023.06.02
00:51
На кам’яних островах самотності
Троянди спраглі жадають води
Напередодні грози.
Море вечорів молодого листя
І сердець – мідних шматочків Неба:
Прислухаюсь до цокотіння годинника,
Коли троянди спраглі жадають води.
У Всесвіті яблуневому, серед порож
Троянди спраглі жадають води
Напередодні грози.
Море вечорів молодого листя
І сердець – мідних шматочків Неба:
Прислухаюсь до цокотіння годинника,
Коли троянди спраглі жадають води.
У Всесвіті яблуневому, серед порож
2023.06.01
23:41
Міняю стильний хмарочос
На вікна з виглядом на море.
Розхристаних думок хаОс,
На мирну царину простору.
Коштовне срібло на бджолу,
Що у меду купає літо,
Кредитів чорну кабалу —
На вікна з виглядом на море.
Розхристаних думок хаОс,
На мирну царину простору.
Коштовне срібло на бджолу,
Що у меду купає літо,
Кредитів чорну кабалу —
2023.06.01
23:31
Ідеш і бачиш сон ліричний,
Ідеш ти вільно, феєрично,
Неначе Вавилона цар;
Та ти, деннице, не загинеш,
І ні прокльони, ні провини
Не забруднили твоїх чар.
Ідеш ти вільно, феєрично,
Неначе Вавилона цар;
Та ти, деннице, не загинеш,
І ні прокльони, ні провини
Не забруднили твоїх чар.
2023.06.01
21:19
був ти для мене тільки чотирикутником паперу
але моє серце має ту ж форму
був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром
слова твої ясніли кольором
але моє серце має ту ж форму
був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром
слова твої ясніли кольором
2023.06.01
17:29
В тісному бомбосховищі , в задусі,
В півтемряві народ сидить, стоїть.
І молоді жінки, й старі бабусі,
І діточки чекають на ту мить,
Як скінчиться, нарешті, ця навала,
З цієї можна вийти духоти.
Сирени, наче благості чекали
Та дослухались. Десь із в
В півтемряві народ сидить, стоїть.
І молоді жінки, й старі бабусі,
І діточки чекають на ту мить,
Як скінчиться, нарешті, ця навала,
З цієї можна вийти духоти.
Сирени, наче благості чекали
Та дослухались. Десь із в
2023.06.01
08:58
Жасміново-трояндово
у травні вечоріє,
а уночі акації
солодкий подих віє
натомлений турботами
легенький вітерець,
і сни квітково-ягідні
в кімнату навпростець
у травні вечоріє,
а уночі акації
солодкий подих віє
натомлений турботами
легенький вітерець,
і сни квітково-ягідні
в кімнату навпростець
2023.06.01
06:42
Лягай, поспи, поки ракета
ще не поцілила у дім,
забулася у сні планета,
із вікон не клубиться дим.
Але наразі це недовго
вже палець тисне кнопку – «Пуск» –
вищить повітряна тривога,
ще не поцілила у дім,
забулася у сні планета,
із вікон не клубиться дим.
Але наразі це недовго
вже палець тисне кнопку – «Пуск» –
вищить повітряна тривога,
2023.06.01
04:32
Обчухрали нахаби тутешні
З гілочок скороспілі плоди, –
Ягідки соковиті черешні
Залишили лиш тільки сліди
Кісточок на газоні зеленім,
А на вітті – одних черешків, –
Поживилася вдосталь шалена
Зграя вічно голодних шпаків.
З гілочок скороспілі плоди, –
Ягідки соковиті черешні
Залишили лиш тільки сліди
Кісточок на газоні зеленім,
А на вітті – одних черешків, –
Поживилася вдосталь шалена
Зграя вічно голодних шпаків.
2023.05.31
21:57
Не знаю чи зміг би тебе забути.
Пам'ять — всього лиш потреба привласнити,
Те, що тобі не належить. Як голос,
Як дотик до стегон прекрасної діви,
Як слово, яке про любов мироносить,
Як місто в якому печуть сувеніри
Чи крихітні форми його середмістя
Пам'ять — всього лиш потреба привласнити,
Те, що тобі не належить. Як голос,
Як дотик до стегон прекрасної діви,
Як слово, яке про любов мироносить,
Як місто в якому печуть сувеніри
Чи крихітні форми його середмістя
2023.05.31
19:26
Вже колобродять перші хитрі сни,
І хрестить ніч зірками путь на щастя.
Сторожить місяць синіх нив лани,
І древній сад святить плодів багаття.
Це неба синьо - жовте вишиття.
Холодне від журби. Ясне з любові.
В зірках читає кожен шлях життя.
І хрестить ніч зірками путь на щастя.
Сторожить місяць синіх нив лани,
І древній сад святить плодів багаття.
Це неба синьо - жовте вишиття.
Холодне від журби. Ясне з любові.
В зірках читає кожен шлях життя.
2023.05.31
12:18
Ой, згодна я... і це уже не жарти.
Коли вже є оказія така,
то розумію, після сорока
журитися за юними не варто.
Якщо так ся подобає тобі,
то я не розчарую серцеїда.
Чого б ото не вийти і собі
Коли вже є оказія така,
то розумію, після сорока
журитися за юними не варто.
Якщо так ся подобає тобі,
то я не розчарую серцеїда.
Чого б ото не вийти і собі
2023.05.31
12:12
Це не біда, що і тобі за сорок
і що мені із гаком... ой-йо-йой...
усе одно я буду твій герой
ліричний – уві сні і... у вівторок.
У тебе серце все-таки не лід
і ми обоє думати повинні,
як зупинити вік посередині:
і що мені із гаком... ой-йо-йой...
усе одно я буду твій герой
ліричний – уві сні і... у вівторок.
У тебе серце все-таки не лід
і ми обоє думати повинні,
як зупинити вік посередині:
2023.05.31
10:27
У травах шовкових — на щастя підкова,
під плотом зубчастим — суниці медвяні,
коралі ожини, лохина бузкова —
ваніллю пахтять, наче пляцки* духмяні.
В ставку білий лебідь з лебідкою в парі
цілуються лагідно — шийки сердечком.
Малиновий вечір тримає
під плотом зубчастим — суниці медвяні,
коралі ожини, лохина бузкова —
ваніллю пахтять, наче пляцки* духмяні.
В ставку білий лебідь з лебідкою в парі
цілуються лагідно — шийки сердечком.
Малиновий вечір тримає
2023.05.31
10:13
Тихо линув
тополиний
пух.
Тупо линув.
Дух на мухи
дмух!
На потухлі.
тополиний
пух.
Тупо линув.
Дух на мухи
дмух!
На потухлі.
2023.05.31
09:35
Сонячним спектром
простір проспектів
літо з ковша поливає.
Ввечері місто
стрілами вулиць
від спеки до парків тікає.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...простір проспектів
літо з ковша поливає.
Ввечері місто
стрілами вулиць
від спеки до парків тікає.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Любко Дереш. Трохи пітьми, або На краю світу.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Любко Дереш. Трохи пітьми, або На краю світу.
Червоні скорпіони кайфу
Любко Дереш. Трохи пітьми, або На краю світу. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2007. – 288 с.
Міні-передмова від автора попереджає читача (всяко може бути!), що «цей твір не можна вважати ані художнім, ані терапевтичним – жодної з таких цінностей до нього не закладалося». Овва! А що закладалося, які цінності? Пошукаємо!
Щодо терапевтичних – тут усе ніби ясно, їх у цих «записах» ( так автор визначає жанр книги) немає, бо яка терапія може бути на неформальному фестивалі самогубців?! Отже, це «не більше, ніж картографія певних теренів людської свідомості». Але людей серед персонажів шаманського дійства, що відбувається на далекій полонині в Карпатах, у переддень свята Івана Купала щось не видко! Хіба цей герой роману схожий на людину? - «З намету вилазить бухий у дупель хіпусьо. Він по-собачому кудлатий і весь вкритий червоними смужками від коматозного лежання в траві. Хайр чувака схожий на гніздо птеродактиля. Його руки по лікоть обвішані феньками, а на шиї теліпається сталевий пацифік. Його джинси м’яті, пописані ручкою і мокрі на дупі й нижче. Це значить – спав на мокрій землі». Зрештою, якщо це майбутній мрець, то він так і мав би виглядати!
Фестиваль самогубців виявляється театром абсурду, де кожен актор має свою маску, свою «шизу», і де від самого початку і до трагічного фіналу «ніхто нікому нічого не винен», хоча спроби знайти однодумців у репліках звучать: «Він і приїхав з такою ціллю. Світ не дає йому відповіді, і він шукає людину, з якою можна порозумітися».
Всі учасники дійства перебувають у перманентному стані початкової параної: «Коли зникли голоси, я втратив усе, що до того мав. Я втратив знання вітру. Втратив знання хмар. Я не міг керувати стихіями…Став мішком із кістками. Але найстрашніше – я втратив своє істинне ім’я»; «…квартира давила мені на психіку. Мене брала тривога, а ночами, при вимкненому світлі, зі мною траплялися напади паніки. Я прокидався в поту, не пам’ятаючи конкретно, що мені щойно снилося. І тільки кислуватий металічний присмак в роті навіював смутні образи чогось задушливого, глевкого, потойбічного…У сні я глибоко в собі знав, що ось це і є справжня нечиста сила і з нею жарти погані».
