ДО КОНИКА І ЦВІРКУНА

Зелений стрибунцю між літніх трав,
Один ти звеселяєш день червневий:
Лиш голос твій чуть в спеці полудневій,
Як в бджіл -- і в тих азарт увесь пропав;
Й ти, домочадцю, що тепло обрав
Із тими, хто і свічки рад вогневі,
Й так задерикувато в тьмі грудневій
Мовчання в мить щасливу перервав;
Два приятелі ніжні, хто б де жив:
Один у полі, другий -- біля печі, --
Обох любив би, з обома б дружив
І в літній день, і у зимовий вечір;
В задумі вухо тішив би їх спів
Всередині й зовні, в жарі й холоднечі.

НІЛ

Тече він крізь єгипетські піски,
Мов думка владна, пронизавши сон,
Й роки і речі тут знаходять схрон,
Вже з його плином злиті на віки:
Стада і пастухів зриш вздовж ріки,
Й громаддя пірамід, гробниць, колон;
Й Сезотріса золотосяйний трон,
Й цариці усміх, й слави їх вінки.
Й мовчання потім, наче враз не стало
Всього у світі, що жило й буяло;
І пустка скрізь. Й, від сну збудившись, ми
Шум вод цих чуєм знов, як вже бувало
Не раз -- й теж прагнем не блукать в пітьмі,
А щоб вказали й іншим шлях самі.

ДО РИБИ

Кумедні й дивні, без повік і вій,
Чудовиська морів витрішкуваті;
Солону воду змушені ковтати;
З кров'ю, мов лід, хоч і червоність в ній;
Німі, хоч рев довкруг вас в буревій;
Всіх форм і розмірів, слизькі й лускаті,
Короткі й довгі, круглі і плескаті;
Безпристрасні в безшлюбності своїй;
Проворні, мокрі, боязкі істоти;
Чим зайняті? Як ночі свої й дні
Проводите ви? Що в вас за турботи?
В купанні безперервнім, у спанні
Й ковтанні як вдалось нудьгу збороти?
Чи ж здатні ви дать відповідь мені?

ВІДПОВІДЬ РИБИ

Кумедний монстре! Й кому б не кортіло
Так витріщатись, щоб зріть чудо це;
Пласке й химерне у тебе лице,
Й роздвоюється знизу твоє тіло;
По суші ходиш ти, незграбна брило:
Хвіст -- шпичаки два, голова ж -- яйце,
Спина пряма й округле черевце,
Й ще рухаєшся як -- незрозуміло;
Повітрям дишеш, пилом і парами;
Як можеш існувать, чудний такий,
І без води морської жить роками?
Без жабр, луски -- сухий ти і бридкий;
Йдеш -- часом зрю -- зчепившись плавниками
З таким же в парі, неповороткий.

АБУ БЕН АДХЕМ

Абу Бен Адхем (рід його буд славен!)
Збудивсь вночі раз, хоч мав сон без марень,
Й побачив в спальні в місячному світлі,
Бентежнім, наче лілії розквітлі,
Як ангел щось у книзі золотій
Записував. Й у простоті святій
Спитав в посланця він, як осмілів:
"Що пишеш ти?" -- І ангел відповів:
"Тих імена тут, славою обвиті,
Хто любить Бога більш за все на світі." --
"Чи ж є й моє?" -- Й почув: "Ні, ще нема."
Й завмерла на устах мольба німа:
"О, запиши й мене там як такого,
Що любить ближніх більш себе самого."

Й той ангел зник. Явивсь знов серед ночі
Наступної й знов сяйвом сповнив очі,
І ймення показав у славі й блиску --
Й Бен Адхем вже був першим в тому списку!