Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.24
21:29
Що значить зачинені двері
До серця чийогось навік?
Риплять, ніби голос тетері,
У фокусі дальніх повік.
І Вертер пустелю долає,
Читає рядки будяків.
На овидах світлих розмаю
Почуємо шепіт віків.
До серця чийогось навік?
Риплять, ніби голос тетері,
У фокусі дальніх повік.
І Вертер пустелю долає,
Читає рядки будяків.
На овидах світлих розмаю
Почуємо шепіт віків.
2026.10.24
20:57
Супами пахне околиця моя єрусалимська,
Смачними, мало не з усього світу…
Скуштував чимало їх, але на думці зазвичай
З дитинства нічим не замінимий борщ український.
Кажуть, що кухар подав Хубілаю, онуку Чингіс-хана,
Супів найкращих в світі список
Смачними, мало не з усього світу…
Скуштував чимало їх, але на думці зазвичай
З дитинства нічим не замінимий борщ український.
Кажуть, що кухар подав Хубілаю, онуку Чингіс-хана,
Супів найкращих в світі список
2026.10.24
18:15
Розгулявся північний, та так уже кріпко і пристрасно!
Ось мою абрикосу в обіймах за ніч роздягнув.
Зняв сукЕнку, порвав і бруківку спідницею вистелив.
Загорнулась калюжа в оборку її осяйну.
Іздаля - ніби бісером жовтим обочина вишита.
Посвітліли і
Ось мою абрикосу в обіймах за ніч роздягнув.
Зняв сукЕнку, порвав і бруківку спідницею вистелив.
Загорнулась калюжа в оборку її осяйну.
Іздаля - ніби бісером жовтим обочина вишита.
Посвітліли і
2026.10.24
16:40
Не усі любили рокабілі,
Тверк медуз драглистих, ритм-енд-блюз,
Бо були руді і підозрілі,
Наче Сходу викопний хунхуз,
Що завжди, підкреслено і гучно,
У пісках між соціальних криз
Набував майно кайлом підручним,
Тверк медуз драглистих, ритм-енд-блюз,
Бо були руді і підозрілі,
Наче Сходу викопний хунхуз,
Що завжди, підкреслено і гучно,
У пісках між соціальних криз
Набував майно кайлом підручним,
2026.10.24
16:02
Сприймаю за жарти,
не скиглю від болю,
та більш ображати
себе не дозволю!
Незламна, правдива,
тверда, наче криця,
пекуча жалива,
стрімка блискавиця.
не скиглю від болю,
та більш ображати
себе не дозволю!
Незламна, правдива,
тверда, наче криця,
пекуча жалива,
стрімка блискавиця.
2026.10.24
13:54
Птахи на хижім переніссі
Вільготно направляють гнів,
Такі потужні, наче Ніцше,
В нестримнім сяєві вогнів.
Вони жорстокі і примхливі,
Розумні, злобні і сумні,
У нескоримому напливі
Вільготно направляють гнів,
Такі потужні, наче Ніцше,
В нестримнім сяєві вогнів.
Вони жорстокі і примхливі,
Розумні, злобні і сумні,
У нескоримому напливі
2026.10.24
10:38
благочинність
твереза така
ледь-ледь поведена
немовби мати тереза
при кінці
місяця осіннього другого
причетна до будь-чого
і не провинна ні в чому
твереза така
ледь-ледь поведена
немовби мати тереза
при кінці
місяця осіннього другого
причетна до будь-чого
і не провинна ні в чому
2026.10.24
09:08
В голосі плинної осені
Чується шелест і свист, -
Вітер захекано носиться,
Падає зірваний лист.
В голосі тім інтонації
Лагідні, гнівні, смішні:
Листя шепоче про грації,
Вітер горланить пісні.
Чується шелест і свист, -
Вітер захекано носиться,
Падає зірваний лист.
В голосі тім інтонації
Лагідні, гнівні, смішні:
Листя шепоче про грації,
Вітер горланить пісні.
2026.10.23
21:29
Стукає промінчиком сонце у віконечко:
— Вставай з ліжечка мерщій, подивись на сонечко!
Вже прокинулись Карпати і хмаркам всміхаються,
Клени, буки та вільха у жовте вдягаються.
Он ялинка і смерека, золотаві шишки,
Білки в гості поспішають на смачн
— Вставай з ліжечка мерщій, подивись на сонечко!
Вже прокинулись Карпати і хмаркам всміхаються,
Клени, буки та вільха у жовте вдягаються.
