ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2024.09.07 20:50
Співала самотність про зграйну дружбу.
Співала, аж серце злітало з словами
І в звуках тремтіло.
Здіймалося вище і вище.
Як жайворон, висло
Та й впало, мов грудка...
Нараз обірвалася пісня.
На серце людина поклала руку.

Хельґі Йогансен
2024.09.07 12:10
Чомусь не спиться, в спогади поринув.
В часи, коли ще зовсім молоді,
Наївні, чисті, справжні та щасливі
Клялись в любові вічній і святій...

Безсонна ніч затьмарює мій розум.
Змішалося все: і світло, і пітьма.
Реальна ти?.. Навіяна в гіпнозі?..

Юрій Гундарєв
2024.09.07 11:32
вересня у Львові сталася страшна трагедія. Внаслідок чергової російської ракетної атаки загинула вся родина Ярослава Базилевича - 43-річна дружина Євгенія і три дочки: 21-річна Ярина, 18-річна Дарина та Емілія, якій було лише сім рочків… Батько чудом зали

Володимир Каразуб
2024.09.07 11:29
Цей світ не каже: ось твоя межа,
Хоч креслить площі, вулиці і храми,
Безмежну карту де кишить життя
За вікнами трагедії та драми.
Він каже: слухай, можеш то не будь,
Як блудний син, навчайся в Соломона,
Та молода і сонцем повна грудь
Збезчестить св

Ярослав Чорногуз
2024.09.07 10:37
Я в тишу цю утік від світу --
Душа запрагла чистоти.
Живу, допоки світло лити,
Мій саде, в неї будеш ти.

Розвієш все: печалі, стреси,
І гнилуватих друзів глум.
Іще б сюди озерне плесо,

Віктор Кучерук
2024.09.07 07:26
Укріпився в серці біль
І щемить у грудях, –
Чую в небі звідусіль
Смертоносні гуди.
Зневажаю я ще гірш
Дикунів нащадків
За оте, що дітям більш
Не вдається спатки.

Юрій Лазірко
2024.09.07 05:12
маєте рацію
пане
хто я такий
не пророк
місце нагрів
у дивані
вимазав кров'ю
рядок

Микола Дудар
2024.09.06 21:59
Я про тебе весь час мрію
Ледь, було, не задихнувся…
Але, все таки, волію…
Кожну ніченьку я вчуся

То лишаю тебе блузки…
То вимощую сідничку
Італьянським… то французьким…

Ілахім Поет
2024.09.06 17:38
Не молода. Звичайна жінка.
Спитайте, хто вона мені?
Лунає сміх не юно-дзвінко.
Вуста вже не такі смачні.
Вона не носить діамантів.
Не топче подіум щодня.
Не еталонна в арс аманді.
Її цікавить маячня:

Сонце Місяць
2024.09.06 16:33
замість того щоб прийнятися
за нікому нетребний програмний
опус дама в трьох актах . . .
омріюючи черговий анічим
не споживчий жест
для небагатьох ~

тому що вересневе проз

Світлана Пирогова
2024.09.06 15:48
Лиш ти так міг збентежити безцеремонно,
Ввірватись вітерцем у тихі сни.
І шепотіти з ніжністю мені "мадонна",
Троянди дарувати навесні.

Лиш ти так міг без дозволу поцілувати,
І розсипати діаманти мрій,
І з пристрастю запалювати в серці ватру...

Володимир Бойко
2024.09.06 12:28
Психологічні травми окремих диктаторів мають смертельні наслідки для значної частини людства. Б’ючи споконвіку чолом, московити хронічно травмували мізки. Мізерні люди мілко плавають, зате глибоко риють. Велика культура має бути ще й високою.

Сергій Губерначук
2024.09.06 11:58
Цю розповідь про відомого київського поета можна було б назвати інакше, а саме «Друга хвиля», якщо вважати першою хвилею захоплюючий і насичений період моєї роботи над піснями Сергія Ґуберначука*. Взагалі створення пісень – це цікавий і непростий проце

Леся Горова
2024.09.06 11:03
О, скільки раз я тамувала подих!
Сама безкрила, та мені болять
Всі помахи пташиного польоту,
В стараннях молодих ластовенят.

Лишають після себе тиші зліпки,
Які спадають, сіючи журу,
І чергова з очей зникає дрібка,

Віктор Кучерук
2024.09.06 06:57
Яка сім’я красива на світлині
Радіє щастю власному в ту мить,
Коли квітують райдужно рослини
І сонце помаранчеве горить.
Замріяно вдивляються в майбутнє,
Всміхаючись спокійному життю,
Хоча уже прийшла година скрутна
І смерть до них підкралася вприт

Микола Соболь
2024.09.06 06:54
Чорнозем – це кров, що запеклася.
Ми багаті на такі ґрунти.
У новій чи прийде іпостасі
той, хто зможе наш народ спасти?
Але поки тільки фарисеї
брешуть про турботу та любов.
Залп дала ворожа батарея…
Чорнозему збільшилося знов.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Антон Мог
2024.08.20

