Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Стою, розіп'ятий вітрами.
І підпирає мій поріг
Пролог до неземної драми.
На перехресті ста розлук,
Ста болів, ста смертей, ста криків,
Стою на перехресті мук,
Де життя вирувало і квітло,
Перетворено світ на тунель,
І в кінці його вимкнено світло.
Це страшніше за жахи війни –
Для когось бути просто мішенню!
Люди-привиди, наче з труни –
Треба газду привітати!», –
Так сказав Олекса хлопцям
І постукав у віконце.
Раз і два.... Нема одвіту.
Кілька свічок в хаті світить...
За столом сім’я сидить...
На покуті – сивий дід ...
То не вітер, то плаче позбавлене плоті життя.
А у тебе погрозливо ноги лише тупотять.
А ще свариться палець: ну-ну, так не можна робити.
Хочеш пилу вдихнути, що сірим сідає на чорне?
То не вихор,
у горнилі кармічних сердець?
Та постійного щастя немає —
є початок, і хай йому грець!
Посадив синю птаху за ґрати
пеленати дитя самоти?
Як не хочеш кохання втрачати,
Аркуш чистий, та великий в татка попросив.
- Можеш сонечко чи хмарку. Ось тобі листок.
- Я корову намалюю. – враз надумав той.
Олівці шукав довгенько, думав щось своє.
І прибіг до батька знову, бо питання є.
Все знаю наперед. Нудьга зелена!
Я викинув костюм із реквізитом...
Ви ж, дурники, - мерщій по мізансценах!
Повторюю для вас усіх востаннє:
Я справжній у своїх похмурих віршах!
Сьогодні ваша роль - палке кохан
Про щось прошепоче мені,
Немовби коштовні опали,
Розкидані у бистрині.
На цвинтарі листя стражденне
Нам так мовчазливо кричить.
Постійність є у сьогоденні,
сумління слова не давало
мовчіть бо ви
розбіглись по нірван підвалах
немов щурі
з небесних кораблів
в землі сирій
покоїться ваш гнів
самоту в душі сьогодні я знайшла
з мого серця аж то смерті
Бог велів тебе не стерти
знемагаю по тобі
я існую бо ти є і вірю снам
ти релігія моя де сам-на-сам
Уся Україна в Києві постала.
Зійшов Віктор
од Андрія,
од Первозваного –
Багатоочікуваний.
На Михайла
він, як святий Михаїл, у вогні помаранчевім
до неминучої біди,
та поки-що і цього разу
як Перебендя у Тараса
ще вештаюсь туди-сюди.
Зів’яло бачене раніше.
Не ті часи і біди інші:
у небо падає земля,
Джерел утомлених від спраги
Не відсторонить листопад
Бо він такий… цікаві справи…
У нього розклад, власний ритм
І безліч сотенних сюрпризів
А ще набрид волюнтаризм
Пустоголових арт-харцизів
нотами сумними у етері.
Він мене так легко відпустив,
ніби мріяв сам закрити двері.
Різко безпорадну відірвав
від грудей своїх на теплім ложі,
хоч вагомих не було підстав
Серед осінньої імли...
Згадаймо, хто живий ще, браття,
Як ми щасливими були!
Тісніше наше дружне коло,
Та всіх до нього не збереш:
Не стало Смоляра Миколи,
В чистім полі без тіні меча.
І поламані, згублені долі
Запалають, немовби свіча.
Я іду у широкім роздоллі.
Хоч кричи у безмежність віків,
Не відкриє криваві долоні
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1999. Бабусин обід
Тягла бабуся кіш
з городніми речами,
щоб всю сім’ю скоріш
нагодувати щами:
капусточки качан,
картоплю, перець різний,
іще якийсь бур’ян,
для травлення корисний.
Ішла стара, а день
був сонячний, нівроку, –
ну, як завжди сливень
о цій частині року.
Назустріч йшли діди,
й привітних з них чимало...
Здавалося, біди
ніщо не провіщало.
І раптом – треба їй
на інший бік дороги...
Стривай, стара! Постій!
Згадай всі застороги!
Он, зліва – світлофор:
зелений – для бабусі
налагодить зазор
у транспортному русі;
а справа – як і слід
на автомагістралі –
підземний перехід, –
безпечний і так далі...
Та бабка – як той біс,
напереріз полізла.
Диміло з-під коліс,
трощилося залізо...
Був принцип доміно
проявлений достоту:
як у страшнім кіно,
впав байкер під «тойоту»;
якийсь карамбуляж:
одна вантажна «шкода»
впустила свій вантаж
якраз на пішохода;
в тролейбус в’їхав «МАЗ»,
тролейбус вщент зім’явся
й перетворився враз
на банку, повну м’яса;
фургон влетів у стовп,
той гепнувсь на автобус,
а той – стіну продовб,
лишивши в ній свій обрис;
в диму і сум’ятті
кричали пасажири
(найголосніше – ті,
у кого обмаль віри)...
Цікаво по TV
про це розповідали;
ми їли щі нові
й бабусю нахваляли.
(2024)
*** ОРИГІНАЛ ***
Шла бабушка, несла
кошелку с овощами.
Спешила накормить
свое семейство щами
С картошкой молодой,
капустой и морковью
И прочей ерундой,
полезной для здоровья.
Шла бабушка... Был день
воскресный, и погода
Прекрасна, как всегда
в такое время года.
Ей встречная толпа
улыбки излучала,
Казалось бы, ничто
беды не предвещало.
О, бабушка, яви
немного уважения
Хотя бы не к себе,
а к правилам движенья!
Куда там! Подошла
она к проезжей части...
Еще мгновенье – и
произойдет несчастье.
Стоп, старая! Постой!
Не перейди предела!
Неужто тебе жизнь
настолько надоела?
Вон слева светофор.
Зажжется свет зеленый –
Ступай себе вперед
с неспешностью законной.
А справа переход
подземный, им надежно
В любое время дня
воспользоваться можно.
Она не слышит, нет.
И напрямик полезла.
Визжали тормоза,
корежилось железо...
Был домино эффект
вполне наглядно явлен:
Пал велосипедист,
«тойотою» раздавлен...
Сплошной карамбуляж:
«форд» врезался в «тойоту»,
А на «форда́» еще
залез побитый кто-то.
В автобус грузовик
ударился и смялся,
И превратился вмиг
автобус в банку с мясом,
При этом въехав в столб,
столб рухнул на троллейбус,
Троллейбус встал, как столб,
и тут же загорелся.
Стелился черный дым,
визжали пассажиры
(Не все, а только те,
что оказались живы).
Об этом по TV
в обед нам сообщили,
Когда мы ели щи
и бабушку хвалили.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