Он ялинка і смерека, золотаві шишки,
Білки в гості поспішають на смачн
2026.10.23
17:23
Із очима як пусті вокзали,
Наше місто ожива.
Світлом дихають благі квартали,
Пісня рветься на слова.
Приспів:
У мелодіях давно забутих,
Нам хотілося усе збагнути,
Наше місто ожива.
Світлом дихають благі квартали,
Пісня рветься на слова.
Приспів:
У мелодіях давно забутих,
Нам хотілося усе збагнути,
2026.10.23
17:21
З березня до вересня не узріли літа ми,
ось і жовтень хмарою лине в далину.
Синій день за вікнами прикрашає квітами
путь останню осені ранню і сумну.
А ми лише напередодні
зими лихої до весни
помітили, що на сьогодні
ось і жовтень хмарою лине в далину.
Синій день за вікнами прикрашає квітами
путь останню осені ранню і сумну.
А ми лише напередодні
зими лихої до весни
помітили, що на сьогодні
2026.10.23
14:20
Мілини мліли,
Піском білили.
У тінях сосен
Граки ходили.
Ховався лебідь —
Самотній, босий —
Біліший лілей
У тінях сосен.
Піском білили.
У тінях сосен
Граки ходили.
Ховався лебідь —
Самотній, босий —
Біліший лілей
У тінях сосен.
2026.10.23
12:22
Переломи епох так лякають людей,
Залишаючи шрами болючі.
Тектонічні розлами, розриви сітей.
Голос неба ніхто не озвучив.
Розповзаються тріщини в душах, і страх
Запускає глибоке коріння.
Розбивається амфора. Здавнений крах
Розпускає потворні пагіння
Залишаючи шрами болючі.
Тектонічні розлами, розриви сітей.
Голос неба ніхто не озвучив.
Розповзаються тріщини в душах, і страх
Запускає глибоке коріння.
Розбивається амфора. Здавнений крах
Розпускає потворні пагіння
2026.10.23
11:29
Корінь слова «гуманізм» - «людяний».
Але у деяких політиків дивне уявлення про це поняття…
Гуманізм - це що означає?
Це загиблі вагітні жінки,
це мости і лікарні розчавлені,
це зруйновані вщент дитсадки…
Але у деяких політиків дивне уявлення про це поняття…
Гуманізм - це що означає?
Це загиблі вагітні жінки,
це мости і лікарні розчавлені,
це зруйновані вщент дитсадки…
2026.10.23
11:02
Буденність відходить
Наче покірна валіза,
Яку несуть в руках
Подорожні вічного шляху,
Затискаючи пальці до щему,
До синяви під нігтями,
Які шкрябали в двері самотності
Дому, що стоїть на вулиці Сліз
Наче покірна валіза,
Яку несуть в руках
Подорожні вічного шляху,
Затискаючи пальці до щему,
До синяви під нігтями,
Які шкрябали в двері самотності
Дому, що стоїть на вулиці Сліз
2026.10.23
05:36
А дощ іде і обмиває вікна,
Змиває пил і спогади старі, -
Ніяк лише з душі печаль не зникне,
Ніщо її не звільнить від жури.
Стікають краплі, наче дні за днями,
Холоне у горнятку теплий чай, -
Утомлений нудьгою і думками,
Боюся нині впасти у відчай.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Змиває пил і спогади старі, -
Ніяк лише з душі печаль не зникне,
Ніщо її не звільнить від жури.
Стікають краплі, наче дні за днями,
Холоне у горнятку теплий чай, -
Утомлений нудьгою і думками,
Боюся нині впасти у відчай.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Дениско (1954) /
Проза
Півень
Опісля заметілі, якраз на повний місяць, ударили сильні морози – мінус 26 градусів. Ранесенько чорний давній гучномовець дротового радіо повідомив, що заняття в школі скасовано. Мені, учню початкових класів, ця звістка вельми сподобалась. Поснідавши, спускався санчатами з пагорбів над балкою разом з дітьми нашого сільського кутка. Було весело.
