Постановка проблеми. Скільки існує світ, скільки існують люди, незадоволені державною політикою своєї країни. І обурення ці найчастіше небезпідставні. Творячи в добу радянських, пострадянських часів та навіть у період незалежно-залежних років України першої декади двадцять першого століття, Іван Низовий – творець художнього слова на Луганщині – закономірно обурювався політичною ситуацією того часу. Проблема незадоволеності політичним правлінням держави є актуальною і в наш час не лише в Україні, а й в усьому світі загалом. Історія дає народу багато уроків, однак, як вона показує, народ упродовж віків залишається несумлінним учнем, і не засвоює цих уроків, що спричиняє рух історії по колу, повторення старих помилок у нові часи.
Зв’язок роботи з важливими науковими та практичними завданнями. Робота виконана відповідно до теми кафедри української літератури Луганського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Старобільськ).
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Літературна спадщина І. Низового була почасти досліджена в мовознавчих розвідках Л. Колесникової, О. Кравчук, І. Ніколаєнко та наукових розвідках літературознавчого характеру, критичних та аналітичних оглядах А. Анохіної, Г. Виноградської, А. Манько, О. Неживого, Т. Пінчук. Однак на сьогоднішній день у науковому просторі бракує системного та глибокого дослідження різновекторної творчості І. Низового.
Формулювання мети статті. Дослідити особливості прояву та змістового наповнення підконцепту „держава” як складового елементу концепту „Україна”, його взаємодії з іншими підконцептами у межах центрального концепту.
Результати дослідження. Термін „концепт” походить від латинського conceptus – „поняття, думка”. Первісно концепт функціонував у межах логіки та філософії. На сьогоднішній день цей термін значно розширив свою сферу функціонування, набувши поширення зокрема й у літературознавстві.
Поняття „концепт” у „Літературознавчій енциклопедії” Ю. Коваліва визначено у такому формулюванні: „Концепт (лат. сonceptus: думка, поняття, від сoncipio: збираю, задумую) – формулювання, розумний образ, загальна думка, поняття, що домінують в художньому творі чи літературознавчій статті… Концепт перебуває між багатством мови та обмеженнями її застосування, тому його використання залежить від сучасного контексту та конкретного концептоносія” [1, с. 521].
І. Низовий – видатний український поет, письменник, публіцист, перекладач, журналіст, редактор та громадський діяч упродовж життя був запеклим ворогом світової несправедливості. Одним з виявів такої несправедливості він вбачав у політичній ситуації своєї країни. Поет був відвертим противником обкрадання та одурення свого народу, протягом життя показуючи власною відданою працею гідний наслідування приклад служіння йому. Усе це зумовлює появу в його концептосистемі у складі центрального концепту «Україна» двох протилежних полюсів: підконцепту „Батьківщина” („Вітчизна”) та антагоністичного відносно нього підконцепту „держава”.
Аби цілком зрозуміти ставлення І. Низового до тогочасної держави (державного апарату влади), достатньо розглянути лише одну його семирядкову поезію „Державотворення”. Сповнений гіркої іронії, цей вірш базується на антиклімкасі, вираженому за допомогою графічного членування віршованого рядка – сходинок (східців або драбинки):
Державотворення
Найвище
Дійство
Народовбивство
зрадництво
крадійство
А над усім – відточене вітійство! [18, с. 34].
Цікавим є факт чіткого відмежування підконцептів „Батьківщина” та „держава” у складі концепту „Україна”. Чи не найкраще це можуть довести такі рядки: „Я люблю свою країну, / А державу – не люблю… За ліричність солов’їну / Україну я хвалю” („Я люблю свою країну...”) [5, с. 136].
Саме в поезіях такого змісту яскраво вимальовується роздвоєність авторських почуттів: з одного боку, це любов до своєї країни, до рідної землі, що єднає його з родом, предками, з цілим природним життям, а з іншого – це неможливість полюбити державу, в якій мешкає І. Низовий.
Така дилема постає не одиничним випадком у його віршах. Саме така роздвоєність почуттів приносить авторові смуток та дає привід до нових поетичних розмірковувань. При цьому під державою яскраво прочитується апарат політичної влади в суспільстві: „Україна – мати. / А держава – / Мачуха, / Гендлярка / І повія… / Тільки й щастя: / Пісня солов’їна, / Цвіт калини, / Запах м’яти-рути… / Йшов до мрії – / Думав: Україна… / Пустка – / Слова рідного не чути!” („Україна – мати…”) [13, с. 67].
