Йду вулицею і милуюсь…Скільки ж червоних плодів виглядають з-під листочків: яблука, груші, виноград. Тисячі очей дивляться в небесну вись, і, здається, ось-ось заступлять сонце.
Ні! Вони не затьмарять золотаве сонечко. Йду дальше…Насаджені каштани вітаються зі мною, хитаючи верхівками гілочок. З високо піднятою головою дивиться на нас Князь Василько! Привітаюсь і продовжую мандрувати вулицями…Замріяним поглядом дивиться на світ Іван Франко. Заходжу у старий будинок. Що це? Це дім книг, дім знань, дім думок – бібліотека! Вітаюсь з книгами, перегортаю старі сторінки, розглядаю малюнки. Виходжу і продовжую йти. Бачу… Що я бачу? Сяйво сонця відбивається від дахів будинків і летить мені прямо в обличчя. Намагаюсь зловити хоч краплинку сонячного тепла. Ловлю. На душі стає так неймовірно гаряче, що сонце не може зрівнятись з цим теплом, з цим духом рідного міста, духом людської віри…
Не зупиняюсь. Проходжу повз церкву. Зупинюсь на хвилинку, милуюсь, зачаровуюсь й продовжую йти. Пробігаю біля кінотеатру. Пристальним поглядом дивиться мені у вічі Степан Бандера. Вітаюсь з вірним борцем і продовжую знову йти. В сизій далечині бачу фортецю. Намагаюсь дістати рукою її вершин. Біжу, мчусь по вулиці оглядаючись на кожного перехожого. Зупинюсь. Читаю: «Вище училище культури». Мчу, уже не оглядаючись нінакого . Ще крок і я бачу Тараса Шевченка. Читаю безсмертні рядки. Усміхнусь, але думкою не зупиняюсь, лечу ніби птах по вузьких стежинках вверх. Кілька сходинок і я на вершині…вершині…вершині фортеці. Очі розбігаються в різні сторони. Хочеться усе пригадати: В якій школі вчусь, де мій будинок, де друзі, де щастя, де вулиці мого дитинства, по яких я ходила і буду ходити. Чарівною усмішкою усміхаюсь своєму місту. «Теребовле, мій краю, я для тебе на світі живу!»- крикну і почую відлуння свого голосу, десь далеко, у глибині душі, у стукоті сердець, у щасті молодят, які щойно вийшли із церкви. Відлуння прокотиться усіма вулицями мого міста. Воно хоч і маленьке, але привітне й ласкаве. Кожного візьме у друзі, кожного зігріє сонцем, кожного полюбить, як сестру чи брата.
Це моє місто – Теребовля!!!