Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
2026.11.14
22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
2026.11.14
21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
2026.11.14
21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою».
І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз,
А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка.
Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила
2026.11.14
18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
2026.11.14
14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
2026.11.14
13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с
2026.11.14
13:04
То так сумно, як знову торкається подихом
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так прикро,
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так прикро,
2026.11.14
10:30
Не віриться, що зараз травень
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.12.07
2023.02.18
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Новіцька (1981) /
Критика | Аналітика
Старі фотографії (Повертаючись до теми Татчина)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Старі фотографії (Повертаючись до теми Татчина)
На жаль, допавшись до комп’ютера, усвідомила, що знову пишу про Сергія Татчина майже насліпо – не бачивши його профайлу, не повністю знаючи думки, які виникали у тих, хто ще в лютому помітив цю людину як явище в поезії. Моя стаття, у якій я тоді з-поміж інших думок торкнулася Татчина, на сайт не пішла – здогадуюся, через що: неформат, суспільщина. Але з приводу моїх інтересів ми з деякими людьми не зговоримося, тож закрию цю тему. В чомусь те, що стаття не вийшла, було позитивним, бо за час, що минув, я мала нагоду побачити Сергія Татчина як знаменитого коментатора, який подає справді корисні зауваження. Тим більш прикро, що – а особливо останнім часом – бачила його висловлювання рідко.
Що „в глобалі” являє собою Сергій Татчин, уже раніше сформулював Василь Терещук. Як видно, влучно, бо його думка про основну прикмету стилю автора – граничну простоту вислову, який для того, щоб бути ефектним і виразним, не потребує сотень метафоричних покривал, - знайшла щирий відгук у пана Сергія. Зацитую те, що поет говорить про свою індивідуальну манеру: „тематика, ритміка і „риміка” моєї сьогоднішньої творчості - с в і д о м а. А не тому що я не можу писати інакше. На сьогодення маю такий погляд на речі. І це не підсвідомий страх вийти за межі традиційного поетичного поля, „води якого відомі своїми небезпечними і безпечними глибинами", а навпаки - свідоме повернення до цього поля і його осмислення… Ясна, сильна і щемна простота - вона часом заскладніша самих неймовірних метафоричних нагромаджень. …потрібно мати просту, ясну і сильну ціль, яка потребує таких же методів слововтілення... В МЕНШУ КІЛЬКІСТЬ СЛІВ ВАЖЧЕ ВКЛАСТИ СЕРЦЕ”. У цьому кредо автора – весь його шлях. Справді, він віднаходить те саме питоме, первісне у поетичній мові, що дається тільки тим, хто вміє тонко відчувати або пильно прислухатись. Татчин цілісний світоглядно і стилістично. Виглядає на те, що він уже вийшов на власний метод відображення станів душі, освоїв слово, яке стало піддатливим гнучким матеріалом для плетення мережі вражень, вільно почувається у традиційних розмірах – б’є не на безпосередній емоційний ефект, а на чуттєво-образне замилування творчістю – і придає важливого значення формі, доходячи місцями до витонченого естетства. У його рядку, за кількома винятками, немає шерехуватостей, мова тече плавно й природно, пишеться йому, очевидно, майже без зусиль. Входження в стихію мови підтверджує те, що замість сухих манірних вивертів у віршах Сергія Татчина домінує майже народнопісенна мелодійність і народнопісенна ж символіка.
Глобальна тема поезії Сергія Татчина – широта, контрастність і глибина почуттів і переживань: „….все, що в мене є – це мої почуття. Ось так я пишу свої вiршi…” Звідси часті й типові для людей із великою силою почуттів меланхолія, відчуття безвиході, тупої циклічності наворотів історичного ланцюга страждань. Та сама печаль космічних масштабів, „світова скорбота”, від якої не відволікають навіть побутові справи:
Різав цибулю. Плакав.
Тихо себе жалів.
Ставив до рими раком
Кілька доречних слів...
Думав: немає правди
В Космосі й на Землі!..
Й навіть якщо не вкрав ти –
Люди до тебе злі.
А як кохання зрадив,
А чи зі світу зжив –
Як же тоді й заради
Жити чого – скажи!!!
Проте внутрішні конфлікти й боротьба протилежностей проявляються у Татчина згладжено, націлені на конструктивне вирішення, яке не з’являється раптово, як „бог із машини”, а ніби поступово виринає з-під води, спонукуване вже усвідомленою духовною потребою сподіватися на краще.
Настрій, який виникає при читанні поезій Сергія Татчина, можна порівняти з тим, який лишається по перегляді старого сімейного фотоальбому: камерність, мрійливість, гармонія відчуттів і добра ностальгія. Майже те, про що співається в пісні:
Старі фотографії на стіл
Розклади.
Дитячі історії смішні
Розкажи.
І справжнім друзям не забудь –
Подзвони…
Саме так, весь світ для поета, попри негаразди й вади буття, безмежно дружній і дорогий йому, як велика цінність, і так само велика цінність – бути в цьому світі й бачити його красу. Бути в універсумі Сергія Татчина значить бути передусім добрим і шляхетним, всією душею тягтися до гармонійного й непроминального (щоб дорога життя була як Чумацький Шлях при безхмарному небі) і так само всією душею засуджувати зло. Бути рука в руку з часом і з кожним моментом зокрема. Бути світлим.
Чекається нової появи автора.
Що „в глобалі” являє собою Сергій Татчин, уже раніше сформулював Василь Терещук. Як видно, влучно, бо його думка про основну прикмету стилю автора – граничну простоту вислову, який для того, щоб бути ефектним і виразним, не потребує сотень метафоричних покривал, - знайшла щирий відгук у пана Сергія. Зацитую те, що поет говорить про свою індивідуальну манеру: „тематика, ритміка і „риміка” моєї сьогоднішньої творчості - с в і д о м а. А не тому що я не можу писати інакше. На сьогодення маю такий погляд на речі. І це не підсвідомий страх вийти за межі традиційного поетичного поля, „води якого відомі своїми небезпечними і безпечними глибинами", а навпаки - свідоме повернення до цього поля і його осмислення… Ясна, сильна і щемна простота - вона часом заскладніша самих неймовірних метафоричних нагромаджень. …потрібно мати просту, ясну і сильну ціль, яка потребує таких же методів слововтілення... В МЕНШУ КІЛЬКІСТЬ СЛІВ ВАЖЧЕ ВКЛАСТИ СЕРЦЕ”. У цьому кредо автора – весь його шлях. Справді, він віднаходить те саме питоме, первісне у поетичній мові, що дається тільки тим, хто вміє тонко відчувати або пильно прислухатись. Татчин цілісний світоглядно і стилістично. Виглядає на те, що він уже вийшов на власний метод відображення станів душі, освоїв слово, яке стало піддатливим гнучким матеріалом для плетення мережі вражень, вільно почувається у традиційних розмірах – б’є не на безпосередній емоційний ефект, а на чуттєво-образне замилування творчістю – і придає важливого значення формі, доходячи місцями до витонченого естетства. У його рядку, за кількома винятками, немає шерехуватостей, мова тече плавно й природно, пишеться йому, очевидно, майже без зусиль. Входження в стихію мови підтверджує те, що замість сухих манірних вивертів у віршах Сергія Татчина домінує майже народнопісенна мелодійність і народнопісенна ж символіка.
Глобальна тема поезії Сергія Татчина – широта, контрастність і глибина почуттів і переживань: „….все, що в мене є – це мої почуття. Ось так я пишу свої вiршi…” Звідси часті й типові для людей із великою силою почуттів меланхолія, відчуття безвиході, тупої циклічності наворотів історичного ланцюга страждань. Та сама печаль космічних масштабів, „світова скорбота”, від якої не відволікають навіть побутові справи:
Різав цибулю. Плакав.
Тихо себе жалів.
Ставив до рими раком
Кілька доречних слів...
Думав: немає правди
В Космосі й на Землі!..
Й навіть якщо не вкрав ти –
Люди до тебе злі.
А як кохання зрадив,
А чи зі світу зжив –
Як же тоді й заради
Жити чого – скажи!!!
Проте внутрішні конфлікти й боротьба протилежностей проявляються у Татчина згладжено, націлені на конструктивне вирішення, яке не з’являється раптово, як „бог із машини”, а ніби поступово виринає з-під води, спонукуване вже усвідомленою духовною потребою сподіватися на краще.
Настрій, який виникає при читанні поезій Сергія Татчина, можна порівняти з тим, який лишається по перегляді старого сімейного фотоальбому: камерність, мрійливість, гармонія відчуттів і добра ностальгія. Майже те, про що співається в пісні:
Старі фотографії на стіл
Розклади.
Дитячі історії смішні
Розкажи.
І справжнім друзям не забудь –
Подзвони…
Саме так, весь світ для поета, попри негаразди й вади буття, безмежно дружній і дорогий йому, як велика цінність, і так само велика цінність – бути в цьому світі й бачити його красу. Бути в універсумі Сергія Татчина значить бути передусім добрим і шляхетним, всією душею тягтися до гармонійного й непроминального (щоб дорога життя була як Чумацький Шлях при безхмарному небі) і так само всією душею засуджувати зло. Бути рука в руку з часом і з кожним моментом зокрема. Бути світлим.
Чекається нової появи автора.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
| Найвища оцінка | Володимир Ляшкевич | 6 | Майстер-клас / Майстер-клас |
| Найнижча оцінка | Жорж Дикий | 5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
