Із Володимира Войновича

Ми вештались довго в проваллі,
щоб нібито вийти з імли;
шукали освітлені далі...
Потьмарені тільки знайшли.

Шукали й крамоли бацили,
і вошей, а ще – шпигунів;
і з успіхом це ми робили, –
хто б що нам про збиток не нив!

А ще ми хотіли – насилля
весь світ зруйнувать, а відтак...
Навіщось міняли довкілля
і щось повертали навспак.

І вас ми збирались кінчи́ти
у той або інший манір;
та ви́ за бугром, паразити,
на лихо, живучі надмі́р.

Але апетит до утопій
донині у нас не зачах:
продовжимо марш плоскостопий
й насиплемо вам ізотопів,
від’ївшись на ваших харчах.

Та по́ки що – є в нас завади,
бо хочеться їсти, аж край...
Пожертвуйте ж нам, Христа-ради,
що́ можете, чорт забирай!

(2024)

*** ОРИГІНАЛ ***

Мы долго по мо́рю плутали
Вдали от родимой земли,
Искали мы светлые дали,
Но темные только нашли.

А также искали, конечно,
И вшей, и шпионов в себе.
И делали это успешно,
Что видно по нашей судьбе.

Еще мы стремились насилья
Разрушить весь мир, а затем...
Мы много чего посносили,
Теперь и не помним зачем.

И вас собиралися тоже
Совсем уничтожить, но вы,
Заморские подлые рожи,
Уж больно живучи, увы.

Однако же славных утопий
В нас дух до сих пор не зачах.
И мы вас однажды утопим,
Как только силенок накопим,
Отъевшись на ваших харчах.

Пока ж мы остались внакладе,
И очень уж хочется есть.
Подайте же нам, Христа ради,
Чего-нибудь, что у вас есть.