Архієпископ Варлаам, що присягнув Наполеонові
Першим самостійним єпископом Волинським і Житомирським Російської православної церкви наприкінці вісімнадцятого та на початку дев’ятнадцятого сторіч був Варлаам (в миру Григорій) Шишацький. До його єпархії належала північна (Волинська) частина сучасної Хмельниччини. Народився він у селянській родині на Чернігівщині (Козелецький повіт с.Красилівка). Освіту здобув у Переяславській семінарії та Київській академії. Пострижений у монахи 1776 року. Був префектом і ректором Переяславської семінарії (1776-1780), ігуменом Мінського Мошногорського та Переяславського Михайлівського монастирів (1780-1785), ректором новозаснованої Новгород-Сіверської семінарії, а одночасно й настоятелем Мокошинського монастиря (1785-1787); був управителем Віленського Святодухівського монастиря та інших приписаних до нього монастирів (1787-1790); через польські повстання і небезпеку від них переїхав у Могильов; був архімандритом Новгородського Вяжицького монастиря (1791) і префектом Новгородської семінарії (1792); 1793 року призначений був настоятелем Дятловицького Преображенського монастиря та помічником Мінського архієпископа Віктора у справі приєднання уніатів до православ’я. Хіротонізований 3 червня1795 року на єпископа Житомирського – вікарія (заступника) Мінської єпархії, а від 16 жовтня 1799 року став самостійним єпископом Волинським і Житомирським. 1805 року, 20 грудня, переміщений у Могильов (на місце відомого архієпископа Анастасія Братовицького). 23 березня1808 року він отримав сан архієпископа. Тут і сталася доленосна подія. Під час нашестя на Росію Наполеона I, війська котрого зайняли Могильов, архієпископ Варлаам порушив вірнопідданську присягу: 14 липня 1812 року він “з усіма консисторськими членами, секретарем, канцелярськими службовцями та з усім народом” в Іосифівському кафедральному соборі склав присягу на вірнопідданство імператору Наполеону I, під час літургії та молебню поминав не Олександра I, а Наполеона Бонапарта і його дружину Марію Луїзу, розсилав з консисторії укази про виконання цього усім підлеглим місцям і особам. За це його було позбавлено (29 червня 1813 року у Чернігівському Спасопреображенському кафедральному соборі) архієрейства і священства, і як простого монаха заслано у Новгород-Сіверський монастир, де він помер у вересні 1823 року на 73 році свого життя.
Так написав про Варлаама Шишацького викладач Волинської духовної семінарії Микола Теодорович 1888 року. Є й інші версії, за якими Варлаам Шишацький як таємний в’язень утримувався в Острозі на Рівненщині, де осліп і помер, доживши до глибокої старості. На жаль, ніхто не пояснив причини вчинку архієпископа Варлаама. Це могла бути й християнська “покірність вищим властям”, але міг бути й свідомий акт освіченого українця, що сподівався на повалення російського деспотизму.
Валентин Бендюг