Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
де я не бувала ніколи.
Можливо, ті райські сади
на друзки давно розкололи.
А може, їх зовсім нема —
цю вигадку тішить свідомість.
Де вічності чорна пітьма
Цей чарівний емоцій феєрверк.
Мов рибки, ловить нічки вправний невід,
Чуттєвий огортає душу флер.
У зорепаді цім царина ласки,
У зорепаді цім любові пік.
Це Персеїди дивовижна казка,
і не понівечені й не чужі,
а ті, що ними мати говорила
від щирої вкраїнської душі.
Вони творились вітром тихим в полі,
а ще в дібровах — птаством гомінким.
В них чутно голос мрійної тополі
не віддає у руки сарани...
очікують політики-ждуни
багату територію-руїну,
копалини, яким нема ціни.
***
Політика – це той дурдом,
Лише наповнюють картаті сумки.
Померли душі. Почуття - невлад.
Сьогодні мають голос тільки шлунки.
Незгодо! Заховайся та мовчи!
Тобі давно нічого вже не можна!
Куди не глянь - лише споживачі,
Струджений, пониклий і пробитий.
Силу я здобуду у полях,
Де гримить непримиренна битва.
Коровай народжує земля
У важкій роботі і молитві.
Я ніколи вже не відступлю
через квітучі сади
попри космічну байдужість
вітри галактичні
нестерпні
на світлі у темряві
для чого інколи біг
що міг я
Тої, що сил додає, -
Мрію, що зникне росія
Та, що безчесною є.
Мрію і вірю уперто
В те, що у голову впхав:
Мусить імперія вмерти
Задля безпеки та прав
Одна — це сміх, та ж — сонми дум.
Одна — коріння, інша — пагін.
Одна — це заводь, інша — струм.
Одна не всидить в холодочку —
така вертлява, як в’юнок.
А інша — в тихому садочку
у містечку загубленім
під небом химерних хмар
чи ішлось тобі про
несвідомі розчулення
чи про кривий димар
облітаюче листя
посеред літа
Скоро мало чого і залишиться,
Бо унадивсь в садок
Енергійний дідок
І там топче панянок із Вишнівця.
Повсякчас лісоруби Іршави
Працювали на благо держави.
Розлам епох, непримиренні січі.
Я йду у поле, де палають свічі,
Де сипле снігом стигла німота.
Я йду у бурю, жорна, у тартак.
Хай перемелять світові хуртечі
У невтолимій лютій ворожнечі.
Проб'юсь крізь темряву, нем
І я дуже подячний, адже ти був збагнув, що
Мене нема тут
І я не знав, що місяць настільки великий
І я не знав, що місяць настільки блакитний
І я вдячний, що винесли старі черевики
І що вибрали у червоне,
Стихав навколо гомін балачок
І сам рояль у танцювальній залі
Готовий був пуститися в
танок.
І радістю світилася естрада
Від кількості мелодій і тонів,
А я в кутку стояв і слухав радо
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1939. Бульдог і таксик
Сидить бульдог над кісткою,
припнутий до стовпа;
й до нього, голосистого,
враз таксик підступа́.
«Пова́жаний бульдожику! –
Незваний каже гість. –
Пустіть мене, бульдожику,
оцю догризти кість».
Ричить бульдог на таксика:
«Нічого не віддам!»
Й кругом ганяє таксика,
несамовитий сам.
Біжать вони навкруг стовпа,
не стишать хід й на мить;
дзвенить ланцюг навкруг стовпа,
навкруг стовпа дзвенить...
Тепер бульдогу кісточку
не взяти вже нія́к,
а таксик, взявши кісточку,
рече бульдогу так:
«Біжу я на побачення.
За кісточку – мерсі.
Як пізно... До побачення!
Сидіть на ланцюзі!»
(2023)
*** ОРИГІНАЛ ***
Над косточкой сидит бульдог,
Привязанный к столбу.
Подходит таксик маленький,
С морщинками на лбу.
«Послушайте, бульдог, бульдог! –
Сказал незваный гость. –
Позвольте мне, бульдог, бульдог,
Докушать эту кость».
Рычит бульдог на таксика:
«Не дам вам ничего!»
Бежит бульдог за таксиком,
А таксик от него.
Бегут они вокруг столба.
Как лев, бульдог рычит.
И цепь стучит вокруг столба,
Вокруг столба стучит.
Теперь бульдогу косточку
Не взять уже никак.
А таксик, взявши косточку,
Сказал бульдогу так:
«Пора мне на свидание,
Уж восемь без пяти.
Как поздно! До свидания!
Сидите на цепи!»
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
