Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Де ж украсти один міліон???
Де знайти красавицю,
Ту, шо нам понравицця,
В інстаграм не спалицця?
пірнути у вир недолугим дитям.
Пером не дописана ще передмова
до ветхозавітної книги життя.
Природи не випила смуток осінній,
на смак не пізнала наснагу жаги.
Проспали світанки давно треті півні,
завіяли сад хриз
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі в дусі античного плачу-«коммосу», у трьох сценах)
«Долі ніхто із людей не уникне – ні слабкий, ні мужній,
З того самого дня, як на світ він родився земний».
Гомер,
Із делеких замерзлих долин,
Закувавши дерева у ґрати,
Ніби шмаття забутих билин.
Він погрожує люто, безбожно
Із минулого, ніби зі сну.
Та весні відступати не можна.
Я нечутно межу перетну.
На випадок дощику ранком на східцях,
Святі й чарівні на кордоні безсмертя
Живуть провидінням, як шах шахівниці.
Дикунське, мрійливе стриножених буднів
У звуках скорботних, у фарбах змарнілих,
Як текстів акадськи
в окраїни, де ще дрімає місто сімдесятих,
до акварельних двориків, у ґрати ще не взятих,
де вікна без фіранок пишних — сонячні, відверті.
Втікаємо — кудись подалі від важких туманів,
де промені ласкають
Попри те, що стільки літ пройшло, -
На твоє волосся світло-русе,
На підняте високо чоло.
Вік намилуватися незмога
Личком, що рум'янцем виграє,
Тож не помічаю анікого
Ні в глядацькій залі, ні в фойє.
З поезією - повний швак!
Тому всіх тролити - мастак
Письменник Валентин Троляк.
Прокладають маршрути задумані.
І ніяке пуйло
Ні за яке бабло
Не завадить дістатися Умані.
Ураган прошумів над Карпатами,
Позмітав москалів разом з матами,
Усе, що узрієш
Усе, що скуштуєш
Що відчуєш
Усе, що полюбиш
Усе, що зненавидиш
Усе, що зневажиш
Що збереш
бажається
віри / майни / верлібрів
необовязково зіркових
необовязково печаль або
зрада це
просто буває часом
у всьому завше
Живе, як нерозпізнаний мікроб.
А вижити його – слабкі посили,
Як і десятки порухів і спроб.
Вже й серце призвичаїлось страждати,
Не кожний сон – як тимчасова смерть.
Для справжньої не вийшов час розплати
Що жде щодня тебе чи інших мовчки.
В її глибіні часу таємниця,
У темних водах щастя й смутку роки.
Хоч спрага є, - минуле п’єм поволі.
Згадаймо всіх, що жили з чистим серцем,
Хто слід залишив свій колись у долі,
Спалах за спалахом - підлість.
Жах у очах, втома блідих облич -
Лине безрадісна дійсність.
Зранку ракета летить навмання,
Димом затягнуте небо.
Мама з дитиною йде в укриття,
на порозі у літа стоїть.
Стука в двері, впустити просить.
Розгубилося літо на мить.
«Утікати, — майнула думка, —
крізь вікно і — немов не було».
Наполегливо осінь стука,
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1999. Бабусин обід
Тягла бабуся кіш
з городніми речами,
щоб всю сім’ю скоріш
нагодувати щами:
капусточки качан,
картоплю, перець різний,
іще якийсь бур’ян,
для травлення корисний.
Ішла стара, а день
був сонячний, нівроку, –
ну, як завжди сливень
о цій частині року.
Назустріч йшли діди,
й привітних з них чимало...
Здавалося, біди
ніщо не провіщало.
І раптом – треба їй
на інший бік дороги...
Стривай, стара! Постій!
Згадай всі застороги!
Он, зліва – світлофор:
зелений – для бабусі
налагодить зазор
у транспортному русі;
а справа – як і слід
на автомагістралі –
підземний перехід, –
безпечний і так далі...
Та бабка – як той біс,
напереріз полізла.
Диміло з-під коліс,
трощилося залізо...
Був принцип доміно
проявлений достоту:
як у страшнім кіно,
впав байкер під «тойоту»;
якийсь карамбуляж:
одна вантажна «шкода»
впустила свій вантаж
якраз на пішохода;
в тролейбус в’їхав «МАЗ»,
тролейбус вщент зім’явся
й перетворився враз
на банку, повну м’яса;
фургон влетів у стовп,
той гепнувсь на автобус,
а той – стіну продовб,
лишивши в ній свій обрис;
в диму і сум’ятті
кричали пасажири
(найголосніше – ті,
у кого обмаль віри)...
Цікаво по TV
про це розповідали;
ми їли щі нові
й бабусю нахваляли.
(2024)
*** ОРИГІНАЛ ***
Шла бабушка, несла
кошелку с овощами.
Спешила накормить
свое семейство щами
С картошкой молодой,
капустой и морковью
И прочей ерундой,
полезной для здоровья.
Шла бабушка... Был день
воскресный, и погода
Прекрасна, как всегда
в такое время года.
Ей встречная толпа
улыбки излучала,
Казалось бы, ничто
беды не предвещало.
О, бабушка, яви
немного уважения
Хотя бы не к себе,
а к правилам движенья!
Куда там! Подошла
она к проезжей части...
Еще мгновенье – и
произойдет несчастье.
Стоп, старая! Постой!
Не перейди предела!
Неужто тебе жизнь
настолько надоела?
Вон слева светофор.
Зажжется свет зеленый –
Ступай себе вперед
с неспешностью законной.
А справа переход
подземный, им надежно
В любое время дня
воспользоваться можно.
Она не слышит, нет.
И напрямик полезла.
Визжали тормоза,
корежилось железо...
Был домино эффект
вполне наглядно явлен:
Пал велосипедист,
«тойотою» раздавлен...
Сплошной карамбуляж:
«форд» врезался в «тойоту»,
А на «форда́» еще
залез побитый кто-то.
В автобус грузовик
ударился и смялся,
И превратился вмиг
автобус в банку с мясом,
При этом въехав в столб,
столб рухнул на троллейбус,
Троллейбус встал, как столб,
и тут же загорелся.
Стелился черный дым,
визжали пассажиры
(Не все, а только те,
что оказались живы).
Об этом по TV
в обед нам сообщили,
Когда мы ели щи
и бабушку хвалили.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
