У статті здійснено спробу компаративного аналізу особливостей змалювання поетичного концепту «доля» у концептуальних ідіосферах Т. Шевченка та І. Низового. На основі великого обсягу поетичного матеріалу простежено спільні й відмінні риси в ідейно-змістовому плані та плані вираження розглядуваного концепту у творчості обох митців.

Ключові слова: доля, ідіосфера, концепт, лірика.

Постановка проблеми. Проблема безталання віддавна хвилювала людей. Практично її висвітлювали люди мистецтва, зокрема митці художнього слова, і, як правило, такі твори були автобіографічного характеру. При цьому мотив долі в нерозривному поєднанні з її протилежним полюсом – недолею – набувають концептуального значення.
Широко та досить схоже представлений концепт «доля» у творчості поетів Тараса Шевченка та Івана Низового, що зумовлено життєписом обох митців.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В. Калашник [1], Л. Кравець [2], А. Манько [3], Л. Масенко [4], В. Отрошко [5] у своїх мовознавчих та літературознавчих дослідженнях представляють спроби інтерпретацій концепту «доля» у творчому доробку Т. Шевченка, однак це питання попри науковий розгляд навряд чи можна вважати вичерпаним, адже кожне нове академічне дослідження стає поштовхом для подальших наукових узагальнень.
Концепт «доля» у творчості І. Низового досі не був представлений у наукових розвідках. Вивченням окремих мовознавчих та літературознавчих аспектів у творчості поета займались О. Бондаренко [6, с. 3 – 12], Г. Виноградська [7], Л. Колесникова [8], О. Кравчук [9], А. Манько [10], О. Неживий [11], Л. Низова [12], І. Ніколаєнко [13], Т. Пінчук [14].

Мета статті. Здійснити компаративне дослідження особливостей змалювання поетичного концепту «доля» у концептуальних ідіосферах Т. Шевченка та І. Низового.

Виклад основного матеріалу. На сьогоднішній день когнітивний напрямок у вивченні художнього тексту стає все більш популярним. Центральним поняттям у ньому виступає концепт, а також одиниці нижчого порядку – підконцепти, вужчі форми реалізації концепту, та концептосфери або концептосистеми, що є сукупностями концептів певного індивіда.
І. Постолова та Л. Зана вважають, що «для глибшого аналізу твору доречно розподілити його цілісний семантичний простір на дрібніші значеннєві утворення – концепти» [15, с. 33].
Поняття концепту фігурує в багатьох галузях науки. Не є винятком і літературознавство. І. Дишлюк у своїй розвідці виділяє поняття поетичного концепту, який «у поетичному тексті виконує роль «емоційної координати» [16, с. 100], навколо якої обертаються інші образи, що разом і становлять сюжет поезії» [17, с. 32].
«Доля» – один із центральних поетичних концептів у концептуальній ідіосфері Т. Шевченка. І. Низовий, будучи гідним нащадком поетичного таланту Т. Шевченка та його послідовником, не оминає цього концепту й у власному творчому доробку. При цьому згадані концепти у творчості обох поетів звучать фактично в унісон: «Писав Шевченко свій «Кобзар» / В наш час, / В моїм селі?! / Таж я вичитував у нім / Про себе, / Про мою / Сирітську долю, / Рідний дім / В колгоспному «раю»!» (І. Низовий «Старі, пожовклі та крихкі...») [18, с. 19 – 20].
Л. Суворова зазначає, що «концептосфера автора (ідіосфера) конструюється з системи асоціативних та конотативних вузлових центрів, своєрідної множини точок, які, нагадуючи собою павутину, утворюють складну синтетично-аналітичну єдність. Зміст концептуального простору визначається культурним, науковим, загальнонаціональним досвідом автора, дискурсивними тенденціями, історичними умовами та світоглядно-філософськими орієнтирами тієї чи іншої епохи» [19, с. 299].
Доля – «поняття, що виражає релігійно-ідеалістичне уявлення про надприродну силу, що зумовлює всі події в житті людей... У нефілософському смислі поняття долі вживається також для вираження збігу обставин у житті людини і цілого народу» [20, с. 467].
І. Дзюба у монографії «Тарас Шевченко. Життя і творчість» для характеристики долі Кобзаря підбирає такі епітети: «незвичайна», «ні з чим не зрівнянна» [21, с. 686]. Напівкріпацьке життя (24 роки кріпацького життя з 47 прожитих), 10 років у засланні, більше 3-х років під постійним наглядом поліції – такі непрості життєві умови випали на долю великого українського Кобзаря, якому було відведено лише 9 років для життя вільною людиною. Натомість доля обдарувала митця багатьма талантами в різних галузах мистецтва: образотворчому, графічному і нарешті мистецтві художнього слова.
Д. Нитченко у своїй праці «Живий Шевченко» писав: «...На своєму життєвому шляху наш поет мав дуже багато горя і поневірянь, чим, здається, не може похвалитись жодний письменник у світі, крім, хіба, українських письменників у підсовєтській Україні...» [22, с. 204]. Таким письменником і поетом був Іван Низовий (1942 – 2011).
І. Низовий зовсім рано лишився круглим сиротою: батька не знав, а матір загинула під обвалом у глинищі в півторарічному віці поета. Його будинок ще до народження поета було знищено вражою бомбою, а притулком став сирий льох, де в січневу негоду народився митець. Суворі життєві «університети», безгрошів’я, передчасна смерть від тяжкої хвороби [23] – такою була доля митця.
І. Низовий разом зі своєю старшою сестрою Людмилою виховувалися під надійним крилом бабусі, але жахливі нестатки суттєво розбавляли життя темними кольорами: «Худющими були роки дитячі, / Однак була щаслива та пора! / Здавалося: в селі твоїм бідують, / Буває, що від слабості і мруть, / Зате ж повсюди / рай земний будують, / Про голод і не знаючи, мабуть... / Нічого, що коростяві ми стали / І ні в чому піти у перший клас...» (І. Низовий «Новела-спомин») [24, с. 106].
О. Бондаренко у своїй розвідці про Івана Низового зазначала: «Як вони виживали, чим годувалися, у що вдягалися – Господь один знає, бо лише Він рятував (і врятував) цих двох горобенят від лютої напасті, злих людей, вчинків, які могли зламати життя. Та ще – ота велика українська сільська моральність, яку витавровували колективізації, голодомори, ворожі навали, сибірські табори, тотальне споювання та зубожіння – і не витравили дотла. Та ще – дітклива й ніжна душа...» [6, с. 5].
І. Низовому, як і Т. Шевченку, була вготована непроста доля в історично складні для України часи, саме тому звернення до концепту «доля» у їхніх ідіосферах є неминучим і закономірним, виходячи з життєписів поетів.
У змалюванні концепту «доля» Т. Шевченко не пориває з народними традиціями. Цей концепт у його творчості в ідейно-змістовому плані та плані вираження часто тотожний національній міфологемі долі – це й богоданість долі, і добра доля та доля-фатум, і мотив пошуку долі, й антропоморфний образ жінки-долі, утворений шляхом персоніфікації, і наявність постійних епітетів та апостроф. У творчості ж І. Низового цей концепт набуває власне індивідуально-авторського забарвлення, хоча форми його художнього вираження мають досить багато спільних рис з ідіостилем його попередника.
Концепт «доля» у творчості обох митців виражено за допомогою образу, часто персоніфікованого, власної тяжкої долі, долі інших ліричних героїв (жінки, сироти, козака тощо) та загалом долі свого народу як збірного образу.
У ліриці обох поетів утверджується думка про унікальність людської долі. Людська доля – це конкретна дорога, для кожного своя, якою людина за власним бажанням чи проти волі мусить торувати впродовж життя: «У всякого своя доля / І свій шлях широкий: / Той мурує, той руйнує...» (Т. Шевченко «Сон» («У всякого своя доля...»)) [25, с. 206]; «...Це доля, що образ дороги / прибрала / не розставивши міт / не намітивши орієнтирів / не назвавшись ніяк / в незбагненне кудись потекла...» (І. Низовий «така довга-предовга-довжезна дорога...») [24, с. 76].
Будучи глибоко віруючими людьми, хоча й часто виступаючи богоборцями, митці змальовують концепт «доля» не простим збігом обставин у житті людини, а надприродною силою, якою Бог наділяє кожного від народження. У Т. Шевченка читаємо: «Господь не забуде... / І пошле їм добру долю / Од віка до віка” (Т. Шевченко «Псалми Давидові» – псалом 132 «Чи є що краще, лучче в світі...») [25, с. 303]; «Доле, де ти, доле, де ти? / Нема ніякої! / Коли доброї жаль, боже, / То дай злої! злої!» (Т. Шевченко «Минають дні, минають ночі...») [25, с. 306]; «Тихенько богу помолюсь. / Молися й ти, з святого неба / На тебе, серце, не зійшла / Твоя і доля і недоля» (Т. Шевченко «І станом гнучим, і красою...») [25, с. 510]; «Пошли їй, господи, подай! / Подай їй долю на сім світі / І більш нічого не давай» (Т. Шевченко «N. N.» («Така, як ти, колись лілея…»)) [25, с. 538].
Про богоданість долі йдеться й у поезіях І. Низового: «...і вищої в житті не знаю честі, / аніж стоять хрестом на перехресті / своєї долі! Боже всеблагий, / наснаж мене» (І. Низовий «...і вищої в житті не знаю честі...») [26]; «І серце трудиться / з останніх, можливо, сил, / бо ж доля моя, безсудниця, / моїх не жаліє крил... / Пишу, щоб з пуття не збитися, – / для мене це, знаю вже, / важливіше, ніж молитися! / А Бог мене береже!» (І. Низовий «Неправда, що я знедолений... «) [27, с. 69]; «Прожитим днем завдячуй долі / І Господу на небесі, / І колоску, що в чистім полі / В росі купається, в ясі» (І. Низовий «Прожитим днем завдячуй долі...») [28, с. 54]; «Лиш двоє – Бог і скульптор – / Ліплять з глини / Безсмертний образ смертної людини. / Та тільки доля наша і дорога / Залежні від одного лише Бога» (І. Низовий «Вкотре – про відоме») [29, с. 161]; «На чужих манівцях заблудився. / Притомився – присів на моріг. / Помолився – подякував Богу, / Адже Він / Серед тисячі доль і доріг / Мені визначив долю таку / І дорогу!» (І. Низовий «Ані чину тобі, ні звання...») [30, с. 30].
