Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.07
13:57
Коли, змінивши темний фон,
В яру синіє звабно ранок, -
Стрекоче сойка в унісон
Веселим наспівам веснянок.
Де тче павук сріблясту нить,
Сховавши працю від загалу, -
Шугають протяги щомить
Поміж цвітіннями конвалій.
В яру синіє звабно ранок, -
Стрекоче сойка в унісон
Веселим наспівам веснянок.
Де тче павук сріблясту нить,
Сховавши працю від загалу, -
Шугають протяги щомить
Поміж цвітіннями конвалій.
2026.03.07
10:12
Вуж, який поселився в обійсті,
Як чаклунський неназваний дух,
Що гуляє в розтерзанім місті
У симфоніях злих завірюх.
Вуж крадеться, як пізнє прозріння,
Ніби правда забута, жорстка.
І постане, як ніжне творіння,
Як чаклунський неназваний дух,
Що гуляє в розтерзанім місті
У симфоніях злих завірюх.
Вуж крадеться, як пізнє прозріння,
Ніби правда забута, жорстка.
І постане, як ніжне творіння,
2026.03.07
00:36
Народний голос і народна пісня
У душу проникає до глибин,
Твоє предивним щемом серце тисне,
Мов коси розвіває у верби.
І млоїть так у грудях, тихо млоїть,
І скотиться сльоза несамохіть,
І навіть загрубілий в битвах воїн
У душу проникає до глибин,
Твоє предивним щемом серце тисне,
Мов коси розвіває у верби.
І млоїть так у грудях, тихо млоїть,
І скотиться сльоза несамохіть,
І навіть загрубілий в битвах воїн
2026.03.06
21:15
Світлини в підгаєцькому підземеллі
Фірма
З комірки з переляку через лаз
гайнули так, що заблукали враз.
Фірма
З комірки з переляку через лаз
гайнули так, що заблукали враз.
2026.03.06
18:18
Нарешті я збагнув,
хоч це так очевидно -
Нема мені без тебе
наснаги до життя.
За нетривалий час
ти стала мені рідною -
В минуле,
де відсутня ти,
хоч це так очевидно -
Нема мені без тебе
наснаги до життя.
За нетривалий час
ти стала мені рідною -
В минуле,
де відсутня ти,
2026.03.06
17:20
На подвір’ї кляштору містики
Завесніло, наче то переддень,
Коли брили й цеглини
Стають жовтими квітами.
Вчитель, що пізнав виноград,
Що прийшов з глинища снів,
Сказав-напророчив, що вода на столі
Перетвориться в шкаралущу Істини,
Завесніло, наче то переддень,
Коли брили й цеглини
Стають жовтими квітами.
Вчитель, що пізнав виноград,
Що прийшов з глинища снів,
Сказав-напророчив, що вода на столі
Перетвориться в шкаралущу Істини,
2026.03.06
16:15
Зле дівча, повне вроди
Порятунок людського роду
Личко горде
Вільне дівча, лихе дівча
Не батьків твоїх оце дитинча бо
Хай, дівча, гайда кричати
Порятунок людського роду
Личко горде
Вільне дівча, лихе дівча
Не батьків твоїх оце дитинча бо
Хай, дівча, гайда кричати
2026.03.06
16:03
у кожної дороги є поріг...
у квітки -
мати душу кольорову...
є чорна шаль
для кутання зорі...
солодкі сни -
на ніжну колискову
у квітки -
мати душу кольорову...
є чорна шаль
для кутання зорі...
солодкі сни -
на ніжну колискову
2026.03.06
15:55
Життя - безодня,
Безбарвна мить.
Усе сьогодні
Гниє, смердить.
Читати мушу
Я до кінця
Фальшиві душі,
Безбарвна мить.
Усе сьогодні
Гниє, смердить.
Читати мушу
Я до кінця
Фальшиві душі,
2026.03.06
11:48
Анатолій Д’Актиль (1890-1942)
А ми – червоні кінники,
і це про нас
поповнюють билинники
пісень запас –
про те, як днями млистими
й ночами багрянистими
А ми – червоні кінники,
і це про нас
поповнюють билинники
пісень запас –
про те, як днями млистими
й ночами багрянистими
2026.03.06
11:12
Як дні летять! Їх годі зупинити.
І аркуші злітають стрімголов
З календаря, мов невідчутні миті,
Та крізь папери проступає кров.
Зима, весна і літо пронесуться,
Як марення, як навіжений сон.
Крізь них прогляне невмолима сутність,
І аркуші злітають стрімголов
З календаря, мов невідчутні миті,
Та крізь папери проступає кров.
Зима, весна і літо пронесуться,
Як марення, як навіжений сон.
Крізь них прогляне невмолима сутність,
2026.03.06
09:54
березня 1980 року завершив свій земний шлях неповторний майстер новели, письменник трагічної долі, який завжди був «Собою, Особою, себто особливим»…
У нього є пронизлива новела «Дивак». Головний її герой хлопчик Олесь - НЕ такий, як інші. Він полюбляє ма
У нього є пронизлива новела «Дивак». Головний її герой хлопчик Олесь - НЕ такий, як інші. Він полюбляє ма
2026.03.06
07:58
продовження)
Ярослав Саландяк
Наїв! Наїв! Продовжу про наїв —
мистецький напрям, ворог формалізму.
Мене він часто ранив і гоїв
мою з дитинства логіку залізну,
Ярослав Саландяк
Наїв! Наїв! Продовжу про наїв —
мистецький напрям, ворог формалізму.
Мене він часто ранив і гоїв
мою з дитинства логіку залізну,
2026.03.06
06:05
Ранкове затишшя... Півсонні тумани
На луках вологих незрушно лежать, -
Порушує явно світання бажане
Затверджений часом короткий формат.
Подовжує лінощі сяйне проміння
І птиці не пробують ритми й лади, -
Сповиті ще з ночі важким безгомінням,
У моро
На луках вологих незрушно лежать, -
Порушує явно світання бажане
Затверджений часом короткий формат.
Подовжує лінощі сяйне проміння
І птиці не пробують ритми й лади, -
Сповиті ще з ночі важким безгомінням,
У моро
2026.03.06
00:43
Дарую щедро крижані октави
І білосніжні радісні свята.
Вдягну, мов для красивої вистави,
У білі шуби села та міста.
Різдвяна зірка сяє вам ласкаво,
А хуртовина смуток заміта.
Неначе режисер, почую "браво",
І білосніжні радісні свята.
Вдягну, мов для красивої вистави,
У білі шуби села та міста.
Різдвяна зірка сяє вам ласкаво,
А хуртовина смуток заміта.
Неначе режисер, почую "браво",
2026.03.06
00:21
Мовою ворога шукають друзів серед ворогів.
Між політиками і повіями існують взаємоповага і взаємозамінність.
Вічний диктатор – «вічний двигун» московської влади.
Той, хто голосніше кричить, створює ефект чисельної переваги.
Злочинам сприяють б
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Діаманти не бувають завеликими.Софія Андрухович. СЬОМГА.
Софія Андрухович. СЬОМГА. Роман. – К.: Нора-друк, 2007. – 352 с.
Роман, про який мова, спокійно міг прибрати будь-яку іншу назву, прикладом: ІНЖИР, або ДУРДОМ чи РИС – СИР. Зрештою, і СЬОМГА теж непогано. Головне, ця риба згадується кількома реченнями і до подій у романі не має жодного стосунку, хіба тільки як вишукана екзотична алегорія.
Письменниця відверта і правдива: «Я можу вигадувати все, що завгодно, можу дотримуватись документальної точності, переповідаючи те, що мені відомо, описувати, що сама бачила – і завжди говоритиму лише про себе. Описуючи інших людей, їхню зовнішність і слова – я описуватиму тільки себе саму. В інших я не можу побачити нічого, крім свого відображення». Отже, роман автобіографічний. Текст мав би нагадувати щоденник, але для цього він занадто перенасичений найдрібнішими деталями, що стосуються як предметного, так і чуттєвого світів: «…я насправді ще спала і бачила все це увісні. Це був один із тих рідкісних випадків, коли сон і дійсність повністю збіглися.», або таке: «…м’ясо займало у моєму житті перше місце…моїм особливим делікатесом були куряча шкірка і фляки…». Оповідь тягнеться неможливо довго, здається, довше, ніж у реальному житті. «Ці видіння влипли в мою пам’ять, вгрузли в неї, як трактор вгрузає у свіже живе болото. Вони закипали і виступали на поверхню з настирливими схлипами й плямканням, розганяючи сни і невинні думки» - це зізнання авторки й одночасно героїні роману дещо прояснює.
Події, про які розповідає авторка, нагадують справжній дурдом. І справді, «дурдом скидався на королівство», бо про нього повідала наслідна принцеса, наразі – Софія Андрухович. Принагідно зауважу, що магія прізвища діє безвідмовно. Можливо, навіть трохи на шкоду Софії, бо очікування дива – це ще не диво, а тільки його анонсування, деколи передчасне.
Повідала молода авторка ще багато різного – переповідати немає сенсу, та й зрештою, це неможливо. Зміст викликає різнокольорові враження, від чорно-бридких до яскраво-сліпучих. Мовна вправність письменниці незаперечна – чиста літературна мова (правда, не без вкраплень молодіжного сленгу, але того сленгу навдивовижу мало, як на моду, що панує серед її ровесників-прозаїків). Я вже згадувала про насиченість тексту роману найдрібнішими деталями, але хочу підкреслити, що ті деталі художньо виразні й вмотивовані. Інша справа, що не завжди естетично виглядають. Цитую найделікатніші: «Я забула згадати про запах – а це чи не найважливіша річ на території дурки…ти чув цю важку, густу, моторошну суміш, ядучу й отруйну. Вона навалювалась на плечі, всмоктувалась порами шкіри, її дуже важко було позбутись…Запах дурдому був наче первісною субстанцією…»
На деяких розділах моя читацька цікавість пасувала, залишалась тільки фахова. Деякі сторінки незвично відверті, але, говорячи словами самої авторки - «…нічого нового, стандартний набір, складений із суміші уламків різних субкультур.., та підліткових уявлень про життя».
