ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Окремі вірші зарубіжних поетів
Едмунд Спенсер Із циклу "Аморетті"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Едмунд Спенсер Із циклу "Аморетті"
64
Поцілувать кохану я хотів,
Й війнуло враз духм'яністю такою,
Немов у сад квітуючий забрів,
Де плине аромат густий рікою.
Її уста -- мов запашні левкої,
Щоки рум'янець -- взятий у троянд,
А сніг чола -- в конвалії п'янкої,
З очей сія гвоздики діамант,
І плоть її -- суниці й майоран,
А шия -- наче пагін бальзаміну,
І перса її -- лілія й шафран,
А пипки їхні -- пуп'янки жасмину.
О, скільки ще є квітів запашних --
Та мила все ж духмяніша за них!
73
Хоча турбот щоденних додалося,
Та серце, що нічим не підкорить,
Лиш пасмом золотим твого волосся,
З грудей темниці до тебе спішить,
Мов пташка, що до рук того летить,
Хто в жмені зерен дасть їй, зголоднілій, --
І серце так, щоб голод вдовольнить,
Шукає твій благословенний вирій;
Прихильна будь мольбі його несмілій,
Впусти до клітки ніжної грудей,
І там воно навчиться пісні щирій
Хвалу тобі розносить між людей --
Щоб потім аніскільки не жаліть,
Що в грудях твоїх ніжних буде жить.
75
Ім'я її я вивів на піску,
Та хвиль танок його безжально змив;
Знов написав вже у новім рядку --
Та взяв собі і цю мольбу приплив.
"Даремно все це, -- сміх її бринів, --
Чи ж смертному сягнуть безсмертя меж?
Ніхто уникнуть тліну не зумів:
Й моє ім'я зі мною зникне теж."
"Ні! -- мовив я, -- хай міць і велич веж
Змарнуються, перетворившись в прах, --
В моїх віршах безсмертя ти знайдеш,
Ім'я твоє жить буде в цих рядках.
Хай смерть спустошить світ -- у нас любов
Не вмре, й життя земне поновить знов!"
81
Моя кохана гарна, як волосся
Злотистим пасмом вітерець майне;
Прекрасна, як в рум'янці щік -- здалося --
Квіт роз, чи як з очей любов сяйне;
Красива, коли персами згойдне,
Мов човен, що вертається із лову;
Вродлива, як гординю прожене
І осяйнеться посмішкою знову;
Найкраща ж, як відчинить браму нову,
В якій без ліку -- перли і рубін,
Й лунать дозволить, ніжно й мило, слову
Із найбентежніших грудей глибин.
Все інше -- то природна лиш краса,
А в цім -- душі і серця небеса.
89
Як голуб, що голубку загубив
Й один на гілочці сумний сидить,
Квилить за нею, яку так любив,
І тужить, що до нього не летить, --
Так я тепер один -- в душі бринить
Відчай, бо поруч милої нема;
Бреду кудись, як серце защемить,
Немов той голубок, та все дарма;
Не тішить вже й небес блакить сама --
Її лиш погляд міг би звеселить:
Могуть його в захмарну вись здійма
Й того, кому лиш повзать бог велить.
Коли вона пішла від мене пріч,
Й життя -- як смерть, і день -- неначе ніч.
Поцілувать кохану я хотів,
Й війнуло враз духм'яністю такою,
Немов у сад квітуючий забрів,
Де плине аромат густий рікою.
Її уста -- мов запашні левкої,
Щоки рум'янець -- взятий у троянд,
А сніг чола -- в конвалії п'янкої,
З очей сія гвоздики діамант,
І плоть її -- суниці й майоран,
А шия -- наче пагін бальзаміну,
І перса її -- лілія й шафран,
А пипки їхні -- пуп'янки жасмину.
О, скільки ще є квітів запашних --
Та мила все ж духмяніша за них!
73
Хоча турбот щоденних додалося,
Та серце, що нічим не підкорить,
Лиш пасмом золотим твого волосся,
З грудей темниці до тебе спішить,
Мов пташка, що до рук того летить,
Хто в жмені зерен дасть їй, зголоднілій, --
І серце так, щоб голод вдовольнить,
Шукає твій благословенний вирій;
Прихильна будь мольбі його несмілій,
Впусти до клітки ніжної грудей,
І там воно навчиться пісні щирій
Хвалу тобі розносить між людей --
Щоб потім аніскільки не жаліть,
Що в грудях твоїх ніжних буде жить.
75
Ім'я її я вивів на піску,
Та хвиль танок його безжально змив;
Знов написав вже у новім рядку --
Та взяв собі і цю мольбу приплив.
"Даремно все це, -- сміх її бринів, --
Чи ж смертному сягнуть безсмертя меж?
Ніхто уникнуть тліну не зумів:
Й моє ім'я зі мною зникне теж."
"Ні! -- мовив я, -- хай міць і велич веж
Змарнуються, перетворившись в прах, --
В моїх віршах безсмертя ти знайдеш,
Ім'я твоє жить буде в цих рядках.
Хай смерть спустошить світ -- у нас любов
Не вмре, й життя земне поновить знов!"
81
Моя кохана гарна, як волосся
Злотистим пасмом вітерець майне;
Прекрасна, як в рум'янці щік -- здалося --
Квіт роз, чи як з очей любов сяйне;
Красива, коли персами згойдне,
Мов човен, що вертається із лову;
Вродлива, як гординю прожене
І осяйнеться посмішкою знову;
Найкраща ж, як відчинить браму нову,
В якій без ліку -- перли і рубін,
Й лунать дозволить, ніжно й мило, слову
Із найбентежніших грудей глибин.
Все інше -- то природна лиш краса,
А в цім -- душі і серця небеса.
89
Як голуб, що голубку загубив
Й один на гілочці сумний сидить,
Квилить за нею, яку так любив,
І тужить, що до нього не летить, --
Так я тепер один -- в душі бринить
Відчай, бо поруч милої нема;
Бреду кудись, як серце защемить,
Немов той голубок, та все дарма;
Не тішить вже й небес блакить сама --
Її лиш погляд міг би звеселить:
Могуть його в захмарну вись здійма
Й того, кому лиш повзать бог велить.
Коли вона пішла від мене пріч,
Й життя -- як смерть, і день -- неначе ніч.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію