В автобіографічній ліриці Івана Низового – видатного поета і прозаїка Слобожанщини – чітко можна виокремити мотив алкогольного сп’яніння. Однак процесу вживання спиртних напоїв автор надає іншого звучання: це не типова адиктивна людська поведінка, що простежується серед чималого відсотка населення Землі. Це своєрідний ритуал : «…Разом не пили – співали, не плакали – балакали й душі розкривали» (з передмови до збірки «Село моє, Сула моя…») [6; 4].
О. Валова в одній зі своїх розвідок розкриває функціональне призначення введення до художнього тексту мотиву сп’яніння: «Стан сп’яніння дає героям можливість позбутися грубої прагматичної реальності» [1; 1]; «Сп’яніння часто символізує вивільнення істини, одкровення» [1; 7].
За текстами І. Низового розумне розпивання спиртних напоїв товаришами під час зустрічі сприяє щирості в словах, задушевному спілкуванню, що «репрезентує алкоголь як неодмінний елемент святкування» [4; 572].
Автор є поетом правди, тому нічого не приховує від допитливого реципієнта. Він не мостить на власній голові уявну корону святості та непогрішності, а щиро зізнається, що не гидував чаркою спиртного напою в гарній компанії: «Лилась гірка горілка, / Я ж пив квас, / Бо вже своє відпив… / Не слід брехати, / Що не п’ю, аби позневажати / Сп’янілих!.. / У парку звечорілому на Спаса / Пили за Україну, за Тараса… / За всіх, що земляки нам, як-не-як…» («Всеп’яний спасівський курінь») [6; с. 12 – 13].
Мотив сп’яніння в поезії І. Низового в жодному випадку не є дифірамбами алкоголізму. Кожен прийом міцного напою є вмотивованим певними причинами. Наприклад, днем народження поета: «Маю пляшку вина. / Самогону привезти обіцяли з району. / А закуску знайти – не питання… / Тільки б друзі прийшли з привітанням!/ День народження в мене сьогодні… / …Стіл накрито. І двері – відкриті / Для гостей …» («Маю пляшку вина…») [7; 46]; зустріччю з односельцями після тривалої розлуки: «Нас кожна хата вигляда / І жде в застолля, / Й тости ждуть, / І те, / Чим тости запивають» («Автопробіг «Сватове – Суми»») [6; 8] тощо.
Мотив сп’яніння є складовою частиною мотиву алкоголю. При цьому останній є досить символічним та багатозначним у творчості поета:
– пляшка горілки – символічний подарунок на знак подяки: «Ми, навпаки, / На знак подяки щирісному люду / Луганські дарували горілки» («Автопробіг «Сватове – Суми»») [6; 8];
– чарка алкоголю – підлабузницький хабар самому Богові як спокута за майбутні гріхи: «Богу – чарочка маленька, / Й знов моя Вкраїна-ненька / На цілісінькі століття / Підпаде під Богучар?!» («Слобожанський спас») [9; 34];
– чарки алкоголю на столі – символ гостинності: «І тут, як там, вгинаються столи / Від частувань сільських... / І тут, як на Сулі, дзвенять чарки, / А в тих чарках тонких – / нектар гіркий; / При кожній чарці (як же без чарок?!), / Мов Санчо при Кіхоті, – огірок…» («Оці лани, байраки і гаї...») [9; 20];
– чарка алкоголю – своєрідна «сироватка правди», що ставить усі крапки над «і»: «Кричите ж про двомовність / Знову / Так, / Що крик переходить в рик. / Лиш у свята іще / До чарки / Наш мугичите ви / Мотив, / Яничари і яничарки, / Блудні сестри й кати-брати» («Занехаявши рідну мову...») [2].
Часто мотив сп’яніння виконує викривальну функцію та вживається в саркастичному ключі. У поезії «Подайте на державу!..» І. Низовий за допомогою авторського образу, використаного в подвійній іпостасі, викриває образ «галушкового» патріота, який, по суті, не може повноправно зватися українцем, тому поет часто використовує у свої творах для таких людей споконвічну зневажливу назву «хохол».
З одного боку, автор висміює помилковий образ-кліше «галушкового» українця, який намагаються вкоренити у свідомості своїх співвітчизників та закордонників місцеві морально-суспільні злодії та небажані гості сусіднього зарубіжжя: раб-хохол, прохач і плазун, та властива йому атрибутика – горілка, ковбаса, сало, галушки тощо: «Подайте на державу! / Накуплю / Ковбас домашніх, / Кендюхів брюхатих, / Покличу всіх бажаючих до хати, / горілки всім наллю / І полюблю / Усіх! / Себе самого розхвалю: / Який я щедрий, пребагатий…» [8; 35].
З іншого боку, у другій іпостасі авторського образу (друга частина поезії) проглядається й сам І. Низовий – і попередньо зображена картина вже набуває інших обрисів: гостинний поет, попри брак зайвих коштів, завжди тримає двері відчиненими та по змозі накритий стіл для своїх друзів та людей, яких поет заледве терпить, але не сміє вигнати з хати [8; 35], мабуть, з християнських міркувань.
Саме в цій другій авторській іпостасі втілюється справжній, неспотворений образ українця: збіднілої, але щедрої та гостинної людини, терплячої і витривалої, яка дійсно мусить рабувати на «провідників чи то призвідників» [8; 21], аби прокормити себе та свою родину: «Світ не мусить знати, / Що я, без покаяння, без жалю, / За сотні літ привчився рабувати / На тих, / Кого заледве вже терплю…» [8; 35].
Відкритий осуд тотального пияцтва й народного звиродніння загалом І. Низовий демонструє в поезії «Спивайтесь, хто хоче і може...», де автор правдиво зобразив усю бридкість реалій 90-х років минулого століття. У цій поезії мотив сп’яніння набуває різко негативної конотації: «Спивайтесь, хто хоче і може, / Хто з ранку до вечора п’є, / А тим, хто не може, / Сусіда підможе... / Ще й дулю в кишені покаже / Й прикаже, / Що ми – найрідніший народ» [3].
Отже, мотив сп’яніння як складова частина мотиву алкоголю в поетичних творах І. Низового має полісемантичне навантаження, часто символічне; описове та викривальне функціональне призначення.

Література

1. Валова О. М. Мотив опьянения в творчестве Оскара Уайльда [Электронный ресурс] / О. М. Валова // Вестник Рязанского государственного университета им. С. А. Есенина. – 2015. – № 2 (47). – Режим доступа: http://cyberleninka.ru/article/n/motiv-opyaneniya-v-tvorchestve-oskara-uaylda
2. Іван Низовий. Занехаявши рідну мову... [Електронний ресурс] / «Поетичні майстерні» – Самвидав. – Режим доступу: http://maysterni.com/publication.php?id=123082
3. Іван Низовий. Спивайтесь, хто хоче і може... [Електронний ресурс] / «Поетичні майстерні» – Самвидав. – Режим доступу: http://maysterni.com/publication.php?id=123083
4. Круглій А. Художня інтерпретація сп’яніння у творчості Тараса Шевченка / А. Круглій // Шевченкознавчі студії. – 2014. – Вип. 18. – С. 571 – 575.
5. Левчук Т. Критерії художності в естетичній концепції Антонича / Т. Левчук // Метаморфози в сучасній українській літературі. – 2014. – Т. 4. – С. 155 – 179.
6. Низовий І. Д. Село моє, Сула моя… Лірика / І. Д. Низовий. – Луганськ: Луга-принт, 2005. – 91 с.
7. Низовий І. Д. Сонях на осонні / І. Д. Низовий. – Луганськ: Глобус, 2003. – 52 с.
8. Низовий І. Д. Це – мій вертеп… Лірика відчаю і надії / І. Д. Низовий. – Луганськ: Луганська обласна організація спілки письменників України, 1996. – 75 с.
9. Низовий І. Д. Я Сватовим засватаний / І. Д. Низовий. – Луганськ: Глобус, 2003. – 48 с.


Манько А. М. Полісемантичне навантаження мотиву сп’яніння в поетиці Івана Низового / А. М. Манько // Українська література в просторі культури і цивілізації: збірник наукових праць студентів / відп. ред. Н. В. Горбач; ред.-упоряд. Л. О. Костецька, В. М. Ніколаєнко. – Запоріжжя: Запорізький національний університет, 2017. – С. 88 – 90.