Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.06
18:30
Сьогодні річниця по смерті видатного українського письменника
Валерія Шевчука.
Магічна проза - справжній діамант,
це не якась дешева біжутерія,
тут майже кожне прізвище - гігант:
від Борхеса до Шевчука Валерія.…
Валерія Шевчука.
Магічна проза - справжній діамант,
це не якась дешева біжутерія,
тут майже кожне прізвище - гігант:
від Борхеса до Шевчука Валерія.…
2026.05.06
16:44
Весна! А я і не помітив...
В повітрі осяйні октави
Наспівує красивий травень,
Народжуються білі квіти.
Двір мій, промінням оповитий,
Костюм примірив золотавий.
Весна! А я і не помітив...
В повітрі осяйні октави
Наспівує красивий травень,
Народжуються білі квіти.
Двір мій, промінням оповитий,
Костюм примірив золотавий.
Весна! А я і не помітив...
2026.05.06
16:34
Поету гроші не потрібні!
Достатньо хліба та водиці.
Усі таланти - люди бідні,
Це вже давно не таємниця.
Цей світ краде щоденно сили,
Недосконалий, недолугий.
Поет сидить на хмарці білій
Достатньо хліба та водиці.
Усі таланти - люди бідні,
Це вже давно не таємниця.
Цей світ краде щоденно сили,
Недосконалий, недолугий.
Поет сидить на хмарці білій
2026.05.06
14:38
Працює, піднімаючись все вище.
У резиденції його весь світ.
Світило дня, дароване Всевишнім
Живе і житиме мільярди літ.
Несе і світло, і тепло завзято,
Гігантське і всесильне для землі
І для людей. Небес правічне свято,
У резиденції його весь світ.
Світило дня, дароване Всевишнім
Живе і житиме мільярди літ.
Несе і світло, і тепло завзято,
Гігантське і всесильне для землі
І для людей. Небес правічне свято,
2026.05.06
12:22
ТАНКА галицько-пуерто-риканська.
Я - ніби кролик,
З котрого чупакабра
Кров відсмоктала.
Крівці мого кохання
Достатньо тобі на ланч?
Я - ніби кролик,
З котрого чупакабра
Кров відсмоктала.
Крівці мого кохання
Достатньо тобі на ланч?
2026.05.06
12:01
Постійні калюжі, постійна сльота.
Похмурий пейзаж, як сама німота.
У цьому болоті втонула зоря,
Що сяяла нам на далекі моря.
Постійний застій і застиглість думок.
Панує безумства прадавній амок.
Похмурий пейзаж, як сама німота.
У цьому болоті втонула зоря,
Що сяяла нам на далекі моря.
Постійний застій і застиглість думок.
Панує безумства прадавній амок.
2026.05.06
11:27
Ти не промовляй, так нестерпно живеться,
як матері тій, що утратила сина.
Носила крилату надію під серцем,
але віддала горю в люту годину.
Сорочка своя завше ближче до тіла —
чужої скорботи нам не перейняти,
Не пестила лялю, а просто хотіла,
щоб па
як матері тій, що утратила сина.
Носила крилату надію під серцем,
але віддала горю в люту годину.
Сорочка своя завше ближче до тіла —
чужої скорботи нам не перейняти,
Не пестила лялю, а просто хотіла,
щоб па
2026.05.06
08:49
Шопен меланхолійний ,Рільке серед дня
І лебідь Малларме на дзеркалі води.
Чи в змозі крок важкий гидкого каченя
Завершити рядки щириці й лободи?
В забутому ставку серед самих забрьох,
Що в справжній глушині полють на бабок,
Чи можна в інший сві
І лебідь Малларме на дзеркалі води.
Чи в змозі крок важкий гидкого каченя
Завершити рядки щириці й лободи?
В забутому ставку серед самих забрьох,
Що в справжній глушині полють на бабок,
Чи можна в інший сві
2026.05.06
06:55
Наум Лисиця (1932-2013, Україна)
Сонця не буде, не чекай,
вже третій тиждень – дощ, і край,
мокрий ущент маршрут у нас,
неба забута синь.
Ніби з незримих сит мілких,
сіється мжичка, як на гріх...
Сонця не буде, не чекай,
вже третій тиждень – дощ, і край,
мокрий ущент маршрут у нас,
неба забута синь.
Ніби з незримих сит мілких,
сіється мжичка, як на гріх...
2026.05.06
06:10
Удосвіта шибки задеренчали
І злякано розсіялася мла, -
І всі побігли швидко якнайдалі
З охопленого полум'ям села.
Хати горіли шумно і багрово
На склі тремтіли відблиски вогнів,
А я, руками бурими від крові,
Хотів сусіду дати стусанів.
І злякано розсіялася мла, -
І всі побігли швидко якнайдалі
З охопленого полум'ям села.
Хати горіли шумно і багрово
На склі тремтіли відблиски вогнів,
А я, руками бурими від крові,
Хотів сусіду дати стусанів.
2026.05.06
02:41
О Боже, о Боже, о Боже!
Нарешті настало плюс двадцять!
Повилітали хрущі,
Дівки почали роздягаться!
Повиймали із шафів
Свої коротенькі спідниці!
Як гляну – відразу, о Боже!-
Нарешті настало плюс двадцять!
Повилітали хрущі,
Дівки почали роздягаться!
Повиймали із шафів
Свої коротенькі спідниці!
Як гляну – відразу, о Боже!-
2026.05.05
22:17
Коло покинутої хати старий колодязь,
з якого більше не п'ють ні люди, ні звірі.
Інколи птаха сідає на тряхлий рипучий обід,
гойдаючись у вишнім небеснім ефірі.
Вітер крутить зотліле колесо.
Линуть між хмари веселі пташині співи.
Хтось гукає знемо
з якого більше не п'ють ні люди, ні звірі.
Інколи птаха сідає на тряхлий рипучий обід,
гойдаючись у вишнім небеснім ефірі.
Вітер крутить зотліле колесо.
Линуть між хмари веселі пташині співи.
Хтось гукає знемо
2026.05.05
22:03
життя картини поллока
але усе мине
розвидніє за мороком
земне таке земне
і хліба житнє золото
і молоко і мед
з-під ніг злітають голуби
дідок травицю жне
але усе мине
розвидніє за мороком
земне таке земне
і хліба житнє золото
і молоко і мед
з-під ніг злітають голуби
дідок травицю жне
2026.05.05
14:08
Питання – що робити з цим
Я і він, чи я і ти?
Ви стоїте, волосся вітер звіює
Очі сяють і душі замріяні
Говорячи
«Тебе ми любимо, як же нам бути?»
І я обох люблю
Я і він, чи я і ти?
Ви стоїте, волосся вітер звіює
Очі сяють і душі замріяні
Говорячи
«Тебе ми любимо, як же нам бути?»
І я обох люблю
2026.05.05
13:44
Розлився туман велемудрий, тужавий,
Розлився, як ціла аморфна держава.
Які таємниці, які парадокси
Чаїть у собі, ніби сховані оси!
Туман розчиняє депресію люту,
У вічні слова й заповіти закуту.
Розлився, як ціла аморфна держава.
Які таємниці, які парадокси
Чаїть у собі, ніби сховані оси!
Туман розчиняє депресію люту,
У вічні слова й заповіти закуту.
2026.05.05
12:08
Літа лебедіють, мов кужіль прядуть,
У вир'єчку гублять пір'їни.
Дари мироносні до стіп покладуть
У церкві святої Ірини.
Над мороки ночі, над тугу в очах,
Над біль, що метеликом зрине.
Невпинно співатиме божа свіча
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У вир'єчку гублять пір'їни.
Дари мироносні до стіп покладуть
У церкві святої Ірини.
Над мороки ночі, над тугу в очах,
Над біль, що метеликом зрине.
Невпинно співатиме божа свіча
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Валентин Бендюг (1954) /
Проза
Архієпископ Варлаам, що присягнув Наполеонові
Архієпископ Варлаам, що присягнув Наполеонові
Першим самостійним єпископом Волинським і Житомирським Російської православної церкви наприкінці вісімнадцятого та на початку дев’ятнадцятого сторіч був Варлаам (в миру Григорій) Шишацький. До його єпархії належала північна (Волинська) частина сучасної Хмельниччини. Народився він у селянській родині на Чернігівщині (Козелецький повіт с.Красилівка). Освіту здобув у Переяславській семінарії та Київській академії. Пострижений у монахи 1776 року. Був префектом і ректором Переяславської семінарії (1776-1780), ігуменом Мінського Мошногорського та Переяславського Михайлівського монастирів (1780-1785), ректором новозаснованої Новгород-Сіверської семінарії, а одночасно й настоятелем Мокошинського монастиря (1785-1787); був управителем Віленського Святодухівського монастиря та інших приписаних до нього монастирів (1787-1790); через польські повстання і небезпеку від них переїхав у Могильов; був архімандритом Новгородського Вяжицького монастиря (1791) і префектом Новгородської семінарії (1792); 1793 року призначений був настоятелем Дятловицького Преображенського монастиря та помічником Мінського архієпископа Віктора у справі приєднання уніатів до православ’я. Хіротонізований 3 червня1795 року на єпископа Житомирського – вікарія (заступника) Мінської єпархії, а від 16 жовтня 1799 року став самостійним єпископом Волинським і Житомирським. 1805 року, 20 грудня, переміщений у Могильов (на місце відомого архієпископа Анастасія Братовицького). 23 березня1808 року він отримав сан архієпископа. Тут і сталася доленосна подія. Під час нашестя на Росію Наполеона I, війська котрого зайняли Могильов, архієпископ Варлаам порушив вірнопідданську присягу: 14 липня 1812 року він “з усіма консисторськими членами, секретарем, канцелярськими службовцями та з усім народом” в Іосифівському кафедральному соборі склав присягу на вірнопідданство імператору Наполеону I, під час літургії та молебню поминав не Олександра I, а Наполеона Бонапарта і його дружину Марію Луїзу, розсилав з консисторії укази про виконання цього усім підлеглим місцям і особам. За це його було позбавлено (29 червня 1813 року у Чернігівському Спасопреображенському кафедральному соборі) архієрейства і священства, і як простого монаха заслано у Новгород-Сіверський монастир, де він помер у вересні 1823 року на 73 році свого життя.
