Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.03
17:30
хмаровиння білий плин
і самотній пароплав
я шукав себе за цим
де-не-де або деінде
коли бачив моряків
зважувався і питав
а чи хто не зна який
пароплав прибув сьогодні
і самотній пароплав
я шукав себе за цим
де-не-де або деінде
коли бачив моряків
зважувався і питав
а чи хто не зна який
пароплав прибув сьогодні
2026.05.03
16:49
Ми пливемо у світ
На човнах мертвяків
Між пожовклих дошок,
Випадкових батьків,
Над очима зоря,
Під очима синці,
Весла вицвілих брів ,
На човнах мертвяків
Між пожовклих дошок,
Випадкових батьків,
Над очима зоря,
Під очима синці,
Весла вицвілих брів ,
2026.05.03
16:43
Ти завела собі кота.
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.
Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.
Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,
2026.05.03
15:04
Отих думок розпалене багаття
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.
- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.
- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
2026.05.03
14:44
Хитрим, кажуть, свого часу був Павло Тетеря.
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
2026.05.03
13:26
Здається, холод - назавжди...
Лишається себе картати
За невідвідані пенати,
Забуті краплі теплоти.
Пишу проникливі листи -
Цього для щастя малувато!
Здається, холод - назавжди...
Лишається себе картати
За невідвідані пенати,
Забуті краплі теплоти.
Пишу проникливі листи -
Цього для щастя малувато!
Здається, холод - назавжди...
2026.05.03
13:01
В котрімсь містечку раннього ранку
Сидів Бааль Шем Тов і крізь кільця диму
Раз по раз вдивлявся в перехожих.
«Хто це за один, що немовби
У ворота Небес задумав увійти?»-
Питає раббі в учня.
«Той, що шкарпетки шиє.
Він так щодня простує в синагогу
Сидів Бааль Шем Тов і крізь кільця диму
Раз по раз вдивлявся в перехожих.
«Хто це за один, що немовби
У ворота Небес задумав увійти?»-
Питає раббі в учня.
«Той, що шкарпетки шиє.
Він так щодня простує в синагогу
2026.05.03
11:10
Мріями не ходиться — ними літається.
Вони займають простір невагомості,
де речі були розкладені по місцях.
Лад не наводиться, і подовгу там ніхто
не затримується.
Місія з поверненням –
у полумї плазми спротиву.
Назад не приймають без ризику згоріт
Вони займають простір невагомості,
де речі були розкладені по місцях.
Лад не наводиться, і подовгу там ніхто
не затримується.
Місія з поверненням –
у полумї плазми спротиву.
Назад не приймають без ризику згоріт
2026.05.03
10:42
Озираюсь на прожиті роки:
Було вдосталь і грошей, і слави.
Та, до фінішу наближаючись,
Розгубив все, наліво й направо.
Піддавався спокусам неправедним,
Все хотілось чогось, іще кращого,
Чогось більшого, чогось солодшого,
Було вдосталь і грошей, і слави.
Та, до фінішу наближаючись,
Розгубив все, наліво й направо.
Піддавався спокусам неправедним,
Все хотілось чогось, іще кращого,
Чогось більшого, чогось солодшого,
2026.05.03
10:31
Япа-тапа та-па
Япа-тапа чі-па
О хей-о, о хей-да
Тапа-хей-хей-да
Рікі-тата ті-да
Ха, ха, ха, ха, ха, ха
Ей
Япа-тапа чі-па
О хей-о, о хей-да
Тапа-хей-хей-да
Рікі-тата ті-да
Ха, ха, ха, ха, ха, ха
Ей
2026.05.03
09:50
звернення поета України
до суспільства планети Земля)
Ти споглядаєш, як убивця
вже п’ятий рік дітей вбиває,
як смерть регоче білолиця,
як шлях убивцю прокладає.
Війна для тебе – телепоказ
до суспільства планети Земля)
Ти споглядаєш, як убивця
вже п’ятий рік дітей вбиває,
як смерть регоче білолиця,
як шлях убивцю прокладає.
Війна для тебе – телепоказ
2026.05.03
09:43
Щотижня складає сонети,
заупокійні куплети -
чергові «останні ноти»:
могильні плити, скорботи…
Вилизує наївних метрів -
живих і мертвих,
щоб стати членом й лавреатом,
заупокійні куплети -
чергові «останні ноти»:
могильні плити, скорботи…
Вилизує наївних метрів -
живих і мертвих,
щоб стати членом й лавреатом,
2026.05.03
08:49
Ти там, де обіцяє Бог блаженство,
немає: болю, горя і пітьми,
облуди, зради і жалоби ремства,
зміїної спокуси сатани.