Говорячи про державу в такому ключі, І. Низовий часто вживає лексеми негативної конотації: мачуха, гендлярка, повія (як зазначалося вище): „Не проклинаю мачуху свою; / До нитки обдирають рідні діти – / Провідники злодійської еліти / Й земного бога вірні холуї” („Заріччя – тихий прилисток душі…”) [4, с. 43]; істота жива-нежива, коматозне утворення: „Держава / в іржавій / калюжі / лежить жива-нежива...” („Держава…”) [12, с. 77]; „Україно-державо, / Вмерла ти чи жива?” („Нам до мрії все далі й далі…”) [7, с. 38]; „Держава – в комі” („Держава – в комі. Камікадзе…”) [4, с. 21]; занедбана: „Та, однак, хотілося б мені / Жити не в занедбаній державі, / А в заможній, щасній стороні” („Залягти б оце на цілу зиму…”) [4, с. 20]; глухоніма: „І саму / Державу нашу геть глухоніму…” („Пригас Донбас, хоч териконів прах…”) [9, с. 47]; брехуха: „Державний лад тримався на брехні. / Задурений народ пройнявся страхом” („В ностальгійних роздумах”) [10, с. 144]; хамка: „Подачки щедрі хамки-влади” („Став паном хам…”) [4, с. 48]; вакуум: „Держава є від Сяну аж по Дін, / але нема державницького вмісту / в цім вакуумі – шастаю по місту / і в смозі задихаюся рудім” („В ностальгійних роздумах”) [10, с. 145]; щось уявне (примара): „Стою – один – на варті / Уявної держави!” („Нікому не потрібний…”) [7, с. 26]; химера: „маю Конституцію / тепера / бажано отримати й державу / щоби-таки держава – не химера – / повнозерну яру гучно славу / хочу мати матір Оріяну...” („маю Конституцію…”) [14, с. 11 – 12]; колісниця, що застрягла в калабанях: „Я схаменусь – на воза пересяду / З обридливих розвалистих саней / І хвицьну батогом, / І вирвуть коні / Державну колісницю з калабань…” („Зима ще президентствує…”) [7, с. 39]; безголова: „Держава наша, люди, безголова – Відомо це й останньому бомжу!” („Я уявив собі помпезне дійство…”) [15, с. 58]; апарат, що робить людей напівдержавними: „Прокинувся – держава вже не та / Й народ не той – / Уже напівдержавний” („Прокинувся – держава вже не та…”) [3, с. 14]; іржава машина: „Буксують шестірні іржаві, / Бо солідол дорешти витік, / А я в іржавій цій державі – / Незмінно-замінний гвинтик” („Держава – в комі. Камікадзе…”) [4, с. 21].
І. Низовий із сумом констатує, що живучи „в державі нібинезалежній, / В країні нібитосвоїй” [11 с. 90], „народ втрачає державу” („О скільки “ворогів народу…”; „Парламент втрачає час…”) [16, с. 19].
Однак поет наголошує, що надія на її оновлення ще жевріє: „Не втрачено лише надію / На час, на можливості і на державу” („Парламент втрачає час…”) [16, с. 19]. Саме оновлену державу він прагне оспівувати, саме таку державу він зможе полюбити: „Постане, врешті, пружна і тужава, / Століттями омріяна держава, / Що личитиме нашій Україні” („Розвалюймо систему – на руїні…”) [2, с. 69].
І. Низовий розуміє, аби збудувати таку омріяну міцну державу, варто починати з себе. Тому, бачачи своє покликання в художньому слові, він продовжує віршувати на користь своєї держави, своєї країни та малої батьківщини зокрема: „Поети ж, не буваючи старими, / Продовжують призначення своє: / Віршують! Я віршую і вершу – / Камінчик до камінчика – / Державу / Свою маленьку / Чесну й нелукаву, / Іржу зчищаю з неї і паршу”(„ Встаю раненько – Бог мені дає…”) [6, с. 5].
Така відкрита авторська позиція, зрозуміло, не залишилася без відповіді. І. Низовий згадує, як, несучи Тарасове слово в народні маси, зазнавав ураження від комсомольців: „Били грубо, жорстоко і яро, / Вдосконалюючи удар, / Комсомольських дружин яничари / Лиш за те, що не був яничар, / Що посмів цитувати прилюдно / „Заповіт”, / Що лишив нам Кобзар...” („ А в дитинстві не раз мене бито…”) [8, с. 23].
Сам поет у „Сучасній ідилії” чи не найкраще змалював місце на помості, яке вготувала для нього держава: „Найрідніша держава / Зіпхнула на мене тягар / Такий непосильний: / Неслава / Держави – це мій гонорар / За лірику патріотичну!” [17, с. 31].
У цій поезії автор виразно грає смислами. Епітет „найрідніша держава”, виходячи не лише з контексту, а й з усього поетичного доробку поета, набуває оксиморонного забарвлення, так само, як парадоксального значення набувають рядки „Неслава / Держави – це мій гонорар” [17, с. 31]. Виходячи з цього, парадоксальним є й назва вірша, адже людина, живучи в таких жорстоких умовах навряд чи може назвати їх ідилічними. Така гірка іронія ще більше посилює ефект впливу на читача.
І. Низовий – поет двох тисячоліть. Однак ні в одному з них він не був задоволений політичним апаратом державної влади. І це було не безпідставно. Інколи автор плекав надію на ті чи інші політичні сили, однак швидко розчаровувався, споглядаючи за їхніми ворожими діяннями: „Продається все і купується, – / В дефіциті вже нас нема: / Честь і совість, будинки, вулиця, / І держава вся, зокрема” („Ранок – ринок”) [17, с. 36]; чи, навпаки, бездіяльністю: „Найдужче ж боюсь я вві сні й наяву... / Державу, в якій, мов чужинець, живу, – / Нещасну мою Україну. / Боюся, хоч знаю, не винна вона / Ніскілечки, Боже, ні в чому, – Пливе без вітрил і керма, / Й порина / Щохвилі в безодняву чорну…” („Сполучені штати мені…”) [17, с. 34].
У поезії „Нагаласують…” підконцепт „держава” втілено в концептуальному образі державних службовців – „призвідників”, які „при першій же нагоді, / Нахапавши завбачно в дві руки, / Втечуть, / Народ полишивши в незгоді” [18, с. 21]. Автор відкрито показує українофобію державного апарату: „І мовою чужою Україна / Ганьбитись буде при чужих царях, / І тільки пісня – / Золота пір’їна – / Витатиме на диких пустирях…” [18, с. 21].
У вірші „Непрогнозоване майбутнє…” державні службовці постають в образах залапкованих речників, які „планують / У ейфоричній глупоті” шляхи в „непрогнозоване майбутнє” [18, с. 33].
Поетичний твір „Весна…” розкриває підконцепт „держава” знову шляхом показу її правлячих кіл – „всевкраїнських крадіїв”, які „чаркуються в палаці” [18, с. 34], тоді як автор (та в його образі весь чесний український народ) змушений тяжко працювати за копійчину, що прирівнюється поетом до рабства: „...Я без покаяння, без жалю, / За сотні літ привчився рабувати / На тих, кого заледве вже терплю... / Подайте на державу…” („Подайте на державу…” ) [18, с. 35]. Останній рядок разом з ідентичним йому першим рядком вірша утворюють просаподосіс і несуть головне смислове та ідейне навантаження.
Державотворення як театральний спектакль постає у поезії „В Державній Думі що не день…”: „В Державній Думі що не день – / Прем’єра, / Тож мимоволі станеш театралом”, – режисером і постановником якого є „кремлівське чудо”, „російське месіанство” [18, с. 36].
Парадоксально підконцепт „держава” змальовано в поезії „Ми й нині щедрі…”. Тут спостерігаємо точку пересічення всіх трьох підконцептів концепту „Україна”: підконцепт „мала батьківщина” втілено в концептуальному образі степу; підконцепт „Батьківщина” – у „козацькому краєві”; підконцепт „держава” – у „веселому вертепі” та „пекельному раєві”: „Хай чують степ / І весь козацький край, / Який веселий наш вертеп / Який пекельний рай” [18, с. 37].