Так написав про Варлаама Шишацького викладач Волинської духовної семінарії Микола Теодорович 1888 року. Є й інші версії, за якими Варлаам Шишацький як таємний в’язень утримувався в Острозі на Рівненщині, де осліп і помер, доживши до глибокої старості. На жаль, ніхто не пояснив причини вчинку архієпископа Варлаама. Це могла бути й християнська “покірність вищим властям”, але міг бути й свідомий акт освіченого українця, що сподівався на повалення російського деспотизму.
Валентин Бендюг
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Архієпископ Варлаам, що присягнув Наполеонові
Архієпископ Варлаам, що присягнув Наполеонові
Першим самостійним єпископом Волинським і Житомирським Російської православної церкви наприкінці вісімнадцятого та на початку дев’ятнадцятого сторіч був Варлаам (в миру Григорій) Шишацький. До його єпархії належала північна (Волинська) частина сучасної Хмельниччини. Народився він у селянській родині на Чернігівщині (Козелецький повіт с.Красилівка). Освіту здобув у Переяславській семінарії та Київській академії. Пострижений у монахи 1776 року. Був префектом і ректором Переяславської семінарії (1776-1780), ігуменом Мінського Мошногорського та Переяславського Михайлівського монастирів (1780-1785), ректором новозаснованої Новгород-Сіверської семінарії, а одночасно й настоятелем Мокошинського монастиря (1785-1787); був управителем Віленського Святодухівського монастиря та інших приписаних до нього монастирів (1787-1790); через польські повстання і небезпеку від них переїхав у Могильов; був архімандритом Новгородського Вяжицького монастиря (1791) і префектом Новгородської семінарії (1792); 1793 року призначений був настоятелем Дятловицького Преображенського монастиря та помічником Мінського архієпископа Віктора у справі приєднання уніатів до православ’я. Хіротонізований 3 червня1795 року на єпископа Житомирського – вікарія (заступника) Мінської єпархії, а від 16 жовтня 1799 року став самостійним єпископом Волинським і Житомирським. 1805 року, 20 грудня, переміщений у Могильов (на місце відомого архієпископа Анастасія Братовицького). 23 березня1808 року він отримав сан архієпископа. Тут і сталася доленосна подія. Під час нашестя на Росію Наполеона I, війська котрого зайняли Могильов, архієпископ Варлаам порушив вірнопідданську присягу: 14 липня 1812 року він “з усіма консисторськими членами, секретарем, канцелярськими службовцями та з усім народом” в Іосифівському кафедральному соборі склав присягу на вірнопідданство імператору Наполеону I, під час літургії та молебню поминав не Олександра I, а Наполеона Бонапарта і його дружину Марію Луїзу, розсилав з консисторії укази про виконання цього усім підлеглим місцям і особам. За це його було позбавлено (29 червня 1813 року у Чернігівському Спасопреображенському кафедральному соборі) архієрейства і священства, і як простого монаха заслано у Новгород-Сіверський монастир, де він помер у вересні 1823 року на 73 році свого життя.
Так написав про Варлаама Шишацького викладач Волинської духовної семінарії Микола Теодорович 1888 року. Є й інші версії, за якими Варлаам Шишацький як таємний в’язень утримувався в Острозі на Рівненщині, де осліп і помер, доживши до глибокої старості. На жаль, ніхто не пояснив причини вчинку архієпископа Варлаама. Це могла бути й християнська “покірність вищим властям”, але міг бути й свідомий акт освіченого українця, що сподівався на повалення російського деспотизму.
Валентин Бендюг
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