У чому сенс написання роману СЬОМГА? Я довго розгадувала цей ребус. Виповісти всю себе? Для кого? Є багато речей, про які люди раніше делікатно мовчали. Софія вважає стриманість пережитком минулого і не переймається такими дрібницями – «що мені до королеви Англії?».
Менш за все, мета моїх висновків - виголошувати проповідь! Інше покоління, інші цінності, інша література. Я чесно намагалась це зрозуміти і пояснити, хоча б для самої себе. Не знаю, чи мені це вдалося. Не впевнена!
Тетяна Дігай
P.S. До речі, у пані Софії сьогодні, тобто 17 листопада перше 25-річчя!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Діаманти не бувають завеликими.Софія Андрухович. СЬОМГА.
Софія Андрухович. СЬОМГА. Роман. – К.: Нора-друк, 2007. – 352 с.
Роман, про який мова, спокійно міг прибрати будь-яку іншу назву, прикладом: ІНЖИР, або ДУРДОМ чи РИС – СИР. Зрештою, і СЬОМГА теж непогано. Головне, ця риба згадується кількома реченнями і до подій у романі не має жодного стосунку, хіба тільки як вишукана екзотична алегорія.
Письменниця відверта і правдива: «Я можу вигадувати все, що завгодно, можу дотримуватись документальної точності, переповідаючи те, що мені відомо, описувати, що сама бачила – і завжди говоритиму лише про себе. Описуючи інших людей, їхню зовнішність і слова – я описуватиму тільки себе саму. В інших я не можу побачити нічого, крім свого відображення». Отже, роман автобіографічний. Текст мав би нагадувати щоденник, але для цього він занадто перенасичений найдрібнішими деталями, що стосуються як предметного, так і чуттєвого світів: «…я насправді ще спала і бачила все це увісні. Це був один із тих рідкісних випадків, коли сон і дійсність повністю збіглися.», або таке: «…м’ясо займало у моєму житті перше місце…моїм особливим делікатесом були куряча шкірка і фляки…». Оповідь тягнеться неможливо довго, здається, довше, ніж у реальному житті. «Ці видіння влипли в мою пам’ять, вгрузли в неї, як трактор вгрузає у свіже живе болото. Вони закипали і виступали на поверхню з настирливими схлипами й плямканням, розганяючи сни і невинні думки» - це зізнання авторки й одночасно героїні роману дещо прояснює.
Події, про які розповідає авторка, нагадують справжній дурдом. І справді, «дурдом скидався на королівство», бо про нього повідала наслідна принцеса, наразі – Софія Андрухович. Принагідно зауважу, що магія прізвища діє безвідмовно. Можливо, навіть трохи на шкоду Софії, бо очікування дива – це ще не диво, а тільки його анонсування, деколи передчасне.
Повідала молода авторка ще багато різного – переповідати немає сенсу, та й зрештою, це неможливо. Зміст викликає різнокольорові враження, від чорно-бридких до яскраво-сліпучих. Мовна вправність письменниці незаперечна – чиста літературна мова (правда, не без вкраплень молодіжного сленгу, але того сленгу навдивовижу мало, як на моду, що панує серед її ровесників-прозаїків). Я вже згадувала про насиченість тексту роману найдрібнішими деталями, але хочу підкреслити, що ті деталі художньо виразні й вмотивовані. Інша справа, що не завжди естетично виглядають. Цитую найделікатніші: «Я забула згадати про запах – а це чи не найважливіша річ на території дурки…ти чув цю важку, густу, моторошну суміш, ядучу й отруйну. Вона навалювалась на плечі, всмоктувалась порами шкіри, її дуже важко було позбутись…Запах дурдому був наче первісною субстанцією…»
На деяких розділах моя читацька цікавість пасувала, залишалась тільки фахова. Деякі сторінки незвично відверті, але, говорячи словами самої авторки - «…нічого нового, стандартний набір, складений із суміші уламків різних субкультур.., та підліткових уявлень про життя».
У чому сенс написання роману СЬОМГА? Я довго розгадувала цей ребус. Виповісти всю себе? Для кого? Є багато речей, про які люди раніше делікатно мовчали. Софія вважає стриманість пережитком минулого і не переймається такими дрібницями – «що мені до королеви Англії?».
Менш за все, мета моїх висновків - виголошувати проповідь! Інше покоління, інші цінності, інша література. Я чесно намагалась це зрозуміти і пояснити, хоча б для самої себе. Не знаю, чи мені це вдалося. Не впевнена!
Тетяна Дігай
P.S. До речі, у пані Софії сьогодні, тобто 17 листопада перше 25-річчя!
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Любко Дереш. Трохи пітьми, або На краю світу."
• Перейти на сторінку •
"Я хочу хвоста, або кубик Рубіка. Таня Малярчук"
• Перейти на сторінку •
"Я хочу хвоста, або кубик Рубіка. Таня Малярчук"
Про публікацію
