Творчість видатного українського поета Івана Низового містить глибокий філософсько-релігійний струмінь.
Не зважаючи на релігійно непридатне, атеїстично здобрене підґрунтя, культивоване радянською владою минулого століття, творці художнього слова все одно зверталися до релігійної тематики, що служила не лише джерелом творчих ідей, а й допомагала морально не сконати в епоху безвір’я, зберегти духовне обличчя як самих митців, так і нації загалом. «...Українська література завжди, навіть у найтрагічніші моменти історії, підтримувала й розвивала християнські ідеї, таким чином долучаючись безпосередньо до європейської, в якій використання біблійних сюжетів стало давньою традицією [...] Звернення до Біблії спричинене прагненням глибше розкрити проблеми певної доби» [1, с. 209]. «Обмежувалась громадянська активність, продовжувалась атеїстична пропаганда. За таких умов у людини, що мислить і шукає, з’являється духовний голод» [15, с. 124]. У рядках поезії І. Низового читаємо: «Ніби я не грішний перед Богом / І перед людьми немов святий; / Нібито і день на інші схожий: / Звичний шум, буденні голоси… / Може, й справді я – обранець Божий / В ці лихі, / В безбожні ці часи?» («Відчуваю землю під ногами...») [12, с. 4].
Більшість поезій І. Низового, у яких ключовим є образ Бога, являють собою яскраві приклади медитативної лірики. Змучений перипетіями долі, поет намагається втекти від гамірливого та жорстокого реального світу у світ духовний, аби лишитись наодинці з Богом. Однак часто митець також удається до втечі у царину спогадів, де він блукає рідними землями, милується природою, боготворить її. Загалом у ліриці І. Низового наявне хвилеподібне перехрещення теїзму та пантеїзму, що свідчить про його складний релігійний світогляд.
У його поезіях Бог дорівнює свободі, а можливість побути з ним наодинці – вищий прояв цієї свободи. Попри соціальні негаразди та матеріальні нестатки, автор завжди волів бути людиною божою, тобто вільною: «Вільний, не залежний ні від кого, / Без гріхів численних і боргів, / Буду спілкуватися я з Богом / Найбожественнішим із богів. /.../ Більше не служитиме нікому / І нічому, вартому гроша!» («Відійду за обрії уяви...») [14, с. 31]; «Боже – вільний, /… / І безгрішний! (Грошей нема)… / Та ж у цьому наш лад суспільний / Стораз винен… Вини нема / Тут моєї» («Боже – вільний...») [8, с. 59]; «Крім твоєї влади, Боже, / Нічию не визнаю!» («Замість молитви») [9, с. 44].
В. Докаш тлумачить релігійні почуття як «своєрідний психофізичний стрижень для занепокоєної, збентеженої, стривоженої людської свідомості» [3. с. 13]. Нерідко це простежується в ліриці І. Низового. Бог для поета – це інший духовний вимір, куди він втікає від абсурдного світу; це не лише вища сила, яка обороняє людину, але й друг, із яким можна поговорити, попросити поради, життєвої сили, поскаржитися тощо: «Господь мене почув / І викотив на обрій / (На горизонт, на овид чи на пруг) / Гостинець-сонце – / Бог, їй-богу, добрий. / А добрий Бог, / Це значить – добрий Друг! / Спасибі, Боже! Сонце допоможе / В душі порядок добрий навести» («Господь мене почув...») [10, с. 9].
Часто поет прагне змін (локальних чи глобальних), на які, на жаль, реально не має сили вплинути. У такі хвилини знову з’являються «...апеляції до надприродного як найбільш прийнятного варіанта вирішення проблеми за певних обставин» [2, с. 111]: «Боже, / Якщо ти і справді / Такий всемогутній / І всемилостивий, / Перебудуй, / Не лінуйся, / Цей світ / І злостивий, і мстивий / На доброзичливий / І всепрощенний, / Щоб знову / Все повернулося в ньому / На першооснову, – / Лишень зроби це / З душею, / Непоспіхом, / Вміючи» («Щоденна молитва») [7, с. 62].
Однак часом митець відчуває богопокинутість через суцільні життєві кривди: «Я рано встав, / Та Бог нічого / Чомусь не дав мені – / Дарма / Я замовляв іще з учора / Здоров’я –/ Те, чого нема. / Дарма просив, / Щоб смуга чорна / Невдач / (В достатках, зокрема)/ Скінчилась, – / Божий день прочовгав,/ Останні вигрібши корма» («Я рано встав...») [13, с. 15].
Будучи фізично чи подумки на лоні рідної природи, І. Низовий відчуває релігійний екстаз у розумінні В. Докаша: «стан надзвичайного блаженства, зумовлений почуванням розчинення особистісного «Я» в любові до божества, беззастережного віддання йому себе» [3, с. 455]. Знову йде переплетення релігій – християнського Бога та природи-бога; рай небесний уподібнюється раю земному – пейзажам авторського рідного краю. Підтвердження цьому можемо знайти, наприклад, у таких рядках авторської поезії: «Так хочеться писати про земне / Й небесне – / На божественному рівні /.../ Хіба ж / Не заслужили люди і народи, / Пройшовши крізь пекельний цей міраж, / Зітхнуть полегко справжністю природи / Й первісно жити в рідному краю, / Де все цвіте доречно і насправді, / Де кожен має часточку свою / І всі – один другому – / Завше раді?! /.../ І все ж не заборонено мені / Земного і небесного хотіти / Від раю-ріднокраю вдалині, / На чужині, де нікуди подіти / Себе самого...» («Так хочеться писати про земне...») [4, с. 17].
Л. Чередник у своєму дослідженні стверджує, що «на рівні жанрових і стильових запозичень із Біблії українські митці все більше прагнули до індивідуально-авторських, особистісних пошуків, відходячи таким чином від прямих запозичень, наслідування та стилізації» [16, с. 410].
У своєму поетичному доробку І. Низовий творчо варіює біблійні мотиви та образи. Серед багатства образної системи поета можна віднайти колоритні біблійні образи, які автор травестіює у земні (своїх рідних, знайомих, можновладців тощо) або просто пригадує з нагоди:
– Ісус Христос (образ мученика за народ, часто асоціюється з поетами та з самим автором): «Тече в городі річечка Йордан, / В якій і я охрещений, / Іван, / Одноліток Ісусів, / Отже маю / Страждати, / Як і Він, / За християн /.../ Дивлюся на знедолених краян, / Обідраних вершителями влади, / І, мов Ісус, жалію християн» («Свято Хрещення») [6, с. 93, 95];
– Матір Божа (часто символічний образ поетової матері Анастасії Гнатівни): «Одна лиш Божа Мати, від скорботи / На покуті чорніючи, мовчить» («Новела-спомин») [4, с. 106];
– Адам і Єва (символічний образ гріхопадіння): «Мої батьки майбутні: комуніст, / Із присланих, і донька «глитаєва» – / Повержені у гріх Адам і Єва. / Все втратило відвічний звичний зміст, / Перемішалось. Часу крутія / Скінчилась криком: народився я» («Сонет про моє народження») [4, с. 102];
– Мойсей (символ мудрості, віри): «Як дійти без мудрого Мойсея / До мети – / Крізь люту безнадію?!» («Шлях на Київ») [5, с. 117];
– Іуда Іскаріот (образ зрадника): «Й заправляє у наших / Генах, / Порядкує Іуда / Сам. / Хворе все…» («Пересічного українця...») [8, с. 63];
– Понтій Пілат (символічний образ немудрої, пихатої влади): «Лиш на свято / З високої трибуни – прокуратор! – / По-писаному, / Гладко та завзято, / «Спілкується» з Тарасом, / Наче з братом, / Пілат місцевий…» («Незатишно Тарасові в Луганську...») [11, с. 39].
Отже, крізь призму поетичного слова І. Низового можна окреслити особливості духовного світу митця, простежити своєрідність його релігійної індивідуальності. Для поета характерна внутрішня релігійна орієнтація, яка, на противагу зовнішній, позбавлена показовості та задоволення тієї чи іншої корисливої мети. Митець жив за біблійними заповідями та мав високу місію на землі – гострим поетичним словом пробуджувати дух народних мас.


Манько А. М. Релігійно-духовні мотиви у творчому доробку Івана Низового / А. М. Манько // Науковий потенціал та перспективи розвитку філологічних наук: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, м. Київ, 8 – 9 грудня 2017 р. – Київ: Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського, 2017. – С. 44 – 47.

Список використаних джерел:

1. Василюк В. І. Художня інтерпретація біблійних образів у прозі І. Багряного / В. І. Василюк // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. – № 26. – С. 209 – 214.
2. Головко Л. В. Релігійність особи: мотиви і вияви / Л. В. Головко // Гуманітраний вісник ЗДІА. – 2007. – Вип. 13. – С. 110 – 113.
3. Докаш В. І. Психологія релігії: навч. посіб. / уклад.: В. І. Докаш. – Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2012. – 464 с.
4. Низовий І. Д. Вівтар / І. Д. Низовий. – Луганськ: Вид-во «Райдуга» Луганської організації СПУ, 1995. – 120 с.
5. Низовий І. Д. В раю, скраєчку / І. Д. Низовий. – Луганськ: Укрроспроммаш, 2001. – 180 с.
6. Низовий І. Д. Душа перецвіта / І. Д. Низовий. – Луганськ, 1999. – 130 с.
7. Низовий І. Д. Жура за журавлями / І. Д. Низовий. – Луганськ: Глобус, 2003. – 100 с.
8. Низовий І. Д. Збудило опівночі серце / І. Д. Низовий. – Луганськ: Осирис, 1998. – 84 с.
9. Низовий І. Д. Зливодиво / І. Д. Низовий. – Луганськ: Глобус, 2003. – 68 с.
10. Низовий І. Д. Побудь зі мною / І. Д. Низовий. – Луганськ: Шлях, 1998. – 64 с.
11. Низовий І. Д. Остання електричка на Ірпінь / І. Д. Низовий. – Луганськ: Укрроспроммаш, 2001. – 88 с.
12. Низовий І. Д. Свіча на вітрі / І. Д. Низовий. – Луганськ, 1996. – 46 с.
13. Низовий І. Д. Сум’яття / І. Д. Низовий. – Луганськ: Луга-принт, 2003. – 56 с.
14. Низовий І. Д. Це – мій вертеп… Лірика відчаю і надії / І. Д. Низовий. – Луганськ: Луганська обласна організація СПУ, 1996. – 76 с.
15. Руда О. Духовний простір художнього світу збірки Василя Стуса «Веселий цвинтар»: спроба християнського прочитання поезії «В мені уже народжується Бог» / О. Руда // Актуальні проблеми української літератури і фольклору. – 2014. – № 21 – 22. – С. 122 – 134.
16. Чередник Л. А. Сакральні домінанти в українській літературі як чинник духовного виховання / Л. А. Чередник // Історія філософії у вітчизняній духовній культурі [Текст]. – відп. ред. Аляєв Г., Суходуб Т. / Т-во рос. філософ. при Укр. філ. фонді; Центр гум. освіти НАН України. – Полтава: ООО «АСМІ», 2016. – С. 408 – 414.