ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.09.21
14:44
коли потвориться сміх
вороння зривається з древа
відлюдного острова мрій
залишає з веселощів
прокурену порож між
глюком & фаренгейтом
вороння зривається з древа
відлюдного острова мрій
залишає з веселощів
прокурену порож між
глюком & фаренгейтом
2024.09.21
12:59
Поміж...
Нібито впійманий, нібито схований…
Де ж тебе, друже, носили чорти?
Нібито вогняний, нібито вовняний,
Хто ж підтиратиме славні хвости
Різного племен, в правді упевнені
Скільки всього, чи вистачить сил?
В чаші заплетені, небом накреслені
Нібито впійманий, нібито схований…
Де ж тебе, друже, носили чорти?
Нібито вогняний, нібито вовняний,
Хто ж підтиратиме славні хвости
Різного племен, в правді упевнені
Скільки всього, чи вистачить сил?
В чаші заплетені, небом накреслені
2024.09.21
12:48
Вечір плескається ажурно,
І спадає по краплі гулко.
То гріхи й грішки мене журять
В сповідань моїх перегуках.
Тиша ллється, та не вспокоїть,
Не обійме, така колюча.
А мені її, надважкої,
І спадає по краплі гулко.
То гріхи й грішки мене журять
В сповідань моїх перегуках.
Тиша ллється, та не вспокоїть,
Не обійме, така колюча.
А мені її, надважкої,
2024.09.21
12:28
Я блукаю між хмарочосами,
Як останній король модерну,
А мені кричать галантні гарсони
У чорних краватках-метеликах:
«Агов, містере!»
Мені посміхаються смугасті коти –
Вухасті свідки буття плямистого Місяця,
Знавці італійського сиру і сірих метелик
Як останній король модерну,
А мені кричать галантні гарсони
У чорних краватках-метеликах:
«Агов, містере!»
Мені посміхаються смугасті коти –
Вухасті свідки буття плямистого Місяця,
Знавці італійського сиру і сірих метелик
2024.09.21
12:00
Нехай тебе в моїй не буде вічності,
Ні губ твоїх, ні рук, ні сонця білого,
Воно вгорі для осені позичене,
З твоїх очей на жовтень перевтілилось.
І я у нім, і вірю, що не скотиться,
Що назавжди горить, мов на картині, де,
У жовтих хвилях осені не вт
Ні губ твоїх, ні рук, ні сонця білого,
Воно вгорі для осені позичене,
З твоїх очей на жовтень перевтілилось.
І я у нім, і вірю, що не скотиться,
Що назавжди горить, мов на картині, де,
У жовтих хвилях осені не вт
2024.09.21
11:37
Щоденників не вів.
Життя поміж рядками залягло.
Був певен, щось таки мене вело
І днями, і впродовж років.
І якщо хтось захоче прочитати,
Хай поспішає, доки ще живий,
Щоб здогади в інші світи не слати
І не сказать: «Якийсь він не такий...»
Життя поміж рядками залягло.
Був певен, щось таки мене вело
І днями, і впродовж років.
І якщо хтось захоче прочитати,
Хай поспішає, доки ще живий,
Щоб здогади в інші світи не слати
І не сказать: «Якийсь він не такий...»
2024.09.21
08:30
Їжачки каштанів падають з дерев
на бруківку скверу, у пожухлі трави,
кожен рік скидає дерево старе
їжачки у листя золотаве.
Для дітей забава, їх тут повен парк,
гомінка малеча грається плодами.
Я примружив очі, через листя шарк
сам біжу дитиною до
на бруківку скверу, у пожухлі трави,
кожен рік скидає дерево старе
їжачки у листя золотаве.
Для дітей забава, їх тут повен парк,
гомінка малеча грається плодами.
Я примружив очі, через листя шарк
сам біжу дитиною до
2024.09.21
05:38
Ти мене замучила безладдям
І надлишком придбаних речей, –
Поламала шафу, а в шухлядах
Не лишила й ніші для мишей.
У кімнаті душно та імлисто,
У повітрі висне всякий пил, –
А було без тебе свіжо й чисто,
І не мав мороки старожил.
І надлишком придбаних речей, –
Поламала шафу, а в шухлядах
Не лишила й ніші для мишей.
