ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.08
00:19
Йому здавалося, що він сходить, як зоря над світом. Насправді він сходив з розуму.
Пітьма для москаля – не просто звичне середовище, але й стан душі.
Росія без України – недодержава з недоісторією.
Що для українця відродження – то для москаля пог
2024.05.07
18:44
«Чи ти знаєш, чому я без остраху бавлюся з тобою?»- спитав якось хлопчик змійку.
«Ані разу не спадало на думку».
«А тому, що, як запевнив тато, із зубів твоїх висотали яд. Це, мабуть, після того, як чоловік із милосердя підібрав і поклав за пазуху напі
2024.05.07
12:18
Микола Біленький. 53 роки. Львів‘янин. Професійний клоун.
У перші дні війни повернувся з Англії, де працював за контрактом, щоб добровольцем піти на фронт.
Після контузії залишається зі своїми побратимами, адже їм конче потрібне його сонячне мистецтво.
У перші дні війни повернувся з Англії, де працював за контрактом, щоб добровольцем піти на фронт.
Після контузії залишається зі своїми побратимами, адже їм конче потрібне його сонячне мистецтво.
2024.05.07
09:38
Зорані очі
Оригінал тексту автора
Зоряні очі
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
Оригінал тексту автора
Зоряні очі
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
2024.05.07
07:20
Впаде до ніг листок останній,
знесилений, мов листопад,
його нездійснене бажання –
не повернеш весни назад,
пожухлими створились луки,
густіші сутінки гаїв
і одинокий кавкіт крука,
де стихла пісня солов’їв.
знесилений, мов листопад,
його нездійснене бажання –
не повернеш весни назад,
пожухлими створились луки,
густіші сутінки гаїв
і одинокий кавкіт крука,
де стихла пісня солов’їв.
2024.05.07
06:51
Розмежований війною,
Гомонить безладно світ, –
Постачати ще нам зброю,
Чи давати вже не слід?
Світ дарма гадає знову,
Зволікаючи, на жаль, –
Чи обмежиться лиш Львовом,
Чи до Праги пре москаль?
Гомонить безладно світ, –
Постачати ще нам зброю,
Чи давати вже не слід?
Світ дарма гадає знову,
Зволікаючи, на жаль, –
Чи обмежиться лиш Львовом,
Чи до Праги пре москаль?
2024.05.07
01:36
Неначе все - так само, як раніше...
Але чомусь хапається рука
За порожнечу. Березнева тиша -
Багатообіцяюча така.
Здавалося б: чого мені чекати?
Викреслюючи урочисті дати
Пожовклого свого календаря,
Але чомусь хапається рука
За порожнечу. Березнева тиша -
Багатообіцяюча така.
Здавалося б: чого мені чекати?
Викреслюючи урочисті дати
Пожовклого свого календаря,
2024.05.06
14:26
Мовчить триклятий сюзерен,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
2024.05.06
09:56
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
2024.05.06
09:25
Слова для пісні від імені чоловіка)
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
2024.05.06
06:23
Уже від ранку й дотемна
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
2024.05.06
02:08
Сказав їм Воїн: "Слава Україні!"
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
2024.05.06
00:12
Не зважай. Так нерідко трапляється у житті. Силоміць не закохують. Ще не зумів ніхто це заперечити… Щастя – то казка на DVD. Там вино почуттів – тут у мене суцільний оцет. Не зважай. Хай лисиця-кохання мене гризе, як спартанця, чий образ пригадую все ч
2024.05.05
20:48
Кому – весна, кому – війна,
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
2024.05.05
20:09
П'ять речень
Як утворилася наша ватага і на чому трималася? - одним реченням сформулювати непросто. Скажу так: і звичайнісінький працівник рибного господарства, і пихатий податківець з братами, і я - досвідчений пройдисвіт - усі ми гарно проводили ч
2024.05.05
18:39
Пасха
Якщо хрестять немовля - це злочин. Хрещення вважається нелегітимним, оскільки людина не може сказати навіть слова проти.
Якщо хрестять неповнолітню дитину - це злочин, оскільки дитина не розуміє куди її ведуть. І навіщо. Просто традиція така
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Правда
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Правда
Оце сидів з Миколою біля планшету, слухав черговий виступ Зеленського про наші перемоги на фронті. За спиною Президента нависав державний герб України на тлі синьо-жовтого прапора. Сам він був одягнутий у футболку кольору хакі. Та й штани були. А зовсім недавно я його пам'ятаю голим-голісіньким. І грав він тоді на роялі чимось таким, від чого у молодиць покращується настрій та здоров'я.
Говорив Президент про серйозні речі: війну та мир, мужність захисників отчизни та підступність північного сусіда. А ще закликав йти працювати на військові заводи, які сам, свого часу, і позакривав.
- Гарно говорить Верховний головнокомандувач, як по писаному,- кажу Миколі. А той в крик:
- Я теж лопотіти язиком умію, навіть жінка так не вміє. І що? Толку від цього ніякого. Бо слово повинно відповідати справам.
- Так він же не про себе говорить, не за себе старається!- кажу в одвіт.
- Ти мені локшину на вуха не нагортай,- сердиться Микола,- а ліпше згадай - чому з 2019 року цей хлопак масово почав скорочувати виробництво ракет та боєприпасів?
- Він побачив ув очах Путіна мир, тому вирішив будувати дороги.
- Тільки ідіот там міг бачити мир. Нормальний би Президент дбав, перш за все, про обороноздатність країни, а не влаштував би грабунок з державного бюджету України. А до Верховної ради хто прийшов, я тебе питаю?
- Молоде покоління політиків. Нова генерація.
- Ти серйозно? Там половина людей просто з вулиці: нечесані, неголені, у рваних джинсах, голодні до готівки. Інша половина - власники ресторанів, генделиків, яток з шаурмою та підпільних казино. Є, правда, одна порядна людина - грумер. Дуже гарно собачок стриг. Але тепер він стриже бабло. По іншому не вийде, бо можна вилетіти з команди.
- Коля, зрозумій! Несправедливість - це невіддільна частина цього світу. Так було, так є, так буде А без законів люди знову скотяться в канібалізм. Хтось мусить писати ті закони? Звичайно. От і пишуть: косо, криво, але пишуть. А вилупки як були на цьому світі, так і будуть.
- Щось звбагато таких вилупків Хочеться взяти сокиру і...
Поїхали ми з Миколою до сусіда вантажити гній та вивозити на мій город. А уночі, перед цим, пройшов дощик. І гн їїояка стала такою важкою, що доводилося рвати пупа, а не спокійно працювати.
Години за дві навантажили Камаза, а потім сіли у вантажівку та поїхали розкидати його на городі. Микола, собі у вуса, мугикав українську народну пісню "Щоб ви здохли, ...оскаляки!", я віршував про щасливе кохання.
Ну, з роботою впоралися. Сіли відпочити. Аж тут заскакує сусід і каже:
- За півгодини збори тероборони в селищній раді. Всі, хто підписав контракт - повинні бути там.
Ми й почалапали, обляпані з ніг до голови органічним добривом від корівок та бичків.
Там уже була і селищна голова, і керівник тероборони, і місцеві депутати.
- Завтра їдемо на військові навчання,- каже голова ОТГ. - З собою взяти теплий одяг, а в кого є - і намети. Спати будете на голій землі. Де - не скажу.
Нас тоді увечері зібралося 46 чоловік. А на ранок, коли під'їхав "бусік" - зосталося шестеро. Сорок душ, за ніч, десь щезли. Я - наймолодший, 55 рочків. Були ще три пенсіонери та двоє людей передпенсійного віку. Хоча, дехто каже, що війна - справа молодих. Брехня все це. Війна - це справа пенсіонерів та людей, які мають совість і честь Або тих, хто втратив розум і життєві орієнтири.
А на полігоні....як глянув на батальйон - серце аж стиснуло: майже усі люди похилого віку.
Озброєння вивчали похапцем, гамузом:: зенітки, ПТРК, стрілецьку зброю тощо. І радянську, і натівську.
Як на мене, то потрібно робити цільові групи, бо оця навала інформації тільки заплутує, а часу обмаль.
Наступного дня, зранку - тактична медицина.
Сержанти приїхали з Бахмуту, дуже знервовані, нетерплячі. Пояснювали як накладати турнікети на поранення толково, але нас так ганяли, що майже ніхто не встигав все зробити аравильно. Молодій людині сто разів звалитися на землю і грамотно самому собі припасувати той клятий турнікет важкувато, а шо казати про артрозників? Ви знаєте, як болять коліна та ліктьові суглоби, як вони пухнуть? І слава Богові, що не знаєте, бо такі вправи перетворюються на страхи Господні, а не на тренування. Три місяці тому викачував рідину з коліна, лікувався, але не до кінця, бо вртроз - невиліковний, його можна тільки тримати під відносним контролем і не провокувати.
