Чим далі «від» тим більше коло «до»,
І сторінки написані тендітним
Приємним почерком, немов хвиління сну
Де бриз гортає ніжним повіванням
Твій перший розділ і його останню
Главу життя, таку легку й солодку,
Що осторонь тримаєшся того,
Що змушує тебе прийняти виклик.
А все лиш далі й далі берегів
Що сходяться окреслюючи острів
Де от невдовзі явиться тайфун,
І твій гамак піймавши в сіті бурю
Зрихтує згодом болісну вуаль.
Але й тоді прив’язуєш себе
До континенту спокою, втікаєш
І першим рейсом мчиш на літаку
Чим далі «від», де хвиль не підіймає
Жахливий звір, до тихої землі.
Тому все далі й далі від роману,
Тому все ближче, ближче де фасад
Підкреслений карнизами й балкони
Підтримують каріатиди, їм
Квартирний світ покладено на плечі,
А в ньому спокій, затишок і сплін,
Що застилає сутінками речі,
Навпроти ж ліжка – ангели, вони
Такі ж бліді смертельно, як і постіль.
І ніч в тобі, і в місячному сяйві
Твоє волосся, зорями в очах
Виблискує жага і хіть голодна
І дотики нехай такі мов шовк,
Та на вустах здається тінь глумлива
Здіймається у посмішці, жаскна
І скрапує на серце від горіння
Холодного вогню. А за вікном
Пала Зоар у зареві ранковім.

24.02.2024