Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.29
21:59
Скляне повітря, тиша нежива.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
2026.01.29
19:57
МАГІСТРАЛ
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
2026.01.29
18:05
о так я відьмача
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
2026.01.29
18:01
Шукаю на Святій Землі пейзажі,
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
2026.01.29
17:20
Нас поєднало. Правда, не навіки.
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
2026.01.29
16:03
Цікаво, як же вміють москалі
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
2026.01.29
11:43
То він мене ніколи не кохав.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів не висказаних рими
під небесами бурштинових слив.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів не висказаних рими
під небесами бурштинових слив.
2026.01.29
11:26
Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
2026.01.29
11:12
Поліфонія – лебедине звучання
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
2026.01.29
10:42
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
і є душа – іще не скорена,
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
і є душа – іще не скорена,
2026.01.29
05:37
То в жар мене, то в холод кине,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
2026.01.28
23:03
У цьому будинку зникають душі....
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
2026.01.28
20:52
Не вгамую серця стук...
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
2026.01.28
20:24
…ось вона, ось… старенька верба
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
2026.01.28
18:46
Усе сторчма на цім святковім світі.
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
2026.01.28
13:37
Які красиві ці сніги!
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Дениско (1954) /
Проза
Півень
Опісля заметілі, якраз на повний місяць, ударили сильні морози – мінус 26 градусів. Ранесенько чорний давній гучномовець дротового радіо повідомив, що заняття в школі скасовано. Мені, учню початкових класів, ця звістка вельми сподобалась. Поснідавши, спускався санчатами з пагорбів над балкою разом з дітьми нашого сільського кутка. Було весело.
Вечором тато вніс у хату могутнього півня і посадив його у велику корзину з двома вухами. Картина вражала: на півнячих сергах висіли неоковирні шматки льоду. Як виявилось, сердешний півень, п’ючи воду, щоразу мочив серги. Ну а сильний мороз довершив справу…
Коли лід розтанув, стало видно масштаб відмороження м’ясистих відростків під шиєю – близько третини побіліло та посіріло. Півень сидів у корзині тихо, яко миша. Мабуть, біль сковував його м’язи…
Мама, взявши швацький сантиметр, обережно зняла мірку довкола півнячої голови, щоб пошити зо фланелі захисний чохол на серги. Бо півень, скльовуючи зерно, міг роз’ятрити жахливі рани. Швейний виріб із багряної тканини вийшов файним. А вставлені резинки надійно тримали чохол. Батьки раз на добу змащували рани якимись ліками. Я часто заглядав до півня, вмостившись на стільчику біля корзини. Ніжно гладив його красивий гребінь та кришив йому свій пиріжок. Хоча трохи побоювався, бо пам’ятав, як півень нападав на мене у курнику, коли я забирав яєчка на сідалі. Ще б пак – півнячі шпори на ногах нагадували вепрячі ікла.
Через тиждень півень явно пішов на поправку. Вистрибнувши з корзини, почав освоювати нову територію. Облазив усі закутки, і під ліжками – теж. Вигнав кота з кухні на горище. Любив дивитися вечорами, схиливши набік голову, на велику гасову лампу. Вона висіла на сволоці, мала велике розсіювальне скло і гніт не смужковий, а кільцевий. Світла у хаті було багато. А ще лампа співала – тихесеньку неповторну мелодію під час горіння. Певно, ці звуки зачаровували півня, бо він, сидячи на табуретці, міг довго не рухатися.
Може, півень мешкав у хаті й довше, та незабаром морози пересілися, а рани загоїлися. А ще він став будити нас серед ночі своїм могутнім, хриплуватим голосом. Тож тато відніс його в курник.
Дивні метаморфози відбулися з півнем після одужання. Коли я приходив у курник по яєчка, то півень уже не нападав як колись. Підійшовши до мене, легесенько стукав дзьобом у носок чобота та згукував своїх курочок, так – ніби знайшов їстівний скарб…
2023
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Півень
Опісля заметілі, якраз на повний місяць, ударили сильні морози – мінус 26 градусів. Ранесенько чорний давній гучномовець дротового радіо повідомив, що заняття в школі скасовано. Мені, учню початкових класів, ця звістка вельми сподобалась. Поснідавши, спускався санчатами з пагорбів над балкою разом з дітьми нашого сільського кутка. Було весело.Вечором тато вніс у хату могутнього півня і посадив його у велику корзину з двома вухами. Картина вражала: на півнячих сергах висіли неоковирні шматки льоду. Як виявилось, сердешний півень, п’ючи воду, щоразу мочив серги. Ну а сильний мороз довершив справу…
Коли лід розтанув, стало видно масштаб відмороження м’ясистих відростків під шиєю – близько третини побіліло та посіріло. Півень сидів у корзині тихо, яко миша. Мабуть, біль сковував його м’язи…
Мама, взявши швацький сантиметр, обережно зняла мірку довкола півнячої голови, щоб пошити зо фланелі захисний чохол на серги. Бо півень, скльовуючи зерно, міг роз’ятрити жахливі рани. Швейний виріб із багряної тканини вийшов файним. А вставлені резинки надійно тримали чохол. Батьки раз на добу змащували рани якимись ліками. Я часто заглядав до півня, вмостившись на стільчику біля корзини. Ніжно гладив його красивий гребінь та кришив йому свій пиріжок. Хоча трохи побоювався, бо пам’ятав, як півень нападав на мене у курнику, коли я забирав яєчка на сідалі. Ще б пак – півнячі шпори на ногах нагадували вепрячі ікла.
Через тиждень півень явно пішов на поправку. Вистрибнувши з корзини, почав освоювати нову територію. Облазив усі закутки, і під ліжками – теж. Вигнав кота з кухні на горище. Любив дивитися вечорами, схиливши набік голову, на велику гасову лампу. Вона висіла на сволоці, мала велике розсіювальне скло і гніт не смужковий, а кільцевий. Світла у хаті було багато. А ще лампа співала – тихесеньку неповторну мелодію під час горіння. Певно, ці звуки зачаровували півня, бо він, сидячи на табуретці, міг довго не рухатися.
Може, півень мешкав у хаті й довше, та незабаром морози пересілися, а рани загоїлися. А ще він став будити нас серед ночі своїм могутнім, хриплуватим голосом. Тож тато відніс його в курник.
Дивні метаморфози відбулися з півнем після одужання. Коли я приходив у курник по яєчка, то півень уже не нападав як колись. Підійшовши до мене, легесенько стукав дзьобом у носок чобота та згукував своїх курочок, так – ніби знайшов їстівний скарб…
2023
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