Почалися вправи.
- Тридцять секунд! Ліва нога!..
- Тридцядь секунд - права рука!..
Піднімалися, падали, крутили турнікети, знову піднімалися. І знову падали...
Пообідали якимось кандьором, збацаним нашвидкоруч самотужки. І знову на полігон.
Навчання з інженерної справи. А це штука вельми небезпечна, бо востаннє, років тридцятьп'ять тому, ледь сам себе не підірвав на міні. А тоді ми їх вивчали тіко дві штуки. А нині.....
Я розгубився. Вивчити сорок штук за півдня - нереально. Навіть запам'ятати важко.
Ті вішаються на дерева, ті подвійні, ті - з дистанційним підривом, ті осколочні, ті фугасні., ті протитанкові...
Коли відривав з землі першу приховану міну - трусилися руки. Коли десяту - теж трусилися. А коли вантажив гній - такого не було. Просто втома.
Наступного дня - вогнева підготовка. А я забув удома окуляри. Стріляв, стріляв - чортівня. А колись був заступником командира стрілецького взводу. Гукнув до Миколи:
- Дай свої, друже!
І аж тоді справа пішла. І лежачи, і стоячи, і повзком, і бігцем.
Пообіді - тактика бою. Раніше ми ходили півколом, цепом, одне біля одного. Нині це злочин, оскільки один авіаудар чи прицільний постріл з гаубиці знищить усе відділення. Ходити вчили вервечкою. Відстань - мінімум метрів двадцять. Якщо поранення у товариша - підповзати не можна, передавати свій турнікет не можна, відходити групою не можна. Та багато чого не можна, бо війна змінилася радикально. Думаю, що скоро ніхто на поверхні воювати не буде, тільки під землею. Це якщо доживемо. Я до пенсії вже не мрію дожити.
А коли повернулися з навчань, Микола питає:
- Сашко, бачив тут хоч одного депутата чи його сина? Хоча б місцевої ради, а не Верховної?
Я опустив очі долу.
07.04.2024р.
Говорив Президент про серйозні речі: війну та мир, мужність захисників отчизни та підступність північного сусіда. А ще закликав йти працювати на військові заводи, які сам, свого часу, і позакривав.
- Гарно говорить Верховний головнокомандувач, як по писаному,- кажу Миколі. А той в крик:
- Я теж лопотіти язиком умію, навіть жінка так не вміє. І що? Толку від цього ніякого. Бо слово повинно відповідати справам.
- Так він же не про себе говорить, не за себе старається!- кажу в одвіт.
- Ти мені локшину на вуха не нагортай,- сердиться Микола,- а ліпше згадай - чому з 2019 року цей хлопак масово почав скорочувати виробництво ракет та боєприпасів?
- Він побачив ув очах Путіна мир, тому вирішив будувати дороги.
- Тільки ідіот там міг бачити мир. Нормальний би Президент дбав, перш за все, про обороноздатність країни, а не влаштував би грабунок з державного бюджету України. А до Верховної ради хто прийшов, я тебе питаю?
- Молоде покоління політиків. Нова генерація.
- Ти серйозно? Там половина людей просто з вулиці: нечесані, неголені, у рваних джинсах, голодні до готівки. Інша половина - власники ресторанів, генделиків, яток з шаурмою та підпільних казино. Є, правда, одна порядна людина - грумер. Дуже гарно собачок стриг. Але тепер він стриже бабло. По іншому не вийде, бо можна вилетіти з команди.
- Коля, зрозумій! Несправедливість - це невіддільна частина цього світу. Так було, так є, так буде А без законів люди знову скотяться в канібалізм. Хтось мусить писати ті закони? Звичайно. От і пишуть: косо, криво, але пишуть. А вилупки як були на цьому світі, так і будуть.
- Щось звбагато таких вилупків Хочеться взяти сокиру і...
Поїхали ми з Миколою до сусіда вантажити гній та вивозити на мій город. А уночі, перед цим, пройшов дощик. І гн їїояка стала такою важкою, що доводилося рвати пупа, а не спокійно працювати.
