ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

С М
2025.09.18 12:14
Чоловіче шо ти як ти
Проспектом оцим-во хиляючи стильно
Дам – ді – дам – ді – да – ділі – ді
Мама зве тебе додому йди

Ситчику-читчику йди розкажи
Cпустошення все ще чатує мовби
Тон рожевий електрична блакить

Ольга Олеандра
2025.09.18 11:46
Осінь починається з цілунків
все ще розпашілих літніх вуст.
Вереснем прокочується лунко
сонячних обіймів перший хруст.

Це прощання буде неквапливим.
Вгорнутим у ніжну теплоту.
Вітер, то бурхливо, то пестливо

Юрій Гундарєв
2025.09.18 09:21
СІМ ЧУДЕС ЮВІЛЯРА Отже, мені виповнилося 70 років! З огляду на цю поважну цифру хотів би поділитися деяким нагромадженим досвідом. Можливо, він зацікавить когось із тих моїх читачів, хто лише наближається до такого далекого рубежу, який у дитинстві ч

Віктор Кучерук
2025.09.18 07:12
В'язень мрій і невільник турбот,
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.

Тетяна Левицька
2025.09.18 01:11
Щастя любить тишу,
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна, 
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.

Борис Костиря
2025.09.17 22:28
Руїни зруйнованого міста.
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,

Галина Кучеренко
2025.09.17 18:46
Я обійму тебе…
У дотиках моїх
Забудь  свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час

С М
2025.09.17 18:18
Знаючи, надходить ніч і сонце палить кораблі
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото

Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с

Віктор Кучерук
2025.09.17 17:57
Ходу вповільнив і спинивсь
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота

Юрій Лазірко
2025.09.17 16:58
Заливався світанок пташино,
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.

Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.

Володимир Бойко
2025.09.17 11:14
Нетрадиційність нині в моді,
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.

Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.

Юрій Гундарєв
2025.09.17 08:56
вересня - День народження видатного українського письменника

Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…

Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.

М Менянин
2025.09.17 02:36
Прийшла ця година,
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.

Ярослав Чорногуз
2025.09.17 00:22
О життя ти мойого -- світання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.

Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,

Федір Паламар
2025.09.16 23:55
Ты могла бы наконец
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.

Я унижен – спору нет!

Борис Костиря
2025.09.16 22:19
Дощі йдуть і змивають усе,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Ірина Єфремова
2025.09.04

Анастасія Волошина
2025.08.13

Василь Пастернак
2025.08.04

Олександра Філь
2025.07.17

Сергій Святковський
2025.06.27

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Іван та Маруся
Гарна дівчина Маруся – найгарніша у селі,
Чорноброва, кароока та й розумниця нівроку.
Хлопці бігають за нею і великі, і малі.
Та вона лише сміється, що аж ямочки на що́ках.
А сміється, бо ті хлопці час лиш да́рма витрачають.
В неї парубок Іван є – перший хлопець на селі.
Вони разом вже півроку зорі вранішні стрічають…
Він для неї найгарніший, наймиліший на землі.
Восени, Бог дасть, весілля на усе село зіграють.
Будуть жити та ростити із десяток дітвори.
Тої осені, як щастя довгожданого чекає,
А вона ж ще так далеко, лише червень надворі.
Та той червень в селі люди довго будуть пам’ятати,
Бо негадано, неждано налетіла враз орда.
Зорі тільки потьмяніли, запалали крайні хати,
Люди стали вибігати, зрозуміли, що біда.
Чоловіки хто за вила, хто за шаблі ухопились,
Жінки з дітьми на городи, щоб сховатися в ліску.
А вже перші з татарвою на околицях зчепились.
І вже кров заструменіла по холодному піску.
Загалайкали татари, засвистіли їхні стріли,
Шаблі їх замиготіли, щоби опір подолать.
За жінками і за дітьми їх аркани полетіли.
Більше буде їм прибутку, як ясиру більше взять.
А Маруся із Іваном понад річкою сиділи,
Соловейко гарну пісню ще із ночі їм співав.
Ще б сиділи і сиділи, розлучатись не хотіли,
Коли крик спів солов’їний й нічну тишу обірвав.
- Знов орда! – Іван схопився, - до села потрібно мчати.
Там же мама! Там же тато! Треба бігти рятувать!
- Я з тобою! – і Маруся підхопилась поряд стати.
- Ні, сховайся в очеретах, щоб біду перечекать!
- Я з тобою! І не думай мене, навіть, відмовляти!
Шаблю вмію я тримати. Батько ж мій козакував.
- Де ж та шабля? Враз спинилась. Очі долу: - Вона…в хаті.
А твоя де? Із ордою чим би зараз воював?
- Я й дубця схопити можу. На татарина згодиться!
А вже в нього собі шаблю, коли треба, відберу.
Так, що хутко в очерети поспішай краса-дівиця.
Як усе скінчиться добре, прилечу і заберу.
Та й побіг. Але Маруся і не думала ховатись.
Подалась за ним назирці. Може чим би помогла?!
Над селом уже заграва стала в небо підніматись,
Уже крики долітають із середини села.
Іван вибіг з верболозів, десь дрючка вхопив міцного.
Тут татарин на дорозі, мабуть того не чекав.
Від удару полетів він стрімголов із коня свого,
А за мить Іван вже й шаблю у руках його тримав.
Тут татари його вздріли і юрбою налетіли.
Миготить татарська шабля у його руці міцній.
І від неї полетіло не одне татарське тіло.
Він встигав іще й завзяте клич вигукувати свій.
Та татар було багато, з усіх боків обступили.
Як не бився, не старався, сил побити всіх не мав,
Зі спини тихцем підкрались, потім груди прохромили.
І упав Іван на землю та руками обійняв.
Назбігалися татари, щоб на хлопця поглядіти,
Який круг себе десяток кращих воїнів поклав.
Нахилились, гелготіли щось по-своєму, мов діти
Та, як кажуть у народі – упіймали разом гав.
Бо Маруся як уздріла, що коханий її гине,
Геть забула небезпеку, кинулась між ворогів.
Чиюсь шаблю підхопила та комусь встромила в спину.
Била, навіть не дивилась, бо сліпив їй очі гнів.
Розлетілися татари від страху у різні боки.
«Шайтан! Шайтан!» - загорлали. Роздивились – то ж дівча.
Та ще ж гарне. Й для султана може бути гарна пара.
І татарськії аркани у повітрі вже хурчать.
Та козацьку доньку важко загнуздати у аркани,
Обрубала, наче зміїв ті мотузки. Гнів пала.
Бо ж лежить в ногах коханий і кривавлять його рани.
І не зна – живий чи мертвий?! І того ще більше зла.
Може б, рани роздивилась, кров коханому спинила.
Але товпляться ординці, підступають звідусіль.
Тож міцніше шаблю стисла, звідки і взялося сили.
Відбивала вражі шаблі легко, майже без зусиль.
Вже й озлилися татари, що не в змозі ради дати.
Вже й не раді, що зв’язались – скільки їхніх полягло.
Тож іздалеку із луків заходилися стріляти.
Кілька стріл у її серце, болем зранене, ввійшло.
Шабля випала на землю, впала дівчина на тіло
Свого любого Івана. І з’єдналась їхня кров.
Потекла вона на землю, її щедро окропила…
І зросла на тому місці квітка – пам’ять про любов.
Як козаки налетіли та орду вщент порубали,
Молодих знайшли у полі, вдвох і поховали їх.
Квіти ж ті «Іван-й-Марія» так відтоді й називали.
В них про те кохання пам’ять на віки народ зберіг.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2023-09-24 15:12:05
Переглядів сторінки твору 188
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.863 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.722 / 5.3)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.775
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2025.09.14 16:03
Автор у цю хвилину відсутній