Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.12
14:03
У мене на грудях ти стогнеш, і довго,
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
2025.12.12
12:51
Марія Лавренюк. Улиянка. Роман. —Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2024. —216 с.
Чи не кожен автор рецензії замислюється над тим, чому не оминув увагою твір того чи іншого письменника, що підштовхнуло його до роздумів про прочитане і, власне, якими б
2025.12.12
07:59
ця присутність незримо гріє
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
2025.12.12
07:34
Дзвінок бентежний тишу зранив —
не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
2025.12.12
06:55
Заспаний ранок туманиться
Стишено далі в півсні, -
Росами вкрита вівсяниця
Губить краплини ясні.
Чується каркання галичі,
В озері - слески плотви, -
Запах цвітіння вчучається
І шелестіння трави.
Стишено далі в півсні, -
Росами вкрита вівсяниця
Губить краплини ясні.
Чується каркання галичі,
В озері - слески плотви, -
Запах цвітіння вчучається
І шелестіння трави.
2025.12.12
01:13
Чому спізнивсь у школу ти? –
Питає вчителька Сашка Гудзя.
- На рибу з татом нині мали йти,
Та він мене з собою не узяв.
- Тобі ж, напевно, батько пояснив,
Чому до школи йти. Не на ставок.
- Еге ж. Сказав, чому не піду з ним.
Питає вчителька Сашка Гудзя.
- На рибу з татом нині мали йти,
Та він мене з собою не узяв.
- Тобі ж, напевно, батько пояснив,
Чому до школи йти. Не на ставок.
- Еге ж. Сказав, чому не піду з ним.
2025.12.11
21:42
Відколоситься, відголоситься,
Відцвіте, відшумить, відіграє.
Сива осінь - журлива пророчиця
Позбирає лелеки у зграї.
І відплаче дощем, і відмолиться,
Відгорить, порозносить димами.
Побілішає місто та вулиця,
Відцвіте, відшумить, відіграє.
Сива осінь - журлива пророчиця
Позбирає лелеки у зграї.
І відплаче дощем, і відмолиться,
Відгорить, порозносить димами.
Побілішає місто та вулиця,
2025.12.11
21:24
Ітимеш у лютий мороз
Босоніж крізь поле стооке,
Крізь спогади, сосни тривог,
Крізь мороку дивні мороки.
Ітимеш стернею кудись,
До крові поранивши стопи.
Ітимеш у даль чи у вись
Босоніж крізь поле стооке,
Крізь спогади, сосни тривог,
Крізь мороку дивні мороки.
Ітимеш стернею кудись,
До крові поранивши стопи.
Ітимеш у даль чи у вись
2025.12.11
21:00
Розлючений Куремса у шатрі
Своєму собі місця не знаходив.
Кляв і Данила, й дощову погоду,
Й набіги шаленіючих вітрів.
Вже стільки літ він прагне одного:
Розширити монгольські володіння,
В Данила землі відібрати з півдня,
Улуса щоб розширити свого.
Своєму собі місця не знаходив.
Кляв і Данила, й дощову погоду,
Й набіги шаленіючих вітрів.
Вже стільки літ він прагне одного:
Розширити монгольські володіння,
В Данила землі відібрати з півдня,
Улуса щоб розширити свого.
2025.12.11
20:24
Де безмежність засяяла спалахом зірки новОї
Де космічні потоки сплітають галактикам коси,
Там у просторі часу лунає наспІв із любові
Нам про те, що чекає на нас і що вже відбулося.
А любов - вона вічна Чумацького шляху скиталиця,
Не погасне на Обру
Де космічні потоки сплітають галактикам коси,
Там у просторі часу лунає наспІв із любові
Нам про те, що чекає на нас і що вже відбулося.
А любов - вона вічна Чумацького шляху скиталиця,
Не погасне на Обру
2025.12.11
13:19
Зима безсніжна оселилась
У час оголених дерев,
І десь далеко чути рев,
Пропаща рветься гірко сила.
Для попелищ нема різниці.
За роком рік одне і теж.
Червоне ллють сповна без меж
У час оголених дерев,
І десь далеко чути рев,
Пропаща рветься гірко сила.
Для попелищ нема різниці.
За роком рік одне і теж.
Червоне ллють сповна без меж
2025.12.11
11:25
Ніч стелила сиві сни
на стежину білу.
За п'ять років до війни
я тебе зустріла.
Посиділи сам на сам
у кафе готичнім:
Музика... поезій храм
і слова ліричні.
на стежину білу.
За п'ять років до війни
я тебе зустріла.
Посиділи сам на сам
у кафе готичнім:
Музика... поезій храм
і слова ліричні.
2025.12.11
07:14
Десь отам за видноколом
Край спокою і добра, -
Там в яскраво-синій колір
Вбрані лагідні моря.
Там хмариночки прозорі
Не затінюють блакить
І немає вбитих горем,
І стривожених щомить...
Край спокою і добра, -
Там в яскраво-синій колір
Вбрані лагідні моря.
Там хмариночки прозорі
Не затінюють блакить
І немає вбитих горем,
І стривожених щомить...
2025.12.10
23:47
Поповзла завіса, схоже,
Зал готує очі й слух.
Ми удвох. Затишна ложа
І легкий парфумів дух.
У житті ми ті ж актори.
Не на сцені хоч, але
Почуттів примхливе море
Зал готує очі й слух.
Ми удвох. Затишна ложа
І легкий парфумів дух.
У житті ми ті ж актори.
Не на сцені хоч, але
Почуттів примхливе море
2025.12.10
22:41
Гадаю, що байка про Зайця й Ведмедя багатьом відома. Оповім її тим, хто ще не чув.
Якось стрілись віч-на-віч наші герої. Привітались. А потім Заєць каже Ведмедю: «Хочеш у морду?»
«Од тебе?»- питає з глуздом ошелешений Ведмідь.
«Ні! Там, за рогом, усім
2025.12.10
20:55
Не сховаєшся уже у нішах.
Лише ти і голизна світів.
Ти стоїш, немов самотній інок,
У краю зруйнованих мостів.
Не сховаєшся за ті ідеї,
Що зітліли і упали в прах.
Не сховаєшся в краю Медеї,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Лише ти і голизна світів.
Ти стоїш, немов самотній інок,
У краю зруйнованих мостів.
Не сховаєшся за ті ідеї,
Що зітліли і упали в прах.
Не сховаєшся в краю Медеї,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Дениско (1954) /
Проза
Півень
Опісля заметілі, якраз на повний місяць, ударили сильні морози – мінус 26 градусів. Ранесенько чорний давній гучномовець дротового радіо повідомив, що заняття в школі скасовано. Мені, учню початкових класів, ця звістка вельми сподобалась. Поснідавши, спускався санчатами з пагорбів над балкою разом з дітьми нашого сільського кутка. Було весело.
Вечором тато вніс у хату могутнього півня і посадив його у велику корзину з двома вухами. Картина вражала: на півнячих сергах висіли неоковирні шматки льоду. Як виявилось, сердешний півень, п’ючи воду, щоразу мочив серги. Ну а сильний мороз довершив справу…
Коли лід розтанув, стало видно масштаб відмороження м’ясистих відростків під шиєю – близько третини побіліло та посіріло. Півень сидів у корзині тихо, яко миша. Мабуть, біль сковував його м’язи…
Мама, взявши швацький сантиметр, обережно зняла мірку довкола півнячої голови, щоб пошити зо фланелі захисний чохол на серги. Бо півень, скльовуючи зерно, міг роз’ятрити жахливі рани. Швейний виріб із багряної тканини вийшов файним. А вставлені резинки надійно тримали чохол. Батьки раз на добу змащували рани якимись ліками. Я часто заглядав до півня, вмостившись на стільчику біля корзини. Ніжно гладив його красивий гребінь та кришив йому свій пиріжок. Хоча трохи побоювався, бо пам’ятав, як півень нападав на мене у курнику, коли я забирав яєчка на сідалі. Ще б пак – півнячі шпори на ногах нагадували вепрячі ікла.
