Анотація: У статті представлені до розгляду мікроновели політичного ідейно-змістового наповнення, розглянуті основні проблеми, порушені в них. Робота є завершальною частиною дослідницьких праць, присвячених мікроновелам письменника, тому у фокус уваги потрапляють також дві психологічні новели інтимного змісту та автобіографічна, визначені письменником як «коротенькі новели».

Ключові слова: автобіографізм, політичні мікроновели, психологічні мікроновели, мемуарні нотатки.

Мікроновели І. Низового – невід’ємна частина автобіографічного письменницького спадку. У минулих розвідках – «Мікроновели Івана Низового як різновид автобіографічного письма»[1] та «Мікроновели Івана Низового як шлях до розуміння життєвої та творчої сутності митця» [2] нами була здійснена спроба аналізу біографічних, філософських, імпресіоністичних, гумористичних мікроновел та окремої підгрупи – поезій у прозі зі збірки «Лелечі клекоти в тумані» [4].
Метою цієї розвідки є завершити знайомство з мікроновелами письменника, зокрема з його політичними творами зі збірки «Лелечі клекоти в тумані» [4] та «коротенькими новелами» зі збірки «Десь там, за соняшниками» [3].
«Нема пророка на задвірках», «Посіпаки Януковича», «Не рудий Панько», «Я скучив за Майданом» є мемуарними творами політичного ідейно-змістового спрямування.
«Нема пророка на задвірках» – це зображення політичного свавілля, яке проявляється в невиконанні службових обов’язків народними обранцями («Хутір Шишкове – у відкритому степу. Ні річечки, ні ставка. Приватний магазин та відлюдний цвинтар. До міста, навпрошки – верст десять, не більше. <…> сюди, на краєчок цивілізації, сьогодні немає путньої дороги?!») [4, с. 224] та в їхній елементарній невихованості, аморальній поведінці («Мені було боляче дивитись на сивочолого академіка зі світовим іменем, коли хутірські гузнолизи Єфремова і Тихонова відверто хамили вченому») [4, с. 224].
Сиквелом «Нема пророка на задвірках» є мікроновела «Посіпаки Януковича», де автор демонструє свої опозиційні погляди стосовно існуючої на той час влади за допомогою обрамлення з метою посилення непохитності своєї громадянської позиції. Про це він заявляє своєму другові – академіку К. Ситнику – жертві хамської поведінки «феодалів і рабовласників «Регіонів», так званої «слов’яносербської мафії» [4, с. 224], «батьків» району» [4, с. 225] як на початку («Кого ви слухаєте, Костянтине Меркурійовичу?! Це ж посіпаки Януковича, найбільші місцеві брехуни. Окрім селищного голови, тут і людей совісних немає... Я за одним столом з ними сидіти не можу – це мене принижує...» [4, с. 225]), так і в кінці твору («А я тут, дорогий Костянтине Меркурійовичу! Я ж казав, що з посіпаками Януковича мені не по дорозі...» [4, с. 225]).
У мікроновелі «Не рудий Панько» І. Низовий дає розгромну характеристику третьому Президентові України В. Ющенку. Порівнюючи його зі своїм сільським другом Іваном Дробицьким та гоголівським рудим Паньком на предмет пасічництва, митець розподіляє пальму першості між двома останніми за їхній «ще й літературний хист», у той час як колишній Президент не лише не має мистецьких талантів, але й проявляє нечувану професійну некомпетентність: «Віктор Андрійович самотужки не напише змістовного Указу, а чужі державні акти заветовує, бо нічого в них не розуміє...» [4, с. 226].
Завершальною мікроновелою на суспільно-політичну тему є «Я скучив за Майданом», де, крім політичної складової, письменник порушує тему несправедливості, неодноразово представлену в його творчості. Будучи «першим «просвітянином», який закликав шанувати автохтонну мову лугарів» [4, с. 227], І. Низовий мав не інакше як «напрошуватися» на візит до столиці з іншими місцевими активістами. І лише за сприяння поета Д. Павличка митцеві вдається домогтися свого. Кінець твору, як і в багатьох інших мікроновелах письменника, містить його основну думку. У ній І. Низовий висловлює свою приязнь до Помаранчевої революції (в ідейних натхненниках якої згодом розчарується) як символу пробудження нації та любов до Майдану як священного місця народного волевиявлення: «Так, я скучив за Майданом, за помаранчевим настроєм свідомого українства» [4, с. 227].
Серед мікроновел письменника є також психологічні «коротенькі новели» (за визначенням автора) інтимного змісту – «Старий романс» та «Відполовіло жито». Вони власне цілковито відповідають своїм жанровим ознакам, адже містять мінімальну кількість діючих персонажів, гострий конфлікт та несподівану розв’язку, на відміну від попередніх мікроновел, які по суті є мікрооповіданнями чи мемуарними нотатками.
Перша з них розкриває психологію почуттів закоханої пари в кращих імпресіоністичних традиціях автора. Фіксація миттєвих вражень головного персонажа під впливом дівочого погляду передає в стислому вигляді шлях перебігу стосунків середньостатистичної закоханої / сімейної пари. На початку – це власне закоханість із притаманною для неї ейфорією, відчуттям цілковитого щастя, мрійливістю. Згодом перші враження та почуття руйнуються буденністю, побутовою рутиною, неминучими конфліктами та сварками. Діапазон вражень персонажа вміло розкритий за допомогою численних засобів художньої виразності, серед яких в авторському ідіостилі чільне місце належить епітету (в цьому контексті поєднаного з гіперболою, метафорою та порівнянням). Важливо наголосити на улюблених у поезії та прозі осінніх мотивах, які І. Низовий у збірці нотаток «Сльоза сльозу не здоганя» називає «сиво-осінніми настроями» [5, с. 343], і які порівняльно-символічно вплетені в канву твору. Це й відповідна гама кольорів – «туманна», «сіра» [3, с. 21] та концептуальна й символічна образність – «сірий дощ» та «листопад» [3, с. 21] як символ угасання, змертвіння почуттів: «Ще хвильку тому Вона вся аж світилася від первісно-непідробного щастя, і Він бачив у її зеленкуватих очах своє незвичайне, багатообіцяюче майбутнє. Та коли перші роздуми затьмарили її чоло, і Вона погасла лицем, Він прочитав у темному дівочому погляді своє велике минуле – буденне, сіре й надокучливе, мов осінній дощ. Туманною завісою між ними – дійсність: її цвітіння і його листопад» [3, с. 21].
На довершення до всього сказаного митець вводить інтермедіальну складову – «романс Рощина з кінофільму «Різні долі»...» [3, с. 21] як спосіб передбачення майбутнього закоханих.
«Відполовіло жито» – мікроновела про сімейні цінності однієї родини, де потреби дитини ставляться на перше місце всупереч почуттям її батьків. Щаслива у своєму незнанні, дитина-підліток «підростала, зігріта двома сонцями – сонцем любові материнської і сонцем батьківської любові», не підозрюючи, що є якорем подружнього корабля своїх батьків в океані нещастя: «Обоє вже не знаходили слів і лише безпорадно дивилися на сина-підлітка – живе свідчення їхньої колишньої любові. «Якби не він, – зітхали обоє, – можна було б починати все спочатку...»» [3, с. 21].
І. Низовий завершує свою новелу за допомогою улюбленого стилістичного засобу – психологічного паралелізму, який символічно зображує коловорот людського життя: «...Відполовіло жито, налився колос тугим зерном... ...На згарищі старого виростають паростки нового...» [3, с. 21].
Мемуарні нотатки «Ось – моє село…», які І. Низовий визначає як «коротеньку новелу» [3, с. 21], є автобіографічним твором ностальгійного звучання. Туга за малою батьківщиною – один із лейтмотивів поетичної та прозової творчості автора та одна з першопричин духовного страждання в реальному житті письменника: «…Не забувається рідне степове село, часто сниться, бо тут, у селі, моє коріння, тут – початок мого життя, перша моя криниця, із якої знову хочу напитися, перша посаджена мною яблуня, плодів із якої ще не куштував...» [3, с. 21].
Отже, мікроновели І. Низового є важливим компонентом його мемуарної та художньої прози. Ці короткі твори здатні відтворити в читацькій уяві окремі епізоди авторського життя, розкрити його життєву філософію, аксіологічні орієнтири, політичні погляди, різні уподобання тощо. Виразно автобіографічними є політичні мікроновели та нотатки «Ось – моє село…», у той час як психологічні новели інтимного змісту є яскравим прикладом художньої прози письменника.

