Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.01
11:08
Зрубане дерево біля паркану,
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
2025.12.01
09:50
А дерева в льолях із туману
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
2025.12.01
09:33
З темного боку з темного майже
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
2025.12.01
08:53
Ходить Гарбуз по городу,
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
2025.12.01
08:47
Хай і була найменшою з гірчин,
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
2025.12.01
05:52
Бушувала ніч прибоєм,
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
2025.12.01
02:53
Зима прийшла й теплішає усе,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
2025.11.30
22:20
У минуле не відправити листа:
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
2025.11.30
21:25
Очей незнана глибина…
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
2025.11.30
19:21
Докоряла одна жінка часто чоловіку,
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
2025.11.30
15:15
Стоїть під вікном чоловік
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
2025.11.30
12:48
Не буряним Бетховен входить до мене,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
2025.11.30
10:34
Ще купаю в любистку життя золоте,
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
2025.11.30
06:52
Мов теплу і світлу пилюку
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
2025.11.29
23:08
Я можу піти за моря, щоб тебе
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, як тополя в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, як тополя в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
2025.11.29
21:59
У сон навідавсь Елвіс Преслі
І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Похвалявся кум Микола кумові Івану:
- Та я нині у бік поля, навіть і не гляну.
Ходиш-ходиш навкруг нього з весни до морозів,
А що маєш з того поля – мозолі та сльози.
Горба гнеш, а в результаті ледве кінці зводиш.
Невже, куме, тобі праці своєї не шкода?
Як ото тобі на пана дні і ночі гибіть,
Ходім краще, пошукаєм козацького хліба.
Був недавно у Черкасах, знайомого стрінув.
Він давно уже на пана горбататись кинув.
Іде з весни в Дике поле і там промишляє.
Та від того за нас більше набагато має.
Віддасть панові частину з того, що здобуде
І живе собі спокійно, як всі вільні люди.
Каже, в полі диких звірів і зубрів багато.
Диких коней і оленів – встигай полювати.
А полюють на них тільки, щоб шкіру здобути.
М’ясо ж просто викидають, не хочуть і чути.
Хіба, може, зі спини ще шматочок і вріжуть,
Бо воно там, ти й сам знаєш: і смачне, і ніжне.
Диких кабанів і ланей зовсім не вживають,
Бо ж достатньо і без того м’яса собі мають.
Диких кіз у тому полі розвелось до біса,
Табунами біжать взимку ховатись до лісу,
А улітку назад в степи знову повертають,
Тож селяни їх до тисячі на рік убивають.
А бобрів понад річками стільки розвелося,
Запросто хутром бобровим розжитись вдалося б.
А про птахів нема чого, навіть говорити,
Можна голими руками по степу ловити.
Казав той, що малих хлопців беруть із собою
Та привчають потихеньку до роботи тої.
Поки там ото дорослі на звіра промишляють,
Хлопчаки в човнах всю весну по річках шугають.
Назбирують цілі човни яєць диких качок,
Гусей, журавлів чи чапель, де тільки побачать.
Чи то вже малих наловлять пташенят, розводять.
До осені вже дорослі табунами ходять.
Орленят, бува наловлять, у клітках тримають,
Доки у орлів великих ті повиростають.
То зовсім не для забави, бо ж пір’я орлине
Йде на стріли – тоді стріла прямо у ціль лине.
Псів, яких беруть з собою, м’ясом диких звірів
Та рибою лиш годують. Риби ж там без міри.
Осетри та інша риба аж кишать річками.
Хоч бери їх та лови теж голими руками.
До зими таких запасів можна наробити:
Запасти хутра та риби в діжках засолити,
Що вертаєшся з добром тим, податки заплатиш,
А все інше продаєш та все на себе тратиш.
- Гарну змалював картину. А як же татари?
Їх же там гасає степом, кажуть, цілі хмари.
Налетять та відберуть все, що устиг надбати.
- Ну, не сам же ти у полі будеш промишляти.
Назбирається ватага таких же завзятих
Та одразу й отамана беруться обрати.
Мають зброї у достатку та й стріляти вміють.
Так, що просто їх татари чіпати не сміють.
Десь у полі понад річку гард собі збудують.
Там добро своє тримають та добре вартують.
Із татарами не надто панькаються, стрітять,
Одкоша дадуть такого, що п’ятам и світять.
Я збираюся на весну іти в уход, куме.
Та і ти, поки ще час є, гарненько подумай.
Нема пана над тобою, вільний степ навколо.
А прибуток – тут такого не маєш ніколи.
Та ж такий він – хліб козацький: хто не ризикує,
Той на пана горбатиться й все життя бідує.
А хто кине виклик долі та страх подолає,
Той і хліба козацького у достатку має.
- Та я нині у бік поля, навіть і не гляну.
Ходиш-ходиш навкруг нього з весни до морозів,
А що маєш з того поля – мозолі та сльози.
Горба гнеш, а в результаті ледве кінці зводиш.
Невже, куме, тобі праці своєї не шкода?
Як ото тобі на пана дні і ночі гибіть,
Ходім краще, пошукаєм козацького хліба.
Був недавно у Черкасах, знайомого стрінув.
Він давно уже на пана горбататись кинув.
Іде з весни в Дике поле і там промишляє.
Та від того за нас більше набагато має.
Віддасть панові частину з того, що здобуде
І живе собі спокійно, як всі вільні люди.
Каже, в полі диких звірів і зубрів багато.
Диких коней і оленів – встигай полювати.
А полюють на них тільки, щоб шкіру здобути.
М’ясо ж просто викидають, не хочуть і чути.
Хіба, може, зі спини ще шматочок і вріжуть,
Бо воно там, ти й сам знаєш: і смачне, і ніжне.
Диких кабанів і ланей зовсім не вживають,
Бо ж достатньо і без того м’яса собі мають.
Диких кіз у тому полі розвелось до біса,
Табунами біжать взимку ховатись до лісу,
А улітку назад в степи знову повертають,
Тож селяни їх до тисячі на рік убивають.
А бобрів понад річками стільки розвелося,
Запросто хутром бобровим розжитись вдалося б.
А про птахів нема чого, навіть говорити,
Можна голими руками по степу ловити.
Казав той, що малих хлопців беруть із собою
Та привчають потихеньку до роботи тої.
Поки там ото дорослі на звіра промишляють,
Хлопчаки в човнах всю весну по річках шугають.
Назбирують цілі човни яєць диких качок,
Гусей, журавлів чи чапель, де тільки побачать.
Чи то вже малих наловлять пташенят, розводять.
До осені вже дорослі табунами ходять.
Орленят, бува наловлять, у клітках тримають,
Доки у орлів великих ті повиростають.
То зовсім не для забави, бо ж пір’я орлине
Йде на стріли – тоді стріла прямо у ціль лине.
Псів, яких беруть з собою, м’ясом диких звірів
Та рибою лиш годують. Риби ж там без міри.
Осетри та інша риба аж кишать річками.
Хоч бери їх та лови теж голими руками.
До зими таких запасів можна наробити:
Запасти хутра та риби в діжках засолити,
Що вертаєшся з добром тим, податки заплатиш,
А все інше продаєш та все на себе тратиш.
- Гарну змалював картину. А як же татари?
Їх же там гасає степом, кажуть, цілі хмари.
Налетять та відберуть все, що устиг надбати.
- Ну, не сам же ти у полі будеш промишляти.
Назбирається ватага таких же завзятих
Та одразу й отамана беруться обрати.
Мають зброї у достатку та й стріляти вміють.
Так, що просто їх татари чіпати не сміють.
Десь у полі понад річку гард собі збудують.
Там добро своє тримають та добре вартують.
Із татарами не надто панькаються, стрітять,
Одкоша дадуть такого, що п’ятам и світять.
Я збираюся на весну іти в уход, куме.
Та і ти, поки ще час є, гарненько подумай.
Нема пана над тобою, вільний степ навколо.
А прибуток – тут такого не маєш ніколи.
Та ж такий він – хліб козацький: хто не ризикує,
Той на пана горбатиться й все життя бідує.
А хто кине виклик долі та страх подолає,
Той і хліба козацького у достатку має.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
