
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.16
07:42
Перекреслений стежками
Викошений луг, -
Перечесаний вітрами
Верболіз навкруг.
Поруділі та вологі,
Стебла і листки, -
Обмочили звично ноги
І усі стежки.
Викошений луг, -
Перечесаний вітрами
Верболіз навкруг.
Поруділі та вологі,
Стебла і листки, -
Обмочили звично ноги
І усі стежки.
2025.09.15
22:21
Осіннє листя падає за комір
і наповнює страхом.
Сніг лягає білим саваном
для всіх дум і сподівань.
Грати в доміно можна
хіба що з пусткою.
Грати в карти - з абсурдом.
Цокатися з дзеркалом,
і наповнює страхом.
Сніг лягає білим саваном
для всіх дум і сподівань.
Грати в доміно можна
хіба що з пусткою.
Грати в карти - з абсурдом.
Цокатися з дзеркалом,
2025.09.15
11:24
Вікно було відчинено не просто в густу теплоту ранку ранньої осені, вікно (доволі прозоре) було відчинено в безодню Всесвіту. І мені здавалось, що варто мені стрибнути з вікна, я не впаду на клумбу з жовтими колючими трояндами, а полечу незачесаною голово
2025.09.15
10:40
А від «охочих» дуже мало толку,
хоча і повечеряли вони...
чотири роки
буцаються вовки
і одинадцять – виють барани.
***
А після європейського фуршету
хоча і повечеряли вони...
чотири роки
буцаються вовки
і одинадцять – виють барани.
***
А після європейського фуршету
2025.09.15
09:33
Коли спецпредставник президента США Кіт Келлог перебуває в Києві, агресор не завдає масованих ударів. Отже, кияни можуть трохи виспатися…
Коли у Києві спецпредставник,
діти у дворі гомонять до ночі,
ніякої управи на них -
додому ніхто не хоче!
Ко
Коли у Києві спецпредставник,
діти у дворі гомонять до ночі,
ніякої управи на них -
додому ніхто не хоче!
Ко
2025.09.15
05:57
Вона приходить на світанні,
Коли іще дрімає двір, –
Коли ледь видимі останні
Вогні холодні зблідлих зір.
Вона замислено світліє
На фоні сірого вікна
І подає щораз надію,
Що стане ніжити півдня.
Коли іще дрімає двір, –
Коли ледь видимі останні
Вогні холодні зблідлих зір.
Вона замислено світліє
На фоні сірого вікна
І подає щораз надію,
Що стане ніжити півдня.
2025.09.15
00:57
Використаний корисний ідіот перестає бути корисним, але не перестає бути ідіотом.
Без корисних ідіотів жодна корисна справа не обходиться.
Всякий корисний ідіот комусь та шкідливий.
Люди борються із шкідниками, але самі шкодять набагато більше.
2025.09.14
21:39
Я хочу поринути в розпад.
Лише в розпаді
я стану неабияк цілісносним.
Я хочу вести аморальний
спосіб життя. І тоді
мені відкриється нова мораль.
Ставши ізгоєм, буду
новим пророком.
Лише в розпаді
я стану неабияк цілісносним.
Я хочу вести аморальний
спосіб життя. І тоді
мені відкриється нова мораль.
Ставши ізгоєм, буду
новим пророком.
2025.09.14
16:19
дівчино що
на самоті
граєш у пасьянс
наглядачкою душі
замкнена у в’язниці
свого набуття
чи повіриш ти
болісно мені
на самоті
граєш у пасьянс
наглядачкою душі
замкнена у в’язниці
свого набуття
чи повіриш ти
болісно мені
2025.09.14
15:59
Іду якось тихцем по вулиці села.
Спекотний полудень, пташки навкруг співають.
Гулящий вітер десь, напевно, спочиває.
Я ледь встигаю піт втирати із чола.
День вихідний, отож і вулиця пуста.
Хто десь на річці, хто в кімнатній прохолоді.
