ВАЛЬТЕР ЛЕНДОР

* * *

Я вірив посмішці звабливій,
Хоч слово й усміх цей зрадливі;
Вже інший втратив би надію --
Я я все ще чомусь радію.
Щоб я повірив у любов --
Обманюй знов мене і знов!

* * *

У посмішки вид нужденний,
Лиш гніву спалах -- величний;
Мінливий вітер південний
Й постійний завжди -- північний.

Венера між зір блукає
Й на місці -- зоря Полярна;
Ненависть сама спіткає,
Любов -- боязка й примарна.

* * *

Не нарікай, смутний мій друже,
Що втіхи й радості пройшли:
Безжальна доля -- їй байдуже,
Чим ми щасливими були.

Веселки в небі пам'ятаю
Й луги у вранішній росі --
Я бачив їх, та не питаю,
Чому й де ділись вони всі;

І рук в розпуці не здіймаю,
Щоб їх назад вернуть -- о ні!
Бо тут чи десь іще -- я знаю --
Із мли сяйнуть колись мені.

* * *

Приємно дивитись, як осінь буяє
І в'яне природи краса --
Та втіхи цієї у серці немає,
Як власне життя вже згаса.

Я й старість вважав би за втішну і милу,
І долю б ні в чім не винив,
Якби ж то на груди мої чи могилу
Прощальну сльозу хто зронив.

ВІЛЬЯМ КАУПЕР

ТОПОЛИНИЙ ЛУГ

Упали тополі -- прощай, густа тінь
Й завжди гомінлива вершин височінь;
Не гратись в їх листі вітрам, не співать,
Без них вже дрозду поле й луг впізнавать.

Дванадцять літ збігло, у вічність пішли
З тих пір, як побачив цей луг, де росли, --
Й ось зараз в траві лежать, час їх спиляв;
Й сиджу вже на них, під якими стояв.

Дрозд інший притулок знайшов від жари:
Ліщину обжив він з цієї пори;
Й вже радісна пісня його не луна --
О, як звеселяла пейзаж цей вона!

Роки, наче коні прудкі, пронеслись --
Я теж, як вони, ляжу в землю колись;
Й бриніть наді мною лиш вітру в траві,
Аж поки не встануть дерева нові.

Вони -- моя втіха, бо радість людська --
Як мав її ще -- швидкоплинна така;
Вона нетривала така ж, як і ми,
І гасне ще швидше від смутку і тьми.

ДЖОЙС КІЛМЕР

ДЕРЕВА

Не знаю я, чи є десь вірші,
Щоб від дерев були не гірші;

Що спраглими губами всюди
Землі стискають ніжні груди;

Що бачать бога цілий день
Під шум молитов і пісень;

Які вигойдують щоліта
Гніздо малинівки на вітах;

Що являть сніг, мов серця щем,
Й знов порадіють під дощем.

Вірші пишуть дурні, на мене схожі,
Дерева ж -- це творіння божі.

ТЕНЕССІ ВІЛЬЯМС

РАЙСЬКА ТРАВА

По райській траві я ногами ступав
Весь день, як він сонця промінням сіяв;
По райській траві я ногами ступав
Всю ніч, як зір блиск її тьму проясняв.
Й ось ноги до трав доторкнулись земних,
І плакала мати при родах моїх;
Й вже можу і швидко, й далеко ходить --
Все ж прагну на райську траву знов ступить;
Все ж прагну на райську траву знов ступить.