9
З чим порівнять їх -- довго я вагавсь, --
Ці всеосяйні, ці всесильні очі;
Та не знайшов навкруг, як не старавсь,
Щось схоже на два світочі дівочі.
Не сонце -- бо сяйнуть і серед ночі,
Не місяць -- бо їх світла не затьмить,
Не зорі -- бо ще більш вони пророчі,
І не вогонь -- бо їх не загасить;
Не блискавка -- сяйне та лиш на мить,
Не діамант -- тепла в їх блиску більше,
І не кришталь -- нічим їх не розбить,
Не скло -- їх це образило б ще гірше.
Хіба що порівняю із Творцем,
Що й в сяйві сяєв є для нас взірцем.

15
Що світ увесь засиплете скарбами --
Купці, не вірю вашій похвальбі:
Дві Індії спустошені вже вами,
Й даремно час марнуєте в плавбі.
Кохана ж все вмістила це в собі,
Багатства світу всі ті дивовижні:
Сапфіри -- її очі голубі,
Рубіни -- губи пистрасні і ніжні,
Мов низка перлів -- зуби білосніжні,
Слонова кість -- чоло її ясне,
А кучері -- мов золото, -- розкішні,
І руки білі -- срібло осяйне.
Найкраще ж, зриме для кількох сердець, --
Чеснот її нев'янучий вінець.

19
Зозулі голос, славлячи весну,
В гаю вже тричі весело лунав
І всіх закоханих позбавив сну:
Явивсь кохання бог -- він нагадав.
А що за гвалт пернатих хор здійняв:
В любовних гімнах їх -- мольба й хвала,
А ліс відлуння ехом повторяв,
Мов їх нестяма відгук в нім знайшла.
Між них одна лиш мовчазна була,
Хоч борг любовний мала більший всіх;
Вона свій спів в хорал цей не влила,
Глуха й німа до славословлень їх.
Любове, не верне борги свої --
Свавільницею затавруй її.

26
Красива роза, та росте з сміття;
Прекрасний ялівець, та вузлуватий;
Шипшина гарна, та в колючках вся;
Сосна красна, та стовбур сучкуватий;
Розкішний кипарис, та твердуватий;
Горіх чудовий, та в ядрі гіркий;
Рокитник пишний, та шереховатий;
Чудне чар-зілля, корінь же слабкий; --
В красі так всякій домішок тонкий
Бридкого, що лиш множить домагання;
Здобуток вже не тішить, як легкий --
До щастя шлях проліг через страждання.
Забудеш все -- і біль колишній теж,
Як осяйнешся радістю без меж.

30
Мов лід, кохана, я ж -- як той вогонь.
Чому ж тоді ніяк не розтоплю
Гарячим серцем лід її долонь,
Хоч до грудей багаття їх тулю?
Чому і сам свій жар не умалю
Від холоду її -- лишень торкнись?
Вмиваюсь потом, майже в нім киплю,
А полум'я ще дужче рветься ввись.
Дива: вогонь, що плавив все колись,
Морозить лід, й стає той ще міцніш;
А лід, де холод і вода злились,
Роздмухує вогонь іще сильніш.
Таку могуть явля любов щодня,
Що й хід речей природний відміня.

60
Той, хто небесній сфері й цифрам друг,
Планеті кожній дасть перелік строків,
В які вона свій пробігає круг,
Як Марс за шість десятків земних років.
З тих пір, як бог любові в світ широкий
Послав й мою планету, збіг вже рік,
Та здавсь він довшим сорока тих кроків,
Якими доля зміряла мій вік.
О, це любов так здійснювала лік,
Що сорок літ Амур свій круг долав;
Ще довшими здались, бо серце пік
Любовних мук вогонь, що він наслав.
Планета милої блукань хай дні
Вкоротить, а як ні -- життя мені.