Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.27
18:12
Поляки – нація страшенно гонорова.
То в них сидить іще, напевно, од віків.
Хоч мати гонор – то є, начебто чудово.
Та, як його занадто дуже?! А такі
Уже поляки… Щоб не надто гонорились
Та спільну мову з українцями знайшли,
Таку б державу сильну сотво
То в них сидить іще, напевно, од віків.
Хоч мати гонор – то є, начебто чудово.
Та, як його занадто дуже?! А такі
Уже поляки… Щоб не надто гонорились
Та спільну мову з українцями знайшли,
Таку б державу сильну сотво
2025.11.27
12:41
Він вискакує з двору
і бігає вулицею
невідомо чого.
Чумазий, у лахмітті,
ледве одягнутий.
Викрикує незрозумілі слова.
Радше, їх і словами
не можна назвати.
і бігає вулицею
невідомо чого.
Чумазий, у лахмітті,
ледве одягнутий.
Викрикує незрозумілі слова.
Радше, їх і словами
не можна назвати.
2025.11.27
10:13
Я у душі, мов Іов серед гною,
сиджу паршивий, у коростах весь.
На себе сам збираюся війною,
і правда це, хоча й брехав я десь.
Колись брехав я, мов отой собака,
що брязка на подвір’ї ланцюгом.
Ця книга скарг складе грубезний том,
вмережаний дрібнен
сиджу паршивий, у коростах весь.
На себе сам збираюся війною,
і правда це, хоча й брехав я десь.
Колись брехав я, мов отой собака,
що брязка на подвір’ї ланцюгом.
Ця книга скарг складе грубезний том,
вмережаний дрібнен
2025.11.27
09:21
Профан профан і ще профан
На полі радісних взаємин
На день народження - диван
Аж пам’ять скорчилась… дилеми
Дзвінок дзвінок і ще дзвінок
Приліг проспав ну вибачайте
Бо притомило від пліток
А про народження подбайте…
На полі радісних взаємин
На день народження - диван
Аж пам’ять скорчилась… дилеми
Дзвінок дзвінок і ще дзвінок
Приліг проспав ну вибачайте
Бо притомило від пліток
А про народження подбайте…
2025.11.27
09:21
Не спи, мій друже, світ проспиш,
бери перо, твори шедеври!
Та не шукай тієї стерви,
що вимагає з тебе лиш
смарагди, перла чарівні,
речей коштовних подарунки.
Хай жадібно скуштує трунку,
що наслідований мені!
бери перо, твори шедеври!
Та не шукай тієї стерви,
що вимагає з тебе лиш
смарагди, перла чарівні,
речей коштовних подарунки.
Хай жадібно скуштує трунку,
що наслідований мені!
2025.11.27
07:03
Студеніє листопад
Ув обіймах грудня, -
Засніжило невпопад
Знову пополудні.
Доокола вихорці
Білі зав'юнились, -
В льодом заскленій ріці
Зникнув сонця вилиск.
Ув обіймах грудня, -
Засніжило невпопад
Знову пополудні.
Доокола вихорці
Білі зав'юнились, -
В льодом заскленій ріці
Зникнув сонця вилиск.
2025.11.27
06:05
Не зможу я для тебе стати принцом -
За віком я давно вже не юнак.
Але, можливо, ще на цій сторінці
Ти прочитаєш мій таємний знак.
Кому потрібна сповідь альтруїста,
Коли тепер цінується брехня?
Ніколи я не мав пів королівства,
За віком я давно вже не юнак.
Але, можливо, ще на цій сторінці
Ти прочитаєш мій таємний знак.
Кому потрібна сповідь альтруїста,
Коли тепер цінується брехня?
Ніколи я не мав пів королівства,
2025.11.26
16:55
Туман уранішній осів
На листя пріле,
І відбивається в росі
Недощеміле.
І розчиняється в імлі
Передзимове,
Де пруг, який не доболів
На листя пріле,
І відбивається в росі
Недощеміле.
І розчиняється в імлі
Передзимове,
Де пруг, який не доболів
2025.11.26
15:35
Запровадиш тільки кілька правил…
А вони гризуться між собою.
Робиш зауваження слинявим,
Що не все вимірюється тьмою…
В пам’яті одне, що призабуте
Силоміць витягуєш з кишені
А воно запрошує у бутель
А вони гризуться між собою.
Робиш зауваження слинявим,
Що не все вимірюється тьмою…
В пам’яті одне, що призабуте
Силоміць витягуєш з кишені
А воно запрошує у бутель
2025.11.26
13:00
Сивий дядечко туман
Оселився на полях.
Сива-сива вся земля.
Сивини вже океан.
Потонули ліс і сад.
І будинки в пелені.
Сумно стало і мені.
Зажурився листопад.
Оселився на полях.
Сива-сива вся земля.
Сивини вже океан.
Потонули ліс і сад.
І будинки в пелені.
Сумно стало і мені.
Зажурився листопад.
2025.11.26
12:09
Свою відраду залюбки
у оберемках так затисне,
що задихнутись ненавмисне
вона спроможна. Він такий...
Пригорне міцно до грудей,
погладить кучер неслухняний,
запалить світло полум'яне
в туманний день, як Прометей!
у оберемках так затисне,
що задихнутись ненавмисне
вона спроможна. Він такий...
Пригорне міцно до грудей,
погладить кучер неслухняний,
запалить світло полум'яне
в туманний день, як Прометей!
2025.11.26
11:12
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
2025.11.26
09:40
нам було би добре разом
о так добре разом
нам було би добре разом
та було би і ми могли би
ще дурня
збочена дурня
ще дурня
о так добре разом
нам було би добре разом
та було би і ми могли би
ще дурня
збочена дурня
ще дурня
2025.11.26
05:49
Наближається знову зима,
Я, здається, вже скучив за снігом.
Це б долонями вже обома
Привітав би посріблене іго.
І коли всі ліси, і гаї
Укриває незаймано-білим.
Так зима сипле чари свої,
Я, здається, вже скучив за снігом.
Це б долонями вже обома
Привітав би посріблене іго.
І коли всі ліси, і гаї
Укриває незаймано-білим.
Так зима сипле чари свої,
2025.11.26
00:16
Ой, Сергію, Сергію,
Я для тебе не сію
В полі маки червоні,
А на світлім осонні:
Огірочки зелені,
Помідори червлені,
Баклажани пузаті,
Буряки пелехаті.
Я для тебе не сію
В полі маки червоні,
А на світлім осонні:
Огірочки зелені,
Помідори червлені,
Баклажани пузаті,
Буряки пелехаті.
2025.11.25
22:19
Безсонні ночі. Вічне катування,
Мов на галері спалених віків
Чекаєш, ніби прихистку, світання,
Щоб повернутись у гонитву днів.
Безсонні ночі. Мандрівник оспалий
І спраглий у пустелі нищівній
Побачить вдалині яскраві пальми,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мов на галері спалених віків
Чекаєш, ніби прихистку, світання,
Щоб повернутись у гонитву днів.
Безсонні ночі. Мандрівник оспалий
І спраглий у пустелі нищівній
Побачить вдалині яскраві пальми,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
2025.10.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Похвалявся кум Микола кумові Івану:
- Та я нині у бік поля, навіть і не гляну.
Ходиш-ходиш навкруг нього з весни до морозів,
А що маєш з того поля – мозолі та сльози.
Горба гнеш, а в результаті ледве кінці зводиш.
Невже, куме, тобі праці своєї не шкода?
Як ото тобі на пана дні і ночі гибіть,
Ходім краще, пошукаєм козацького хліба.
Був недавно у Черкасах, знайомого стрінув.
Він давно уже на пана горбататись кинув.
Іде з весни в Дике поле і там промишляє.
Та від того за нас більше набагато має.
Віддасть панові частину з того, що здобуде
І живе собі спокійно, як всі вільні люди.
Каже, в полі диких звірів і зубрів багато.
Диких коней і оленів – встигай полювати.
А полюють на них тільки, щоб шкіру здобути.
М’ясо ж просто викидають, не хочуть і чути.
Хіба, може, зі спини ще шматочок і вріжуть,
Бо воно там, ти й сам знаєш: і смачне, і ніжне.
Диких кабанів і ланей зовсім не вживають,
Бо ж достатньо і без того м’яса собі мають.
Диких кіз у тому полі розвелось до біса,
Табунами біжать взимку ховатись до лісу,
А улітку назад в степи знову повертають,
Тож селяни їх до тисячі на рік убивають.
А бобрів понад річками стільки розвелося,
Запросто хутром бобровим розжитись вдалося б.
А про птахів нема чого, навіть говорити,
Можна голими руками по степу ловити.
Казав той, що малих хлопців беруть із собою
Та привчають потихеньку до роботи тої.
Поки там ото дорослі на звіра промишляють,
Хлопчаки в човнах всю весну по річках шугають.
Назбирують цілі човни яєць диких качок,
Гусей, журавлів чи чапель, де тільки побачать.
Чи то вже малих наловлять пташенят, розводять.
До осені вже дорослі табунами ходять.
Орленят, бува наловлять, у клітках тримають,
Доки у орлів великих ті повиростають.
То зовсім не для забави, бо ж пір’я орлине
Йде на стріли – тоді стріла прямо у ціль лине.
Псів, яких беруть з собою, м’ясом диких звірів
Та рибою лиш годують. Риби ж там без міри.
Осетри та інша риба аж кишать річками.
