Дочекайся мене! По життю, як по зоранім полю,
Я до тебе, кохана, біжу босоніж навпрошки.
Упаду – підіймусь! Не піддамся нелюдському болю
І теплом своїх вуст доторкнуся твоєї руки.

Ти не вір воронню, що у небі закаркає злісно,
Завірюсі зимовій не вір, опівнічній пітьмі.
Де б не був я, ти світиш мені, наче зірка провісна,
І на світло твоє, як лелека, я лину крильми.

Суховіїв не вір завпокійно тужливому плачу,
Бо допоки існує в душі твоїй вірна любов,
Я живий. Я – безсмертний! Я скоро прийду. Ти побачиш,
Що удень і вночі лиш до тебе, кохана, я йшов.

Якщо вірність твоя переможе злиденну розлуку,
Ми з тобою зустрінемось знову, тепер – назавжди.
Знов тебе обійму, цілуватиму знов твої руки.
Задля цього пройду всі дороги, стежки і світи.

1999 рік