З давнини повелось, у прислів’ї звучить,
Достеменно із нас кожен знає:
Журавель – це той птах, що у небі летить,
А синицю – в долонях тримають.

Пам’ятаю, як я споглядав журавлів,
До небес піднімаючи очі,
І, було, що за ними злетіти хотів
І не спав через це до півночі.

Юність… Юність… Ти – мрій легкокрилих купель,
Чистих помислів про незбагнене!
Пролетіла ти стрімко, немов журавель,
І уже не вернешся до мене…

Я, третину проживши, одне зрозумів,
Чи правий, хочу вас запитати:
Можна всеньке життя проловить журавлів,
Та синицю ще важче впіймати.

Від любові своєї біду відвели,
Теплота її досі іскриться.
І одне для одного ми – два журавлі,
То для заздрісних – просто синиці.

Ви летіть, журавлі, в небесах голубих,
Долю вашу ніщо хай не тьмарить!
Буду гріти синичку в долонях своїх,
Що, як я, ефемерним не марить.

Защебече синиця у мене в руках,
І напевне про неї я знаю:
Хоч вона – і не гордий оспіваний птах,
Та ніхто мене так не кохає!

2014 рік