Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
2026.11.14
22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
2026.11.14
21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
2026.11.14
21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою».
І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз,
А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка.
Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила
2026.11.14
18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
2026.11.14
14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
2026.11.14
13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Питак /
Проза
Вулиці мого дитинства!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вулиці мого дитинства!
Йду вулицею і милуюсь…Скільки ж червоних плодів виглядають з-під листочків: яблука, груші, виноград. Тисячі очей дивляться в небесну вись, і, здається, ось-ось заступлять сонце.
Ні! Вони не затьмарять золотаве сонечко. Йду дальше…Насаджені каштани вітаються зі мною, хитаючи верхівками гілочок. З високо піднятою головою дивиться на нас Князь Василько! Привітаюсь і продовжую мандрувати вулицями…Замріяним поглядом дивиться на світ Іван Франко. Заходжу у старий будинок. Що це? Це дім книг, дім знань, дім думок – бібліотека! Вітаюсь з книгами, перегортаю старі сторінки, розглядаю малюнки. Виходжу і продовжую йти. Бачу… Що я бачу? Сяйво сонця відбивається від дахів будинків і летить мені прямо в обличчя. Намагаюсь зловити хоч краплинку сонячного тепла. Ловлю. На душі стає так неймовірно гаряче, що сонце не може зрівнятись з цим теплом, з цим духом рідного міста, духом людської віри…
Не зупиняюсь. Проходжу повз церкву. Зупинюсь на хвилинку, милуюсь, зачаровуюсь й продовжую йти. Пробігаю біля кінотеатру. Пристальним поглядом дивиться мені у вічі Степан Бандера. Вітаюсь з вірним борцем і продовжую знову йти. В сизій далечині бачу фортецю. Намагаюсь дістати рукою її вершин. Біжу, мчусь по вулиці оглядаючись на кожного перехожого. Зупинюсь. Читаю: «Вище училище культури». Мчу, уже не оглядаючись нінакого . Ще крок і я бачу Тараса Шевченка. Читаю безсмертні рядки. Усміхнусь, але думкою не зупиняюсь, лечу ніби птах по вузьких стежинках вверх. Кілька сходинок і я на вершині…вершині…вершині фортеці. Очі розбігаються в різні сторони. Хочеться усе пригадати: В якій школі вчусь, де мій будинок, де друзі, де щастя, де вулиці мого дитинства, по яких я ходила і буду ходити. Чарівною усмішкою усміхаюсь своєму місту. «Теребовле, мій краю, я для тебе на світі живу!»- крикну і почую відлуння свого голосу, десь далеко, у глибині душі, у стукоті сердець, у щасті молодят, які щойно вийшли із церкви. Відлуння прокотиться усіма вулицями мого міста. Воно хоч і маленьке, але привітне й ласкаве. Кожного візьме у друзі, кожного зігріє сонцем, кожного полюбить, як сестру чи брата.
Це моє місто – Теребовля!!!
Ні! Вони не затьмарять золотаве сонечко. Йду дальше…Насаджені каштани вітаються зі мною, хитаючи верхівками гілочок. З високо піднятою головою дивиться на нас Князь Василько! Привітаюсь і продовжую мандрувати вулицями…Замріяним поглядом дивиться на світ Іван Франко. Заходжу у старий будинок. Що це? Це дім книг, дім знань, дім думок – бібліотека! Вітаюсь з книгами, перегортаю старі сторінки, розглядаю малюнки. Виходжу і продовжую йти. Бачу… Що я бачу? Сяйво сонця відбивається від дахів будинків і летить мені прямо в обличчя. Намагаюсь зловити хоч краплинку сонячного тепла. Ловлю. На душі стає так неймовірно гаряче, що сонце не може зрівнятись з цим теплом, з цим духом рідного міста, духом людської віри…
Не зупиняюсь. Проходжу повз церкву. Зупинюсь на хвилинку, милуюсь, зачаровуюсь й продовжую йти. Пробігаю біля кінотеатру. Пристальним поглядом дивиться мені у вічі Степан Бандера. Вітаюсь з вірним борцем і продовжую знову йти. В сизій далечині бачу фортецю. Намагаюсь дістати рукою її вершин. Біжу, мчусь по вулиці оглядаючись на кожного перехожого. Зупинюсь. Читаю: «Вище училище культури». Мчу, уже не оглядаючись нінакого . Ще крок і я бачу Тараса Шевченка. Читаю безсмертні рядки. Усміхнусь, але думкою не зупиняюсь, лечу ніби птах по вузьких стежинках вверх. Кілька сходинок і я на вершині…вершині…вершині фортеці. Очі розбігаються в різні сторони. Хочеться усе пригадати: В якій школі вчусь, де мій будинок, де друзі, де щастя, де вулиці мого дитинства, по яких я ходила і буду ходити. Чарівною усмішкою усміхаюсь своєму місту. «Теребовле, мій краю, я для тебе на світі живу!»- крикну і почую відлуння свого голосу, десь далеко, у глибині душі, у стукоті сердець, у щасті молодят, які щойно вийшли із церкви. Відлуння прокотиться усіма вулицями мого міста. Воно хоч і маленьке, але привітне й ласкаве. Кожного візьме у друзі, кожного зігріє сонцем, кожного полюбить, як сестру чи брата.
Це моє місто – Теребовля!!!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
