Творчість І. Низового є глибоко патріотичною, національно відданою, по-філософськи переосмисленою з громадянських позицій. Тому найяскравіше та найглибше висвітлено мотив Батьківщини саме в громадянській ліриці митця.
Концептуальне бачення України І. Низовим крізь призму підконцепту «Батьківщина» («Вітчизна») чи не найкраще продемонстровано в поезії «Вітчизна-материзна». Саме в цьому вірші можна побачити точки перетину авторських думок стосовно концепту «України» та його підконцептуального втілення. Рясність епітетів у цій поезії, а також наявність антитетично-гіперболічного тону сприяють передачі авторської екзальтованості, щирості почуттів, а перехід від гіперболи до мейозису створює ефект незамовчування, щирої відвертості перед читачем: «Потоптана – і все ж квітуча, / Підтоплена слізьми народними, / І все ж у Всесвіті – найлучча, / Незамінима ані жодними / Краями райськими! / Ледь блимає / Життя у ній нічним каганчиком, – Все ж купина неопалима / При джерелі не перегаченім!» [8, с. 25].
Особливо колоритним підконцепт «Батьківщина» постає у збірці «о, Оріяно». У ній митцем використана вільна манера письма, яка позначена відсутністю розділових знаків і заголовних літер. Також відчутною є перенапруга авторських думок, почуттів, які ніби диктують саму форму і стиль.
Автор із сумом заявляє, що «нема ще України в україні» [4, с. 5]. При цьому використанням оніму «Україна» не лише безпосередньо, але й через применшення до апелятиву І. Низовий підкреслює неможливість українським народом цілковито усвідомити себе як націю. Це поет доводить подальшим використанням тропу порівняння для пафосної характеристики грошової одиниці країни, а далі розвіює цю патетику, вказуючи, що це лише марення, і доповнюючи сказане градаційним потоком синонімів, записаних у вигляді сходинок вниз:

хоч гривня вже мов грива майорить
в примарному світанні:
тони…
тіні…
півтони…
відчуття…
хитлива мить… («Ніяк не почуваюся державним…» [4, с. 5].

Бажання кращого життя породжує марення про іншу країну під назвою Оріяна. Окрім оказіоналізму в назві самої країни, у якій не можна не помітити схожість із самим топонімом «Україна», автор у поетичному тексті використовує ще низку власне авторських неологізмів. Сам же термін Оріяна, судячи з контексту, є територією орачів (оріїв). Для побудови цієї поезії автор використав такий різновид вірша як тавтограма з початковою буквою „о”, що надає поезії настрою захоплення, замилування. Перенесення концепту «Україна» у площину фантасмагорії надає віршеві нових відтінків, а використання алітерації звуків [к], [р], [с], [в], [н], [г], [б] та окличних речень підганяє його під ритм маршу: «обрій округлює очі осинені / оси оснулі осоння озвучують / ондечки огир огнистооспалий / ойки-ойойки! – овес обтолочує / овід облітує овид орбітою – / обколесовує обід: / обідати! / о осіянно – означений острове / о Оріяно – окраїно оріїв!» («обрій округлює очі осинені…» [4, с. 22].
Україна в концептуальному фантастичному образі Оріяни постає і в поезії «маю Конституцію…». Поет метафорично клянеться у вірному служінні своїй Батьківщині (до кінця своїх днів він не порушує уявної клятви): «хочу мати матір Оріяну – / Україно світе мій клянуся: / к`олосом твоїм кол`осом стану / силою наповнюсь – не зігнуся!» [4, с. 12].
І. Низовий у своїх поезіях відкрито не вірить державі, однак ніщо не могло підірвати віру поета у свою Батьківщину, у її незнищенність, у її майбутнє: «Україна – не Помпея» («Одна нога іще в Союзі…») [1, с. 37]; «Не знищить племені і роду / Аніжоднісінька орда»; «Та вірую: моєму краю / Вже долю визначив сам Бог, / Хоч ми ще Бога й не відчули, / І не почули Божий глас, / Бо мову предківську забули, / В безмежжі загубили час / Відродження…» («Моє осягнення героїзму») [1, с. 63].
Особливо гучноголосо та твердо звучать такі авторські переконання в поезії «відкраялось по кращому окрайцеві…». Тут завдяки використанню мейозису та лексем зі зменшено-пестливими суфіксами митець досягає трагічного і водночас іронічного звучання основної думки: трагедія полягає в тому, що націю територіально окрадено; іронія ж криється в тому, що народ у більшості своїй змалів (однак не стільки в прямому своєму значенні, скільки в значенні моральному): він не хоче боротися за свою свободу, за свою долю, за своє майбутнє; він за Шевченковим прикладом (але в карикатурному його наслідуванні) у піснях «карається, мучиться», але далі цього діло не йде: «відкраялось по кращому окрайцеві / з усіх країв країни солов’їної / а залишки невкрадені ми краючись / серцями називаєм Україною / предивом осіянним Оріяною / поліссячком поділлячком покуттячком / опіллячком і зболено боянимо / в піснях своїх і краємось і мучимось / змаліли ж бо від краю і до краю ми / до крайнощів доходимо в руїні цій…» [4 , с. 24].
Лише у моменти крайнього відчаю поет говорить про цілковиту втрату Вітчизни. У такому ключі часто помітне переплетіння, а то й підміна підконцептів «держава» та «Батьківщина» : «Я мріяв про державу Україну. / Я вимріяв державу Україну. / Я вклякнув перед нею на коліна / І голову не можу підвести... / ...Украли в мене мрію-Україну! / Розпродали скарбницю-Україну! / Натомість залишилася руїна, / Ярмо вчорашнє й завтрашні кати» («Я мріяв про державу Україну…») [6, с. 13].
Попри тісний зв’язок підконцептів «Батьківщина» та «держава», їх не можна ототожнювати, бо в багатьох своїх поезіях сам автор їх відокремлював, розводячи по різних полюсах концепту, надаючи підконцепту «держава» у більшості своїй негативної конотації, тоді я підконцепт «Вітчизна» («Батьківщина») сприймається як перше (основне) значення всього концепту Україна. Це виразно можна простежити в поезії «Україна – мати…»: «Україна – мати. / А держава – Мачуха, / Гендлярка / І повія… / Йшов до мрії – / Думав: Україна… / Пустка – / Слова рідного не чути!» [3, с. 67].
Органічне переплетіння підконцептів «Батьківщина» та «мала батьківщина» наявне в поезії «Сплески оптимізму новорічного»: «Розумом селянським, пуповиною, / Батьківським корінням з Батьківщиною / Намертво пов’язаним лишаюся, / Думкою безсмертною втішаюся: / В рідному чорноземі лежатиму, / Правнукам своїм не заважатиму...» [2, с. 11].
У поезіях Івана Низового простежується глибока відданість своїй землі, своєму народу, невідривність від власного роду. Такі думки зокрема наявні в поезії «Прапрадіди», де Батьківщина порівнюється зі святинею: «Усвідомили: / Батьківщина / Там, де кості їхніх батьків! / І що то – найбільша святиня, / Й чужакові до неї – зась! / ...Україна в очах засвітилась, / Ніби перша щаслива сльоза» [7, с. 37].
Песимістичні настрої стосовно становища, у якому опинилася рідна Батьківщина, у поета не є константою поетичного світобачення. Настрої відчаю закономірно чергуються з періодами емоційного піднесення, реанімації надії та віри в завтрашній день. Це яскраво простежується в емоційно-насиченому вірші «зрання на сході прапоріло…», багатому на символічні образи, які передані за допомогою асоціонімів, що надає їм ще більшої виразності та значущості, а національний символ – український прапор – в образі синьо-жовтих квітів постає символом краси, відновлення та життєдайної сили: «зрання на сході прапоріло / зловісне «ленінське крило»… / …перегоріло… / перетліло… / і синьо-жовтим зацвіло! / жаданий день прослав дорогу – / вона нелегка й непроста / є Хліб і Слово слава Богу / і є означена мета!» [4, с. 8].
У поезії «відкраялось по кращому окрайцеві…», попри весь трагізм ситуації, ще також жевріє надія на кращі зрушення, адже географічно окрадений народ не втрачає своєї національної ідентичності, про що свідчить хоча б пісня в його устах. Тому з трагічним пафосом автор виголошує останнє слово: «і все одно всекрайні ми окраденці / великими лишились українцями» [4, с. 24].
Отже, підконцепт «Батьківщина» («Вітчизна») постає як одиниця нижчого порядку стосовно концепту «Україна» і є носієм його основного концептуального значення. У його змалюванні І. Низовий переходить від іронії до трагічного пафосу, щирої патетики; від оптимістичних настроїв до песимістичних нот і навпаки. Підконцепт «Батьківщина» є однією з найулюбленіших та найбільш поширених концептуальних одиниць в концептосистемі авторської поетики.


Манько А. М. Концептуальне бачення України крізь призму підконцепту «Батьківщина» в поетиці Івана Низового / А. М. Манько // Таврійські філологічні читання: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, м. Київ, 27 – 28 січня. – К.: Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського, 2017. – С. 24 – 28.

Список використаних джерел:
1. Низовий І. Д. Від травня до травня: поезії / І. Д. Низовий. – Луганськ: Глобус, 2002. – 84 с.
2. Низовий І. Д. Живу за юліанськими календами / І. Д. Низовий. – Луганськ: Луга-принт, 2010. – 220 с.
3. Низовий І. Д. Несправжня пектораль / І. Д. Низовий. – Луганськ: Глобус, 2003. – 256 с.
4. Низовий І. Д. о, Оріяно… / І. Д. Низовий. – Луганськ: АТ «Укрроспроммаш», 1997. – 64 с.
5. Низовий І. Д. Оскома осені: лірика / І. Д. Низовий. – К.: Шлях, 2006. – 63 с.
6. Низовий І. Д. Покотьоло. Поезії / І. Д. Низовий. – Новойдар: Спілка журналістів України. Новоайдарська первинна організація, 1994. – 48 с.
7. Низовий І. Д. Пракорінь. Поезії / І. Д. Низовий. – Кремінна: Мале творчо-виробниче підприємство «Вихід», 1993. – 41 с.
8. Низовий І. Д. Сум’яття: лірика та антилірика / І. Д. Низовий. – Луганськ: Луга-принт, 2003. – 55 с.