Аналізуючи творчий доробок обох митців, можна констатувати неоднозначне ставлення до своєї долі в поезіях Т. Шевченка та І. Низового.
Обидва поети зазначають, що їм була вготована немилостива доля перебування на чужині (у Т. Шевченка – поза межами Батьківщини, у І. Низового – поза межами малої батьківщини, у зросійщеному краї): «...Доля приборкала / Меж людьми чужими» (Т. Шевченко «Н. Маркевичу») [25, с. 65]; «Жив би оце у Марківці... / Жаль, що застряг в Луганську я, / де весь масив Зарічний / припнутий до базарчика, / мов дереза-коза… / Долею розциганською / втішився митар вічний...» (І. Низовий «Жив би оце у Марківці...») [31, с. 53]; «Ані в Сумах, ні ві Львові вже не свій я, / Хоч і кровний, та на віддалі зчужів: / Відщепився, розщепився і розвіявсь / По бездоллю, де ні краю, ні межі...» (І. Низовий «Моє покаянне літо») [32, с. 85].
У Т. Шевченка та І. Низового доля найчастіше набуває трагічного звучання. Саме тому вона реалізується через поєднання зі словами, які уособлюють печаль, страждання, нещастя чи навіть смерть: «Журбою / Не накличу собі долі, / Коли так не маю» (Т. Шевченко «Думи мої, думи мої...», 1839) [25, с. 51]; «Із самого неба / Долю виплачу сльозами...» (Т. Шевченко «Наймичка») [25, с. 270]; «...А той рветься / З усієї сили / За долею... от-от догнав / І – бебех в могилу!» (Т. Шевченко «Невольник») [25, с. 237]; «Шукав долі в чужім полі / Та там і загинув. / Умираючи, дивився, / Де сонечко сяє...» (Т. Шевченко «Думка» («Тяжко-важко в світі жити…»)) [25, с. 23]; «Найду долю – одружуся, / Не найду – втоплюся» (Т. Шевченко «Як маю я журитися...») [25, с. 473]; «Чи доля так оце зробила? / Чи мати богу не молилась, / Як понесла мене? Що я – / Неначе лютая змія / Розтоптана в степу здихає, / Захода сонця дожидає. / Отак-то я тепер терплю / Та смерть із степу виглядаю» (Т. Шевченко «Хіба самому написать...») [25, с. 485]; «Ридать, і долю проклинать, / І сивіть, кленучи. І горе! / Умреш єси на самоті...» (Т. Шевченко «Неофіти») [25, с. 519];»„Кленучи доленьку свою, / Повісилась» (Т. Шевченко «Колись-то ще, во время оно...») [25, с. 567]. «Здається, всі вузли вже зав’язав, / І доля розв’язати їх безсила, / Та викотилась з віч морська сльоза / І всі вузли, мов шпаклі, розмочила» (І. Низовий «Здається, всі вузли вже зав’язав...») [33, с. 75]; «За кожен день, відпущений мені, / Я щиро вдячний Господу і Долі, / Терпляче переношу смертні болі...» (І. Низовий «За кожен день, відпущений мені...») [34, с. 15]; «Від гіркоти – чи доля вже така – / Став почуватись глибоко нещасним, / Самотнім, як ніколи…» (І. Низовий «Яка ж бо ти, калино, прегірка...») [34, с. 81]; „Чекалося / Світлішої долі. Одначе – / Не випало... Так починалося / Життя моє напівсобаче / І так по-собачому скиглиться / У старості! В клітці кімнати / Заціпивсь до болю у вилицях – / По-людськи би не закричати!..» (І. Низовий «Понижений до первозданності...») [35, с. 73 – 74].
В одних поезіях у запалі Т. Шевченко часто сам вдається до проклять своєї долі, або діє опосередковано – через своїх персонажів: «Не питали б люде, що в мене болить, / Не питали б, за що проклинаю долю» (Т. Шевченко «Думи мої, думи мої», 1839) [25, с. 50]; «Нумо знову / Людей і долю проклинать... / Долю за те, щоб не спала / Та нас доглядала. / А то бач, що наробила: / Кинула малого / На розпутті, та й байдуже» (Т. Шевченко «А нумо знову віршувать...») [25, с. 384]; «Будете орати / Мене стиха та, орючи, / Долю проклинати» (Т. Шевченко «Ой чого ти почорніло...») [25, с. 440]; «Бодай тобі, доле, / У морі втопитись, / Що не даєш мені й досі / Ні з ким полюбитись» (Т. Шевченко «Не тополю високую...») [25, с. 444]; «Дивуєтесь, що спотикаюсь, / Що вас і долю проклинаю, / І плачу тяжко, і, як ви...» (Т. Шевченко «Чи то недоля та неволя...») [25, с. 512].
Однак уже в інших поезіях спостерігається деяка смиренність, що є результатом глибоких роздумів над власною долею, життєвого досвіду, прагнення спокою та гармонії з собою. У такому спокійному сприйнятті долі поезії Т. Шевченка та І. Низового стають фактично співзвучними – у них вчувається дух гармонії та примирення з собою, зі своєю долею: «Самому чудно. А де ж дітись? / Що діяти і що почать? / Людей і долю проклинать / Не варт, єй-богу» (Т. Шевченко «Самому чудно. А де ж дітись?..») [25, с. 366]; «Ми не лукавили з тобою, / Ми просто йшли; у нас нема / Зерна неправди за собою. / Ходімо ж, доленько моя!» (Т. Шевченко «Доля») [25, с. 531]; «Прийшло до мене втомлене поліття / І роздуми достиглі принесло: / Хвилина щастя варта півстоліття, / Хвилина горя варта півстоліття... / Спасибі ж долі, що воно було – / Хвилин цих двох миттєве многоліття!» (І. Низовий «Прийшло до мене втомлене поліття...») [36, с. 27]; «На долю скаржитись таку / (постійну на моїм віку) / все ж грішно перед світом / і синьожовтоцвітом! / Було всілякого в житті, / що слабого жахало...» (І. Низовий «По оксамиту жовтизна...») [31, с. 29]; «Починаю дорожити кожним днем, / Подарованим чи долею, чи Богом, / Стережуся – вже не граюся з вогнем, / Вдячно кланяюся пройденим дорогам» (І. Низовий «Починаю дорожити кожним днем...») [37, с. 38].
Однак така смиренність стосовно власних доль у поезіях Т. Шевченка та І. Низового не є виявом слабкості чи байдужості. Це просто вияв фундаментальної християнської чесноти, а також перепочинок перед новим боєм з власною лихою долею та несправедливою долею свого народу. Життєпис і творчий спадок обох яскраво свідчать про нескореність духу митців: «Споконвіку Прометея / Там орел карає, / Що день божий довбе ребра / Й серце розбиває. / Розбиває, та не вип’є / Живущої крові, – / Воно знову оживає / І сміється знову. / Не вмирає душа наша, / Не вмирає воля» (Т. Шевченко «Кавказ») [25 с. 284]; «Радіючи, що долі не скорився / Під тягарем несплачених боргів; / Що не змирився з волею «богів / Земних» – їх розвінчала тимчасовість; / Що гідність не пропив свою і совість / І не піддався силі ворогів» (І. Низовий «Осінньопізній, вийшов з берегів...») [38, с. 42].
Цікавими є приклади персоніфікації долі у творчості обох митців. У Т. Шевченка читаємо : «...А з торбини / Виглядає доля, / Мов дитинка; а він її / Лає, проклинає / І за чвертку закладає – / Ні, не покидає! / Як реп’ях той, учепиться / За латані поли... / Такая-то доля тая, / Хоч і не шукайте: / Кого схоче – сама найде, / У колисці найде» (Т. Шевченко «Невольник») [25, с. 237] «В того доля ходить полем – / Колоски збирає; / А моя десь, ледащиця, / За морем блукає» (Т. Шевченко «Думка» («Тяжко-важко в світі жити...»)) [25, с. 22]; «Пішов же я світ за очі, / Доля заховалась» (Т. Шевченко «Як маю я журитися...») [25, с. 473]; «Ти не лукавила зо мною,/ Ти другом, братом і сестрою / Сіромі стала. Ти взяла / Мене, маленького, за руку / І в школу хлопця одвела... / «Учися, серденько, колись / З нас будуть люде», – ти сказала... / А ти збрехала» (Т. Шевченко «Доля») [25, с. 531].
Персоніфікація долі властива й поезіям І. Низового, де вона, як і в творчості Т. Шевченка, набуває антропоморфічних жіночих рис: ««Хто єси? Що іси?» – / Мене доля пита, / Я ж кажу їй: / «Поет-самозванець!»... / Я живу-доживаю – / Нічий! / Всюди гнаний, / Як той сіроманець – / Страхолюдний блукалець нічний… / Я ж – поет-самозванець!» (І. Низовий «Я селюк, сирота-сірота...») [39, с. 18]; «Доля повелася надто грубо / З ніжністю моєю: / Поманила, / Обняла – / І поламала крила» (І. Низовий «Я прожив життя своє бездарно...») [40, с. 40]; «Обнімаю долю-недоріку / Над потоком вічної ріки... / Недоріку-долю обнімаю / І щасливим чуюся в житті» (І. Низовий «Не навчився жити – й не навчуся...2) [41, с. 19].
Для лірики Т. Шевченка та І. Низового також характерне метафоричне введення концепту «доля» у пейзажні замальовки: «Та посійся добрим житом, / Долею полийся! / Розвернися ж на всі боки, / Ниво-десятино!» (Т. Шевченко «Не нарікаю я на Бога...») [25, с. 575]; „Моє маленьке юнацьке серце / Вмістило в себе високе небо, / Вмістило в себе велике сонце, / Вмістило в себе весь світ під сонцем... / З великим світом, з гарячим сонцем / Воліє серце ділити долю – / І сльози щастя, і сльози болю» (І. Низовий «Моє маленьке юнацьке серце...») [42, с. 11]; «Посадив я нову деревину, / Не чужу, а свою деревину: / На безмежному полі долі – / Гомінкий пагінець тополі» (І. Низовий «Як рубали мою тополю...») [43, с. 28 – 29]; «І вже не погарцюю / Степом долі в пошуках коша – / В старця перевтіливсь волоцюга, / Злиднями придушена душа…» (І. Низовий «Все життя я прагнув ідеалу...») [44, с. 72].