Та я б і сам,
Спекотний полудень, пташки навкруг співають.
Гулящий вітер десь, напевно, спочиває.
Я ледь встигаю піт втирати із чола.
День вихідний, отож і вулиця пуста.
Хто десь на річці, хто в кімнатній прохолоді.
Та я б і сам,
2025.09.14
15:00
Поки зором пещу виднокраї
Та гасаю по шляхах земних, -
Про полеглих завжди пам'ятаю
І щомить молюся за живих.
Бо, що справжнє, - те не затаїти
І несила втримати в собі, -
Тішуся, коли сміються діти
І журюсь, коли хтось у журбі.
Та гасаю по шляхах земних, -
Про полеглих завжди пам'ятаю
І щомить молюся за живих.
Бо, що справжнє, - те не затаїти
І несила втримати в собі, -
Тішуся, коли сміються діти
І журюсь, коли хтось у журбі.
2025.09.13
22:18
Синьоока осінь, охролиста.
Як мені ти мила! Гойда-да:
Сливи лазуритове намисто
Вітру обірвати не шкода.
Він давно вже яблука обшморгав
Із вершків, що підпирають синь,
Груші обірвав, лише угорка,
Як мені ти мила! Гойда-да:
Сливи лазуритове намисто
Вітру обірвати не шкода.
Він давно вже яблука обшморгав
Із вершків, що підпирають синь,
Груші обірвав, лише угорка,
2025.09.13
22:12
Я не хочу, щоб далі зима
Нас заковувала у кайдани.
Я оновлення жду, як права
Неповторні і Господом дані.
Я не хочу, щоб варта льодів
На холодних жорстоких багнетах
Нас тримала в тюрмі холодів,
Нас заковувала у кайдани.
Я оновлення жду, як права
Неповторні і Господом дані.
Я не хочу, щоб варта льодів
На холодних жорстоких багнетах
Нас тримала в тюрмі холодів,
2025.09.13
13:17
Сонячний промінчик
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.
Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.
Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,
2025.09.13
05:21
Оповиває тьмою смуток
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?
2025.09.12
22:19
Усюди - лиш пітьма,
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.
Померкло світло враз.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.
Померкло світло враз.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Чому люди іноді блукають
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чому люди іноді блукають
Микола ще із самого рання́
Поїхав в місто поярмаркувати.
Чогось купити, а чогось продати.
Запріг у воза сивого коня,
Товар зложив ще на зорі й подався.
А вже і вечір, а його нема.
- Ну, що, не повернувся ще, кума?-
Щопівгодини кум Степан питався.
- Та ні, нема! – схвильована кума
З надією дивилась на дорогу.
Вже сутінки, але на ній нікого.
Не знала, що й чинити вже сама.
Степан хутенько вправивсь у дворі
Й по темному помчався знов питати.
З дороги бачить воза біля хати.
І, видно, кум коня уже розпріг.
Степан зайшов до хати: - Де блукав?
Кума вже собі місця не знаходить,
А він, бач, десь по білу світу бродить!
- Та, куме, дня вчорашнього шукав!
Кума на стіл хутенько накрива,
Бо ж чоловік голодний повернувся.
Сама бурчить на нього, мов не в дусі.
Кум не зверта уваги на слова,
Бо ж бачить, що та рада у душі.
Вже на столі і варене, й печене…
- Сідайте, куме! – каже йому чемно.
- Та я… - Сідайте, куме, не спішіть,-
Вже кум до нього, - вип’єте гранчак
Зі мною разом. Що ж мені, самому?
Посидимо та й підете додому.
Кум не комизивсь: - Добре… коли так.
Як випили, під’їли, кум й пита:
- Так де ти, куме, проблукав до ночі?
- Не знаю, куме. Мов осліпли очі.
На ярмарку товктись довго не став.
Що спродав, що купив та і додому.
Дорога вся знайома. Задрімав…
Мабуть. Бо ж рано дуже встав,
Хоч намагався подолати втому.
Аж відкриваю очі, кінь стоїть
Десь серед поля. Вже зоря у небі.
У сутінках оглянувсь навкруг себе.
І все ніяк не можу зрозуміть,
Як сюди втрапив. Доки розібравсь
Та доки, врешті, вибравсь на дорогу,
Вже майже ніч. І що воно до чого?
- То, куме, мабуть, блуд тобі попавсь?
То ж ти й блудив. – А звідки він узявся?
- Ти, що, ніколи про той блуд не чув?
- Та, може й чув іще малим. Забув.
- А я від бабці Пріськи то дізнався.
Ото, як научив Петро Святий
Був Сатану чортів собі робити,
Їх стільки розплодилося по світу,
Що, де не глянь – кругом одні чорти.
Отож, тоді і дума Сатана:
«Є в мене військо, слуги є, багато.
Над світом би чому не панувати?
Тепер і кара Божа не страшна.
Бо я сильніший, аніж Бог, тепер.
Зжену його із неба. Хай блукає,
Для себе царства іншого шукає».
І лапи в задоволення потер.
Велів він слугам дарма не стирчать,
Престол йому на небі будувати,
Бо він на ньому буде воссідати.
І з нього буде світом керувать.
Ті впоралися хутко й Сатана
На царський свій перстол, нарешті, всівся.
Велів, щоб кожен навкруги дивився,
Щоб мимо, навіть муха ні одна
Не пролетіла. А, як Бог, бува,
Летіти здума – щоби не пускали,
Піднятися на небо не давали.
А Бог землею саме простував,
Дивився, чи створив удало світ.
Сподобалась Йому Його робота,
Уже й на небо повернуть не проти.
Злетів угору…Та Його політ
Зустрінутий був юрмиськом чортів.
Хто камінь кида, хто оцупок шпурить,
Хто пилюгою у обличчя курить.
Нема на небо Богові путі.
А Сатана на свій престол усівсь
І всім керує, що кому робити.
Та ж чи завадиш Богові злетіти?
Махнув і весь гармидер розлетівсь.
Піднявся Бог на небо дуже злий
На Сатану й прокляв його навіки.
Схопив до рук свій Божий жезл великий,
Престол чортячий із небес звалив
Разом із Сатаною і всіма,
Кого той Сатана встиг наплодити.
Не всім землі вдалося долетіти.
Бог ще раз жезл могутній підніма
Й «Амінь!» сказав. І тої ж миті всі,
Хто до землі не встигнув долетіти,
В повітрі і зосталися висіти
Аж до Страшного суду їм висіть.
І нині, коли котрийсь із людей
Іде чи їде та зачепить часом
Оту потвору – мов осліпне разом,
Тоді й дороги раптом не знайде.
І буде «блуд» тоді його водить,
Зіб’є з дороги, як собі захоче,
Не бачитиме він ні дня, ні ночі.
І дуже добре, як зоставить жить,
А не затягне десь у ліс густий,
Чи в болота, рятунку де немає.
Отож, з того́ людина і блукає.
Подякуй, куме, Богу, що живий.
Поїхав в місто поярмаркувати.
Чогось купити, а чогось продати.
Запріг у воза сивого коня,
Товар зложив ще на зорі й подався.
А вже і вечір, а його нема.
- Ну, що, не повернувся ще, кума?-
Щопівгодини кум Степан питався.
- Та ні, нема! – схвильована кума
З надією дивилась на дорогу.
Вже сутінки, але на ній нікого.
Не знала, що й чинити вже сама.
Степан хутенько вправивсь у дворі
Й по темному помчався знов питати.
З дороги бачить воза біля хати.
І, видно, кум коня уже розпріг.
Степан зайшов до хати: - Де блукав?
Кума вже собі місця не знаходить,
А він, бач, десь по білу світу бродить!
- Та, куме, дня вчорашнього шукав!
Кума на стіл хутенько накрива,
Бо ж чоловік голодний повернувся.
Сама бурчить на нього, мов не в дусі.
Кум не зверта уваги на слова,
Бо ж бачить, що та рада у душі.
Вже на столі і варене, й печене…
- Сідайте, куме! – каже йому чемно.
- Та я… - Сідайте, куме, не спішіть,-
Вже кум до нього, - вип’єте гранчак
Зі мною разом. Що ж мені, самому?
Посидимо та й підете додому.
Кум не комизивсь: - Добре… коли так.
Як випили, під’їли, кум й пита:
- Так де ти, куме, проблукав до ночі?
- Не знаю, куме. Мов осліпли очі.
На ярмарку товктись довго не став.
Що спродав, що купив та і додому.
Дорога вся знайома. Задрімав…
Мабуть. Бо ж рано дуже встав,
Хоч намагався подолати втому.
Аж відкриваю очі, кінь стоїть
Десь серед поля. Вже зоря у небі.
У сутінках оглянувсь навкруг себе.
І все ніяк не можу зрозуміть,
Як сюди втрапив. Доки розібравсь
Та доки, врешті, вибравсь на дорогу,
Вже майже ніч. І що воно до чого?
- То, куме, мабуть, блуд тобі попавсь?
То ж ти й блудив. – А звідки він узявся?
- Ти, що, ніколи про той блуд не чув?
- Та, може й чув іще малим. Забув.
- А я від бабці Пріськи то дізнався.
Ото, як научив Петро Святий
Був Сатану чортів собі робити,
Їх стільки розплодилося по світу,
Що, де не глянь – кругом одні чорти.
Отож, тоді і дума Сатана:
«Є в мене військо, слуги є, багато.
Над світом би чому не панувати?
Тепер і кара Божа не страшна.
Бо я сильніший, аніж Бог, тепер.
Зжену його із неба. Хай блукає,
Для себе царства іншого шукає».
І лапи в задоволення потер.
Велів він слугам дарма не стирчать,
Престол йому на небі будувати,
Бо він на ньому буде воссідати.
І з нього буде світом керувать.
Ті впоралися хутко й Сатана
На царський свій перстол, нарешті, всівся.
Велів, щоб кожен навкруги дивився,
Щоб мимо, навіть муха ні одна
Не пролетіла. А, як Бог, бува,
Летіти здума – щоби не пускали,
Піднятися на небо не давали.
А Бог землею саме простував,
Дивився, чи створив удало світ.
Сподобалась Йому Його робота,
Уже й на небо повернуть не проти.
Злетів угору…Та Його політ
Зустрінутий був юрмиськом чортів.
Хто камінь кида, хто оцупок шпурить,
Хто пилюгою у обличчя курить.
Нема на небо Богові путі.
А Сатана на свій престол усівсь
І всім керує, що кому робити.
Та ж чи завадиш Богові злетіти?
Махнув і весь гармидер розлетівсь.
Піднявся Бог на небо дуже злий
На Сатану й прокляв його навіки.
Схопив до рук свій Божий жезл великий,
Престол чортячий із небес звалив
Разом із Сатаною і всіма,
Кого той Сатана встиг наплодити.
Не всім землі вдалося долетіти.
Бог ще раз жезл могутній підніма
Й «Амінь!» сказав. І тої ж миті всі,
Хто до землі не встигнув долетіти,
В повітрі і зосталися висіти
Аж до Страшного суду їм висіть.
І нині, коли котрийсь із людей
Іде чи їде та зачепить часом
Оту потвору – мов осліпне разом,
Тоді й дороги раптом не знайде.
І буде «блуд» тоді його водить,
Зіб’є з дороги, як собі захоче,
Не бачитиме він ні дня, ні ночі.
І дуже добре, як зоставить жить,
А не затягне десь у ліс густий,
Чи в болота, рятунку де немає.
Отож, з того́ людина і блукає.
Подякуй, куме, Богу, що живий.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію