Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
До зенітів щоденних висот,
У сліпучому образі диска,
Це життя зоресвітній оплот
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1999. Бабусин обід
Тягла бабуся кіш
з городніми речами,
щоб всю сім’ю скоріш
нагодувати щами:
капусточки качан,
картоплю, перець різний,
іще якийсь бур’ян,
для травлення корисний.
Ішла стара, а день
був сонячний, нівроку, –
ну, як завжди сливень
о цій частині року.
Назустріч йшли діди,
й привітних з них чимало...
Здавалося, біди
ніщо не провіщало.
І раптом – треба їй
на інший бік дороги...
Стривай, стара! Постій!
Згадай всі застороги!
Он, зліва – світлофор:
зелений – для бабусі
налагодить зазор
у транспортному русі;
а справа – як і слід
на автомагістралі –
підземний перехід, –
безпечний і так далі...
Та бабка – як той біс,
напереріз полізла.
Диміло з-під коліс,
трощилося залізо...
Був принцип доміно
проявлений достоту:
як у страшнім кіно,
впав байкер під «тойоту»;
якийсь карамбуляж:
одна вантажна «шкода»
впустила свій вантаж
якраз на пішохода;
в тролейбус в’їхав «МАЗ»,
тролейбус вщент зім’явся
й перетворився враз
на банку, повну м’яса;
фургон влетів у стовп,
той гепнувсь на автобус,
а той – стіну продовб,
лишивши в ній свій обрис;
в диму і сум’ятті
кричали пасажири
(найголосніше – ті,
у кого обмаль віри)...
Цікаво по TV
про це розповідали;
ми їли щі нові
й бабусю нахваляли.
(2024)
*** ОРИГІНАЛ ***
Шла бабушка, несла
кошелку с овощами.
Спешила накормить
свое семейство щами
С картошкой молодой,
капустой и морковью
И прочей ерундой,
полезной для здоровья.
Шла бабушка... Был день
воскресный, и погода
Прекрасна, как всегда
в такое время года.
Ей встречная толпа
улыбки излучала,
Казалось бы, ничто
беды не предвещало.
О, бабушка, яви
немного уважения
Хотя бы не к себе,
а к правилам движенья!
Куда там! Подошла
она к проезжей части...
Еще мгновенье – и
произойдет несчастье.
Стоп, старая! Постой!
Не перейди предела!
Неужто тебе жизнь
настолько надоела?
Вон слева светофор.
Зажжется свет зеленый –
Ступай себе вперед
с неспешностью законной.
А справа переход
подземный, им надежно
В любое время дня
воспользоваться можно.
Она не слышит, нет.
И напрямик полезла.
Визжали тормоза,
корежилось железо...
Был домино эффект
вполне наглядно явлен:
Пал велосипедист,
«тойотою» раздавлен...
Сплошной карамбуляж:
«форд» врезался в «тойоту»,
А на «форда́» еще
залез побитый кто-то.
В автобус грузовик
ударился и смялся,
И превратился вмиг
автобус в банку с мясом,
При этом въехав в столб,
столб рухнул на троллейбус,
Троллейбус встал, как столб,
и тут же загорелся.
Стелился черный дым,
визжали пассажиры
(Не все, а только те,
что оказались живы).
Об этом по TV
в обед нам сообщили,
Когда мы ели щи
и бабушку хвалили.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
