ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Немодна Монада
2026.01.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Артур Сіренко (1965) / Проза / Петрогліфи

 Монумент їхнього міста

«Що пам’яттю моєю сталося за ніч?
Сніг може випав? Може тиша…»

(В. Н.)

Образ твору У їхньому місті спорудили пам’ятник. Точніше навіть не спорудили і не поставили, а звели. І навіть не пам’ятник, а монумент. Пам’ятник Кату. Великий такий і гарний. Відлитий із бронзи – з червонуватим відтінком. Постамент нагадує плаху - як і належить, дуже навіть. А сам пам’ятник – Кат, тобто – такий мужній, впевнений у собі, мускулистий – справжній тамбовський мужик, погляд іскристий, сталевий, сорочка навстіж (душа теж), рукави засукані (як у майстра), сокира в руках величезна. Краса, та й годі. І напис золотими літерами по колу: «Кату від вдячного російського народу». Пам'ятник спорудили на липовій алеї. У них у місті взагалі люблять липу дуже. Все у них липове - і чай п’ють липовий, і мед на базарі липовий, і в храмах у них іконостас липовий, і пряники теж - з липовим медом. І навіть у губернатора прізвище Липовий. І подумалося мені, що й держак до сокири Кату найліпше вирізати з липи. Може й не такий міцний буде як із дубу, і не такий зручний як із клену чи з горіху, але їм би тільки держак пошукати та змайструвати його для страти Петровської – поламається, так інший тут же новий змайструють.

До пам’ятника приводять діточок – школярів особливо неспокійних. Діти несуть квіти – червоні гвоздики – прямо до підніжжя плахи кладуть. І у всіх дітлахів при цьому на шиї червона ганчірочка зав’язана – для нагадування. Діти шиї витягують – ніби вправляються. А вчитель відразу з оповіданням повчальним: «Кат – це рятівник землі російської. На катах Росія й тримається. І якби не Кат – пропали б ми усі ні за цапову душу! На Ката одна надія і сподівання!» Музика при цьому така святкова й урочиста. Дія це відбувається на День Ката або на Свято Сокири - після народної гулянки.

Діти, яких приводять до пам’ятника наставники, поділяються на дві категорії. Одним вчителі кажуть: «Ось виростите – теж катами будете! Беріть приклад!» А іншим – вони й на зріст нижчі, і «накачані» не так, та й очкарики здебільшого – так їм інше кажуть: «Усі ми повинні як один готові бути – якщо треба, якщо Батьківщина скаже – так на плаху піти за Росію нашу, за ідеали наші... Бо треба так... Тому шиї заздалегідь тренуйте, вправляйтеся – щоб на плаху голову схилити... »

Пам’ятник став окрасою міста – так пишаються цим монументом громадяни, так люблять цей пам’ятник – просто душі своєї не відчувають! Чи то в тілі, чи то взагалі. Навіть герб міський змінили – тепер там красуються Кат, дві сокири, плаха, ланцюги і так все це у колосках золотистих і стрічках червоних. Хочуть навіть оте місто на Палачеськ перейменувати.

У них навіть медичне училище імені Ката. Там медсестри майбутні навчаються лікувати хворих методом кровопускання. А в церкві їхній ікона є: там замість Христа образ Ката зобразили. У такому ореолі він там з сокирою в сонмі серафимів. Народ богомольний до тої ікони припадає, цілує образ чудотворний, від суєтного життя земного звільняючий. В університеті місцевому на історичному факультеті курс лекцій започаткували: «Історія катівського ремесла». Музей краєзнавчий переробили в «Музей катувань і страт» – відкрито з ранку до вечора без вихідних.

І ритуал зустрічі Нового року на дитячих ранках змінився. Нині в них замість Діда Мороза до дітлахів запрошують Ката. Вихователька біля ялинки збирає дітлахів - хто в костюмі утопленика, хто шибеника, хто в’язня і з усмішкою: «Діти, а давайте покличемо Ката! А то без Ката Новий рік до нас не прийде!» І всі діти хором: «Кате! Кате!» І виходить він весь у червоному балахоні, тільки прорізи для очей, руки волохаті, хромові чоботи, сокира в руках і мішок мотузкою зав’язаний. А з ним дівчина бліда вся в білому та з косою. І Кат дітлахам: «Дітки! А хто нині хоче померти?» А все дружно: «Я! Я!» І Кат їм із мішка подарунки – кому труну іграшкову, кому мило та мотузку, кому камінь на шию…

Нещодавно приїхав до їхнього міста Старий Контрабандист. Так, у гості. Навіть не по справах. Посидів він з друзями, поохали вони, побалакали, перекинули склянки з рідиною прозорою в горлянки (поки що цілі), а він їм (як старим друзям) таке ось: «Культ Ката в цьому місті чужий. Не тутешній. Його сюди завезли. Контрабандою. З країни однієї туманної вандальської, де нині вбивати людей, стало вже не модно. Не потрібний він там став. Його за безцінь купили і в старій валізі порваній притоварили. Культ прижився – народу сподобалося, тим, хто має владу особливо. Залишається тільки дивуватися… Шкода, що нічого хорошого в мене контрабандою привести до цього міста не виходить. Навички вже не ті – з роками втрачаю форму…»

2014




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2024-01-21 10:39:16
Переглядів сторінки твору 420
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.630 / 5.17)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.743 / 5.44)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.768
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми САТИРА Й ГУМОР
ФЕНТЕЗІ
ІРОНІЧНИЙ РЕАЛІЗМ, НЕОРЕАЛІЗМ
ЕССЕ
Людина і тоталітаризм, проза
Автор востаннє на сайті 2026.11.21 00:03
Автор у цю хвилину відсутній