
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.19
02:25
Сумний полон смарагдової тиші
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
2025.07.18
22:16
Ця жінка погубить мене.
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
2025.07.18
21:34
Встала думка українця
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
2025.07.18
17:00
Рештки волосся випадуть геть
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
2025.07.18
16:08
Таїна дерев і повітря
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
2025.07.18
13:17
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник.
Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент
2025.07.18
10:02
А наші предки мали на Русі
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
2025.07.18
05:15
Треба вірити в краще,
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
2025.07.17
22:21
Моя спокуса і мої вериги.
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
2025.07.17
21:35
Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
2025.07.17
20:44
Вже сонечко до заходу хилилось.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
2025.07.17
18:25
Ні порічки, ні Марічки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
2025.07.17
11:43
Серед стерні, що вицвіла в борні
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
2025.07.17
06:25
Перегріте сонцем літо
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
2025.07.16
23:14
Ледь прозора нитка з поділкою між -
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
2025.07.16
23:11
Згубило небо слід амеби в краплі
і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Звідки беруться богатирі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Звідки беруться богатирі
Сидять діди на лавочці під дубом розлогим.
Сидять мовчки, зажурені, самокрутки смалять.
Не до сміху. Поглядають часом на дорогу.
Прийшли оце з кладовища, воїна ховали.
Молодий, ще б жити й жити. А уже немає.
Уже душа полетіла на небо до Бога.
А вони, бач, іще й досі по землі блукають,
Хоч, здавалось, туди ближче їм була дорога.
Дід Микола не утримавсь: - Як то воно сталось?
Я ж Дмитра з малого знаю, бігав босоногий.
Уже ж бідному хлопчині у житті дісталось,
Бо ж з народження не було батька у малого.
Де подівсь – ніхто не знає. Жінка не говорить.
Але хлопчик ріс розумним та метким, нівроку.
Думав, що він інститута вже закінчить скоро.
А воно, бач, повернулось зовсім іншим боком.
Казав старший на могилі – як герой загинув.
Сам-один спинив атаку ворожої сили.
Не злякавсь, не відступився, не показав спину.
Богатиря, казав старший, мати народила.
А з виду, було, і не скажеш – малий, худорлявий.
Звідки сили богатирські в таких і беруться?
- Коли часи наступають важкі для держави,
Коли вороги, як круки чорні кругом в’ються,
Тоді богатирські душі, що віки дрімали,
Прокидаються, щоб стати на захист Вітчизни. –
Озвавсь Клим старий, - і тому прикладів чимало.
То я чув іще від діда, що в годину грізну,
Начебто, проста людина, яка поряд ходить,
Раптом сили богатирські в собі відчуває.
І такого зупинити ворогові годі.
Чи то правда, чи не правда - то уже не знаю
Та повідав колись дід мій історію давню,
Яку ще від свого діда, здається, дізнався.
Чи дослівно пам’ятаю – казати не стану,
Щось, можливо, переплутав, щось позабувався.
Було то в часи, коли вже південь України
Потихеньку заселявся, степи вже орали,
Засівали. Хоч бувала і лиха година,
Коли турки з татарами на край нападали.
Та ж чи буде українець орду ту боятись,
Коли треба золотисту ниву убирати?
Можна було людям вільним в косарі найнятись,
На життя копійку гарну тим назаробляти.
Тож пра-прадід і найнявся в косарі до когось.
Їх зібралася ватага чоловік із двадцять.
А пшениця ж уродила, як в раю у Бога,
Любо-мило і косити, в радість така праця.
Був між ними один дядько, Бог і знає звідки.
Хто вже його не питався, німий тобі чисто.
Та працює, як всі інші, спочиває зрідка.
Одно тільки, як сідали усі, було, їсти,
То він візьме собі хліба та й всього в тарілки,
Сяде оддалік від гурту та і споживає.
Люди спершу косилися, але згодом звикли,
Яких тільки забобонів в людей не буває.
Отож, косять вже три тижні, напевно, у полі,
Коли кінь біжить такий, що іще пошукати.