Через тиждень півень явно пішов на поправку. Вистрибнувши з корзини, почав освоювати нову територію. Облазив усі закутки, і під ліжками – теж. Вигнав кота з кухні на горище. Любив дивитися вечорами, схиливши набік голову, на велику гасову лампу. Вона висіла на сволоці, мала велике розсіювальне скло і гніт не смужковий, а кільцевий. Світла у хаті було багато. А ще лампа співала – тихесеньку неповторну мелодію під час горіння. Певно, ці звуки зачаровували півня, бо він, сидячи на табуретці, міг довго не рухатися.
Може, півень мешкав у хаті й довше, та незабаром морози пересілися, а рани загоїлися. А ще він став будити нас серед ночі своїм могутнім, хриплуватим голосом. Тож тато відніс його в курник.
Дивні метаморфози відбулися з півнем після одужання. Коли я приходив у курник по яєчка, то півень уже не нападав як колись. Підійшовши до мене, легесенько стукав дзьобом у носок чобота та згукував своїх курочок, так – ніби знайшов їстівний скарб…
2023
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Півень
Опісля заметілі, якраз на повний місяць, ударили сильні морози – мінус 26 градусів. Ранесенько чорний давній гучномовець дротового радіо повідомив, що заняття в школі скасовано. Мені, учню початкових класів, ця звістка вельми сподобалась. Поснідавши, спускався санчатами з пагорбів над балкою разом з дітьми нашого сільського кутка. Було весело.Вечором тато вніс у хату могутнього півня і посадив його у велику корзину з двома вухами. Картина вражала: на півнячих сергах висіли неоковирні шматки льоду. Як виявилось, сердешний півень, п’ючи воду, щоразу мочив серги. Ну а сильний мороз довершив справу…
Коли лід розтанув, стало видно масштаб відмороження м’ясистих відростків під шиєю – близько третини побіліло та посіріло. Півень сидів у корзині тихо, яко миша. Мабуть, біль сковував його м’язи…
Мама, взявши швацький сантиметр, обережно зняла мірку довкола півнячої голови, щоб пошити зо фланелі захисний чохол на серги. Бо півень, скльовуючи зерно, міг роз’ятрити жахливі рани. Швейний виріб із багряної тканини вийшов файним. А вставлені резинки надійно тримали чохол. Батьки раз на добу змащували рани якимись ліками. Я часто заглядав до півня, вмостившись на стільчику біля корзини. Ніжно гладив його красивий гребінь та кришив йому свій пиріжок. Хоча трохи побоювався, бо пам’ятав, як півень нападав на мене у курнику, коли я забирав яєчка на сідалі. Ще б пак – півнячі шпори на ногах нагадували вепрячі ікла.
Через тиждень півень явно пішов на поправку. Вистрибнувши з корзини, почав освоювати нову територію. Облазив усі закутки, і під ліжками – теж. Вигнав кота з кухні на горище. Любив дивитися вечорами, схиливши набік голову, на велику гасову лампу. Вона висіла на сволоці, мала велике розсіювальне скло і гніт не смужковий, а кільцевий. Світла у хаті було багато. А ще лампа співала – тихесеньку неповторну мелодію під час горіння. Певно, ці звуки зачаровували півня, бо він, сидячи на табуретці, міг довго не рухатися.
Може, півень мешкав у хаті й довше, та незабаром морози пересілися, а рани загоїлися. А ще він став будити нас серед ночі своїм могутнім, хриплуватим голосом. Тож тато відніс його в курник.
Дивні метаморфози відбулися з півнем після одужання. Коли я приходив у курник по яєчка, то півень уже не нападав як колись. Підійшовши до мене, легесенько стукав дзьобом у носок чобота та згукував своїх курочок, так – ніби знайшов їстівний скарб…
2023
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