У кімнаті душно та імлисто,
У повітрі висне всякий пил, –
А було без тебе свіжо й чисто,
І не мав мороки старожил.
2024.09.20
23:29
В обіймах матінки Природи
Люблю душею я цвісти.
Якби хоч тінь твоєї вроди,
Якби була зі мною ти!
І це високе безгоміння
Сміялося б із висоти,
Розвіялась печаль осіння,
Люблю душею я цвісти.
Якби хоч тінь твоєї вроди,
Якби була зі мною ти!
І це високе безгоміння
Сміялося б із висоти,
Розвіялась печаль осіння,
2024.09.20
21:57
Ми наймиліше в серці носим,
у думах наших бережем,
і лише подумки голосим,
як лихо десь підстереже…
Безмовно наше серце плаче,
щемить беззахисно душа,
і повноводо лине «Кача»,
у думах наших бережем,
і лише подумки голосим,
як лихо десь підстереже…
Безмовно наше серце плаче,
щемить беззахисно душа,
і повноводо лине «Кача»,
2024.09.20
21:32
А бути чи не бути є ще шанси.
Захоплюємо села і міста!
Це ще аванси,
та нема балансу
у популяризації шута.
***
А той, що не утік, у теплій ванні
Захоплюємо села і міста!
Це ще аванси,
та нема балансу
у популяризації шута.
***
А той, що не утік, у теплій ванні
2024.09.20
21:00
Оскільки /
Оскільки сьогодні ти бунтівник,
Перелаштуй себе заново.
Ти мене чуєш, ну що то за крик?
І не забудь, підкинеш за авторство…
Оскільки сьогодні ти водолаз,
Переіначим і призвіще.
Оскільки сьогодні ти бунтівник,
Перелаштуй себе заново.
Ти мене чуєш, ну що то за крик?
І не забудь, підкинеш за авторство…
Оскільки сьогодні ти водолаз,
Переіначим і призвіще.
2024.09.20
15:02
Ярий Славе мій дивний!
Наспіваймо пісень
у пралипень чарівний
і в один той же день*!
28-ої ночі,
28-го дня
разом здіймемо очі
Наспіваймо пісень
у пралипень чарівний
і в один той же день*!
28-ої ночі,
28-го дня
разом здіймемо очі
2024.09.20
12:52
Без тебе плачу я струною,
І пісня, наче темна хмара
Далеко лине із журбою.
Тебе чекати - мені кара.
Без тебе засихає квітка,
Хоч дощ періщить, як з відра.
Квартира, мов залізна клітка.
І пісня, наче темна хмара
Далеко лине із журбою.
Тебе чекати - мені кара.
Без тебе засихає квітка,
Хоч дощ періщить, як з відра.
Квартира, мов залізна клітка.
2024.09.20
10:55
З такої хмари в Україні
Такий би дощ зненацька ринув,
Що спраглі од чекання ринви
Діжки і відра перекинули б...
...Натомість із Єрусалиму
Хмара в Єгипет чомсь полинула.
Дощу благають синагоги,
Здіймають голоси до Бога,
Такий би дощ зненацька ринув,
Що спраглі од чекання ринви
Діжки і відра перекинули б...
...Натомість із Єрусалиму
Хмара в Єгипет чомсь полинула.
Дощу благають синагоги,
Здіймають голоси до Бога,
2024.09.20
09:31
вересня російська авіабомба влучила у пансіонат для літніх людей у Сумах.
Одна людина померла, ще дванадцять поранено…
Будинок для літніх людей.
Багатостраждальні Суми.
Совість, пропитана кров’ю, де?
Сумно…
Мабуть, для кривавих бомб і ракет
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Одна людина померла, ще дванадцять поранено…
Будинок для літніх людей.
Багатостраждальні Суми.
Совість, пропитана кров’ю, де?
Сумно…
Мабуть, для кривавих бомб і ракет
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.09.16
2024.08.20
2024.08.17
2024.08.04
2024.07.25
2024.07.05
2024.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Купрій (1976) /
Вірші
Край степовий
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Край степовий
Давно тебе, мій край, обмилували,
Твої квітучі злаки, ковили…
Вздовж берегів Дніпра, ріки Самари,
Селились перші пращури мої.
Край кам`янистих скель, ярів та балок,
З глибокими долинами річок...
Весь сповнений цікавинок, загадок,
Легенд, переказів, бувальщин та казок.
Край макоцвітний з присмаком полину,
Зігрітий колисанкою вітрів,-
Барвінком обійняв мою країну,
І золотом розжарених хлібів.
В багатотрав`я огорнув кургани
Сарматської та скіфської доби.
Амфори срібло й злАто Пекторалі
Нащадкам його землі зберегли.
Стрічає люд, щодня, багристим сонцем,
що світло розсіває із висот.
Ревуть басами Борисфенівські пороги
З часів, коли ще жив сам Геродот.
Він пам'ятає вбивство Святослава.
Боявся ворог слів : «Іду на Ви!».
Спустошливі набіги, не з екрана,
Всілякої чужинців кагали.
Пригадує, як звали «Диким Полем».
Те, як ховав голоту від біди,
Що не хотіла жити у неволі
Йдучи сміливо в месницькі ряди.
Домівкою славетного козацтва
Став для Мазепи, Калнишевського, Сірка...
Що боронили землю від "поганців",
І православну віру до кінця.
У залишках Дніпровських тихих плавнів
Великий Луг до нас ще промовля.
Про сім Січей і про козацьку славу,
Що в ковилу високім прилягла.
Через століття шабель дзвін ще чути...
Яким швидким не був би часу плин,
Ніколи та нікому не забути,
Якого роду ми нащадки, хто чий син.
В Каховських водах сховано минуле,
Яке нагадує про себе із глибин.
Куди б життя шляхи не повернуло,
Душею там я, де терпкий полин...
Де чебреці, цвіт м'яти, горицвіти,
Де давні залишки покинутих руїн,
Де виступи із каменів граніту,
Де сяйво храмів золотавих куполів…
Де кам'яні хрести посеред поля,
Ще віють духом пращурів тяжким…
Нехай облишить край мій біль і горе,
Хай радість і добро живе у нім.
Тетяна Купрій , 2019.
Твої квітучі злаки, ковили…
Вздовж берегів Дніпра, ріки Самари,
Селились перші пращури мої.
Край кам`янистих скель, ярів та балок,
З глибокими долинами річок...
Весь сповнений цікавинок, загадок,
Легенд, переказів, бувальщин та казок.
Край макоцвітний з присмаком полину,
Зігрітий колисанкою вітрів,-
Барвінком обійняв мою країну,
І золотом розжарених хлібів.
В багатотрав`я огорнув кургани
Сарматської та скіфської доби.
Амфори срібло й злАто Пекторалі
Нащадкам його землі зберегли.
Стрічає люд, щодня, багристим сонцем,
що світло розсіває із висот.
Ревуть басами Борисфенівські пороги
З часів, коли ще жив сам Геродот.
Він пам'ятає вбивство Святослава.
Боявся ворог слів : «Іду на Ви!».
Спустошливі набіги, не з екрана,
Всілякої чужинців кагали.
Пригадує, як звали «Диким Полем».
Те, як ховав голоту від біди,
Що не хотіла жити у неволі
Йдучи сміливо в месницькі ряди.
Домівкою славетного козацтва
Став для Мазепи, Калнишевського, Сірка...
Що боронили землю від "поганців",
І православну віру до кінця.
У залишках Дніпровських тихих плавнів
Великий Луг до нас ще промовля.
Про сім Січей і про козацьку славу,
Що в ковилу високім прилягла.
Через століття шабель дзвін ще чути...
Яким швидким не був би часу плин,
Ніколи та нікому не забути,
Якого роду ми нащадки, хто чий син.
В Каховських водах сховано минуле,
Яке нагадує про себе із глибин.
Куди б життя шляхи не повернуло,
Душею там я, де терпкий полин...
Де чебреці, цвіт м'яти, горицвіти,
Де давні залишки покинутих руїн,
Де виступи із каменів граніту,
Де сяйво храмів золотавих куполів…
Де кам'яні хрести посеред поля,
Ще віють духом пращурів тяжким…
Нехай облишить край мій біль і горе,
Хай радість і добро живе у нім.
Тетяна Купрій , 2019.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію