
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.10
15:59
Я не чекаю дива. Дав би Бог
дійти до Бога праведно і чесно
крізь метушню, де світ живе облесно
від тайних перемов до перемог,
де чорні тіні безсловесно
ведуть із Сатаною діалог.
Я не чекаю дива. Дав би Бог,
дійти до Бога праведно і чесно
крізь метушню, де світ живе облесно
від тайних перемов до перемог,
де чорні тіні безсловесно
ведуть із Сатаною діалог.
Я не чекаю дива. Дав би Бог,
2025.08.10
15:46
Поляки – гонорові та часто так бувало:
За гонором уроки минулі забували.
Події в сорок третім трагічні на Волині
Хвилюють українців з поляками донині.
Десятки тисяч люду загинули невинно,
Які жили віками на землях України.
В час, як на Україну знов
За гонором уроки минулі забували.
Події в сорок третім трагічні на Волині
Хвилюють українців з поляками донині.
Десятки тисяч люду загинули невинно,
Які жили віками на землях України.
В час, як на Україну знов
2025.08.10
15:37
Країна, де помер вітер,
І воскрес серед паростків жита,
Де сталеві ножі дозрівають мов яблука
На дереві пізнання добра і зла –
На старій яблуні радості.
Весталки розпалюють ватру
Серед глупої ночі осінніх гусей,
Зачиняючи вікна минулого,
І воскрес серед паростків жита,
Де сталеві ножі дозрівають мов яблука
На дереві пізнання добра і зла –
На старій яблуні радості.
Весталки розпалюють ватру
Серед глупої ночі осінніх гусей,
Зачиняючи вікна минулого,
2025.08.10
07:36
Десь твоє серце далеко
Неприкаяне
Піврозчахнуте
Дике
Горде
Домашнє
Умиротворене
Неприкаяне
Піврозчахнуте
Дике
Горде
Домашнє
Умиротворене
2025.08.09
21:54
Тихо спадає листя,
як повільна кінохроніка.
Листя - це роки
нашого життя,
вони так само
безслідно зникають у землі.
Невдовзі ліс стане
оголений і зовсім самотній,
як повільна кінохроніка.
Листя - це роки
нашого життя,
вони так само
безслідно зникають у землі.
Невдовзі ліс стане
оголений і зовсім самотній,
2025.08.09
21:11
Неначе у карцері дрібен --
Запхали тебе у тюрму.
Нікому вже ти не потрібен
У світі жахливім цьому.
Старіючий, сивий і хворий --
Чи здох, чи живий -- все одно.
Дурні, безпідставні докори
Запхали тебе у тюрму.
Нікому вже ти не потрібен
У світі жахливім цьому.
Старіючий, сивий і хворий --
Чи здох, чи живий -- все одно.
Дурні, безпідставні докори
2025.08.09
13:45
Говорилось
за простори між нас усіх
І людей, що
невидимі нам із-за стін
ілюзійних
Правди не почути
далі пізно геть
нема їх уже
за простори між нас усіх
І людей, що
невидимі нам із-за стін
ілюзійних
Правди не почути
далі пізно геть
нема їх уже
2025.08.09
13:25
Чорнявий кіт із карими очима споглядає з височини книжкового розвалу на тих, хто мало не щодня приходить і переглядає те, що прибуло.
Здається, що кіт знає всі мови, крім гебрайської та китайської, яких немає серед написаних стосів книжок. Тих, за якими
2025.08.09
11:52
…Шукати щось нове? Стаж і кваліфікація в Северина були, проте йому хронічно не таланило. Всі однокурсники знайшли теплі місця й тихо пожинали купюри. І не те щоб вони збивали зорі з неба - просто ситих кутків на всіх не вистачає. Свого часу він засиджував
2025.08.09
10:52
Із Бориса Заходера
Уславлених кішок чимало
(не кажучи вже про котів)
у різні епохи бувало;
а тих, що в книжках – й поготів!
І ось наша доблесна Рижка
Уславлених кішок чимало
(не кажучи вже про котів)
у різні епохи бувало;
а тих, що в книжках – й поготів!