Ілля Шевченко
2024.08.17

Юлія Рябченко
2024.08.04

Мирослав ЕкманКременецький
2024.07.25

Олекса Квіт
2024.07.05

Любов Інішева
2024.07.04

Тетяна Стовбур
2024.07.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Звідки беруться богатирі
Сидять діди на лавочці під дубом розлогим.
Сидять мовчки, зажурені, самокрутки смалять.
Не до сміху. Поглядають часом на дорогу.
Прийшли оце з кладовища, воїна ховали.
Молодий, ще б жити й жити. А уже немає.
Уже душа полетіла на небо до Бога.
А вони, бач, іще й досі по землі блукають,
Хоч, здавалось, туди ближче їм була дорога.
Дід Микола не утримавсь: - Як то воно сталось?
Я ж Дмитра з малого знаю, бігав босоногий.
Уже ж бідному хлопчині у житті дісталось,
Бо ж з народження не було батька у малого.
Де подівсь – ніхто не знає. Жінка не говорить.
Але хлопчик ріс розумним та метким, нівроку.
Думав, що він інститута вже закінчить скоро.
А воно, бач, повернулось зовсім іншим боком.
Казав старший на могилі – як герой загинув.
Сам-один спинив атаку ворожої сили.
Не злякавсь, не відступився, не показав спину.
Богатиря, казав старший, мати народила.
А з виду, було, і не скажеш – малий, худорлявий.
Звідки сили богатирські в таких і беруться?
- Коли часи наступають важкі для держави,
Коли вороги, як круки чорні кругом в’ються,
Тоді богатирські душі, що віки дрімали,
Прокидаються, щоб стати на захист Вітчизни. –
Озвавсь Клим старий, - і тому прикладів чимало.
То я чув іще від діда, що в годину грізну,
Начебто, проста людина, яка поряд ходить,
Раптом сили богатирські в собі відчуває.
І такого зупинити ворогові годі.
Чи то правда, чи не правда - то уже не знаю
Та повідав колись дід мій історію давню,
Яку ще від свого діда, здається, дізнався.
Чи дослівно пам’ятаю – казати не стану,
Щось, можливо, переплутав, щось позабувався.
Було то в часи, коли вже південь України
Потихеньку заселявся, степи вже орали,
Засівали. Хоч бувала і лиха година,
Коли турки з татарами на край нападали.
Та ж чи буде українець орду ту боятись,
Коли треба золотисту ниву убирати?
Можна було людям вільним в косарі найнятись,
На життя копійку гарну тим назаробляти.
Тож пра-прадід і найнявся в косарі до когось.
Їх зібралася ватага чоловік із двадцять.
А пшениця ж уродила, як в раю у Бога,
Любо-мило і косити, в радість така праця.
Був між ними один дядько, Бог і знає звідки.
Хто вже його не питався, німий тобі чисто.
Та працює, як всі інші, спочиває зрідка.
Одно тільки, як сідали усі, було, їсти,
То він візьме собі хліба та й всього в тарілки,
Сяде оддалік від гурту та і споживає.
Люди спершу косилися, але згодом звикли,
Яких тільки забобонів в людей не буває.
Отож, косять вже три тижні, напевно, у полі,
Коли кінь біжить такий, що іще пошукати.
Без сідла і без вуздечки. Й нікого навколо.
Десь утік, мабуть, зі стайні. «Нумо, упіймати,-
Отаман кричить, - господар могорич поставить,
Як коня йому повернем!» Усі похапались.
А самітник той і каже: «То даремна справа.
Коня вам того не взяти, як би не старались.
Окрім мене, він і близько не пустить нікого».
Посміялись над ним дружно та й коня ловити.
Обступили з усіх боків, сходяться до нього.
А кінь заіржав сердито, ударив копитом
Та як скочить. Всі урозтіч. А він, наче птаха,
Перелетів, одбіг трохи та і зупинився.
Люди уже підступатись не хочуть від страху.
«Що, піймали?» - то самітник. Отаман озлився:
«А ти зловиш?» «Я то зловлю!» «Гляди ж - не здолаєш,
То добряче прочуханки тоді будеш мати!»
Чоловік до коня того спокійно ступає.
Кінь стоїть, ні кроку з місця, неначе прип’ятий.
Той узяв його за гриву, по шиї погладив
Та й говорить: «Здоров, друже! Я вже зачекався.
Тепер уже будем разом!» А кінь, наче й радий.
Заіржав та так прихильно та все притулявся.
Чоловік: «Ну, погуляй ще!». До людей вертає
Та господарю говорить: «Прощатися мушу!»
Той давай його вмовляти, ледве не благає.
Чоловік на те: «Не можна. Зове Господь душу.
Прийшов мій час. Іти треба, куди Господь кличе!»
До коня, узяв за гриву та й без сідла скочив.
Кінь як звівся, став на ноги задні, наче свічка,
Далі стрибнув, з-під копит все полетіло в очі,
А сам вибив в землі діри майже по коліна,
Але вихопився й далі – все швидше і швидше.
За півверсти пропав з очей, немов раптом згинув,
Тільки вибої глибокі від копит залишив.
А вже далі сліди оті взагалі пропали,
Мов здійнявся кінь у небо та й небом подався.
Бо ж богатирі крилатих, кажуть, коней мали…
- Що ж то, Климе, усе значить? – дід Яким спитався.
- А то значить, - Клим говорить, - не простий був, видно -
Богатир, в якому сили до пори дрімали.
Жив, як всі, робив, як інші, поводився гідно,
А, коли його година, нарешті, настала,
Знайшов його кінь, отой, що був Господь направив
І пішов він Батьківщину від зла захищати.
Людям волю боронити, здобувати славу…
А в нас, хлопці, щоб ви знали, є таких багато.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2023-11-09 17:35:37
Переглядів сторінки твору 262
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.917 / 5.45)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.856 / 5.46)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.760
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2024.09.05 11:32
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2023-11-10 18:02:21 ]
З цікавістю прочитав розлогий вірш-прозу...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Євген Федчук (Л.П./Л.П.) [ 2023-11-12 16:07:21 ]
Дякую, хоча це просто вірш. Не завжди вдається втіснити всі думки в короткі рядки.