Постановка проблеми. Голод є болючим питанням для українського народу. Переживши за минуле століття три геноциди (1921–1923 рр., 1932–1933 рр.; 1946–1947 рр.), наша нація змогла відродитися та зберегти пам’ять про страшні часи. Однак проблема голоду в Україні не може бути обмежена лише рамками голодоморів. Повсякчасний брак життєво необхідних статків у певних прошарків населення, що нерідко межує з вимушеним голодуванням уже навіть в роки незалежності України, особливо на сьогоднішній день – у часи воєнних лихоліть та економічного колапсу – спричинює необхідність переосмислення причинно-наслідкових зв’язків цього катастрофічного явища, відшукування відповідей не лише в політиці, науці, а й у мистецтві, погляд з точки зору якого містить також чимало цікавих, історично достовірних та повчальних моментів.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Тема голодомору широко розкрита в різних наукових [1; 2; 3; 4; 6; 8; 31], публіцистичних [9; 32] та методичних студіях [7]. Однак у науково-критичній думці ще не представлені роботи, які б охоплювали поетичний простір І. Низового, пов’язаний із темою голоду в Україні, що й зумовлює актуальність роботи.
Мета статті. Презентувати проблему голоду та його найвищу форму – голодомор – як катастрофічне соціальне і національне явище в поетичній творчості І. Низового.
Виклад основного матеріалу. Із біографічних відомостей про Івана Даниловича Низового та з розмов із донькою митця Лесею Іванівною Низовою дізнаємося, що поет не з газетних дописів чи телерадіопростору знає про голодні лихоліття нашого народу. Знання ці ґрунтуються на власному досвіді голодних повоєнних років дитинства та родинній пам’яті про поглинутих голодомором 1932–1933 років діда Гната та його п’ятьох синів «…голодом заморений / Мій дід, / А вслід йому / Пішов увесь мій рід / У потойбічний, / Кращий зі світів…» [14, с. 62].
У збірці «Там, де я сміюсь крізь сльози» І. Низовий ділиться спогадами з власного тяжкого дитинства, утверджуючи думку, що геноцид нації, попри палкі завіряння «братнього народу» у протилежному, був. Трагедія його роду є свідком тих макабричних часів: «У сорок сьомому я, п’ятирічний круглий сирота, опікуваний однією лише бабусею Уляною, бо радянська влада свідомо прирекла мене на загибель, харчувався травою і листям, деревною корою і половою, хом’ячками та їжачками. Не раз отруювався, та – вижив. Усім смертям на зло. Аби сьогодні свідчити: голодомор в Україні був! Штучний, спланований у сталінській Москві. Спрямований проти українського народу, оскільки цей народ, мій народ як для царів-імператорів, так і для Леніна-Сталіна-Хрущова та іже з ними був „мазепинським”, „махновсько-петлюрівським”, „бандерівським” поріддям, „підлим ворогом” Москви й „старшого брата”» [5, с. 12].
Твори, які висвітлюють проблему голоду в ліричному спадку І. Низового, можна умовно розділити на такі тематичні групи: 1) тема геноциду та етноциду української нації в політичному аспекті; 2) тема голодомору в історичному вимірі; 3) тема голодомору в контексті авторської родини; 4) тема голоду крізь призму сучасного авторського сьогодення.
Проблема геноциду української нації (це стосується не лише голодоморів) є болючою та хвилюючою для автора впродовж усього періоду його літературної творчості, про що свідчать поезія та проза митця. Виступаючи палким поборником свободи та незалежності нації, І. Низовий глибоко обурюється державною зрадою та суспільним безпам’ятним холуйством. Антинародні акції з боку діючих правлінь у часи життя поета він піддає нищівній критиці, небезпідставно звинувачує в соціально історичній амнезії, у мовному геноциді та в інших небезпечних політичних махінаціях: «Чорнобиль... Етноцид... Голодомор... / Таємний підступ і відверта зрада, / І недолугий, недоладний хор: / Верховна Рада – ненародна влада...» («Хто править нами…») [16, с. 13]; «Ми самостійні, суверенні, / Який хвилюючий момент: / Ані в кишені, ані в жмені, / Зате є хитрий президент! / Що привид нам голодомору?! / Були вже „привиди”, були, / Й вони під приводом „все – вгору!” / Народ у прірву завели» («Такого світлого, такого…») [25, с. 14–15]; «Гнітить – аж кругом голова: / „Голодомор на рідну мову / Трива, зусюди насува!”» («Гіркий цей роздум знову й знову…» [11, с. 36]; «Вони не визнають голодомору, / Порушують всі заповіді Божі, / Обчистили і ферму, і комору / Крутіше, ніж грабіжники ворожі. / Мордва, недомордована Москвою, / У п’ятій об’єдналася колоні / З хохлами; поріднились між собою / Політики і злодії в законі» («Опонентам – замість компліментів») [15, с. 156]; «До списку жертв голодомору / Додасться ще багато нових жертв. / У владників – ні совісті ж, ні встиду: / Ціна життя дешевшає, / А хліб / Дорожчає – / Під себе все загріб / Все той же, / Знаний, / Автор геноциду!» («В осінню пору цю…») [28, с. 80]; «Ми, живучи з ганьбою, / Пишаємось собою – / Безродні недоріки: / „З Москвою ми – навіки!” / А як же трупів гори / Й жахні голодомори, / Провідники продажні / І табори гулажні?! / А як же заборони / На предківські закони, / На звичаї і мову / Прапервісноспадкову?!» («Який бо труд Сізіфів…») [18, с. 24–25]; «Це ж знову з Москвою навіки / Залигують нас недоріки – / Вожді-по-нужді – в голодранство, / В сплановані голодомори, / В убивчі сибірські етапи...» («З якою ганьбою (без бою!)…») [22, с. 81]; «Донбас, / Який в голодну пору / Пів-України рятував, / Вже не витримує терору / Держави – / Тінь голодомору / Повзе вужакою між трав. / А наша, вибачте, еліта / Осатаніло править бал…» («Такого в нашій Україні…») [22, с. 12].
Історична важлива тема голодомору неодноразово постає в творчому доробку І. Низового. Автор ніби будує власні поетичні пам’ятники загиблим співвітчизникам – жертвам лицемірного правління кровожерливих тиранів. В епіграфі до поезії «Умовна епітафія на умовній могилі» автор зазначає: «В степу верхосульськім, / поблизу вимираючого села, / я в уяві насипав курган / скорботи, увінчав його / простим сосновим хрестом / і написав розлогу епітафію» [30, с. 20–23]. У цій епітафії, а також у інших своїх поезіях, лірик вшановує пам’ять усіх передчасно померлих, жертв геноцидів, націлених на український народ, і голодоморів зокрема, а також віддає пошану своїм загиблим родичам: «Тут (умовно) лежать / У сплетінні корінь осокорів / Жертви трьох українських / Спланованих голодоморів, / Несвідомі геройства (бо з примусу) / скромні герої – / І забутої Першої світової, / І болючої Другої, що не забута / І донині, бо ще не настала спокута / Винуватців кривавої бійні: / Не спокійні покійні!» [30, с. 20 – 23]; «Пережили війну, / перестраждали голод, / відсвяткували Сталінову смерть, / подихали хрущовською відлигою / й за Брежнєва замало не спились… / Все ж вижили!» («Пережили війну…») [10, с. 29]; «В осінньопізню звечорілу пору, / Коли душа аж стогне від сум’яття, / Мені хрести / не символом розп’яття / Здаються, / А ознаками прокляття / Терору влади / І голодомору» («В осінньопізню звечорілу пору…») [18, с. 31]; «…Все було: / Орди азійської навала, / „Навіки збратана” тюрма / Племен і рас, / І небувала / Червоно-сталінська чума / З голодоморами…» («Ось доруйнується до праху…») [28, с. 45]; «Голодуєм не раз і не двічі, / Та ніколи ж ми не забували, / Як варили кулешу на Січі, / Як преславно козакували» («Я шаную козацькі звичаї…») [16, с. 39]; «Не ловися, горобчику, – / Пропадеш ні за гріш, / А голодному хлопчику / Вже й не пахне куліш. / Вже й не треба, нещасному, / Ні жалів, ні харчів, / І скоріше погасне він, / Аніж хмиз у печі. / Стережися, горобчику, – / Он собаки сидять: / Ще не вмерлого хлопчика / Вже очима їдять...» («Голод») [16, с. 28]; «Тридцять третій голодний – / Померлих мільйони. / Тридцять сьомий кривавий – / Убитих мільйони. / Вітчизняна війна – / В ній мільйони загиблих. / Сорок сьомий – / І знову вмирали мільйони» («То найбільші страждальці твої, Україно…») [27, с. 24]; «Натомість, ще панський, товстів елеватор, / Наївшись по горло відбірним зерном, / Жорстоко-байдужо, мов той прокуратор, / Голодної смерті вмикав метроном. / І села вмирали під вітру хорали, / Щоб гибілось краще і веселіш» («Вирівська дорога») [29, с. 20 – 21].
Усвідомлюючи, що історія рухається по колу, спостерігаючи за політичними колізіями, конформістською поведінкою своїх співвітчизників, митець передає читачеві свій острах повторення історичних помилок минулого: «Все – повторно – по спіралі: / Дулі – нам, / Панам – медалі… / Ну а далі? Що ж бо далі: / Зрада, кров, голодомор?!» («Не читаю нині пресу…» [17, с. 37].
Проблема голодомору як складова родинної хроніки І. Низового фігурує в багатьох його автобіографічних віршах. У поезіях «На свій день народження» та «Мене мордували війнами…» митець за допомогою градації лаконічно, проте досить глибоко та без прикрас, описує власні життєві віражі: «Дитя нещасне, / Все тобі дістанеться: / Сирітство, / Жах війни / І муки голоду, / І слава поцілує тебе / Змолоду / І геть піде / Й ні разу не оглянеться» («На свій день народження») [23, с. 56]; «Мене мордували війнами / І найкруглішим сирітством. / Потім – синхронно – / Хронічним недоїданням, / Хронічними недугами / І хронікою розбудови соціалізму. / Нині мене домордовують / Голодом, холодом, темрявою, / Привидом демократії / І так званою незалежністю... / Може, колись домордуються?!» («Мене мордували війнами…») [13, с. 22].
Повоєнна харчова скрута, яка спіткала родину малого Іванка на додачу до інших життєвих бід, – вимушеного існування в льосі через зруйновану фашистською бомбою хату, загибелі обох батьків – часто постає в поетичних творах через окремі художні деталі, які описували засоби виживання зголоднілих селян: борщі із кропиви («Я виріс на борщах із кропиви…») [19, с. 18]; полова – «А я усім смертям назло / Від’ївся на полові» («Малий великомученик») [29, с. 37 – 38 ]; гнила картопля – «Ми з бабусею в полі / Збирали зогнилу картоплю, / Бо голодні були, / Бо від втоми вже падали з ніг / <…> / Я три роки лиш мав / Повоєнно-сирітського стажу, / І для мене вседно, / Що об’їждчик, а що поліцай – / Був двояким Петро, / Уособлював силу зло вражу / <…> Він шмагав батогом / Найріднішу, єдину бабусю, / Що мені замінила / І матір, і батька, / Й весь рід; / Плазувала бабуся в багнюці – / При кожному русі / По землі, / По зогнилій картоплі / Кривавився слід» («Спомин про господню справедливість») [21, с. 26 – 27].
Поетичний літопис родинного життя, перехрещений із темою голодомору, відтворюється також у таких поезіях, як: «Аз єсмь»: «Я онук і племінник заморених голодом / Великородів» [24, с. 102]; «Хутірська ідилія»: «Хутір геть вимирав, зморочений / Голодівкою по війні... / В полотняній, до п’ят, сорочечці / Повзав я вужем по стерні. / По зернинці поживу скльовував, / Підгодовував ще й Ванька, / Хоч глевтяк трав’яний з половою / Липнув глеєм до язика. / Хто, пощаджений голодівкою, / Був, набравсь до життя снаги, / Той не раз і не два готівкою / Своїй долі сплатив борги» [29, с. 45 – 46]; «Малий великомученик»: «Голодний, босий, голий, / Я прямо з полум’я війни / До голоду в облогу / Потрапив... <…> / Сміявсь вусатий Сатана / З портрета в нашій школі, / Мовляв, то не його вина, / Що діти босі й голі; / Мовляв, священна то війна / Зерно спалила в полі / <…> / Кляла бабуся Сатану, – / Його провину знала, – / І на священну ту війну / Нічого не списала. / <…> / Ані налитої нам вщерть / Голодної напасті. / Ні босоти, ні голитьби, / Ні голоду в хатині» [29, с. 37 – 38].
Не полишає проблеми голоду І. Низовий і в зображенні вже зрілих років свого життя. Звичайно, він не гіперболізує його до масштабів, які йому довелося пережити в дитинстві, чи ще гірше, до масштабів, які згубили його рідню в лихолітні 30-х рр. Однак, митець, усвідомлюючи всю тяжкість існування недооцінених майстрів поетичного слова та людей похилого віку «в державі нібинезалежній», «в країні нібитосвоїй», де «виморюють сьогодні / Голодоморами братів / Своїх – свої, не чужородні, / Жорстокіші за всіх катів!» («О скільки „ворогів народу”…») [18, с. 90], – не може стояти осторонь і намагається викрити соціально-економічну несправедливість та культурну байдужість верхівки державної влади від початку незалежності до правління В. Януковича, коли рак легенів безжально перервав життя поета: «Сиджу у квартирі роззутий, / Голодний, всім світом забутий, / Квартира холодна, мов льох. / Давно вже немає зарплатні, / А про гонорари – забудь…» («Мороз войовничий – мій лютий…») [12, с. 16]; «Навіщо ж їм, ситим, питається, / Голодний вкраїнський поет?! / В них інші проблеми й претензії / І вища, ніж в мене, мета… / Прекрасно живе й без поезії / Вчорашня братва-блатата!» («Звертався, хоч як це не гірко…») [17, с. 15]; «Заручники голодної дієти, / Приречені на тихе вимирання, / Сучасні, / Призабуті вже, / Поети / За визнання / Облишили / Змагання. / Примовкли в цім гармидері базарнім, / Де попиту нема на чесне слово… / Зате ж яка лахва „співцям” бездарним – / При боці влади втішно-пречудово / Їм дишеться і пишеться!» («Заручники голодної дієти…») [20, с. 118 – 119]; «…Я один із багатьох / Живу на пенсію нікчемну / Й лиш дивом з голоду не здох» («На долю скаржитись – нечемно…») [28, с. 88]; «Місячну пенсію у секонд-хенді / Витратив я на дарунки / Заморські: / Взувсь-одягнувся шикарно, / Мов денді, / Тільки ж зостався голодний, / Як „моська” / Вулична, / Бідна… / Гарячим окропом / Знов запиваю сухар, / Що не лізе / В горло…» (В те…») [26, с. 34 – 35].
Висновки і пропозиції. Отже, проблема голоду та голодомору широко представлена в ліричній спадщині І. Низового. Переживши третій голодомор та втративши частину своєї рідні в часи другого, поет історією свого життя та життя свого роду підтверджує наявність геноцидів в Україні минулого століття. Подальші дослідження в цьому напрямку допоможуть більш детально та глибоко окреслити проблему голоду у творчості І. Низового.

Використана література

1. Антонович М. М. Голодомор 1932-1933 років в Україні як злочин геноциду: проблема міжнародного визнання. Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 121 (частина І). 2014. С. 126–135.
2. Василенко В. Голодомор 1932–1933 годов в Украине как преступление геноцида: правовая оценка. Киев: «Видавництво імені Олени Теліги», 2009. 48 с.
3. Власенко В. М. Голодомор 1932-1933 рр. на Сумщині (до 75-х роковин національної трагедії). Сумський історико-архівний журнал. № IV–V. 2008. С. 29–70.
4. Голодомор на Сумщині у спогадах очевидців: Збірник матеріалів / Упорядкув., передм., приміт. С. В. П’ятаченка. Книга 2. Суми: МакДен, 2008. 184 с.
5. Кошель Н. На полотні пам’яті. Літературний олімп. 2017. № 45. С. 12–13.
6. Кульчицький С. Голодомор 1932–1933 рр.: вердикт учених. День. 2008. № 151. URL: https://day.kyiv.ua/uk/article/podrobici/golodomor-1932-1933-rr-verdikt-uchenih
7. Лиха коса голодомору: До 85-х роковин трагедії Голодомору в Україні: інформаційно-методичний матеріал/укладач Л. В. Данилова. – Запорізька обласна бібліотека для дітей «Юний читач». Запоріжжя, 2017. 12 с.
8. Людяність у нелюдяний час / упоряд. В. С. Тиліщак, В. М. Яременко. 2-ге вид., перероб. і доп. Київ: Смолоскип, 2018. 288 с.
9. Мацегора К. Цей злочин не має строку давності. Урядовий кур’єр. № 224 (5844). URL: https://ukurier.gov.ua/uk/articles/cej-zlochin-ne-maye-stroku-davnosti/
10. Низовий І. Д. Біла вежа – рідний Вавілон. Луганськ: ПП Афанасьєва В. І. 2007. 116 с.
11. Низовий І. Д. Білолебедія. Луганськ: ПП Афанасьєва В. І., 2008. 108 с.
12. Низовий І. Д. Вівтар. Луганськ: Вид-во «Райдуга» Луганської організації СПУ, 1995. 120 с.
13. Низовий І. Д. Дурман-трава. Луганськ: Глобус, 2003. 96 с.
14. Низовий І. Д. Душа перецвіта. Луганськ, 1999. 130 с.
15. Низовий І. Д. Живу за юліанськими календами. Луганськ: ПП Афанасьєва В. І., 2010. 220 с.
16. Низовий І. Д. Запрягайте, хлопці, коней. Луганськ, 1993. 64 с.
17. Низовий І Д Зливодиво. Луганськ: Глобус, 2003. 68 с.
18. Низовий І. Д. Кураїна. Луганськ: Луга-принт, 2004. 116 с.
19. Низовий І. Д. Нема переводу. Дубно: Наш край, 1993. 46 с.
20. Низовий І. Д. Несправжня пектораль. Луганськ: Глобус, 2003. 256 с.
21. Низовий І. Д. Ой, Комуно моя – Ойкумено… Луганськ: ПП Афанасьєва В. І., 2009. 40 с.
22. Низовий І. Д. Опозиція (антилірика). Луганськ: Луга-принт, 2004. 104 с.
23. Низовий І. Д. Осанна химері. Луганськ: Русь, 2000. 68 с.
24. Низовий І. Д. Під жайворами, під журавлями. Луганськ: ЧП Сувальдо В. Р., 2010. 120 с.
25. Низовий І. Д. Покотьоло. Новоайдар: Спілка журналістів України, 1994. 48 с.
26. Низовий І. Д. По промінчику доброти. Луганськ: Глобус, 2003. 80 с.
27. Низовий І. Д. Пора косовиці. Луганськ: Радянський письменник, 1990. 102 с.
28. Низовий І. Д. Пролог до епілогу. Луганськ: Луга-принт, 2004. 200 с.
29. Низовий І. Д. Спіймані сюжети. Луганськ: ПП Афанасьєва В. І., 2010. 64 с.
30. Низовий І Д Те, чому і назва загубилась Луганськ: Луга-принт, 2003. 72 с.
31. Савчук К. Голодомор – український геноцид. Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. 2015. Випуск 37. Частина 2. C. 58–64.
32. Чорна С. «Наш святий обов’язок – повернути правду про геноцид-Голодомор». Голос України. № 171 (6926). URL: http://www.golos.com.ua/article/30746/


Манько А. М. Проблема голоду в поетичній спадщині Івана Низового. «Perspectives of science and education»: Papers of the 8th International youth conference (New York, March 29, 2019). New York, USA: SLOVOWORD, 2019. pp. 263 – 271.