Державна символіка широко представлена в поетичному дискурсі І. Низового, глибоко патріотична творчість якого фактично обертається навколо однієї вісі – України – від батьківщини до Батьківщини: «Одне лише гасло: „За Україну!” / А прапор я маю. І тризуб. І гімн» («Одне лише гасло: „За Україну!”…») [1, с. 69].
Поет часто подає неочікувані, унікальні асоціації, наприклад, порівнюючи прапор України, біля якого він вартує глибокої ночі, із «серцем всесвіту» («На посту») [15, с. 36] або зображуючи Тризуб, заколисаний у марківських водах: «Джерельна вода із-під марківських верб, / Голубить вона колискову країну / Й колише на прапорі древній наш герб» («Святкові демонстрації у повоєнному селі») [17, с. 41].
Серед інших засобів художньої виразності та стилістичних фігур, пов’язаних із зображенням національних українських символів, можна виділити такі:
– епітети: «І сходить під гербом тризубо-променистим / Повноколосий сніп» («Ранковогармонійне») [2, с. 45]; «А влада помосковщена, / Спадлючена віками, / Підносить януковичів / Разом з медведчуками / І над гербовим тризубом, / І над козацьким стягом…» («Відживлюється брехнями…») [16, с. 85]; «Не хочу бути і рабом, / Черговим експонатом / Хоч під яким тобі гербом – / Тризубим чи крилатим» («Не хочу бути сурмачем…») [7, с. 50]; «Цю маленьку битву ми програли, / Поганьбивши горді прапори» («Після писменницьких зборів») [9, с. 32]; «А мені би шаблюку й бандуру / Та небесно-земні прапори!» («Щоб розвіяти сиву зажуру…») [9, с. 106]; «Нас охмурили й заморочили / Леоніди і Віктори, / щоб не в той бій ішли охоче ми / і молились на прапори, / вже осквернені...» («Здрастуй, сонечко золотонебе…») [10, с. 129]; «Мій нелиняючий стяг, / Мій непогасний вогонь» («Мій нелиняючий стяг…») [15, с. 3]; «А скачи, козаче, / А лети, нестямний, / А біжи наосліп через ті поля, / Де під неймовірно синьо-жовтим стягом / Доля упосліджена попаски гуля» («Не скачи, козаче…») [23, с. 28]; «І падлюча рука / З Чорноволових рук / Вириває / Синьо-жовтий, / Святий, і... зневажений владою стяг?!» («Вигибає народ…») [5, с. 9–10];
– метафора: «І несу я світило дня, / Світило життя величаве, / І горжуся, що сонце – рідня / Стягу моєї держави» («Мій нелиняючий стяг…») [15, с. 3];
– ремінісценція на Державний Гімн України: «Щось не гинуть наші воріженьки, / А роса нам очі виїда… / Витребеньки влади, побрехеньки…» («Щось не гинуть наші воріженьки…») [9, с. 74];
– іронія: «державно / помити голову / хіба / вона не заслужила шапки / із гордим тризубом герба?!» («помити голову…») [3, с. 70]; «Жаль, через оцю ментальну кризу / я, бідак, зостався без зубів / (три передні імітують Тризуб, / кращий, найсвятіший із гербів)» («Підстрижусь – до Києва поїду…») [10, с. 46 – 47]; «Штатний вождь, мов старий опеньок, / Заховався під прапорний шовк» («Від парламентських витребеньок…») [6, с. 70].
Важливого значення набувають державні атрибути в тих поетичних творах, які зображують руйнацію національної свідомості. Поет покладає надії на національне пробудження, засуджуючи будь-які прояви українофобії чи рабської покори перед сусідами: «Батьківщина… / Довго ж ми звикаєм / До її наймення і герба, / Вибираєм „гетьманів”, / Чекаєм / Кращої судьби із-за горба» («Батьківщина…») [12, с. 31]; «Зневажені, / І славень наш – безславний, / І прапор наш – «під сумнівом», / І герб / Не до вподоби зрадникам-забродам... / Кричу – мовчу... / Язик мій геть отерп, І крик-мовчання розриває рота» («Прокинувся – держава вже не та…» [3, с. 14]; «ми ще, виходить, не готові: / хоч сила є – нема відваги /на синьо-жовті наші стяги / побризкати росою крові?!» («На чужині ми патріоти…») [8, с. 14];«Чи перетнем сьогодні ми рубіж / між страхом волю втратити і між / надією свободу зберегти, / піднести прапор вище й далі йти?» («В чеканні, безнадії, сподіванні») [8, с. 51]; «Як хочеться жить повноросто / Під гербом, а не під горбом! / В єдиному вимірі, ой, як не просто – / Гербу і горбу – існувати обом» («Як хочеться жить повноросто…») [6, с. 93]; «Мій гімн, і герб, і стяг державний, / Вас нелюд приватизував, / А люд, принижено-безславний, / Плазує, як і плазував» («Мої, мої…») [11, с. 130]; «Я мав би тут, звичайно ж, перевагу / й повагу неабияку, / але / патріотизм недавній / тут на брагу / перекиса, / й мені від того зле... / <…> / Ще ж в Сватовім / завзяті / сини й онуки бувших вояків / тримають стяг!» («Ностальгія по сватівській святості») [20, с. 65, 67].
У цьому ключі національні символи відіграють особливо значущу, консолідуючу роль у житті українського роду, виявляючи його автентичність, самодостатність: «Я, був, розправив спину / Господарем у вільній стороні / І синьо-жовтий прапор привітав, / І поклонився тризубу-гербові» («Куди ж тепер податися мені…») [21, с. 59]; «І долинули грізно з козацького степу / Відголоски забутих давно голосів. / І зійшовся народ під Богдановим дубом, / І Тарасовим словом народ мій прозрів, / Щоб молитись Вкраїні / Під вічним Тризубом, / Під вогнем синьо-жовтих її прапорів!» («Затріщали підмостки й підпорки „вертепу”…») [4, с. 4]; «люблю свою державу я / якою б не була вона – / у прапора держално є / й воно ще не поламане!» («люблю свою державу я…») [3, с. 86]; «Не переїсть меча іржа / І прапор наш не полиняє / Допоки й сонце осіняє / Всю безбережність Бережан!» («Бережани») [22, с. 62]; «І триста літ ми готувались / До сьогочасної пори, / Щоб на Говерлі розвивались / Блакитно-жовті прапори!» («Без іронії, піднесено-гордо») [16, с. 66]; «Схаменімось! / І повище / Підіймаймо прапор віщій / Неповторної судьби!» («Не сховати нам в тумані…») [22, с. 26].
Прикметною рисою є контрастне змалювання І. Низовим державних символів незалежної України та колишнього СРСР: «Під синім стягом я відсвяткував / Ту піррову – трагічну – перемогу, / Й позбавлений усіх дитячих прав, / Свою сирітську розпочав дорогу. / Під жовтим стягом сонячного дня / Стріляла в мене зненависть ворожа, / Та берегли мене свята броня / Людської доброти / І ласка Божа. / Я під червоним стягом прозрівав / Від ленінсько-кривавої полуди, / Втрачав – багато, / Й більше – здобрівав, / І ніс добро, виходячи на люди» («Під білим стягом я почав свій бій…») [5, с. 20 – 21].
Якщо національні атрибути своєї Батьківщини автор зображує з яскраво вираженим пієтетом, то національні символи радянської імперії постають крізь призму неприхованої відрази, що зумовлено політичними поглядами, сформованими ще у роки його голодного та холодного дитинства, коли «цей поганий чоловік» (тобто Й. Сталін) поетове «дитинство кровно так зобидив» («Запечені цукрові буряки…») [14, с. 48], передчасно забравши з різних причин обох батьків (загибель матері під обвалом у глинищі під час виконання колгоспних вказівок та безслідне зникнення батька-комуніста на війні), діда й п’ятьох дядьків (розкуркулення, жертви голодомору). Важке, голодне сирітське повоєнне дитинство й антиукраїнська політика, яку радянський уряд різносторонньо проводив упродовж свого існування на політичній карті світу, не могли не викликати обурення, зневаги та відкритої ненависті до тиранічної імперії. Саме такі настрої поет переносить на змалювання державних символів СРСР – прапора та герба: «Було ж це тоді, / Коли голий і босий ходив я до школи, / Щоб людиною стати й не гнути горба / Задарма у колгоспі, – не буде ніколи / Наді мною висіти гербова ганьба / Молотка і серпа! / <…> / Став на прю з комунізмом, і в кожну діру / За потреби пролазив. Отож з гемороєм / Пострадянським нізащо я вже не помру!» («Автобіографічне») [19, с. 56 – 57]; «Демонстрація (даруйте – / Менструація) на площі / Червонясті кола крутить, / Плеще, плющить і полоще. / Все це зветься… Першотравень. / Я ж давно не демонструю, / Не співаю гімнославень, / Не співаю цю отрую…» («Демонстрація (даруйте…») [11, с. 124]; «Панують в княжім граді не варяги, / А рідний, з’яничарений вар’ят, / Зібравши під свої ганебні стяги / Пригноблений колись пролетар’ят» («Завождило, неначе задощило…») [6, с. 105]; «Пішов на онучі / „Уславлений” / ленінський / стяг» («Найкоротша поема») [11, с. 27].
Не обходить стороною поет і національні символи географічно сусідньої держави, доля якої упродовж століть була тісно переплетена з долею України. Через загарбницько-ворожу політику Росії відносно України, сформовану та укріплену в діахронії історико-політичних взаємин, митець зображує національні атрибути Російської Федерації (найчастіше поетично відтвореної автором у перифразах «Москва» [18, с. 39], «Імперська Москва» [5, с. 43 – 46], «Московія» [13, с. 51] або в метонімічних трансформаціях на кшталт «по москвах» [3, с. 92]) у підкреслено негативному баченні: «Й тепер по Україні Іванови / Обсіли всі долини і горби, / Визбирують проґавлені підкови, / Щоб спішно переплавить на герби / Орлино-двоголові, пазуристі / І вічно застовпитись на Москві, / Де купчаться вся грішні та нечисті, / Чужі нам, хоч і рідні по крові» («Із козаків зробились кізяки») [19, с. 6 – 7].
Отже, національна атрибутика є невід’ємним компонентом патріотичної лірики І. Низового. Використання державної символіки в контексті національно-патріотичного дискурсу митця наповнює громадянську лірику поета новими художніми смислами.

Список використаних джерел

1. Низовий І. Д. Біла вежа – рідний Вавілон. Луганськ: ПП Афанасьєва В. І., 2007.116 с.
2. Низовий І. Д. Білолебедія. Луганськ: ПП Афанасьєва В. І., 2008. 108 с.
3. Низовий І. Д. Вівтар. Луганськ: Вид-во «Райдуга» Луганської організації СПУ, 1995. 120 с.
4. Низовий І. Д. Горобина ніч. Луганськ, 1992. 64 с.
5. Низовий І. Д. Дурман-трава. Луганськ: Глобус, 2003. 96 с.
6. Низовий І. Д. Живу за юліанськими календами. Луганськ: ПП Афанасьєва В. І., 2010. 220 с.
7. Низовий І. Д. Зливодиво. Луганськ: Глобус, 2003. 68 с.
8. Низовий І.Д. Калини жар на полотні снігів. Луганськ: Глобус, 2007. 168 с.
9. Низовий І. Д. Кураїна. Луганськ: Луга-принт, 2004. 116 с.
10. Низовий І. Д. Лелечі клекоти в тумані. Луганськ: ТОВ «Віртуальна реальність», 2010. 264 с.
11. Низовий І. Д. Несправжня пектораль. Луганськ: Глобус, 2003. 256 с.
12. Низовий І. Д. Осанна химері. Луганськ: Русь, 2000. 68 с.
13. Низовий І. Д. Осяяння осінню. Луганськ: Осирис, 1997. 88 с.
14. Низовий І. Д. Пора косовиці. Київ: Радянський письменник, 1990. 102 с.
15. Низовий І. Д. Провесінь. Київ:Радянський письменник, 1971. 80 с.
16. Низовий І. Д. Пролог до епілогу. Луганськ: Луга-принт, 2004. 200 с.
17. Низовий І. Д. Село моє, Сула моя. Луганськ: Луга-принт, 2005. 92 с.
18. Низовий І. Д. Сонях на осонні. Луганськ: ПП Котова О. В., 2003. 52 с.
19. Низовий І.Д. Спіймані сюжети. Луганськ: ПП Афанасьєва В. І., 2010. 64 с.
20. Низовий І. Д. У Сватовім світає Україна. Луганськ: ПП Афанасьєва В. І., 2006. 160 с.
21. Низовий І. Д. Хрущі над вишнями. Луганськ: Шлях, 1999. 96 с.
22. Низовий І. Д. Це – мій вертеп. Луганськ: Луганська обласна організація СПУ, 1996. 76 с.
23. Низовий І. Д. Я з такої глибинки. Луганськ: Русь, 1999. 76 с.


Манько А. М. Національна символіка в поетичному тексті Івана Низового. Юність науки – 2019: соціально-економічні та гуманітарні аспекти розвитку суспільства: збірник тез Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів і молодих вчених (Чернігів, 17 – 18 квітня 2019 р.): у 2-х ч. Чернігів: Черніг. нац. технол. ун-т, 2019. Ч. 2. С. 185 – 187.