Дитинство. У кожного спогади свої, неповторні. Вони можуть вигулькнути з глибин пам’яті як лірична, душевна мелодія. Повністю відтворити неможливо, немає нотного запису. Епізодичні уривки пісень пробуджуються почутими, знайомими звуками Музики…

Коли я був хлопчаком, сусідська дівчина частенько крутила платівку з піснями Володимира Івасюка. В юнацькому віці частенько слухав відому «Пісню про рушник». Роки минають, та спомини нагадують про це…

Львів, червень 2023-го, вперше потравив у творчу робітню Петра Сипняка, Народного художника України. Три години промайнули непомітно. Затишна атмосфера, неймовірна кількість творів…. Господар майстерні випромінював спокій, доброзичливість, здавалося, що ми знайомі вже тривалий час… Гідність, простота в поведінці, характерна видатним людям, великим талантам, звичайно, не всім… Дякую, пане Петре за приязність, за розмову, за можливість побачити величезну кількість картин,і яких!

Визначний львівський митець про дитячі літа оповідає так: «Жили бідно, але гарно. Був часткою Природи. Дотепер згадую садок, плодові дерева, тоді вони видавалися такими великими. Гасали по селу. Вже потім мали обов’язки, завше були чимось зайняті, допомагали батькам – пасли корови, старшими косили траву.
Мені пощастило в житті. Бабця Настя вишивала постійно, вся хата була наповнена її витворами – обруси, килими, рушники, сорочки. Дивився зачарованими очима на бабусине вишивання. Вміла полікувати, працювала завідувачкою дитячого садочка, ходив туди…».

Від народження майбутній Художник перебував в оточенні всього українського – рідна мова, пісні, казки, легенди, приказки… Вбирав в себе місцеві звичаї, традиції… Традиціоналізм, зокрема, має великий вплив на формування особистості.

«Згідно з традицією поняття «природа» означало набагато більше, ніж просто тілесний світ видимих форм, на якому зосереджена сучасна секуляризована наука. Навпаки, за самою суттю вона становила частину тієї ж незримої реальності…», - Ю. Евола.

Митець згадує, продовження: «Тоді було відчуття Свят, зараз – ні. Вставали раненько, ретельно готувалися, бо ж Різдво – празник надзвичайний! Тато приносив ялинку, бабця виготовляла іграшки, дід заносив до хати Дідуха. Все довкруж мало запахи. Молитва, кутя, те, що відбувалося, пробуджувало в душі розуміння прекрасного…».

Почав малювати у віці 7 років, хлопчику подарували кольорові олівці, радісна подія (!). Про фарби навіть не мріяли… Заволодів фарбами років в 15-16.

Закінчив школу в Ланах, село, яке розкинулося недалечко од Галича. Поїхав в Косів, але запізнився з вступом в мистецький заклад. Потім, були труднощі, й немалі… Працьовитість і послідовність в досягненні бажаного, ось що рятувало. Працював вантажником, закінчив курси водіїв. Відчуття глухого кута... Рушив до Києва, катав там асфальт. Шукав художню студію, знайшов – у парку заводу «Більшовик», познайомився з художниками.
Далі – Івано-Франківськ, Львів. Готувався до вступу в Інститут декоративного та прикладного малярства, двічі зазнав невдачі. Правда, хлопця зарахували на 0-й курс. Відтоді все пішло добре…

Вже на 2 курсі, ставши студентом, взяв участь в обласній виставці, до навчання підходив серйозно, постійно вдосконалювався, бував у майстернях відомих художників, познайомився з Д. Довбошинським. Відвідував музеї, галереї. По закінченні інституту запропонували залишитися на кафедрі живопису, опісля працював референтом у Львівському відділенні СХУ. В ті роки бачив твори багатьох митців, спілкувався з ними, й надалі наполегливо вчився…

Львівське бієнале українського образотворчого мистецтва «Львів 91 – Відродження». Велика подія – перша в Україні Всесвітня виставка мистецтва. Петро Сипняк отримав премію за живопис. Згодом – виставки за кордоном, чи не в усіх державах Европи (Італія, Франція…). Від 2014-го – Народний художник України. 2018 рік – лавреат премії імені І. Труша в номінації образотворчого мистецтва. Три роки тому відбулася виставка в Українському музеї м. Чикаго.

Остання чверть ХХ сторіччя та початок ХХI – це постійний поспіх… Прискорений пошук відповідей на різні виклики та питання, що постають перед Людиною. Неспішне читання в минулому, зараз інформацію заковтують, чи ж встигають аналізувати, обдумувати?? Такий підхід до вивчення доробку Художника не годиться. Ті, хто дуже поспішає, працю живописця осягнути, сприйняти, відчути навряд чи зможуть.

Творчість Петра Сипняка в жанровому плані розмаїта: краєвиди, міські пейзажі, натюрморти, портрети, етюди… Роботи об’єднані в цикли та серії: «Чумаки», «Вертепи», «Містерії»… Художник сотворив декілька тисяч картин, точна кількість невідома. У нього не буває довгих перерв у праці: «Я щасливий, що кожен прожитий день залишається в моїх картинах…». Пишучи картину має певний задум, котрий слід втілити малярськими засобами.

Його малярський набуток багатий тематично, доречно згадати твердження Е. Маланюка: «Нема культури (чи, як хто воліє, «цивілізації») без коріння, без генетичної лінії і без обличчя, звичайно, національного…».

Ще одна цитата (від того ж автора): «Культура є також функція тривання людини на данім терені. Кочовики-номади (справжні, чи лише в переноснім значенні) культури творити неспроможні: треба мати тривалий контакт з даним географічним положенням, коли ж той контакт тратиться, про жадну тяглість людської творчости вже не можна говорити».

Національна свідомість формується сторіччями, тисячоліттями. На неї має вплив довкілля. Різним є сприйняття Природи у мисливця, ремісника, хлібороба… Народ, який з давніх-давен живе на певній території зі своєрідним ландшафтом повністю асимілювати неможливо…

Є немало робіт, яким притаманна риса, про неї писав філософ М. Шлемкевич: «…переживана мить сприймається як домірна вічності, а теперішність стає самоцінною».

На портретах львівського творця жінки є самі собою, так само як і чоловіки. Ю.Евола зауважував (езотерик та філософ): «Традиційна етика вимагала від чоловіків і жінок, щоб вони завжди залишалися самими собою, щоб вони всіляко акцентували ті риси, які роблять одних саме чоловіками, а інших саме жінками, то сучасна цивілізація прагне, навпаки, до зрівнювання, до сфери безформного, до області, що знаходиться не вище, а нижче будь-якої індивідуалізації і відмінності статей».

Значна частина картин автора дихає поезією. Віршовані рядки Вікторії Сипняк, дружини художника, суголосні до серії «Чумаків», прислухаймося:

«Солодкий полудень тамує
Мандрів втому, рій думок, -
Чумак усе життя мандрує,
Мов з джерела сочить струмок».

Під завершення розмови пан Петро промовив: «Для мене все українське – органічне, воно в мені… Я не шукаю теми, вони скрізь, довкола мене. ЛЮБЛЮ ТВОРИТИ: від маленьких камерних до робіт великого формату…».

Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог. Керівник ЛЕЛЕГ – 4 (Лабораторія Експансії Латентних Експериментів Горішнього – 4) та БУМ (Брама Українського Мистецтва).

*Рядки з вірша Анни Стахняк

На фото – картина П. Сипняка «Осінній сад».