І ось наша доблесна Рижка
2025.08.08
22:12
Листя спадає з тополі,
як плаття голого короля,
як платня за непрожите життя,
як непрочитані листи,
як послання у вічність,
як непромовлені слова,
мов нездійснене каяття,
як позлітка на істині,
як плаття голого короля,
як платня за непрожите життя,
як непрочитані листи,
як послання у вічність,
як непромовлені слова,
мов нездійснене каяття,
як позлітка на істині,
2025.08.08
16:46
О, скрипко!
Скрип...
Смичок на витягах.
Заскрипотіло у душі,
мінялося на лицях -
заголосила, помирала
одиноко скрипка.
Позавмирали відчуття
Скрип...
Смичок на витягах.
Заскрипотіло у душі,
мінялося на лицях -
заголосила, помирала
одиноко скрипка.
Позавмирали відчуття
2025.08.08
14:42
Кукурудзяний чути шелест,
ніби спеці наперекір.
Не самотньо і не пустельно,
ще й в садку непокірна зелень.
Рими просяться на папір,
струм ліричний через пастелі.
Портулак обіймає землю,
ніби спеці наперекір.
Не самотньо і не пустельно,
ще й в садку непокірна зелень.
Рими просяться на папір,
струм ліричний через пастелі.
Портулак обіймає землю,
2025.08.08
11:22
раз я підійшов до скелі
і ребром долоні зрубав її
раз я підійшов до скелі
і ребром долоні зрубав її
тоді згорнув уламки і виник острів
хай каменів є більш аніж пісків
знай-бо я відьмача
бігме я відьмача бейбі
і ребром долоні зрубав її
раз я підійшов до скелі
і ребром долоні зрубав її
тоді згорнув уламки і виник острів
хай каменів є більш аніж пісків
знай-бо я відьмача
бігме я відьмача бейбі
2025.08.07
21:55
Я розгубив 175 см
твоєї краси і чарівності
яругами і пагорбами.
Я тепер від них
нічого не знайду,
бо від них залишилася
тільки хмара.
Кожна розгублена
твоєї краси і чарівності
яругами і пагорбами.
Я тепер від них
нічого не знайду,
бо від них залишилася
тільки хмара.
Кожна розгублена
2025.08.07
19:20
Здавалось, - відбуяло, одболіло
Лишило тіні, пристрасні й хмільні,
Вітрилом в дальні хвилі одбіліло
Чи вклякло десь в мені чи в глибині
Не загримить, не зойкне поза хмари,
Не спотикне на рівній рівнині
Не полосне по гоєному марно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Лишило тіні, пристрасні й хмільні,
Вітрилом в дальні хвилі одбіліло
Чи вклякло десь в мені чи в глибині
Не загримить, не зойкне поза хмари,
Не спотикне на рівній рівнині
Не полосне по гоєному марно
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Валентин Бендюг (1954) /
Проза
Архієпископ Варлаам, що присягнув Наполеонові
Архієпископ Варлаам, що присягнув Наполеонові
Першим самостійним єпископом Волинським і Житомирським Російської православної церкви наприкінці вісімнадцятого та на початку дев’ятнадцятого сторіч був Варлаам (в миру Григорій) Шишацький. До його єпархії належала північна (Волинська) частина сучасної Хмельниччини. Народився він у селянській родині на Чернігівщині (Козелецький повіт с.Красилівка). Освіту здобув у Переяславській семінарії та Київській академії. Пострижений у монахи 1776 року. Був префектом і ректором Переяславської семінарії (1776-1780), ігуменом Мінського Мошногорського та Переяславського Михайлівського монастирів (1780-1785), ректором новозаснованої Новгород-Сіверської семінарії, а одночасно й настоятелем Мокошинського монастиря (1785-1787); був управителем Віленського Святодухівського монастиря та інших приписаних до нього монастирів (1787-1790); через польські повстання і небезпеку від них переїхав у Могильов; був архімандритом Новгородського Вяжицького монастиря (1791) і префектом Новгородської семінарії (1792); 1793 року призначений був настоятелем Дятловицького Преображенського монастиря та помічником Мінського архієпископа Віктора у справі приєднання уніатів до православ’я. Хіротонізований 3 червня1795 року на єпископа Житомирського – вікарія (заступника) Мінської єпархії, а від 16 жовтня 1799 року став самостійним єпископом Волинським і Житомирським. 1805 року, 20 грудня, переміщений у Могильов (на місце відомого архієпископа Анастасія Братовицького). 23 березня1808 року він отримав сан архієпископа. Тут і сталася доленосна подія. Під час нашестя на Росію Наполеона I, війська котрого зайняли Могильов, архієпископ Варлаам порушив вірнопідданську присягу: 14 липня 1812 року він “з усіма консисторськими членами, секретарем, канцелярськими службовцями та з усім народом” в Іосифівському кафедральному соборі склав присягу на вірнопідданство імператору Наполеону I, під час літургії та молебню поминав не Олександра I, а Наполеона Бонапарта і його дружину Марію Луїзу, розсилав з консисторії укази про виконання цього усім підлеглим місцям і особам. За це його було позбавлено (29 червня 1813 року у Чернігівському Спасопреображенському кафедральному соборі) архієрейства і священства, і як простого монаха заслано у Новгород-Сіверський монастир, де він помер у вересні 1823 року на 73 році свого життя.