Де зорі пестять вічності простори,
чумацьким шляхом ходить вітровій.
Гойдає тиша спокій, наче море
папірусні кораблики надій.
немає: болю, горя і пітьми,
облуди, зради і жалоби ремства,
зміїної спокуси сатани.
Де зорі пестять вічності простори,
чумацьким шляхом ходить вітровій.
Гойдає тиша спокій, наче море
папірусні кораблики надій.
2026.05.03
07:12
То замру, неначе тиша,
То, як вітер, засвищу, -
То писати геть полишу,
То щодня беру й пишу.
То бажаю розказати
Ким я є та звідкіля, -
То змовкаю винувато,
Мов повільна течія.
То, як вітер, засвищу, -
То писати геть полишу,
То щодня беру й пишу.
То бажаю розказати
Ким я є та звідкіля, -
То змовкаю винувато,
Мов повільна течія.
2026.05.02
23:45
Я, як Антоніо Бандерас
Хотів тебе іще й іще раз.
Та ти сказала: скільки можна?
Сьогодні ж піст іще, безбожник!
Хотів тебе іще й іще раз.
Та ти сказала: скільки можна?
Сьогодні ж піст іще, безбожник!
2026.05.02
20:57
я дійсно знаю
про сніги
про відчуття відлиги
подячний сонцю
що колись
зринає з-поза криги
у цім нема фальшивих нот
мій пульс ритмічний рівний
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...про сніги
про відчуття відлиги
подячний сонцю
що колись
зринає з-поза криги
у цім нема фальшивих нот
мій пульс ритмічний рівний
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Любко Дереш. Трохи пітьми, або На краю світу.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Любко Дереш. Трохи пітьми, або На краю світу.
Червоні скорпіони кайфу
Любко Дереш. Трохи пітьми, або На краю світу. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2007. – 288 с.
Міні-передмова від автора попереджає читача (всяко може бути!), що «цей твір не можна вважати ані художнім, ані терапевтичним – жодної з таких цінностей до нього не закладалося». Овва! А що закладалося, які цінності? Пошукаємо!
Щодо терапевтичних – тут усе ніби ясно, їх у цих «записах» ( так автор визначає жанр книги) немає, бо яка терапія може бути на неформальному фестивалі самогубців?! Отже, це «не більше, ніж картографія певних теренів людської свідомості». Але людей серед персонажів шаманського дійства, що відбувається на далекій полонині в Карпатах, у переддень свята Івана Купала щось не видко! Хіба цей герой роману схожий на людину? - «З намету вилазить бухий у дупель хіпусьо. Він по-собачому кудлатий і весь вкритий червоними смужками від коматозного лежання в траві. Хайр чувака схожий на гніздо птеродактиля. Його руки по лікоть обвішані феньками, а на шиї теліпається сталевий пацифік. Його джинси м’яті, пописані ручкою і мокрі на дупі й нижче. Це значить – спав на мокрій землі». Зрештою, якщо це майбутній мрець, то він так і мав би виглядати!
Фестиваль самогубців виявляється театром абсурду, де кожен актор має свою маску, свою «шизу», і де від самого початку і до трагічного фіналу «ніхто нікому нічого не винен», хоча спроби знайти однодумців у репліках звучать: «Він і приїхав з такою ціллю. Світ не дає йому відповіді, і він шукає людину, з якою можна порозумітися».
Всі учасники дійства перебувають у перманентному стані початкової параної: «Коли зникли голоси, я втратив усе, що до того мав. Я втратив знання вітру. Втратив знання хмар. Я не міг керувати стихіями…Став мішком із кістками. Але найстрашніше – я втратив своє істинне ім’я»; «…квартира давила мені на психіку. Мене брала тривога, а ночами, при вимкненому світлі, зі мною траплялися напади паніки. Я прокидався в поту, не пам’ятаючи конкретно, що мені щойно снилося. І тільки кислуватий металічний присмак в роті навіював смутні образи чогось задушливого, глевкого, потойбічного…У сні я глибоко в собі знав, що ось це і є справжня нечиста сила і з нею жарти погані».
Коли перегортаєш останню сторінку книги, виникає крамольна думка, що автор просто кепкує з читачів, яких, судячи з накладу видання, має бути аж 7 тисяч! Особливо зворушливо звучить назва видавництва – Клуб Сімейного Дозвілля! Але ж, і хохмачі видають книжки у місті Харкові!
Автор роману щиро зізнається: «Каламутна вода б’є звідки?...з мого прихованого «я». Вода брудна…Це символ глибоко витісненої у підсвідомість депресії, яка врешті почала виходити на поверхню…помиї били фонтаном…я зрозумів суть проблеми…». Думаю, читач, якщо він не «психотурист» і «не має досвіду орієнтації на місцевості» суть проблеми зрозумів теж. Аби самому не стати параноїком, залишається після змістовно проведеного сімейного дозвілля, «…пити на ніч липовий чай з медом». І що, пане авторе, допомагає?
Надруковано : "Літературна Україна" №42 2008
Любко Дереш. Трохи пітьми, або На краю світу. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2007. – 288 с.
Міні-передмова від автора попереджає читача (всяко може бути!), що «цей твір не можна вважати ані художнім, ані терапевтичним – жодної з таких цінностей до нього не закладалося». Овва! А що закладалося, які цінності? Пошукаємо!
Щодо терапевтичних – тут усе ніби ясно, їх у цих «записах» ( так автор визначає жанр книги) немає, бо яка терапія може бути на неформальному фестивалі самогубців?! Отже, це «не більше, ніж картографія певних теренів людської свідомості». Але людей серед персонажів шаманського дійства, що відбувається на далекій полонині в Карпатах, у переддень свята Івана Купала щось не видко! Хіба цей герой роману схожий на людину? - «З намету вилазить бухий у дупель хіпусьо. Він по-собачому кудлатий і весь вкритий червоними смужками від коматозного лежання в траві. Хайр чувака схожий на гніздо птеродактиля. Його руки по лікоть обвішані феньками, а на шиї теліпається сталевий пацифік. Його джинси м’яті, пописані ручкою і мокрі на дупі й нижче. Це значить – спав на мокрій землі». Зрештою, якщо це майбутній мрець, то він так і мав би виглядати!
Фестиваль самогубців виявляється театром абсурду, де кожен актор має свою маску, свою «шизу», і де від самого початку і до трагічного фіналу «ніхто нікому нічого не винен», хоча спроби знайти однодумців у репліках звучать: «Він і приїхав з такою ціллю. Світ не дає йому відповіді, і він шукає людину, з якою можна порозумітися».
Всі учасники дійства перебувають у перманентному стані початкової параної: «Коли зникли голоси, я втратив усе, що до того мав. Я втратив знання вітру. Втратив знання хмар. Я не міг керувати стихіями…Став мішком із кістками. Але найстрашніше – я втратив своє істинне ім’я»; «…квартира давила мені на психіку. Мене брала тривога, а ночами, при вимкненому світлі, зі мною траплялися напади паніки. Я прокидався в поту, не пам’ятаючи конкретно, що мені щойно снилося. І тільки кислуватий металічний присмак в роті навіював смутні образи чогось задушливого, глевкого, потойбічного…У сні я глибоко в собі знав, що ось це і є справжня нечиста сила і з нею жарти погані».
Коли перегортаєш останню сторінку книги, виникає крамольна думка, що автор просто кепкує з читачів, яких, судячи з накладу видання, має бути аж 7 тисяч! Особливо зворушливо звучить назва видавництва – Клуб Сімейного Дозвілля! Але ж, і хохмачі видають книжки у місті Харкові!
Автор роману щиро зізнається: «Каламутна вода б’є звідки?...з мого прихованого «я». Вода брудна…Це символ глибоко витісненої у підсвідомість депресії, яка врешті почала виходити на поверхню…помиї били фонтаном…я зрозумів суть проблеми…». Думаю, читач, якщо він не «психотурист» і «не має досвіду орієнтації на місцевості» суть проблеми зрозумів теж. Аби самому не стати параноїком, залишається після змістовно проведеного сімейного дозвілля, «…пити на ніч липовий чай з медом». І що, пане авторе, допомагає?
Надруковано : "Літературна Україна" №42 2008
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Володимир Діброва. АНДРІЇВСЬКИЙ УЗВІЗ"
• Перейти на сторінку •
"Діаманти не бувають завеликими.Софія Андрухович. СЬОМГА."
• Перейти на сторінку •
"Діаманти не бувають завеликими.Софія Андрухович. СЬОМГА."
Про публікацію
