ПРОЩАННЯ ІЗ ДВОРОМ

Всі радості мої, мов сон, минули,
Життєві втіхи випиті до дна,
Любов і сподівання обманули --
Скорбота залишається одна.

Шляхом кружним один бреду поволі,
У сутінки довкілля порина;
Удач не жду вже з рук сліпої долі --
Скорбота залишається одна.

Нема здоров'я й сил уже так мало,
Жду смерті я -- десь поблизу вона;
Весна відквітла й літо відбуяло --
Скорбота залишається одна.

До старості й зими із нею йти,
Бо сам чи й доберусь вже до мети.

* * *

Самітником у краї необжитім
Дні сумнівів я хочу провести
Серед скорбот, що смутком оповиті,
Де лиш любов мене мгла б знайти.

Журба й тривога там за їжу будуть,
Питво замінять сльози із очей;
Вогонь, що з свого серця я добуду,
Світитиме у темряві ночей.

Прикриють тіло відчай із зітханням,
Мій посох -- із надій, що не збулись;
Жаль пізній з невтамованим бажанням,
З'єднавшись, мені б ложем простяглись.

Й хай розпач стане на краю безодні
Й Смерть впустить, як Любов і Доля згодні.

* * *

В цих стінах плоть не ниє, хоч і в ранах,
Що завдали їй заздрощі і зло;
Мій дух же підневільний у кайданах
Прикований до того, що було,
Й лице бліде журби лиш бачить він.
Була раніш тюрма мені, як воля,
Й осель нових їй не шукав взамін;
Та йшли роки, озлобилась недоля,
Змінили варту, стіл скромнішим став;
Й там, де колись в краси сіянні квітла
Любов, -- тепер нема вже ні тих страв,
Ні тої втіхи, ні тепла, ні світла.
Відчаю засув на дверях тюрми;
Волаю стінам, та вони -- німі.

СЕР ВОЛТЕР РЕЛІ -- СИНУ

Три речі є -- буяють на просторі,
Допоки доля разом не звела;
Бо коли день застане їх у зборі,
Як стрінуться -- вже не уникнуть зла.

О, це -- діброва, поросль, шалапут:
Дерева -- щоб ряд шибениць звести,
В коноплях -- джгут для зашморгу і пут,
А розбишака й вітрогон -- це ти.

Запам'ятай: як порізно, то квітнуть
Діброва й поросль, в іграх баламут;
Та варто їм зустрітись -- дошки скрипнуть,
Вірьовки скрут, й бешкетнику -- капут.

Надіймось же й молімось повсякчас,
Щоб зустріч їхня обминала нас.

СЕР ВОЛТЕР РЕЛІ -- КОРОЛЕВІ

Я почуття до рік рівняти звик:
Мілкі -- шумливі й мовчазні -- глибокі;
Як пристасті розв'язують язик --
То дно мілке все ж мають їх потоки.
Ті, що багатство демонструють в слові,
Проявлять свою бідність у любові.