Коли перегортаєш останню сторінку книги, виникає крамольна думка, що автор просто кепкує з читачів, яких, судячи з накладу видання, має бути аж 7 тисяч! Особливо зворушливо звучить назва видавництва – Клуб Сімейного Дозвілля! Але ж, і хохмачі видають книжки у місті Харкові!
Автор роману щиро зізнається: «Каламутна вода б’є звідки?...з мого прихованого «я». Вода брудна…Це символ глибоко витісненої у підсвідомість депресії, яка врешті почала виходити на поверхню…помиї били фонтаном…я зрозумів суть проблеми…». Думаю, читач, якщо він не «психотурист» і «не має досвіду орієнтації на місцевості» суть проблеми зрозумів теж. Аби самому не стати параноїком, залишається після змістовно проведеного сімейного дозвілля, «…пити на ніч липовий чай з медом». І що, пане авторе, допомагає?
Надруковано : "Літературна Україна" №42 2008
Любко Дереш. Трохи пітьми, або На краю світу. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2007. – 288 с.
Міні-передмова від автора попереджає читача (всяко може бути!), що «цей твір не можна вважати ані художнім, ані терапевтичним – жодної з таких цінностей до нього не закладалося». Овва! А що закладалося, які цінності? Пошукаємо!
Щодо терапевтичних – тут усе ніби ясно, їх у цих «записах» ( так автор визначає жанр книги) немає, бо яка терапія може бути на неформальному фестивалі самогубців?! Отже, це «не більше, ніж картографія певних теренів людської свідомості». Але людей серед персонажів шаманського дійства, що відбувається на далекій полонині в Карпатах, у переддень свята Івана Купала щось не видко! Хіба цей герой роману схожий на людину? - «З намету вилазить бухий у дупель хіпусьо. Він по-собачому кудлатий і весь вкритий червоними смужками від коматозного лежання в траві. Хайр чувака схожий на гніздо птеродактиля. Його руки по лікоть обвішані феньками, а на шиї теліпається сталевий пацифік. Його джинси м’яті, пописані ручкою і мокрі на дупі й нижче. Це значить – спав на мокрій землі». Зрештою, якщо це майбутній мрець, то він так і мав би виглядати!
Фестиваль самогубців виявляється театром абсурду, де кожен актор має свою маску, свою «шизу», і де від самого початку і до трагічного фіналу «ніхто нікому нічого не винен», хоча спроби знайти однодумців у репліках звучать: «Він і приїхав з такою ціллю. Світ не дає йому відповіді, і він шукає людину, з якою можна порозумітися».
Всі учасники дійства перебувають у перманентному стані початкової параної: «Коли зникли голоси, я втратив усе, що до того мав. Я втратив знання вітру. Втратив знання хмар. Я не міг керувати стихіями…Став мішком із кістками. Але найстрашніше – я втратив своє істинне ім’я»; «…квартира давила мені на психіку. Мене брала тривога, а ночами, при вимкненому світлі, зі мною траплялися напади паніки. Я прокидався в поту, не пам’ятаючи конкретно, що мені щойно снилося. І тільки кислуватий металічний присмак в роті навіював смутні образи чогось задушливого, глевкого, потойбічного…У сні я глибоко в собі знав, що ось це і є справжня нечиста сила і з нею жарти погані».
Коли перегортаєш останню сторінку книги, виникає крамольна думка, що автор просто кепкує з читачів, яких, судячи з накладу видання, має бути аж 7 тисяч! Особливо зворушливо звучить назва видавництва – Клуб Сімейного Дозвілля! Але ж, і хохмачі видають книжки у місті Харкові!
Автор роману щиро зізнається: «Каламутна вода б’є звідки?...з мого прихованого «я». Вода брудна…Це символ глибоко витісненої у підсвідомість депресії, яка врешті почала виходити на поверхню…помиї били фонтаном…я зрозумів суть проблеми…». Думаю, читач, якщо він не «психотурист» і «не має досвіду орієнтації на місцевості» суть проблеми зрозумів теж. Аби самому не стати параноїком, залишається після змістовно проведеного сімейного дозвілля, «…пити на ніч липовий чай з медом». І що, пане авторе, допомагає?
Надруковано : "Літературна Україна" №42 2008
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Володимир Діброва. АНДРІЇВСЬКИЙ УЗВІЗ"
• Перейти на сторінку •
"Діаманти не бувають завеликими.Софія Андрухович. СЬОМГА."
• Перейти на сторінку •
"Діаманти не бувають завеликими.Софія Андрухович. СЬОМГА."
Про публікацію