Як не крутіть, пані Ірино, а "Любий мій, ти вічно у мені" - це коли пацани з пацанами.
Ех...

А це було моє перекладацьке змагання з Романом Скибою, пане Сергію. Намагалася поближче до тіла (тобто тексту і стилю). Стаття про Вас написана серйозно і щиро, якби не хотіла - не писала б. Ви ж звернули, певно, увагу, що я згадувала про те, як писала про Вас раніше, ще десь у надцятих числах лютого. Коментар Епіграма мене почасти обурив, почасти розсмішив, якщо крізь зуби. "І так жить тошно". Не знаю, чи прочитаєте. Те, що маю сказати, кажу. А про конкретні деталі, чи приблизно так Ви висловились, мені пишіть, якщо захочете, радо відповім.

Шановна Ірино.
Та ні - переклад добрий, за всіма канонами мови.
Це я так, для смішинки. А потім - це ж відома тема з життя Сергія Олександровича. То й зірвалось.
За статтю - написану серйозно і щиро - подяка (серйозна і щира). І, звичайно ж, на все звернув увагу. Просто відчув себе трохи ніяково і розгублено, тому що слова Ваші занадто вже добрі. А доповнення хотів написати у вигляді деяких поглядів на відносно традиційну манеру письма і зв!язок її з етнічно-автентичними формами. Та й взагалі... Іноді приходять цікаві думки (тільки для себе і про себе) - ЯК би хотілось писати. Але це ж потрібно сісти, трохи подивитись в вікно на хмари, ковтнути кави, зібратись з ними (думками) - а вже тоді!.. А стільки часу не можу ніяк викроїти.

А на епіграму Епіграма даремно обурюєтесь, дивіться вище (поверх голів). І усміхайтеся.

З повагою - щиро.

Дякую!
З часом приходжу до думки, що взагалі шкідливо довго роздумувати, в якому б оце стилі що написати. Найліпше - сказати так, як проситься на папір чи монітор, тоді й собі й іншим не збрешеш, а манера письма - діло індивідуальне й наживне. Брак часу творить зі мною таку паскудну штуку, що теми, котрі мене цікавлять, можу тільки зачепити по дотичній, а далі бігти далі. Вар'ятські перегони з власною здатністю сприймати інформацію. Тільки й помагає, що кава. Видерти ще трохи часу у ночі, аби подумати, а на ранок - бігти далі...
:)

В такому темпі життя проходить втричі, а то й вп!ятеро швидше. Якщо не зупинитись і проживати життя не в тому темпі, на яке воно розраховане - янголи будуть сварити. Ну, або ще хтось...
Ось.

А відносно роздумів про стиль письма – Ви ж розумієте, що це чиста теоретика. Ніхто заздалегідь особливо не роздумує – за винятком свідомого будування форми в окремих випадках. Бо ж коли починає писатись – пишеться і все. Але теоретизування не заважить, бо допомагає систематизувати власні погляди і в хвилини писанини може вплинути несвідомо на цей процес.
А просто-таки необхідний каталазатор для вдалої систематизації - звичайно ж кава. Фліжаночок зо 100. Тоді все вибудовується надзвичайно струнко...

Майстре-під-Жоржа, ти мене дратуєш. Я ніколи не рівняюся навіть на найближчих за духом людей, коли маю свою думку і мову. І на зацитовану тут особу теж. Я не дудка, щоб на мені зіграти (на моїх симпатіях). Зарубай це собі на носі. На тебе ж рівнятися буду тоді, коли тобі на долоні волосся виросте.

Дійшло?