Список літератури

1. Манько А. М. Мікроновели Івана Низового як різновид автобіографічного письма. Інноваційні пріоритети у розвитку науки: матеріали ХХVІІ Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції (Вінниця, 18 лютого 2019 р.). Ч. 5. С. 77–81.
2. Манько А. М. Мікроновели Івана Низового як шлях до розуміння життєвої та творчої сутності митця. Нове та традиційне у дослідженнях сучасних представників філологічних наук: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (Одеса, 22–23 лютого 2019 р.). Одеса: Південноукраїнська організація «Центр філологічних досліджень», 2019. С. 22–25.
3. Низовий І. Д. Десь там, за соняшниками. Луганськ: Луга-принт, 2004. 64 с.
4. Низовий І. Д. Лелечі клекоти в тумані: поезії, проза, переклади. Луганськ: ТОВ «Віртуальна реальність», 2010. 264 с.
5. Низовий І. Д. Цим дорожу: вибрані вірші та поеми. Луганськ: СПД: Рєзніков В. С., 2011. 352 с.


Манько А. М. Політичні та психологічні мікроновели Івана Низового. Perspectives of world science and education. Abstracts of the 1st International scientific and practical conference (Osaka, October 2 – 4, 2019)/ CPN Publishing Group, Osaka, Japan. 2019. pp. 344 – 349.