ТОМАС МУР

ВЕЧІРНІЙ ДЗВІН

Вечірній дзвін! Вечірній дзвін!
О, як бентежить душу він!
Я дім згадав і юні дні,
Як він колись звучав мені.

Літа промчались молоді,
Й хто так радів, кохав тоді --
Скількох вже взяв могильний тлін,
І їм не чут вечірній дзвін.

Піду за ними вслід і я,
Та вічна ця мелодія:
Вже інші йдуть, мені взамін,
Оспівувать вечірній дзвін.

* * *

Час тратив на зітхання,
Вдивляня й домагання:
З тих сяйв, що очі
Дають жіночі, --
Вже сутінь лиш згасання.
Я ж мудрістю гордився,
Та з нею розлучився:
З усіх книжок
В очах жінок
Лиш дурості навчивсь я.

Нам усмішки дарують
Й красою нас чарують,
Вогнем очей
В пітьмі ночей
Над нами владарюють.
Було так і зі мною:
Кохався не з одною;
Коли ж оман
Зникав туман --
Обходив стороною.

Хоч, серце, ти й страждало,
Та чи мудрішим стало,
Й призвідця чвар --
Очей цих чар
Більш благом не вважало?
Ні! Не збороть вже ліні,
Й борсаюсь в павутині:
Принади їх
Від інших втіх
Мені дорожчі й нині.

ДОВІД

Твердять нам: розрізнять не треба
Думки й діла щодо вини;
Й за наміри карає небо,
Мов уже здійснені вони.

То ж чи не краще, ніж стидитись
Найпотаємніших бажань,
Нам стрітись -- і насолодитись,
Перш ніж зазнати покарань?

ЕНДРЮ МАРВЕЛ

ВИЗНАЧЕННЯ ЛЮБОВІ

Я й досі чудо в ній вбачаю:
Любов моя така вдалась --
Вона зачата від Відчаю
І в Неможливості знайшлась.

Лиш Відчаю могуть відкрила
Мені небесні даль і вись:
До цих висот Надії крила
Слабкі уже б не піднеслись.

І я б здолав відтинок грізний
Без тіні сумніву й страху,
Якби ж то Доля клин залізний
Не вбила на моїм шляху.

Любові дві вона, ревнива,
Відстежує, щоб відвернуть
Їх зустріч, бо та їй жахлива:
Тиранки кінчиться могуть.

Й тому вона стальним указом,
Мов полюси, нас розвела --
Й Любов, хоч вертить світ весь разом,
Злить нас в обіймах не змогла.

Хіба що зблизяться нестримно
Небес устої і земні:
Бо щоб з'єднать нас знов, потрібно
Розплющить світ на площині.

Любові лініям подібні:
Перетин мать похилим всім;
Ці ж -- паралельні і несхибні,
Й ніколи не зустрітись їм.

Й Любов, що з Долею змагання
Не може виграть із тих пір, --
Це Душ споріднених єднання
Й протистояння вічне Зір.

РІЧАРД ЛОВЛЕЙС

ЗВІРКА

Не дорікай, що обіцянок
Я зріксь, що встиг усі забуть;
Поглянь, ревнивице, -- вже ранок,
Я ж уночі клявсь твоїм буть --
Чи ж клятви довго так живуть?

Що довга в нас любов, радіймо:
Всю ніч тривала втіха ця;
В твої поринувши обійми,
Я інші зраджую серця --
Чи ж воду пить з твого лиця?

Твоє волосся неповторне,
Та в іншім втіху не одну
Знайду, як вивчу біле й чорне, --
Скарб не знайшовши на лану,
Обстежить слід ще й цілину!

Й коли ось так пройду по кругу
Й збагну, що кращої нема, --
Вернусь, відчувши в серці тугу,
До тебе, ситий і трьома --
Бо що робить із сімома?

ЕМІЛІЯ БРОНТЕ

ЛЮБОВ І ДРУЖБА

Любов -- наче дика шипшина,
А дружба -- простий деревій:
Ще темний, вона ж -- мов жарина;
Хто ж довш квіт вигойдує свій?

ДЖОН О'РЕЙЛІ

БІЛА ТРОЯНДА

Червона троянда -- бажання,
А біла троянда -- любов;
О ніжність голубки -- остання,
А перша -- із соколом лов.

Тобі ж у дарунок -- рожева,
Рум'янець сяйне з пелюсток:
В любові -- яка б надчуттєва --
Бажань вже проклюнувсь росток.