Вечором тато вніс у хату могутнього півня і посадив його у велику корзину з двома вухами. Картина вражала: на півнячих сергах висіли неоковирні шматки льоду. Як виявилось, сердешний півень, п’ючи воду, щоразу мочив серги. Ну а сильний мороз довершив справу…
Коли лід розтанув, стало видно масштаб відмороження м’ясистих відростків під шиєю – близько третини побіліло та посіріло. Півень сидів у корзині тихо, яко миша. Мабуть, біль сковував його м’язи…
Мама, взявши швацький сантиметр, обережно зняла мірку довкола півнячої голови, щоб пошити зо фланелі захисний чохол на серги. Бо півень, скльовуючи зерно, міг роз’ятрити жахливі рани. Швейний виріб із багряної тканини вийшов файним. А вставлені резинки надійно тримали чохол. Батьки раз на добу змащували рани якимись ліками. Я часто заглядав до півня, вмостившись на стільчику біля корзини. Ніжно гладив його красивий гребінь та кришив йому свій пиріжок. Хоча трохи побоювався, бо пам’ятав, як півень нападав на мене у курнику, коли я забирав яєчка на сідалі. Ще б пак – півнячі шпори на ногах нагадували вепрячі ікла.
Через тиждень півень явно пішов на поправку. Вистрибнувши з корзини, почав освоювати нову територію. Облазив усі закутки, і під ліжками – теж. Вигнав кота з кухні на горище. Любив дивитися вечорами, схиливши набік голову, на велику гасову лампу. Вона висіла на сволоці, мала велике розсіювальне скло і гніт не смужковий, а кільцевий. Світла у хаті було багато. А ще лампа співала – тихесеньку неповторну мелодію під час горіння. Певно, ці звуки зачаровували півня, бо він, сидячи на табуретці, міг довго не рухатися.
Може, півень мешкав у хаті й довше, та незабаром морози пересілися, а рани загоїлися. А ще він став будити нас серед ночі своїм могутнім, хриплуватим голосом. Тож тато відніс його в курник.
Дивні метаморфози відбулися з півнем після одужання. Коли я приходив у курник по яєчка, то півень уже не нападав як колись. Підійшовши до мене, легесенько стукав дзьобом у носок чобота та згукував своїх курочок, так – ніби знайшов їстівний скарб…
2023
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Півень
Опісля заметілі, якраз на повний місяць, ударили сильні морози – мінус 26 градусів. Ранесенько чорний давній гучномовець дротового радіо повідомив, що заняття в школі скасовано. Мені, учню початкових класів, ця звістка вельми сподобалась. Поснідавши, спускався санчатами з пагорбів над балкою разом з дітьми нашого сільського кутка. Було весело.Вечором тато вніс у хату могутнього півня і посадив його у велику корзину з двома вухами. Картина вражала: на півнячих сергах висіли неоковирні шматки льоду. Як виявилось, сердешний півень, п’ючи воду, щоразу мочив серги. Ну а сильний мороз довершив справу…
Коли лід розтанув, стало видно масштаб відмороження м’ясистих відростків під шиєю – близько третини побіліло та посіріло. Півень сидів у корзині тихо, яко миша. Мабуть, біль сковував його м’язи…
Мама, взявши швацький сантиметр, обережно зняла мірку довкола півнячої голови, щоб пошити зо фланелі захисний чохол на серги. Бо півень, скльовуючи зерно, міг роз’ятрити жахливі рани. Швейний виріб із багряної тканини вийшов файним. А вставлені резинки надійно тримали чохол. Батьки раз на добу змащували рани якимись ліками. Я часто заглядав до півня, вмостившись на стільчику біля корзини. Ніжно гладив його красивий гребінь та кришив йому свій пиріжок. Хоча трохи побоювався, бо пам’ятав, як півень нападав на мене у курнику, коли я забирав яєчка на сідалі. Ще б пак – півнячі шпори на ногах нагадували вепрячі ікла.
Через тиждень півень явно пішов на поправку. Вистрибнувши з корзини, почав освоювати нову територію. Облазив усі закутки, і під ліжками – теж. Вигнав кота з кухні на горище. Любив дивитися вечорами, схиливши набік голову, на велику гасову лампу. Вона висіла на сволоці, мала велике розсіювальне скло і гніт не смужковий, а кільцевий. Світла у хаті було багато. А ще лампа співала – тихесеньку неповторну мелодію під час горіння. Певно, ці звуки зачаровували півня, бо він, сидячи на табуретці, міг довго не рухатися.
Може, півень мешкав у хаті й довше, та незабаром морози пересілися, а рани загоїлися. А ще він став будити нас серед ночі своїм могутнім, хриплуватим голосом. Тож тато відніс його в курник.
Дивні метаморфози відбулися з півнем після одужання. Коли я приходив у курник по яєчка, то півень уже не нападав як колись. Підійшовши до мене, легесенько стукав дзьобом у носок чобота та згукував своїх курочок, так – ніби знайшов їстівний скарб…
2023
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