Без сідла і без вуздечки. Й нікого навколо.
Десь утік, мабуть, зі стайні. «Нумо, упіймати,-
Отаман кричить, - господар могорич поставить,
Як коня йому повернем!» Усі похапались.
А самітник той і каже: «То даремна справа.
Коня вам того не взяти, як би не старались.
Окрім мене, він і близько не пустить нікого».
Посміялись над ним дружно та й коня ловити.
Обступили з усіх боків, сходяться до нього.
А кінь заіржав сердито, ударив копитом
Та як скочить. Всі урозтіч. А він, наче птаха,
Перелетів, одбіг трохи та і зупинився.
Люди уже підступатись не хочуть від страху.
«Що, піймали?» - то самітник. Отаман озлився:
«А ти зловиш?» «Я то зловлю!» «Гляди ж - не здолаєш,
То добряче прочуханки тоді будеш мати!»
Чоловік до коня того спокійно ступає.
Кінь стоїть, ні кроку з місця, неначе прип’ятий.
Той узяв його за гриву, по шиї погладив
Та й говорить: «Здоров, друже! Я вже зачекався.
Тепер уже будем разом!» А кінь, наче й радий.
Заіржав та так прихильно та все притулявся.
Чоловік: «Ну, погуляй ще!». До людей вертає
Та господарю говорить: «Прощатися мушу!»
Той давай його вмовляти, ледве не благає.
Чоловік на те: «Не можна. Зове Господь душу.
Прийшов мій час. Іти треба, куди Господь кличе!»
До коня, узяв за гриву та й без сідла скочив.
Кінь як звівся, став на ноги задні, наче свічка,
Далі стрибнув, з-під копит все полетіло в очі,
А сам вибив в землі діри майже по коліна,
Але вихопився й далі – все швидше і швидше.
За півверсти пропав з очей, немов раптом згинув,
Тільки вибої глибокі від копит залишив.
А вже далі сліди оті взагалі пропали,
Мов здійнявся кінь у небо та й небом подався.
Бо ж богатирі крилатих, кажуть, коней мали…
- Що ж то, Климе, усе значить? – дід Яким спитався.
- А то значить, - Клим говорить, - не простий був, видно -
Богатир, в якому сили до пори дрімали.
Жив, як всі, робив, як інші, поводився гідно,
А, коли його година, нарешті, настала,
Знайшов його кінь, отой, що був Господь направив
І пішов він Батьківщину від зла захищати.
Людям волю боронити, здобувати славу…
А в нас, хлопці, щоб ви знали, є таких багато.
Сидять мовчки, зажурені, самокрутки смалять.
Не до сміху. Поглядають часом на дорогу.
Прийшли оце з кладовища, воїна ховали.
Молодий, ще б жити й жити. А уже немає.
Уже душа полетіла на небо до Бога.
А вони, бач, іще й досі по землі блукають,
Хоч, здавалось, туди ближче їм була дорога.
Дід Микола не утримавсь: - Як то воно сталось?
Я ж Дмитра з малого знаю, бігав босоногий.
Уже ж бідному хлопчині у житті дісталось,
Бо ж з народження не було батька у малого.
Де подівсь – ніхто не знає. Жінка не говорить.
Але хлопчик ріс розумним та метким, нівроку.
Думав, що він інститута вже закінчить скоро.
А воно, бач, повернулось зовсім іншим боком.
Казав старший на могилі – як герой загинув.
Сам-один спинив атаку ворожої сили.
Не злякавсь, не відступився, не показав спину.
Богатиря, казав старший, мати народила.
А з виду, було, і не скажеш – малий, худорлявий.
Звідки сили богатирські в таких і беруться?
- Коли часи наступають важкі для держави,
Коли вороги, як круки чорні кругом в’ються,
Тоді богатирські душі, що віки дрімали,
Прокидаються, щоб стати на захист Вітчизни. –
Озвавсь Клим старий, - і тому прикладів чимало.
То я чув іще від діда, що в годину грізну,
Начебто, проста людина, яка поряд ходить,
Раптом сили богатирські в собі відчуває.
І такого зупинити ворогові годі.
Чи то правда, чи не правда - то уже не знаю
Та повідав колись дід мій історію давню,
Яку ще від свого діда, здається, дізнався.
Чи дослівно пам’ятаю – казати не стану,
Щось, можливо, переплутав, щось позабувався.
Було то в часи, коли вже південь України
Потихеньку заселявся, степи вже орали,
Засівали. Хоч бувала і лиха година,
Коли турки з татарами на край нападали.
Та ж чи буде українець орду ту боятись,
Коли треба золотисту ниву убирати?
Можна було людям вільним в косарі найнятись,
На життя копійку гарну тим назаробляти.
Тож пра-прадід і найнявся в косарі до когось.
Їх зібралася ватага чоловік із двадцять.
А пшениця ж уродила, як в раю у Бога,
Любо-мило і косити, в радість така праця.
Був між ними один дядько, Бог і знає звідки.
Хто вже його не питався, німий тобі чисто.
Та працює, як всі інші, спочиває зрідка.
Одно тільки, як сідали усі, було, їсти,
То він візьме собі хліба та й всього в тарілки,
Сяде оддалік від гурту та і споживає.
Люди спершу косилися, але згодом звикли,
Яких тільки забобонів в людей не буває.
Отож, косять вже три тижні, напевно, у полі,
Коли кінь біжить такий, що іще пошукати.
Без сідла і без вуздечки. Й нікого навколо.
Десь утік, мабуть, зі стайні. «Нумо, упіймати,-
Отаман кричить, - господар могорич поставить,
Як коня йому повернем!» Усі похапались.
А самітник той і каже: «То даремна справа.
Коня вам того не взяти, як би не старались.
Окрім мене, він і близько не пустить нікого».
Посміялись над ним дружно та й коня ловити.
Обступили з усіх боків, сходяться до нього.
А кінь заіржав сердито, ударив копитом
Та як скочить. Всі урозтіч. А він, наче птаха,
Перелетів, одбіг трохи та і зупинився.
Люди уже підступатись не хочуть від страху.
«Що, піймали?» - то самітник. Отаман озлився:
«А ти зловиш?» «Я то зловлю!» «Гляди ж - не здолаєш,
То добряче прочуханки тоді будеш мати!»
Чоловік до коня того спокійно ступає.
Кінь стоїть, ні кроку з місця, неначе прип’ятий.
Той узяв його за гриву, по шиї погладив
Та й говорить: «Здоров, друже! Я вже зачекався.
Тепер уже будем разом!» А кінь, наче й радий.
Заіржав та так прихильно та все притулявся.
Чоловік: «Ну, погуляй ще!». До людей вертає
Та господарю говорить: «Прощатися мушу!»
Той давай його вмовляти, ледве не благає.
Чоловік на те: «Не можна. Зове Господь душу.
Прийшов мій час. Іти треба, куди Господь кличе!»
До коня, узяв за гриву та й без сідла скочив.
Кінь як звівся, став на ноги задні, наче свічка,
Далі стрибнув, з-під копит все полетіло в очі,
А сам вибив в землі діри майже по коліна,
Але вихопився й далі – все швидше і швидше.
За півверсти пропав з очей, немов раптом згинув,
Тільки вибої глибокі від копит залишив.
А вже далі сліди оті взагалі пропали,
Мов здійнявся кінь у небо та й небом подався.
Бо ж богатирі крилатих, кажуть, коней мали…
- Що ж то, Климе, усе значить? – дід Яким спитався.
- А то значить, - Клим говорить, - не простий був, видно -
Богатир, в якому сили до пори дрімали.
Жив, як всі, робив, як інші, поводився гідно,
А, коли його година, нарешті, настала,
Знайшов його кінь, отой, що був Господь направив
І пішов він Батьківщину від зла захищати.
Людям волю боронити, здобувати славу…
А в нас, хлопці, щоб ви знали, є таких багато.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію