Колись було: розбитими шляхами
До Криму простували чумаки.
Вози рипіли, впряжені волами,
Через степи котились навпрошки.

І місяцями подорож тривала,
Бо нелегка все ж доля в чумаків.
Та часто вечорами на привалах
У рідний край летів чумацький спів.

Старий чумак, затягуючи пісню
Про рідну землю, про луги й гаї,
Запалював в душі зорю провісну,
Немов роки перегортав свої.

А молодий чумак, мов соловейко,
Підспівував, і серце молоде
Щеміло. Знав чумак, що десь далеко
У рідному краю дівчина жде.

І сталось так, що зараз ми не поряд.
Тож мрію я, мов молодий чумак,
Що повернуся із доріг додому,
Як з вирію на Батьківщину птах.

І уночі, як соловей співає,
Шукаю в небі я Чумацький Шлях.
Душа моя немов би відлітає
Туди, де зорі світять в небесах.

Я бачу на Шляху Чумацькім душі
Твою й мою, що стрілися немов.
І де б не був, на морі чи на суші,
Вночі з тобою зустрічаюсь знов.

І вірю я: вже скоро повернуся
Додому із далекого путі,
До вуст твоїх вустами притулюся.
Як чумака, мене чекаєш ти.

2012