ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2025.07.19 02:25
Сумний полон смарагдової тиші
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.

Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,

Борис Костиря
2025.07.18 22:16
Ця жінка погубить мене.
В подвір'я забуте й сумне

Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.

Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить

М Менянин
2025.07.18 21:34
Встала думка українця
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.

Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,

С М
2025.07.18 17:00
Рештки волосся випадуть геть
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?

Артур Сіренко
2025.07.18 16:08
Таїна дерев і повітря
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –

Іван Потьомкін
2025.07.18 13:17
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник. Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент

Ігор Шоха
2025.07.18 10:02
А наші предки мали на Русі
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.

***
А косолапе рижого не чує.

Віктор Кучерук
2025.07.18 05:15
Треба вірити в краще,
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.

Олександр Буй
2025.07.17 22:21
Моя спокуса і мої вериги.
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.

З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,

Борис Костиря
2025.07.17 21:35
Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.

Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу

Євген Федчук
2025.07.17 20:44
Вже сонечко до заходу хилилось.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги

Ігор Герасименко
2025.07.17 18:25
Ні порічки, ні Марічки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.

Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки

Вячеслав Руденко
2025.07.17 11:43
Серед стерні, що вицвіла в борні
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,

Віктор Кучерук
2025.07.17 06:25
Перегріте сонцем літо
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.

Юрій Лазірко
2025.07.16 23:14
Ледь прозора нитка з поділкою між -
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.

Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас

Юрій Лазірко
2025.07.16 23:11
Згубило небо слід амеби в краплі
і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.

Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Олександра Філь
2025.07.17

Сергій Святковський
2025.06.27

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27

Анет Лі
2025.05.16

Федір Паламар
2025.05.15

Валерія Коновал
2025.05.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Звідки беруться богатирі
Сидять діди на лавочці під дубом розлогим.
Сидять мовчки, зажурені, самокрутки смалять.
Не до сміху. Поглядають часом на дорогу.
Прийшли оце з кладовища, воїна ховали.
Молодий, ще б жити й жити. А уже немає.
Уже душа полетіла на небо до Бога.
А вони, бач, іще й досі по землі блукають,
Хоч, здавалось, туди ближче їм була дорога.
Дід Микола не утримавсь: - Як то воно сталось?
Я ж Дмитра з малого знаю, бігав босоногий.
Уже ж бідному хлопчині у житті дісталось,
Бо ж з народження не було батька у малого.
Де подівсь – ніхто не знає. Жінка не говорить.
Але хлопчик ріс розумним та метким, нівроку.
Думав, що він інститута вже закінчить скоро.
А воно, бач, повернулось зовсім іншим боком.
Казав старший на могилі – як герой загинув.
Сам-один спинив атаку ворожої сили.
Не злякавсь, не відступився, не показав спину.
Богатиря, казав старший, мати народила.
А з виду, було, і не скажеш – малий, худорлявий.
Звідки сили богатирські в таких і беруться?
- Коли часи наступають важкі для держави,
Коли вороги, як круки чорні кругом в’ються,
Тоді богатирські душі, що віки дрімали,
Прокидаються, щоб стати на захист Вітчизни. –
Озвавсь Клим старий, - і тому прикладів чимало.
То я чув іще від діда, що в годину грізну,
Начебто, проста людина, яка поряд ходить,
Раптом сили богатирські в собі відчуває.
І такого зупинити ворогові годі.
Чи то правда, чи не правда - то уже не знаю
Та повідав колись дід мій історію давню,
Яку ще від свого діда, здається, дізнався.
Чи дослівно пам’ятаю – казати не стану,
Щось, можливо, переплутав, щось позабувався.
Було то в часи, коли вже південь України
Потихеньку заселявся, степи вже орали,
Засівали. Хоч бувала і лиха година,
Коли турки з татарами на край нападали.
Та ж чи буде українець орду ту боятись,
Коли треба золотисту ниву убирати?
Можна було людям вільним в косарі найнятись,
На життя копійку гарну тим назаробляти.
Тож пра-прадід і найнявся в косарі до когось.
Їх зібралася ватага чоловік із двадцять.
А пшениця ж уродила, як в раю у Бога,
Любо-мило і косити, в радість така праця.
Був між ними один дядько, Бог і знає звідки.
Хто вже його не питався, німий тобі чисто.
Та працює, як всі інші, спочиває зрідка.
Одно тільки, як сідали усі, було, їсти,
То він візьме собі хліба та й всього в тарілки,
Сяде оддалік від гурту та і споживає.
Люди спершу косилися, але згодом звикли,
Яких тільки забобонів в людей не буває.
Отож, косять вже три тижні, напевно, у полі,
Коли кінь біжить такий, що іще пошукати.
Без сідла і без вуздечки. Й нікого навколо.
Десь утік, мабуть, зі стайні. «Нумо, упіймати,-
Отаман кричить, - господар могорич поставить,
Як коня йому повернем!» Усі похапались.
А самітник той і каже: «То даремна справа.
Коня вам того не взяти, як би не старались.
Окрім мене, він і близько не пустить нікого».
Посміялись над ним дружно та й коня ловити.
Обступили з усіх боків, сходяться до нього.
А кінь заіржав сердито, ударив копитом
Та як скочить. Всі урозтіч. А він, наче птаха,
Перелетів, одбіг трохи та і зупинився.
Люди уже підступатись не хочуть від страху.
«Що, піймали?» - то самітник. Отаман озлився:
«А ти зловиш?» «Я то зловлю!» «Гляди ж - не здолаєш,
То добряче прочуханки тоді будеш мати!»
Чоловік до коня того спокійно ступає.
Кінь стоїть, ні кроку з місця, неначе прип’ятий.
Той узяв його за гриву, по шиї погладив
Та й говорить: «Здоров, друже! Я вже зачекався.
Тепер уже будем разом!» А кінь, наче й радий.
Заіржав та так прихильно та все притулявся.
Чоловік: «Ну, погуляй ще!». До людей вертає
Та господарю говорить: «Прощатися мушу!»
Той давай його вмовляти, ледве не благає.
Чоловік на те: «Не можна. Зове Господь душу.
Прийшов мій час. Іти треба, куди Господь кличе!»
До коня, узяв за гриву та й без сідла скочив.
Кінь як звівся, став на ноги задні, наче свічка,
Далі стрибнув, з-під копит все полетіло в очі,
А сам вибив в землі діри майже по коліна,
Але вихопився й далі – все швидше і швидше.
За півверсти пропав з очей, немов раптом згинув,
Тільки вибої глибокі від копит залишив.
А вже далі сліди оті взагалі пропали,
Мов здійнявся кінь у небо та й небом подався.
Бо ж богатирі крилатих, кажуть, коней мали…
- Що ж то, Климе, усе значить? – дід Яким спитався.
- А то значить, - Клим говорить, - не простий був, видно -
Богатир, в якому сили до пори дрімали.
Жив, як всі, робив, як інші, поводився гідно,
А, коли його година, нарешті, настала,
Знайшов його кінь, отой, що був Господь направив
І пішов він Батьківщину від зла захищати.
Людям волю боронити, здобувати славу…
А в нас, хлопці, щоб ви знали, є таких багато.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2023-11-09 17:35:37
Переглядів сторінки твору 357
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.921 / 5.45)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.863 / 5.46)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.760
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2025.07.17 20:46
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2023-11-10 18:02:21 ]
З цікавістю прочитав розлогий вірш-прозу...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Євген Федчук (Л.П./Л.П.) [ 2023-11-12 16:07:21 ]
Дякую, хоча це просто вірш. Не завжди вдається втіснити всі думки в короткі рядки.