Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Артур Сіренко (1965) /
Проза
/
Петрогліфи
Монумент їхнього міста
У їхньому місті спорудили пам’ятник. Точніше навіть не спорудили і не поставили, а звели. І навіть не пам’ятник, а монумент. Пам’ятник Кату. Великий такий і гарний. Відлитий із бронзи – з червонуватим відтінком. Постамент нагадує плаху - як і належить, дуже навіть. А сам пам’ятник – Кат, тобто – такий мужній, впевнений у собі, мускулистий – справжній тамбовський мужик, погляд іскристий, сталевий, сорочка навстіж (душа теж), рукави засукані (як у майстра), сокира в руках величезна. Краса, та й годі. І напис золотими літерами по колу: «Кату від вдячного російського народу». Пам'ятник спорудили на липовій алеї. У них у місті взагалі люблять липу дуже. Все у них липове - і чай п’ють липовий, і мед на базарі липовий, і в храмах у них іконостас липовий, і пряники теж - з липовим медом. І навіть у губернатора прізвище Липовий. І подумалося мені, що й держак до сокири Кату найліпше вирізати з липи. Може й не такий міцний буде як із дубу, і не такий зручний як із клену чи з горіху, але їм би тільки держак пошукати та змайструвати його для страти Петровської – поламається, так інший тут же новий змайструють.
До пам’ятника приводять діточок – школярів особливо неспокійних. Діти несуть квіти – червоні гвоздики – прямо до підніжжя плахи кладуть. І у всіх дітлахів при цьому на шиї червона ганчірочка зав’язана – для нагадування. Діти шиї витягують – ніби вправляються. А вчитель відразу з оповіданням повчальним: «Кат – це рятівник землі російської. На катах Росія й тримається. І якби не Кат – пропали б ми усі ні за цапову душу! На Ката одна надія і сподівання!» Музика при цьому така святкова й урочиста. Дія це відбувається на День Ката або на Свято Сокири - після народної гулянки.
Діти, яких приводять до пам’ятника наставники, поділяються на дві категорії. Одним вчителі кажуть: «Ось виростите – теж катами будете! Беріть приклад!» А іншим – вони й на зріст нижчі, і «накачані» не так, та й очкарики здебільшого – так їм інше кажуть: «Усі ми повинні як один готові бути – якщо треба, якщо Батьківщина скаже – так на плаху піти за Росію нашу, за ідеали наші... Бо треба так... Тому шиї заздалегідь тренуйте, вправляйтеся – щоб на плаху голову схилити... »
Пам’ятник став окрасою міста – так пишаються цим монументом громадяни, так люблять цей пам’ятник – просто душі своєї не відчувають! Чи то в тілі, чи то взагалі. Навіть герб міський змінили – тепер там красуються Кат, дві сокири, плаха, ланцюги і так все це у колосках золотистих і стрічках червоних. Хочуть навіть оте місто на Палачеськ перейменувати.
У них навіть медичне училище імені Ката. Там медсестри майбутні навчаються лікувати хворих методом кровопускання. А в церкві їхній ікона є: там замість Христа образ Ката зобразили. У такому ореолі він там з сокирою в сонмі серафимів. Народ богомольний до тої ікони припадає, цілує образ чудотворний, від суєтного життя земного звільняючий. В університеті місцевому на історичному факультеті курс лекцій започаткували: «Історія катівського ремесла». Музей краєзнавчий переробили в «Музей катувань і страт» – відкрито з ранку до вечора без вихідних.
І ритуал зустрічі Нового року на дитячих ранках змінився. Нині в них замість Діда Мороза до дітлахів запрошують Ката. Вихователька біля ялинки збирає дітлахів - хто в костюмі утопленика, хто шибеника, хто в’язня і з усмішкою: «Діти, а давайте покличемо Ката! А то без Ката Новий рік до нас не прийде!» І всі діти хором: «Кате! Кате!» І виходить він весь у червоному балахоні, тільки прорізи для очей, руки волохаті, хромові чоботи, сокира в руках і мішок мотузкою зав’язаний. А з ним дівчина бліда вся в білому та з косою. І Кат дітлахам: «Дітки! А хто нині хоче померти?» А все дружно: «Я! Я!» І Кат їм із мішка подарунки – кому труну іграшкову, кому мило та мотузку, кому камінь на шию…
Нещодавно приїхав до їхнього міста Старий Контрабандист. Так, у гості. Навіть не по справах. Посидів він з друзями, поохали вони, побалакали, перекинули склянки з рідиною прозорою в горлянки (поки що цілі), а він їм (як старим друзям) таке ось: «Культ Ката в цьому місті чужий. Не тутешній. Його сюди завезли. Контрабандою. З країни однієї туманної вандальської, де нині вбивати людей, стало вже не модно. Не потрібний він там став. Його за безцінь купили і в старій валізі порваній притоварили. Культ прижився – народу сподобалося, тим, хто має владу особливо. Залишається тільки дивуватися… Шкода, що нічого хорошого в мене контрабандою привести до цього міста не виходить. Навички вже не ті – з роками втрачаю форму…»
2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Монумент їхнього міста
«Що пам’яттю моєю сталося за ніч?
Сніг може випав? Може тиша…»
(В. Н.)
У їхньому місті спорудили пам’ятник. Точніше навіть не спорудили і не поставили, а звели. І навіть не пам’ятник, а монумент. Пам’ятник Кату. Великий такий і гарний. Відлитий із бронзи – з червонуватим відтінком. Постамент нагадує плаху - як і належить, дуже навіть. А сам пам’ятник – Кат, тобто – такий мужній, впевнений у собі, мускулистий – справжній тамбовський мужик, погляд іскристий, сталевий, сорочка навстіж (душа теж), рукави засукані (як у майстра), сокира в руках величезна. Краса, та й годі. І напис золотими літерами по колу: «Кату від вдячного російського народу». Пам'ятник спорудили на липовій алеї. У них у місті взагалі люблять липу дуже. Все у них липове - і чай п’ють липовий, і мед на базарі липовий, і в храмах у них іконостас липовий, і пряники теж - з липовим медом. І навіть у губернатора прізвище Липовий. І подумалося мені, що й держак до сокири Кату найліпше вирізати з липи. Може й не такий міцний буде як із дубу, і не такий зручний як із клену чи з горіху, але їм би тільки держак пошукати та змайструвати його для страти Петровської – поламається, так інший тут же новий змайструють. До пам’ятника приводять діточок – школярів особливо неспокійних. Діти несуть квіти – червоні гвоздики – прямо до підніжжя плахи кладуть. І у всіх дітлахів при цьому на шиї червона ганчірочка зав’язана – для нагадування. Діти шиї витягують – ніби вправляються. А вчитель відразу з оповіданням повчальним: «Кат – це рятівник землі російської. На катах Росія й тримається. І якби не Кат – пропали б ми усі ні за цапову душу! На Ката одна надія і сподівання!» Музика при цьому така святкова й урочиста. Дія це відбувається на День Ката або на Свято Сокири - після народної гулянки.
Діти, яких приводять до пам’ятника наставники, поділяються на дві категорії. Одним вчителі кажуть: «Ось виростите – теж катами будете! Беріть приклад!» А іншим – вони й на зріст нижчі, і «накачані» не так, та й очкарики здебільшого – так їм інше кажуть: «Усі ми повинні як один готові бути – якщо треба, якщо Батьківщина скаже – так на плаху піти за Росію нашу, за ідеали наші... Бо треба так... Тому шиї заздалегідь тренуйте, вправляйтеся – щоб на плаху голову схилити... »
Пам’ятник став окрасою міста – так пишаються цим монументом громадяни, так люблять цей пам’ятник – просто душі своєї не відчувають! Чи то в тілі, чи то взагалі. Навіть герб міський змінили – тепер там красуються Кат, дві сокири, плаха, ланцюги і так все це у колосках золотистих і стрічках червоних. Хочуть навіть оте місто на Палачеськ перейменувати.
У них навіть медичне училище імені Ката. Там медсестри майбутні навчаються лікувати хворих методом кровопускання. А в церкві їхній ікона є: там замість Христа образ Ката зобразили. У такому ореолі він там з сокирою в сонмі серафимів. Народ богомольний до тої ікони припадає, цілує образ чудотворний, від суєтного життя земного звільняючий. В університеті місцевому на історичному факультеті курс лекцій започаткували: «Історія катівського ремесла». Музей краєзнавчий переробили в «Музей катувань і страт» – відкрито з ранку до вечора без вихідних.
І ритуал зустрічі Нового року на дитячих ранках змінився. Нині в них замість Діда Мороза до дітлахів запрошують Ката. Вихователька біля ялинки збирає дітлахів - хто в костюмі утопленика, хто шибеника, хто в’язня і з усмішкою: «Діти, а давайте покличемо Ката! А то без Ката Новий рік до нас не прийде!» І всі діти хором: «Кате! Кате!» І виходить він весь у червоному балахоні, тільки прорізи для очей, руки волохаті, хромові чоботи, сокира в руках і мішок мотузкою зав’язаний. А з ним дівчина бліда вся в білому та з косою. І Кат дітлахам: «Дітки! А хто нині хоче померти?» А все дружно: «Я! Я!» І Кат їм із мішка подарунки – кому труну іграшкову, кому мило та мотузку, кому камінь на шию…
Нещодавно приїхав до їхнього міста Старий Контрабандист. Так, у гості. Навіть не по справах. Посидів він з друзями, поохали вони, побалакали, перекинули склянки з рідиною прозорою в горлянки (поки що цілі), а він їм (як старим друзям) таке ось: «Культ Ката в цьому місті чужий. Не тутешній. Його сюди завезли. Контрабандою. З країни однієї туманної вандальської, де нині вбивати людей, стало вже не модно. Не потрібний він там став. Його за безцінь купили і в старій валізі порваній притоварили. Культ прижився – народу сподобалося, тим, хто має владу особливо. Залишається тільки дивуватися… Шкода, що нічого хорошого в мене контрабандою привести до цього міста не виходить. Навички вже не ті – з роками втрачаю форму…»
2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