Години за дві навантажили Камаза, а потім сіли у вантажівку та поїхали розкидати його на городі. Микола, собі у вуса, мугикав українську народну пісню "Щоб ви здохли, ...оскаляки!", я віршував про щасливе кохання.
Ну, з роботою впоралися. Сіли відпочити. Аж тут заскакує сусід і каже:
- За півгодини збори тероборони в селищній раді. Всі, хто підписав контракт - повинні бути там.
Ми й почалапали, обляпані з ніг до голови органічним добривом від корівок та бичків.
Там уже була і селищна голова, і керівник тероборони, і місцеві депутати.
- Завтра їдемо на військові навчання,- каже голова ОТГ. - З собою взяти теплий одяг, а в кого є - і намети. Спати будете на голій землі. Де - не скажу.
Нас тоді увечері зібралося 46 чоловік. А на ранок, коли під'їхав "бусік" - зосталося шестеро. Сорок душ, за ніч, десь щезли. Я - наймолодший, 55 рочків. Були ще три пенсіонери та двоє людей передпенсійного віку. Хоча, дехто каже, що війна - справа молодих. Брехня все це. Війна - це справа пенсіонерів та людей, які мають совість і честь Або тих, хто втратив розум і життєві орієнтири.
А на полігоні....як глянув на батальйон - серце аж стиснуло: майже усі люди похилого віку.
Озброєння вивчали похапцем, гамузом:: зенітки, ПТРК, стрілецьку зброю тощо. І радянську, і натівську.
Як на мене, то потрібно робити цільові групи, бо оця навала інформації тільки заплутує, а часу обмаль.
Наступного дня, зранку - тактична медицина.
Сержанти приїхали з Бахмуту, дуже знервовані, нетерплячі. Пояснювали як накладати турнікети на поранення толково, але нас так ганяли, що майже ніхто не встигав все зробити аравильно. Молодій людині сто разів звалитися на землю і грамотно самому собі припасувати той клятий турнікет важкувато, а шо казати про артрозників? Ви знаєте, як болять коліна та ліктьові суглоби, як вони пухнуть? І слава Богові, що не знаєте, бо такі вправи перетворюються на страхи Господні, а не на тренування. Три місяці тому викачував рідину з коліна, лікувався, але не до кінця, бо вртроз - невиліковний, його можна тільки тримати під відносним контролем і не провокувати.
Почалися вправи.
- Тридцять секунд! Ліва нога!..
- Тридцядь секунд - права рука!..
Піднімалися, падали, крутили турнікети, знову піднімалися. І знову падали...
Пообідали якимось кандьором, збацаним нашвидкоруч самотужки. І знову на полігон.
Навчання з інженерної справи. А це штука вельми небезпечна, бо востаннє, років тридцятьп'ять тому, ледь сам себе не підірвав на міні. А тоді ми їх вивчали тіко дві штуки. А нині.....
Я розгубився. Вивчити сорок штук за півдня - нереально. Навіть запам'ятати важко.
Ті вішаються на дерева, ті подвійні, ті - з дистанційним підривом, ті осколочні, ті фугасні., ті протитанкові...
Коли відривав з землі першу приховану міну - трусилися руки. Коли десяту - теж трусилися. А коли вантажив гній - такого не було. Просто втома.
Наступного дня - вогнева підготовка. А я забув удома окуляри. Стріляв, стріляв - чортівня. А колись був заступником командира стрілецького взводу. Гукнув до Миколи:
- Дай свої, друже!
І аж тоді справа пішла. І лежачи, і стоячи, і повзком, і бігцем.
Пообіді - тактика бою. Раніше ми ходили півколом, цепом, одне біля одного. Нині це злочин, оскільки один авіаудар чи прицільний постріл з гаубиці знищить усе відділення. Ходити вчили вервечкою. Відстань - мінімум метрів двадцять. Якщо поранення у товариша - підповзати не можна, передавати свій турнікет не можна, відходити групою не можна. Та багато чого не можна, бо війна змінилася радикально. Думаю, що скоро ніхто на поверхні воювати не буде, тільки під землею. Це якщо доживемо. Я до пенсії вже не мрію дожити.
А коли повернулися з навчань, Микола питає:
- Сашко, бачив тут хоч одного депутата чи його сина? Хоча б місцевої ради, а не Верховної?
Я опустив очі долу.
07.04.2024р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію