Із Олександра Пушкіна

Хоча тягар бува трагічний,
підвода у ході легка;
завзятий кучер – Час одвічний –
везе, не злізе з передка...

Сідаєм зранку в ту підводу;
ми відчайдухи, пустуни,
й, забувши будь-яку вигоду,
гукаєм: не барись! жени!

Та вдень – нема вже тої зваги,
понатрясло нас; нам страшніш
дорожні ями та зигзаги;
гукаєм: йолопе, притиш!

До ночі котиться підвода,
така ж то звична вже для нас;
ген близько – спо́чиву нагода,
і гонить наших коней Час.

(2023)

*** ОРИГІНАЛ ***

Телега жизни

Хоть тяжело подчас в ней бремя,
Телега на ходу легка;
Ямщик лихой, седое время,
Везет, не слезет с облучка.

С утра садимся мы в телегу;
Мы рады голову сломать
И, презирая лень и негу,
Кричим: пошел, ебёна мать!

Но в полдень нет уж той отваги;
Порастрясло нас; нам страшней
И косогоры и овраги;
Кричим: полегче, дуралей!

Катит по-прежнему телега;
Под вечер мы привыкли к ней
И, дремля, едем до ночлега –
А время гонит лошадей.

(1823)

*** ІНШИЙ ПЕРЕКЛАД ***

Віз життя

Хоч в нім бува й вага тяжлива,
Та в возі все ж їзда легка;
Ямщик – пісняр, година сива,
Везе, не злізе з передка.

Ми зранку в віз – гайда в дорогу,
І раді голову зламать,
І лінь зневаживши й знемогу,
Гукаєм: їдь, єбьона мать!

А в південь звага сходить скоро,
Нас натрясло; страшні вони,
Оті яруги й косогори;
Гукаєм: дурню, не гони!

Під вечір віз везе до хати,
До нього звикли ми за дня,
Дрімаєм, їдем ночувати,
А час нам коней підганя.

Андрій Малишко (до 1953)