Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.01
12:51
Покинутий дім залишається в серці.
Оселя любові, оселя розлук.
У битві життєвій, в розпаленім герці
Ми б'ємося в центрі надії та мук.
Покинутий дім, як маяк безпричальний.
У ньому лишились страждання земні.
І прийде філософ самітний, печальний
Оселя любові, оселя розлук.
У битві життєвій, в розпаленім герці
Ми б'ємося в центрі надії та мук.
Покинутий дім, як маяк безпричальний.
У ньому лишились страждання земні.
І прийде філософ самітний, печальний
2026.05.01
12:35
Сидить професор
голова як енциклопедія
а в горлі — пустеля Гобі
телефон казиться
телефонує деканат
(там нишком наливають)
телефонують колишні аспіранти
(там уже розлили)
голова як енциклопедія
а в горлі — пустеля Гобі
телефон казиться
телефонує деканат
(там нишком наливають)
телефонують колишні аспіранти
(там уже розлили)
2026.05.01
12:16
Стосовно мого нарису «Вибране і вибрані» я отримав такі коментарі Редакції Майстерень (далі - РМ).
Перший коментар: «Чому принижуєте гідкими виразами цілком заслужені досягнення наших авторів…»
(РМ пише: «гІдкими», а правильно: «гИдкими». Утім, РМ мен
2026.05.01
12:05
Стріляли в нього – вбивали Бога,
Господь – Небесний, а він – земний...
Навала дика – Магога й Гога –
зайшла вершити свій суд жахний.
Була наруга велика в тому,
зловісний виклик – для всіх держав...
А він тримався, згнітивши втому,
Господь – Небесний, а він – земний...
Навала дика – Магога й Гога –
зайшла вершити свій суд жахний.
Була наруга велика в тому,
зловісний виклик – для всіх держав...
А він тримався, згнітивши втому,
2026.05.01
10:45
Вже міллю сточене руно,
У даль поринула б давно —
Болять суглоби, руки.
Кульбабою сивини літ,
Лелека кличе у політ —
Тримаюсь за онуків,
За соломинку майбуття,
У даль поринула б давно —
Болять суглоби, руки.
Кульбабою сивини літ,
Лелека кличе у політ —
Тримаюсь за онуків,
За соломинку майбуття,
2026.05.01
06:29
Сонце сяє понад містом
І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.
І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.
2026.04.30
19:48
Злетів у Небо передчасно
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
2026.04.30
18:19
хтось пан а дехто і пропав
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
2026.04.30
14:26
Сидять діди попід тином сиві та сивіші,
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
2026.04.30
14:06
Витоки свідомості – це ті джерела,
які не стільки напувають, як звучать
милозвучністю твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин і водос
які не стільки напувають, як звучать
милозвучністю твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин і водос
2026.04.30
11:17
березня 1968 року героїчно загинув мій друг, космонавт Юрій Гагарін. Але перед тим, як загинути, він мені сказав: "Жоро, будь у літературі першим! Як я - у космосі!" З того моменту я зрозумів, що в моїй поезії і прозі ідіотизм має бути суто космічного м
2026.04.30
11:15
Нескінченні дощі заливають свідомість.
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
2026.04.30
09:39
Вітер увірвавсь на ганок,
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
2026.04.30
05:47
Зоряниці марніють тоді,
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
2026.04.29
23:51
Небесна синь така безмежна.
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
2026.04.29
22:02
ми переважно сумні
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Дениско (1954) /
Проза
Півень
Опісля заметілі, якраз на повний місяць, ударили сильні морози – мінус 26 градусів. Ранесенько чорний давній гучномовець дротового радіо повідомив, що заняття в школі скасовано. Мені, учню початкових класів, ця звістка вельми сподобалась. Поснідавши, спускався санчатами з пагорбів над балкою разом з дітьми нашого сільського кутка. Було весело.
Вечором тато вніс у хату могутнього півня і посадив його у велику корзину з двома вухами. Картина вражала: на півнячих сергах висіли неоковирні шматки льоду. Як виявилось, сердешний півень, п’ючи воду, щоразу мочив серги. Ну а сильний мороз довершив справу…
Коли лід розтанув, стало видно масштаб відмороження м’ясистих відростків під шиєю – близько третини побіліло та посіріло. Півень сидів у корзині тихо, яко миша. Мабуть, біль сковував його м’язи…
Мама, взявши швацький сантиметр, обережно зняла мірку довкола півнячої голови, щоб пошити зо фланелі захисний чохол на серги. Бо півень, скльовуючи зерно, міг роз’ятрити жахливі рани. Швейний виріб із багряної тканини вийшов файним. А вставлені резинки надійно тримали чохол. Батьки раз на добу змащували рани якимись ліками. Я часто заглядав до півня, вмостившись на стільчику біля корзини. Ніжно гладив його красивий гребінь та кришив йому свій пиріжок. Хоча трохи побоювався, бо пам’ятав, як півень нападав на мене у курнику, коли я забирав яєчка на сідалі. Ще б пак – півнячі шпори на ногах нагадували вепрячі ікла.
Через тиждень півень явно пішов на поправку. Вистрибнувши з корзини, почав освоювати нову територію. Облазив усі закутки, і під ліжками – теж. Вигнав кота з кухні на горище. Любив дивитися вечорами, схиливши набік голову, на велику гасову лампу. Вона висіла на сволоці, мала велике розсіювальне скло і гніт не смужковий, а кільцевий. Світла у хаті було багато. А ще лампа співала – тихесеньку неповторну мелодію під час горіння. Певно, ці звуки зачаровували півня, бо він, сидячи на табуретці, міг довго не рухатися.
Може, півень мешкав у хаті й довше, та незабаром морози пересілися, а рани загоїлися. А ще він став будити нас серед ночі своїм могутнім, хриплуватим голосом. Тож тато відніс його в курник.
Дивні метаморфози відбулися з півнем після одужання. Коли я приходив у курник по яєчка, то півень уже не нападав як колись. Підійшовши до мене, легесенько стукав дзьобом у носок чобота та згукував своїх курочок, так – ніби знайшов їстівний скарб…
2023
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Півень
Опісля заметілі, якраз на повний місяць, ударили сильні морози – мінус 26 градусів. Ранесенько чорний давній гучномовець дротового радіо повідомив, що заняття в школі скасовано. Мені, учню початкових класів, ця звістка вельми сподобалась. Поснідавши, спускався санчатами з пагорбів над балкою разом з дітьми нашого сільського кутка. Було весело.Вечором тато вніс у хату могутнього півня і посадив його у велику корзину з двома вухами. Картина вражала: на півнячих сергах висіли неоковирні шматки льоду. Як виявилось, сердешний півень, п’ючи воду, щоразу мочив серги. Ну а сильний мороз довершив справу…
Коли лід розтанув, стало видно масштаб відмороження м’ясистих відростків під шиєю – близько третини побіліло та посіріло. Півень сидів у корзині тихо, яко миша. Мабуть, біль сковував його м’язи…
Мама, взявши швацький сантиметр, обережно зняла мірку довкола півнячої голови, щоб пошити зо фланелі захисний чохол на серги. Бо півень, скльовуючи зерно, міг роз’ятрити жахливі рани. Швейний виріб із багряної тканини вийшов файним. А вставлені резинки надійно тримали чохол. Батьки раз на добу змащували рани якимись ліками. Я часто заглядав до півня, вмостившись на стільчику біля корзини. Ніжно гладив його красивий гребінь та кришив йому свій пиріжок. Хоча трохи побоювався, бо пам’ятав, як півень нападав на мене у курнику, коли я забирав яєчка на сідалі. Ще б пак – півнячі шпори на ногах нагадували вепрячі ікла.
Через тиждень півень явно пішов на поправку. Вистрибнувши з корзини, почав освоювати нову територію. Облазив усі закутки, і під ліжками – теж. Вигнав кота з кухні на горище. Любив дивитися вечорами, схиливши набік голову, на велику гасову лампу. Вона висіла на сволоці, мала велике розсіювальне скло і гніт не смужковий, а кільцевий. Світла у хаті було багато. А ще лампа співала – тихесеньку неповторну мелодію під час горіння. Певно, ці звуки зачаровували півня, бо він, сидячи на табуретці, міг довго не рухатися.
Може, півень мешкав у хаті й довше, та незабаром морози пересілися, а рани загоїлися. А ще він став будити нас серед ночі своїм могутнім, хриплуватим голосом. Тож тато відніс його в курник.
Дивні метаморфози відбулися з півнем після одужання. Коли я приходив у курник по яєчка, то півень уже не нападав як колись. Підійшовши до мене, легесенько стукав дзьобом у носок чобота та згукував своїх курочок, так – ніби знайшов їстівний скарб…
2023
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