Часто Т. Шевченко та І. Низовий небезпідставно вдаються до епітетів з негативною конотацією для зображення власних та людських доль. Серед них можна виокремити такі:
– «страдницька»: «безмежно втішений дарами / за долю страдницьку мою» (І. Низовий «Спасибі, осене, за сивий досвід...») [45, с. 120];
– «примхлива» або «всепримхлива» – оказіоналізм І. Низового: «Порушується стала рівновага – / примхлива доля терези гойдає» (І. Низовий «Порушується стала рівновага...») [46, с. 33]; «Дастьбо, повернеться лицем / До мене доля всепримхлива...» (І. Низовий «Дастьбо, повернеться лицем...») [47, с. 60]; «А щастя в інший бік гребе, / Твоєму протилежний, / То ж не обдурюй сам себе, / Що, буцім, незалежний / Від примхи долі» (І. Низовий «А щастя в інший бік гребе...») [48, с. 50]; «Не жура, що в кишені діра / І злидота з діри визира, – / Це лиш долі примхливої гра» (І. Низовий «І прийшла довгождана пора...») [49, с. 55];
– «лукавая»: «О доле! / Лукавая доле!» (Т. Шевченко «Княжна») [25, с. 350]; «Як же тебе не проклинать, / Лукавая доле / Не проклену ж тебе, доле..» (Т. Шевченко «А нумо знову віршувать...») [25, с. 384];
– «зла»: «Чому мені злої долі, / Чом віку не збавиш?» (Т. Шевченко «Наймичка») [25, с. 270]; «Озовітеся ж, заплачте, / Німії, зо мною / Над неправдою людською, / Над долею злою» (Т. Шевченко «Відьма») [25, с. 314]; «Тепер же злої тії долі, / Як бога, ждати довелось. / І жду її, і виглядаю» (Т. Шевченко «В неволі тяжко, хоча й волі...») [25, с. 335];
– «лиха»: „І Трахтемиров геть горою / Нечепурні свої хатки / Розкидав з долею лихою, / Мов п’яний старець торбинки» (Т. Шевченко «Сон» («Гори мої високії...»)) [25, с. 355]; «У тім селі на безталання / Та на погибель виріс я, – / Лихая доленька моя!..» (Т. Шевченко «Варнак») [25, с. 386]; «Там батько, плачучи з дітьми... / Не витерпів лихої долі, / Умер на панщині!» (Т. Шевченко «Якби ви пішли, паничі...») [25, с. 505];
– «прегірка»: «Та вже й не знаю, / Хто я є, / Хто син мій і дочка: / Чи в них – продовження моє, / Чи – доля прегірка…» (І. Низовий «Один мій дід – Великород...») [50, с. 12];
– «собача»: «Я в Луганську собі посміюся, / А в далекому Львові поплачу – / Пом’яну свою долю собачу / І людською недолею втруся» (І. Низовий «Я в Луганську собі посміюся...») [40, с. 7].
Епітети з позитивною конотацією найчастіше використовуються поетами у змалюванні вимріяної долі, а не реального фатуму, який важким тягарем ліг на плечі обом авторам. У такому випадку митцями використовуються епітети:
– «легка»: «Я так позаздрити хотів / «Хрещеникам легкої долі», / Бо сам собі осточортів, / Чужі присвоюючи болі. / І не позаздрив...» (І. Низовий «Про тих, самовдоволених») [50, с. 21];
– «добрая»: «...Молила, / Щоб доля добрая любила / Її дитину» (Т. Шевченко «І виріс я на чужині...») [25, с. 424];
– «світла»: «Живу в забутті та захланності, / В павучі потрапивши сіті / Нужди і злидоти. / Чекалося / Світлішої долі» (І. Низовий «Понижений до первозданності...») [35, с. 73 – 74];
– «золота»: «Даруй мені, о доле золота, / Пів-сонячного-променя / В кінці / Дороги!» ( І. Низовий «Даруй мені, о доле золота...») [52, с. 122];
– «свята»: «Сиди ж один собі в кутку. / Не жди весни – святої долі! / Вона не зійде вже ніколи / Садочок твій позеленить, / Твою надію оновить!» (Т. Шевченко «Минули літа молодії...») [25, с. 579];
Для змалювання концепту «доля» Т. Шевченко та І. Низовий також вдаються до багатства риторичних фігур, зокрема:
– риторичних запитань: «Хто ж пошле нам спасеніє, / Верне добру долю?» (Т. Шевченко «Псалми Давидові» – псалом 52) [25, с. 300]; «Чи є ж таки на сім світі / Слухняная доля? / Ох, якби-то...» (Т. Шевченко «Сова») [25, с. 199]; «Де та доля пишається? / Чи то в шинках з багачами? / Чи то в степах з чумаками? / Чи то в полі на роздоллі / З вітром віється по волі?» (Т. Шевченко «Ой по горі роман цвіте...») [25, с. 538]; «Примхлива доле, / Що ж ти заподіяла мені?! / Серце кволе й голе, без броні, / Вщерть налляте незболимим болем» (І. Низовий «Мудрим вже ніколи я не стану...») [49, с. 56];
– риторичних звертань: «О доле моя! Моя країно! / Коли я вирвусь з ції пустині?» (Т. Шевченко «А. О. Козачковському») [25, с. 370]; «Доленько моя! / Глянь на мене, чорнобриву, / Моя доле неправдива, / Безталанна я!» (Т. Шевченко «Якби мені черевики...») [25, с. 428]; «Доленько моя! / Не дай мені вік дівувати...» (Т. Шевченко «Якби мені, мамо, намисто...») [25, с. 447]; «Мов через мінне поле, / Йду по останніх днях... / Спасибі ж тобі, доле, / Хоч за Чумацький Шлях!» (І. Низовий «Мов через мінне поле...») [53]; «Даруй мені, о доле золота, / Хоч спогад променистий /На краю / Життя!» (І. Низовий «Даруй мені, о доле золота...») [52, с. 122];
– риторичних окликів: «О доле! Доленько моя! / О боже мій! О мій єдиний!» (Т. Шевченко «Варнак») [25, с. 386]; «Доле! Доле!» (Т. Шевченко „Г. 3.» («Немає гірше, як в неволі...»)) [25, с. 407]; «Доле, нерозважному Івану / Дурману-вина бодай налий / Повну чару!» (І. Низовий «Мудрим вже ніколи я не стану...») [49, с. 56]; «Я голим прийшов / І піду / Голісіньким – / Дякую долі! / А поки що голу біду / Вигулюю в голому полі» (І. Низовий «Я голим прийшов...») [54, с. 13].
Для творів Т. Шевченка та І. Низового характерне використання контрасту в змалюванні концепту «доля». Зазвичай молоді, наділені вродою та чистим серцем, люди постають в їхніх поезіях знедоленими, і на цьому митці наголошують не раз: «Ані щастя, ні долі. / Тілько дав мені бог / Красу – карії очі, / Та й ті виплакала / В самотині дівочій» (Т. Шевченко «Ой одна я, одна...») [25, с. 327]; «Злая ж доля / Колючим терном провела, / Знущалася над красотою!» (Т. Шевченко «Марія») [25, с. 544]; «Нащо тобі та стьожка – / В тебе ж немає кіс. / Й нащо тобі тії коси – / Долі ж у тебе нема?!» (І. Низовий «За хутором в сонячних соняхах...») [55, с. 29 – 30].
За принципом градації концепт «доля» у творчості поетів переходить у свій протилежний полюс – «недоля»: доля – лукава доля – зла доля – недоля або безталання. Такий перехід цілком умотивований життєвою дійсністю обох митців: «Ні, не дави, туманочку! / Сховай тілько в полі, / Щоб ніхто не знав, не бачив / Моєї недолі!..» (Т. Шевченко «Наймичка») [25, с. 270]; «Може, озоветься / Безталання невсипуще / І нам усміхнеться. / Поєднає з недолею / І з людьми і скаже / Спасибі нам»... / «І встане вранці / Веселий, і забуде знов / Свою недолю. І в неволі / Познає рай...», «Розійдемось, рознесемо / В степи, в ліси свою недолю...» (Т. Шевченко «Відьма») [25, с. 314,]; «Чи то недоля та неволя, / Чи то літа ті летячи / Розбили душу?» (Т. Шевченко «Чи то недоля та неволя...») [25, с. 511]; «З низів недонищених – Боже дитя – / чи то як прокляття, / чи то як знамення, / явився я світу, / в безродне життя / прийшов сиротою, без благословення / й призначення долі…» (І. Низовий «До своєї біографії») [56, с. 42]; «...Набравшись вражень, знову повернусь / Додому, де ні крихти, ні крихтини, / На аркуші паперу переймусь / Недолею народу і родини...» (І. Низовий «Погодувавши вуличних собак...») [57, с. 19]; «Великий гріх о цій порі померти, / Хоча все більш недоля дошкуля – / Останньої – трагічної – пожертви / Не прийме в квітні матінка-земля!» (І. Низовий «Зелені крильця трав...») [57, с. 14]; «Мене і болем доля обділила: / Загублена батьків моїх могила / Моє життя згорбатила навік» (І. Низовий «Мене і болем доля обділила...») [24, с. 13]; «Всім прощаю усе, / бо мені здоганяти пора / Свою долю-недолю потойбіч, / у вічному полі…» (І. Низовий «Ні добра, а тим паче життя...») [38, с. 20].

Висновки і пропозиції. Отже, концепт «доля» досить широко представлений у ліриці Т. Шевченка та І. Низового, що є цілком закономірним, виходячи з біографій обох митців. У творчій манері змалювання лихої долі стиль обох поетів є дуже схожим. Відмінним є лише той факт, що у свої поезіях Т. Шевченко виступає більш радикальним у своїх позиціях: його палке, гостре слово звучить більш гучноголосо, тоді як для стилю викладу І. Низового в поезіях, де наявний концепт «доля», характерна здебільшого поміркованість, спокій та розсудливість, що простежується, однак, і в деяких поезіях самого Т. Шевченка. Подальший компаративний аналіз творчості митців дасть змогу провести більше паралелей у ліриці обох поетів, знайти вияви інтертекстуальності та розкрити особливості змалювання образу Кобзаря в поезіях І. Низового.


Манько А. М. Поетичний концепт «доля» у концептуальних ідіосферах Тараса Шевченка та Івана Низового / А. М. Манько // Держава та регіони. Серія: Гуманітарні науки. – 2017. – № 1 (48). – С. 67 – 74.

Список використаної літератури:
1. Калашник В. С. Концепт «доля» в поетичній картині світу Тараса Шевченка / В. С. Калашник // Людина та образ у світі мови: вибрані статті. – Харків, 2011. – С. 175 – 179.
2. Кравець Л. «Доле! Доле! Моя ти співаная воле!» (концепт доля у поезії Т. Шевченка») / Л. Кравець // Культура слова. – 2014. – Вип. 80. – С. 141 – 151.
3. Манько А. Мотив долі в поезії Тараса Шевченка / А. Манько // Творчість Тараса Шевченка в контексті доби: матеріали VІІ Регіон. студ. наук.-практ. конф. (12 бер. 2013 р., м. Луганськ) / ред. кол.: В. Г. Фоменко, Т. П. Шестопалова, І. Є. Бойцун; ДЗ «Луган. нац. ун-т імені Тараса Шевченка». – Луганськ: Вид-во ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2013. – С. 53 – 57.
4. Масенко Л. Концепт доля в поезії Т. Шевченка у зіставленні з польський los і російським судьба / Л. Масенко // Українська мова. –2014. – № 4 (52). – С. 3 – 11.
5. Отрошко В. А. Поняття долі у світорозумінні Т. Шевченка / В. А. Отрошко // Шевченківські читання: матеріали Всеукр. міждисц. сем. молодих учених, аспірантів і студентів (27 бер. 2014 р., м. Чернігів) / ред. кол. В. А. Личковах, О. І. Крук, Н. А. Ємець, І. О. Гаценко, С. В. Киселиця; ЧНТУ. – Чернігів: Вид-во ЧНТУ, 2014. – С. 35 – 36.
6. Низовий І. «Ніхто наді мною не пан»: вибрані поезії / І. Низовий; упоряд. Л. І. Низова. – К.: Український пріоритет, 2017. – 384 с.
7. Виноградська Г. Спогади Івана Низового як одне з джерел до вивчення... / Г. Виноградська // «Поетичні майстерні» – Самвидав. – Режим доступу: http://maysterni.com/publication.php?id=116519
8. Колесникова Л. Слово-символ як один з образних елементів поезії Івана Низового / Л. Колесникова // Вісник ЛДПУ ім. Тараса Шевченка. – 2000. – № 9 (29). – С. 190 – 193.
9. Кравчук О. Лінгвістичний аналіз поезії Івана Низового «Якщо приїдеш, то нічого...» / О. Кравчук // Образне слово Луганщини: матеріали ХІV Всеукр. наук.-практ. конф. імені Віктора Ужченка (15 травня 2015 р., м. Старобільськ) / за заг. ред. проф. А. В. Нікітіної; Держ. закл. «Луган. нац. ун-т імені Тараса Шевченка». – Вип. 14. – Старобільськ: Вид-во ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2015. – С. 132 – 135.
10. Манько А. Постать Тараса Шевченка у творчому доробку І. Низового / А. Манько // Творчість Тараса Шевченка в контексті доби: Мат-ли ІХ Всеукр. студ. наук.-практ. конф-ції, присвяченої 95-річчю з дня заснування ун-ту / ДЗ «Луган. нац. ун-т імені Тараса Шевченка». – Старобільськ: Б.в., 2016. – С. 33 – 36.
11. Неживий О. І. Художній світ і життєва правда Івана Низового [Електронний ресурс] / О. І. Неживий // Сайт Полтавської обласної організації Національної спілки письменників України. – Режим доступу: http://www.poo-nspu.ltava.org/2015/10/pravda-ivana-nyzovogo-nezhyvyj.html
12. Низова Л. «Життя моє трива!» [Електронний ресурс] / Л. Низова // «Поетичні майстерні» – Самвидав. – Режим доступу: http://maysterni.com/publication.php?id=123972
13. Ніколаєнко І. О. Функціонування варіантів дієслівних форм у поезіях Івана Низового / І. О. Ніколаєнко // Лінгвістика. – 2012. – № 3(2). – С. 160 – 169.
14. Пінчук Т. С. Мотив рідного краю як смислова домінанта у поетичному доробку Івана Низового / Т. С. Пінчук // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка (філологічні науки). – 2014. – № 1(284). – Ч. І. – С. 96 – 104.
15. Постолова І. В. Літературознавчий аналіз художнього твору: функціонування поняття «концепт» / І. В. Постолова, Л. Ю Зана // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка (філологічні науки). – 2011. – № 3 (214). – Ч. ІІ. – С. 32 – 43.
16. Ставицька Л. О. Мовні засоби вираження наскрізного образу як елемента індивідуальної естетичної системи / Л. О. Ставицька // Семасіологія і словотвір: Зб. наук. праць. – К.: Наук. думка, 1989. – С. 98 – 102.
17. Дишлюк І. М. Теоретичні аспекти вивчення поетичного концепту / І. М. Дишлюк // Збірник наукових праць за матеріалами Всеукраїнської науково-практичної конференції «Концептологія в системі гуманітарних наук» – Полтава: ПДПУ, ФОП Гаража М. Ф. – С. 30 – 33.
18. Низовий І. Д. Отак і живу / І. Д. Низовий. – Луганськ: Луга-принт, 2005. – 40 с.
19. Суворова Л. К. Художнє втілення концепту смерті в ліричних творах Тараса Шевченка / Л. К. Суворова // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка . – 2014. – Вип. 6. – С. 299 – 304.
20. Философский словарь / Под. ред. И. Т. Фролова. – 5-е изд. – М.: Политиздат, 1987. – 590 с.
21. Дзюба І. М. Тарас Шевченко. Життя і творчість / І. М. Дзюба. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. – 720 с.
22. Чуб Дмитро. Живий Шевченко: невигадані оповіді / Дмитро Чуб. – К: Ярославів Вал, 2013. – 272 с.
23. Низовий Іван Данилович [Текст] / Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Низовий_Іван_Данилович
24. Низовий І. Д. Вівтар / І. Д. Низовий. – Луганськ: Вид-во «Райдуга» Луганської організації СПУ, 1995. – 120 с.
25. Шевченко Т. Г. Кобзар / Т. Г. Шевченко. – К.: Дніпро, 1985. – 640 с.
26. Іван Низовий. ...і вищої в житті не знаю честі... [Електронний ресурс] / «Поетичні майстерні» – Самвидав. – Режим доступу: http://maysterni.com/publication.php?id=123415
27. Низовий І. Д. Калини жар на полотні снігів / І. Д. Низовий. – Луганськ: Глобус, 2007. – 168 с.
28. Низовий І. Д. Село моє, Сула моя / І. Д. Низовий. – Луганськ: Луга-принт, 2005. – 92 с.
29. Низовий І. Д. Пролог до епілогу / І. Д. Низовий. – Луганськ: Луга-принт, 2004. – 200 с.
30. Низовий І. Д. Хрущі над вишнями / І. Д. Низовий. – Луганськ: Шлях, 1999. – 96 с.
31. Низовий І. Д. Лелечі клекоти в тумані / І. Д. Низовий. – Луганськ: ТОВ «Віртуальна реальність», 2010. – 264 с.
32. Низовий І. Д. Білолебедія / І. Д. Низовий. – Луганськ: ПП Афанасьєва В. І., 2008. – 108 с.
33. Низовий І. Д. Живу за юліанськими календами / І. Д. Низовий. – Луганськ: ПП Афанасьєва В. І., 2010. – 220 с.
34. Низовий І. Д. Жура за журавлями / І. Д. Низовий. – Луганськ: Глобус, 2003. – 100 с.
35. Низовий І. Д. Дурман-трава / І. Д. Низовий. – Луганськ, 2003. – 96 с.
36. Низовий І. Д. Тобі моє серце / І. Д. Низовий. – Донецьк: Донбас, 1980. – 64 с.
37. Низовий І. Д. Збудило опівночі серце / І. Д. Низовий. – Луганськ: Осирис, 1998. – 84 с.
38. Низовий І. Д. Остання електричка на Ірпінь / І. Д. Низовий. – Луганськ: Укрроспроммаш, 2001. – 88 с.
39. Низовий І. Д. Я з такої глибинки / І. Д. Низовий. – Луганськ: Русь, 1999. – 76 с.
40. Низовий І. Д. Сльоза небесна / І. Д. Низовий. – Луганськ: Укрроспроммаш, 1997. – 56 с.
41. Низовий І. Д. Це – мій вертеп… Лірика відчаю і надії / І. Д. Низовий. – Луганськ: Луганська обласна організація СПУ, 1996. – 76 с.
42. Низовий І. Д. Народжуються квіти / І. Д. Низовий. – Ужгород, 1964. – 46 с.
43. Низовий І. Д. І калина своя, і тополя / І. Д. Низовий. – Донецьк: Донбас, 1993. – 80 с.
44. Низовий І. Д. По промінчику доброти / І. Д. Низовий. – Луганськ: Глобус. – 2003. – 80 с.
45. Низовий І. Д. Під жайворами, під журавлями / І. Д. Низовий. – Луганськ: ЧП Сувальдо В. Р., 2010. – 128 с.
46. Низовий І. Д. Біла вежа – рідний Вавилон / І. Д. Низовий. – Луганськ: ПП Афанасьєва В. І., 2007. – 116 с.
47. Низовий І. Д. Мажор в мінорі / І. Д. Низовий. – Луганськ: Світлиця, 2006. – 100 с.
48. Низовий І. Д. Передсвітень / І. Д. Низовий. – Луганськ: ПП Котова, 2003. – 76 с.
49. Низовий І. Д. Від травня до травня / І. Д. Низовий. – Луганськ: Глобус, 2002. – 88 с.
50. Низовий І. Д. Горобина ніч / І. Д. Низовий. – Луганськ. Видання автора, 1992. – 64 с.
52. Низовий І. Д. Поза раєм / І. Д. Низовий. – Луганськ: Укрроспроммаш, 2001. – 200 с.
53. Іван Низовий. Мов через мінне поле... [Електронний ресурс] / «Поетичні майстерні» – Самвидав. – Режим доступу: http://maysterni.com/publication.php?id=123412
54. Низовий І. Д. Білопілля-Верхосулля / І. Д. Низовий. – Луганськ: Укрроспроммаш, 1997. – 68 с.
55. Низовий І. Д. Пракорінь / І. Д. Низовий. – Кремінна: Мале творчо-виробниче підприємство «Вихід», 1993. – 44 с.
56. Низовий І. Д. Самопізнання / І. Д. Низовий. – Луганськ: ПП Афанасьєва В. І., 2006. – 100 с.
57. Низовий І. Д. Значить більше, ніж просто пісня / І. Д. Низовий. – Луганськ: Глобус, 2002. – 80 с.