Хоч бери їх та лови теж голими руками.
До зими таких запасів можна наробити:
Запасти хутра та риби в діжках засолити,
Що вертаєшся з добром тим, податки заплатиш,
А все інше продаєш та все на себе тратиш.
- Гарну змалював картину. А як же татари?
Їх же там гасає степом, кажуть, цілі хмари.
Налетять та відберуть все, що устиг надбати.
- Ну, не сам же ти у полі будеш промишляти.
Назбирається ватага таких же завзятих
Та одразу й отамана беруться обрати.
Мають зброї у достатку та й стріляти вміють.
Так, що просто їх татари чіпати не сміють.
Десь у полі понад річку гард собі збудують.
Там добро своє тримають та добре вартують.
Із татарами не надто панькаються, стрітять,
Одкоша дадуть такого, що п’ятам и світять.
Я збираюся на весну іти в уход, куме.
Та і ти, поки ще час є, гарненько подумай.
Нема пана над тобою, вільний степ навколо.
А прибуток – тут такого не маєш ніколи.
Та ж такий він – хліб козацький: хто не ризикує,
Той на пана горбатиться й все життя бідує.
А хто кине виклик долі та страх подолає,
Той і хліба козацького у достатку має.
- Та я нині у бік поля, навіть і не гляну.
Ходиш-ходиш навкруг нього з весни до морозів,
А що маєш з того поля – мозолі та сльози.
Горба гнеш, а в результаті ледве кінці зводиш.
Невже, куме, тобі праці своєї не шкода?
Як ото тобі на пана дні і ночі гибіть,
Ходім краще, пошукаєм козацького хліба.
Був недавно у Черкасах, знайомого стрінув.
Він давно уже на пана горбататись кинув.
Іде з весни в Дике поле і там промишляє.
Та від того за нас більше набагато має.
Віддасть панові частину з того, що здобуде
І живе собі спокійно, як всі вільні люди.
Каже, в полі диких звірів і зубрів багато.
Диких коней і оленів – встигай полювати.
А полюють на них тільки, щоб шкіру здобути.
М’ясо ж просто викидають, не хочуть і чути.
Хіба, може, зі спини ще шматочок і вріжуть,
Бо воно там, ти й сам знаєш: і смачне, і ніжне.
Диких кабанів і ланей зовсім не вживають,
Бо ж достатньо і без того м’яса собі мають.
Диких кіз у тому полі розвелось до біса,
Табунами біжать взимку ховатись до лісу,
А улітку назад в степи знову повертають,
Тож селяни їх до тисячі на рік убивають.
А бобрів понад річками стільки розвелося,
Запросто хутром бобровим розжитись вдалося б.
А про птахів нема чого, навіть говорити,
Можна голими руками по степу ловити.
Казав той, що малих хлопців беруть із собою
Та привчають потихеньку до роботи тої.
Поки там ото дорослі на звіра промишляють,
Хлопчаки в човнах всю весну по річках шугають.
Назбирують цілі човни яєць диких качок,
Гусей, журавлів чи чапель, де тільки побачать.
Чи то вже малих наловлять пташенят, розводять.
До осені вже дорослі табунами ходять.
Орленят, бува наловлять, у клітках тримають,
Доки у орлів великих ті повиростають.
То зовсім не для забави, бо ж пір’я орлине
Йде на стріли – тоді стріла прямо у ціль лине.
Псів, яких беруть з собою, м’ясом диких звірів
Та рибою лиш годують. Риби ж там без міри.
Осетри та інша риба аж кишать річками.
Хоч бери їх та лови теж голими руками.
До зими таких запасів можна наробити:
Запасти хутра та риби в діжках засолити,
Що вертаєшся з добром тим, податки заплатиш,
А все інше продаєш та все на себе тратиш.
- Гарну змалював картину. А як же татари?
Їх же там гасає степом, кажуть, цілі хмари.
Налетять та відберуть все, що устиг надбати.
- Ну, не сам же ти у полі будеш промишляти.
Назбирається ватага таких же завзятих
Та одразу й отамана беруться обрати.
Мають зброї у достатку та й стріляти вміють.
Так, що просто їх татари чіпати не сміють.
Десь у полі понад річку гард собі збудують.
Там добро своє тримають та добре вартують.
Із татарами не надто панькаються, стрітять,
Одкоша дадуть такого, що п’ятам и світять.
Я збираюся на весну іти в уход, куме.
Та і ти, поки ще час є, гарненько подумай.
Нема пана над тобою, вільний степ навколо.
А прибуток – тут такого не маєш ніколи.
Та ж такий він – хліб козацький: хто не ризикує,
Той на пана горбатиться й все життя бідує.
А хто кине виклик долі та страх подолає,
Той і хліба козацького у достатку має.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