Так написав про Варлаама Шишацького викладач Волинської духовної семінарії Микола Теодорович 1888 року. Є й інші версії, за якими Варлаам Шишацький як таємний в’язень утримувався в Острозі на Рівненщині, де осліп і помер, доживши до глибокої старості. На жаль, ніхто не пояснив причини вчинку архієпископа Варлаама. Це могла бути й християнська “покірність вищим властям”, але міг бути й свідомий акт освіченого українця, що сподівався на повалення російського деспотизму.
Валентин Бендюг
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Архієпископ Варлаам, що присягнув Наполеонові
Архієпископ Варлаам, що присягнув Наполеонові
Першим самостійним єпископом Волинським і Житомирським Російської православної церкви наприкінці вісімнадцятого та на початку дев’ятнадцятого сторіч був Варлаам (в миру Григорій) Шишацький. До його єпархії належала північна (Волинська) частина сучасної Хмельниччини. Народився він у селянській родині на Чернігівщині (Козелецький повіт с.Красилівка). Освіту здобув у Переяславській семінарії та Київській академії. Пострижений у монахи 1776 року. Був префектом і ректором Переяславської семінарії (1776-1780), ігуменом Мінського Мошногорського та Переяславського Михайлівського монастирів (1780-1785), ректором новозаснованої Новгород-Сіверської семінарії, а одночасно й настоятелем Мокошинського монастиря (1785-1787); був управителем Віленського Святодухівського монастиря та інших приписаних до нього монастирів (1787-1790); через польські повстання і небезпеку від них переїхав у Могильов; був архімандритом Новгородського Вяжицького монастиря (1791) і префектом Новгородської семінарії (1792); 1793 року призначений був настоятелем Дятловицького Преображенського монастиря та помічником Мінського архієпископа Віктора у справі приєднання уніатів до православ’я. Хіротонізований 3 червня1795 року на єпископа Житомирського – вікарія (заступника) Мінської єпархії, а від 16 жовтня 1799 року став самостійним єпископом Волинським і Житомирським. 1805 року, 20 грудня, переміщений у Могильов (на місце відомого архієпископа Анастасія Братовицького). 23 березня1808 року він отримав сан архієпископа. Тут і сталася доленосна подія. Під час нашестя на Росію Наполеона I, війська котрого зайняли Могильов, архієпископ Варлаам порушив вірнопідданську присягу: 14 липня 1812 року він “з усіма консисторськими членами, секретарем, канцелярськими службовцями та з усім народом” в Іосифівському кафедральному соборі склав присягу на вірнопідданство імператору Наполеону I, під час літургії та молебню поминав не Олександра I, а Наполеона Бонапарта і його дружину Марію Луїзу, розсилав з консисторії укази про виконання цього усім підлеглим місцям і особам. За це його було позбавлено (29 червня 1813 року у Чернігівському Спасопреображенському кафедральному соборі) архієрейства і священства, і як простого монаха заслано у Новгород-Сіверський монастир, де він помер у вересні 1823 року на 73 році свого життя.
Так написав про Варлаама Шишацького викладач Волинської духовної семінарії Микола Теодорович 1888 року. Є й інші версії, за якими Варлаам Шишацький як таємний в’язень утримувався в Острозі на Рівненщині, де осліп і помер, доживши до глибокої старості. На жаль, ніхто не пояснив причини вчинку архієпископа Варлаама. Це могла бути й християнська “покірність вищим властям”, але міг бути й свідомий акт освіченого українця, що сподівався на повалення російського деспотизму.
Валентин Бендюг
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію