Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.08
08:21
Якби не рвався навпростець
І оминав горби й баюри,
То був би вже давно кінець
Ходою зродженій зажурі.
Якби дослухався порад
Людей досвідчених і мудрих,
То не вертав би вік назад
Ні на зорі, ні пополудні.
І оминав горби й баюри,
То був би вже давно кінець
Ходою зродженій зажурі.
Якби дослухався порад
Людей досвідчених і мудрих,
То не вертав би вік назад
Ні на зорі, ні пополудні.
2026.04.08
06:03
Я не хочу рятувати світ,
Лізти на пекельну амбразуру.
Вже на аркуш ліг мій заповіт,
Він для більшості - макулатура.
Я не буду бігти навздогін
Тим, хто переміг і дні, і ночі.
Світ, неначе той невтомний млин,
Лізти на пекельну амбразуру.
Вже на аркуш ліг мій заповіт,
Він для більшості - макулатура.
Я не буду бігти навздогін
Тим, хто переміг і дні, і ночі.
Світ, неначе той невтомний млин,
2026.04.07
22:03
К-оли туман в ярах, як дим застиг,
В-она приходить босоніж по росах,
І-промені її вплелися в коси.
Т-римає Муза в пальцях вітру сміх.
Н-е кличе, а веде за небосхил.
Е-дем і тиша там такі незвичні,
В-она диктує рими фантастичні,
А кожен біль стає зе
В-она приходить босоніж по росах,
І-промені її вплелися в коси.
Т-римає Муза в пальцях вітру сміх.
Н-е кличе, а веде за небосхил.
Е-дем і тиша там такі незвичні,
В-она диктує рими фантастичні,
А кожен біль стає зе
2026.04.07
20:39
валандався усяко шлявся
та роззирався якомога
хто у вишиванці а хто у шапці
де благодать а де знемога
хто при колясці хто на лавці
а хто повзе через дорогу
щоб голубів іще зібрати
на крихти пиріжка з горохом
та роззирався якомога
хто у вишиванці а хто у шапці
де благодать а де знемога
хто при колясці хто на лавці
а хто повзе через дорогу
щоб голубів іще зібрати
на крихти пиріжка з горохом
2026.04.07
20:06
як апокаліпсис минеться
залізо стане золотим
однак ніде не цінуватись
на цій землі уже ніким
04.26
залізо стане золотим
однак ніде не цінуватись
на цій землі уже ніким
04.26
2026.04.07
19:48
Із дзеркала витікає смисл,
поступово, повільно, невблаганно.
Із дзеркала тече кров
воєн світу.
Свічадо показує язик
новітнім тенденціям і теоріям,
які порвав на шматки час.
Дзеркало стало відображувати
поступово, повільно, невблаганно.
Із дзеркала тече кров
воєн світу.
Свічадо показує язик
новітнім тенденціям і теоріям,
які порвав на шматки час.
Дзеркало стало відображувати
2026.04.07
18:59
І
Менестрелі є. Вони існують
в цьому світі як мандрівники,
може бути, що не одесную,
та ошую де-не-де кочують
обіруч Господньої руки.
Отже, поки є чим дорожити,
ідемо попутно до кінця
Менестрелі є. Вони існують
в цьому світі як мандрівники,
може бути, що не одесную,
та ошую де-не-де кочують
обіруч Господньої руки.
Отже, поки є чим дорожити,
ідемо попутно до кінця
2026.04.07
18:43
І тільки уява є швидша за світло,
і тільки уяві підкорений простір,
як кориться глина- в теплі розімліла-
рукам гончаря - на майстерскім помості.
Як діва паліє під поглядом любка,
під помахом пензля злітають заграви -
так никнуть парсеки - до нест
і тільки уяві підкорений простір,
як кориться глина- в теплі розімліла-
рукам гончаря - на майстерскім помості.
Як діва паліє під поглядом любка,
під помахом пензля злітають заграви -
так никнуть парсеки - до нест
2026.04.07
18:36
Я хочу знов відчути море за вікном,
Не десь…на вістрі узбережжя Криму,
І просто до води, де сонечко зійшло
Крізь сад черешні преспокійно линуть.
Всміхаючись, сховавши в окулярах блиск
Очей, та йти по теплій плитці вулиць.
За стільки років, що майн
Не десь…на вістрі узбережжя Криму,
І просто до води, де сонечко зійшло
Крізь сад черешні преспокійно линуть.
Всміхаючись, сховавши в окулярах блиск
Очей, та йти по теплій плитці вулиць.
За стільки років, що майн
2026.04.07
11:50
Маленька, немічная ліра,
Неначе блюдце, скалка, що з тобою,
І на ній зіграть печалі світу,
Голосом її кричать од болю.
Непримітний голос, неврочистий,
Ледве чутний, і чужий на попит,
Ну і що! Та був би тільки чистий.
Ну а решта – це не мій вже кло
Неначе блюдце, скалка, що з тобою,
І на ній зіграть печалі світу,
Голосом її кричать од болю.
Непримітний голос, неврочистий,
Ледве чутний, і чужий на попит,
Ну і що! Та був би тільки чистий.
Ну а решта – це не мій вже кло
2026.04.07
08:51
Коротка ніч і довгий день,
І угорі - блакить небесна, -
І море радісних пісень
Переповняє світ чудесний.
І я святкую навесні
Всього народження й зростання, -
І рвуться пута на мені,
Щоб розпочав пересування
І угорі - блакить небесна, -
І море радісних пісень
Переповняє світ чудесний.
І я святкую навесні
Всього народження й зростання, -
І рвуться пута на мені,
Щоб розпочав пересування
2026.04.06
19:03
не перевершити себе
до чого навіть намагатись
це усміхання де-не-де
не зовсім позначає радість
ту радість що усе підносить
і салютує бозна-чим
котрій ніколи не є досить
такий її бентежний чин
до чого навіть намагатись
це усміхання де-не-де
не зовсім позначає радість
ту радість що усе підносить
і салютує бозна-чим
котрій ніколи не є досить
такий її бентежний чин
2026.04.06
18:31
На улиці леви неспішні
Пси у жару, у сказі із піною
Звір, у серці міської кліті
Труп його матері
Гниє в літнім ґрунті
Із міста гайнув
На Південь курс, через кордон
Пси у жару, у сказі із піною
Звір, у серці міської кліті
Труп його матері
Гниє в літнім ґрунті
Із міста гайнув
На Південь курс, через кордон
2026.04.06
18:31
не торкаться долу
сонця не узріть
анічого тільки
біг біг біг
біжім
біжім
дім на пагорбі
сонця не узріть
анічого тільки
біг біг біг
біжім
біжім
дім на пагорбі
2026.04.06
17:06
Коли я повернусь, перший сніг долетить до землі,
А старенький таксист довезе із вокзалу додому.
Я згадаю, як мама казала слова непрості,
Як стрічала мене на порозі в халаті м’якому.
Коли я повернусь, місто буде холодним, чужим.
Наплюю, що ось так п
А старенький таксист довезе із вокзалу додому.
Я згадаю, як мама казала слова непрості,
Як стрічала мене на порозі в халаті м’якому.
Коли я повернусь, місто буде холодним, чужим.
Наплюю, що ось так п
2026.04.06
16:34
Столітній парк розорений, розбитий,
Осквернений вандалами, стоїть
У сотнях невловимих смолоскипах,
Де гасне час, перемагає мить.
Завзяті лиходії й тимчасовці
Спроможні потолочити красу.
Вони взялися погасити сонце
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Осквернений вандалами, стоїть
У сотнях невловимих смолоскипах,
Де гасне час, перемагає мить.
Завзяті лиходії й тимчасовці
Спроможні потолочити красу.
Вони взялися погасити сонце
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
2026.03.28
2026.03.27
2026.03.19
2026.03.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Похвалявся кум Микола кумові Івану:
- Та я нині у бік поля, навіть і не гляну.
Ходиш-ходиш навкруг нього з весни до морозів,
А що маєш з того поля – мозолі та сльози.
Горба гнеш, а в результаті ледве кінці зводиш.
Невже, куме, тобі праці своєї не шкода?
Як ото тобі на пана дні і ночі гибіть,
Ходім краще, пошукаєм козацького хліба.
Був недавно у Черкасах, знайомого стрінув.
Він давно уже на пана горбататись кинув.
Іде з весни в Дике поле і там промишляє.
Та від того за нас більше набагато має.
Віддасть панові частину з того, що здобуде
І живе собі спокійно, як всі вільні люди.
Каже, в полі диких звірів і зубрів багато.
Диких коней і оленів – встигай полювати.
А полюють на них тільки, щоб шкіру здобути.
М’ясо ж просто викидають, не хочуть і чути.
Хіба, може, зі спини ще шматочок і вріжуть,
Бо воно там, ти й сам знаєш: і смачне, і ніжне.
Диких кабанів і ланей зовсім не вживають,
Бо ж достатньо і без того м’яса собі мають.
Диких кіз у тому полі розвелось до біса,
Табунами біжать взимку ховатись до лісу,
А улітку назад в степи знову повертають,
Тож селяни їх до тисячі на рік убивають.
А бобрів понад річками стільки розвелося,
Запросто хутром бобровим розжитись вдалося б.
А про птахів нема чого, навіть говорити,
Можна голими руками по степу ловити.
Казав той, що малих хлопців беруть із собою
Та привчають потихеньку до роботи тої.
Поки там ото дорослі на звіра промишляють,
Хлопчаки в човнах всю весну по річках шугають.
Назбирують цілі човни яєць диких качок,
Гусей, журавлів чи чапель, де тільки побачать.
Чи то вже малих наловлять пташенят, розводять.
До осені вже дорослі табунами ходять.
Орленят, бува наловлять, у клітках тримають,
Доки у орлів великих ті повиростають.
То зовсім не для забави, бо ж пір’я орлине
Йде на стріли – тоді стріла прямо у ціль лине.
Псів, яких беруть з собою, м’ясом диких звірів
Та рибою лиш годують. Риби ж там без міри.
Осетри та інша риба аж кишать річками.
Хоч бери їх та лови теж голими руками.
До зими таких запасів можна наробити:
Запасти хутра та риби в діжках засолити,
Що вертаєшся з добром тим, податки заплатиш,
А все інше продаєш та все на себе тратиш.
- Гарну змалював картину. А як же татари?
Їх же там гасає степом, кажуть, цілі хмари.
Налетять та відберуть все, що устиг надбати.
- Ну, не сам же ти у полі будеш промишляти.
Назбирається ватага таких же завзятих
Та одразу й отамана беруться обрати.
Мають зброї у достатку та й стріляти вміють.
Так, що просто їх татари чіпати не сміють.
Десь у полі понад річку гард собі збудують.
Там добро своє тримають та добре вартують.
Із татарами не надто панькаються, стрітять,
Одкоша дадуть такого, що п’ятам и світять.
Я збираюся на весну іти в уход, куме.
Та і ти, поки ще час є, гарненько подумай.
Нема пана над тобою, вільний степ навколо.
А прибуток – тут такого не маєш ніколи.
Та ж такий він – хліб козацький: хто не ризикує,
Той на пана горбатиться й все життя бідує.
А хто кине виклик долі та страх подолає,
Той і хліба козацького у достатку має.
- Та я нині у бік поля, навіть і не гляну.
Ходиш-ходиш навкруг нього з весни до морозів,
А що маєш з того поля – мозолі та сльози.
Горба гнеш, а в результаті ледве кінці зводиш.
Невже, куме, тобі праці своєї не шкода?
Як ото тобі на пана дні і ночі гибіть,
Ходім краще, пошукаєм козацького хліба.
Був недавно у Черкасах, знайомого стрінув.
Він давно уже на пана горбататись кинув.
Іде з весни в Дике поле і там промишляє.
Та від того за нас більше набагато має.
Віддасть панові частину з того, що здобуде
І живе собі спокійно, як всі вільні люди.
Каже, в полі диких звірів і зубрів багато.
Диких коней і оленів – встигай полювати.
А полюють на них тільки, щоб шкіру здобути.
М’ясо ж просто викидають, не хочуть і чути.
Хіба, може, зі спини ще шматочок і вріжуть,
Бо воно там, ти й сам знаєш: і смачне, і ніжне.
Диких кабанів і ланей зовсім не вживають,
Бо ж достатньо і без того м’яса собі мають.
Диких кіз у тому полі розвелось до біса,
Табунами біжать взимку ховатись до лісу,
А улітку назад в степи знову повертають,
Тож селяни їх до тисячі на рік убивають.
А бобрів понад річками стільки розвелося,
Запросто хутром бобровим розжитись вдалося б.
А про птахів нема чого, навіть говорити,
Можна голими руками по степу ловити.
Казав той, що малих хлопців беруть із собою
Та привчають потихеньку до роботи тої.
Поки там ото дорослі на звіра промишляють,
Хлопчаки в човнах всю весну по річках шугають.
Назбирують цілі човни яєць диких качок,
Гусей, журавлів чи чапель, де тільки побачать.
Чи то вже малих наловлять пташенят, розводять.
До осені вже дорослі табунами ходять.
Орленят, бува наловлять, у клітках тримають,
Доки у орлів великих ті повиростають.
То зовсім не для забави, бо ж пір’я орлине
Йде на стріли – тоді стріла прямо у ціль лине.
Псів, яких беруть з собою, м’ясом диких звірів
Та рибою лиш годують. Риби ж там без міри.
Осетри та інша риба аж кишать річками.
Хоч бери їх та лови теж голими руками.
До зими таких запасів можна наробити:
Запасти хутра та риби в діжках засолити,
Що вертаєшся з добром тим, податки заплатиш,
А все інше продаєш та все на себе тратиш.
- Гарну змалював картину. А як же татари?
Їх же там гасає степом, кажуть, цілі хмари.
Налетять та відберуть все, що устиг надбати.
- Ну, не сам же ти у полі будеш промишляти.
Назбирається ватага таких же завзятих
Та одразу й отамана беруться обрати.
Мають зброї у достатку та й стріляти вміють.
Так, що просто їх татари чіпати не сміють.
Десь у полі понад річку гард собі збудують.
Там добро своє тримають та добре вартують.
Із татарами не надто панькаються, стрітять,
Одкоша дадуть такого, що п’ятам и світять.
Я збираюся на весну іти в уход, куме.
Та і ти, поки ще час є, гарненько подумай.
Нема пана над тобою, вільний степ навколо.
А прибуток – тут такого не маєш ніколи.
Та ж такий він – хліб козацький: хто не ризикує,
Той на пана горбатиться й все життя бідує.
А хто кине виклик долі та страх подолає,
Той і хліба козацького у достатку має.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