Однак, не зважаючи на неприйняття дій державного апарату, їх активний і безстрашний осуд, поет залишається вірним своїй державі, не полишає проблиску надії на кращі зміни, своєю відданою громадською та творчою діяльністю І. Низовий прагне хоч якось допомогти їй, бо втрата держави неминуче веде до втрати країни, втрати нації, втрати роду: „Я ж так сподіваюсь на успіх, / На лад у державі, / Що ладний / Віддати себе доостанку / На благо всієї родини / І роду / Молюся щоранку: / „Мій Боже, великий єдиний, / Храни Україну” („Спасибі за сонячний усміх…”) [18, с. 20].
Висновки. Отже, підконцепт „держава” змальований поетом здебільшого з негативною конотацією як антитетичний до підконцепту „Батьківщина”. Під „державою” автор найчастіше має на увазі державний апарат влади, а не саму країну, яку він так любив і навіть боготворив.
Автор направляє гостре вістря поетичного осуду на змалювання підконцепту „держава”. З цією метою він використовує багатство виражальних засобів, серед яких узвичаєні слова та власне авторські новотвори з виразним негативним забарвленням, вульгаризми, тропи та фігури поетичного синтаксису, які виконують викривальну функцію.
Перспективи подальших розвідок. Концептосистема поетики І. Низового є широким полем для подальших наукових узагальнень. У наступних розвідках заплановано розкрити особливості концепту „доля” в поетиках І. Низового та Т. Шевченка.

Список використаних джерел:
1. Літературознавча енциклопедія: у двох томах / автор-укладач Ю. І. Ковалів. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2007. – 608 с.
2. Низовий І. Д. Білолебедія / І. Д. Низовий. – Луганськ: Луга-принт, 2008. – 108 с.
3. Низовий І. Д. Вівтар / І. Д. Низовий. – Вид-во „Райдуга” Луганської організації Спілки письменників України, 1995. – 120 с.
4. Низовий І. Д. Від травня до травня: поезії / І. Д. Низовий. – Луганськ: Глобус, 2002. – 84 с.
5. Низовий І. Д. В раю, скраєчку / І. Д. Низовий. – Луганськ, 2001. – 180 с.
6. Низовий І. Д. Живу за юліанськими календами / І. Д. Низовий. – Луганськ: Луга-принт, 2010. – 220 с.
7. Низовий І. Д. Жура за журавлями / І. Д. Низовий. – Луганськ: ПП Котова, 2003. – 100 с.
8. Низовий І. Д. Запрягайте, хлопці, коней / І. Д. Низовий. – Луганськ: Спілка журналістів України, 1993. – 64 с.
9. Низовий І. Д. Значить більше, ніж просто пісня / І. Д. Низовий. – Луганськ, 2002. – 80 с.
10. Низовий І. Д. Калини жар на полотні снігів / І. Д. Низовий. – Луганськ: Глобус, 2007. – 168 с.
11. Низовий І. Д. Кураїна: Лірика й антилірика / І. Д. Низовий. – Луганськ: Луга-принт, 2004. – 116 с.
12. Низовий І. Д. Мажор в мінорі / І. Д. Низовий. – Луганськ: Світлиця, 2006. – 100 с.
13. Низовий І. Д. Несправжня пектораль / І. Д. Низовий. – Луганськ: Глобус, 2003. – 256 с.
14. Низовий І. Д. о, Оріяно… / І. Д. Низовий. – Луганськ: АТ „Укрроспроммаш”, 1997. – 64 с.
15. Низовий І. Д. Опозиція: антилірика / І. Д. Низовий. – Луганськ: Луга-принт, 2004.– 104 с.
16. Низовий І. Д. Осмути сивої сувій / І. Д. Низовий. – Луганськ: Луга-принт, 2008. – 140 с.
17. Низовий І. Д. Сум’яття: лірика та антилірика / І. Д. Низовий. – Луганськ: Луга-принт, 2003. – 55 с.
18. Низовий І. Д. Це мій вертеп… Лірика відчаю і надії / І. Д. Низовий. – Луганськ: Луганська обласна організація спілки письменників України, 1996. – 75 с.


Манько А. М. Підконцепт „держава” як негативний полюс концепту „Україна” в поетиці Івана Низового / А. М. Манько // Ключові аспекти розвитку сучасної науки [текст]: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції 27 лютого 2017 року у м. Ужгород / відп. за випуск Голденблат М.А. // ГО «Європейська наукова платформа». – Одеса: Друкарня «Друкарик», 2017. – Т.2. – С. 71 – 76.