ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.09.17 22:28
Руїни зруйнованого міста.
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,

Галина Кучеренко
2025.09.17 18:46
Я обійму тебе…
У дотиках моїх
Забудь  свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час

С М
2025.09.17 18:18
Знаючи, надходить ніч і сонце палить кораблі
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото

Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с

Віктор Кучерук
2025.09.17 17:57
Ходу вповільнив і спинивсь
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота

Юрій Лазірко
2025.09.17 16:58
Заливався світанок пташино,
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.

Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.

Володимир Бойко
2025.09.17 11:14
Нетрадиційність нині в моді,
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.

Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.

Юрій Гундарєв
2025.09.17 08:56
вересня - День народження видатного українського письменника

Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…

Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.

М Менянин
2025.09.17 02:36
Прийшла ця година,
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.

Ярослав Чорногуз
2025.09.17 00:22
О життя ти мойого -- світання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.

Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,

Федір Паламар
2025.09.16 23:55
Ты могла бы наконец
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.

Я унижен – спору нет!

Борис Костиря
2025.09.16 22:19
Дощі йдуть і змивають усе,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,

Іван Потьомкін
2025.09.16 21:05
Рабби Шимон бен Элазар в молодости ушел из своего родного города и много лет изучал Тору в иешиве. Со временем он стал большим мудрецом и получил право обучать Закону других. Решил однажды рабби Шимон Бен Элазар поехать в свой родной город навестить род

Юхим Семеняко
2025.09.16 16:00
Під сувору музику Шопена
Скаже хтось услід:
«Не повезло».
Ось і налаштовує геєна
Янголу-хранителю на зло
Печі, казани, вогненні плити,
Паливо, трійчата і багри,
Щоб мене у смолах кип’ятити,

Світлана Пирогова
2025.09.16 14:47
Причепурила осінь землю
жоржинами у теплих кольорах,
хоча трава втрачає зелень,
смарагдовий наряд гаїв побляк,
але леліє айстр паради
і чорнобривців барви неспроста,
щоб берегли, - дає пораду,-
красу земну, - без неї суєта,

Віктор Кучерук
2025.09.16 07:42
Перекреслений стежками
Викошений луг, -
Перечесаний вітрами
Верболіз навкруг.
Поруділі та вологі,
Стебла і листки, -
Обмочили звично ноги
І усі стежки.

Борис Костиря
2025.09.15 22:21
Осіннє листя падає за комір
і наповнює страхом.
Сніг лягає білим саваном
для всіх дум і сподівань.
Грати в доміно можна
хіба що з пусткою.
Грати в карти - з абсурдом.
Цокатися з дзеркалом,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Ірина Єфремова
2025.09.04

Анастасія Волошина
2025.08.13

Василь Пастернак
2025.08.04

Олександра Філь
2025.07.17

Сергій Святковський
2025.06.27

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Про Чумний бунт у Москві 1771 року
Сидим з кумом. Саме вірус по світу лютує.
Усі в масках… А навколо усе вже квітує.
Порадіти б. Телевізор не дає спокою,
Щогодини всіх лякає хворобою тою.
Щоб не надто перейматись із тим усім лихом,
Сядем собі на лавочці та й сидимо тихо.
Про щось, бува, розмовляєм. Кум же знав багато
Та і вміє дуже гарно про все розказати.
Бачу, кум пригрівсь на сонці, потроху дрімає,
Щоб, як дурень не сидіти, я його й питаю:
- А скажи-но мені, куме, як воно так сталось:
То москалі раз по разу за сокири брались,
Коли щось у діях влади було не до смаку.
А тепер язик, як кажуть, засунули в сраку.
Не кажу про Пугачова, Разіна, бувало
У самій Москві «людішки» часто бунтували.
Пам’ятаю ще зі школи Соляний бунт, Мідний…
Були й інші, не відомі мені, очевидно.
- Бунтувати бунтували…коли напивались
Та коли москальська влада «м’якою» здавалась.
Тоді вила чи сокири вони в руки брали
Та на комусь найслабшому злість свою зганяли.
Поб’ють людей, покалічать та пів міста спалять,
А тоді все на горілку й зачинщиків валять.
Похапає буйних влада, зачне їх карати,
Ті ж хто вбивав, палив, різав прийдуть споглядати.
Втихомиряться з похмілля, натерпляться страху,
Що то не їм довелося піднятись на плаху.
Десь, як люди бунтували, то чогось хотіли,
Не дарма ж бо витрачали свої час і сили.
Москалям же бунтувати… Варто лиш напитись
І, як кажуть, як дурному із гори котитись.
Ти згадав Соляний, Мідний бунти. Та, крім того
У Москві ще б слід згадати також і Чумного.
- Про такого і не чув я. А коли він стався?
І чому Чумним, скажи-но, той бунт називався?
- Було то, щоб не збрехати, в часи Катерини.
Тоді вела Московія на всі боки війни.
То зі шведами зчепилась, з пруссаками б’ється,
А найбільше – то татарам й туркам дістається.
До цих пір москалі славлять дідів перемоги -
Ларга і Кагул відкрили до моря дорогу.
Потоптали вони турок із татар ордою,
Показали усім силу москальської зброї.
Та чомусь при тім забули вони пригадати,
Що чуму із тих походів привезли солдати.
Нахапалися бубонів й рознесли, роздали
Так, що люди в Московії помирати стали.
Восени в Москві з’явилось морове повітря.
Та нікому не хотілось про те говорити.
Першим кинувся Шафонський ( сам із України,
З Чернігівщини): - Чума в місті!- клич лікарям кинув.
Лікарів тоді в країні було зовсім мало
Та і ті із-за кордону всі поприбували:
Німці, шведи чи англійці, італійці всякі.
Москаликів поміж ними не було ніяких.
Ото хіба українці. Тож клич лікар кинув.
Та для лікарів московських – як горох об стіну.
- То не чума, то пролежні! – гундосити стали.
А тим часом усе більше людей помирало.
А на весну та на літо чума розгулялась.
Тепер тільки зрозуміли всі, як помилялись.
Хати пустками стояли, мерло стільки люду –
Помираючі та мертві лежали повсюди.
А що влада? Як з тим влада боротись збиралась?
А ніяк! Хто мав маєтки – хутенько зібрались
Й дременули зі столиці з сім’ями своїми.
Нема кому перейматись проблемами тими.
Утік з міста губернатор, обер-поліцмейстер,
Хоч цариця наказала карантина ввести.
Та хто ж буде його вводить, як немає влади.
Ти, мабуть, про Салтикова і не знаєш, правда?
А чому? Фельдмаршал цілий, здобув перемогу
У війні у Семилітній. Всі ж мовчать про нього.
Он Суворов чи Румянцев з язика не сходять.
А про цього щось у книгах дізнатися годі.
Бо солдатським трупом землю вмів він устеляти.
А від чуми з Москви драла довелося дати.
Розсердилась Катерина на нього за теє,
То й «забули» фельдмаршала саме через неї.
Хоча й сама Катерина в Москву не спішила.
«Я б приїхала, - писала, - та багато діла,
Відірватися не можу, бо зайнята надто».
А тим часом в Москві люди мусять помирати.
Нема в місті начальників, повтікала влада.
Народ сам собі шукає, як би дати раду.
Пішли чутки про ікону, що народ врятує.
Той ніяк не захворіє, хто її цілує.
Потяглися юрби містян до ікони тої.
А що може бути гірше ідеї дурної?
Був тоді архієпископ у Москві Амвросій.
Теж, як москалі казали, родом з малоросів.
Із Чернігівщини родом. Розумна людина.
На відміну від начальства, Москву не покинув.
Як чутки дійшли до нього, що сходяться люди
Цілувати ту ікону, зрозумів, що буде.
Чумі тільки того й треба, щоб люди збирались.
У юрбі вона б ще більше тоді розгулялась.
Тож велів він ту ікону подалі забрати.
Але стали дурні чутки по місту гуляти,
Що, мовляв, архієпископ ікону ховає,
Хоче, клятий – нехай Москва хоч вся вимирає.
І уже у дзвін набатний хтось зрання ударив.
Похапали дрюччя люди, збіглись, як почвари.
«Богородицю грабують!» - рознеслося містом.
Збіглись п’яні і тверезі «рятувати», звісно.
Чудів монастир кремлівський в той день грабували.
Били черниць із ченцями, пощади не мали.
А на другий ранок вісті ще більш розійшлися.
Іще більше люду в місті за дубці взялися.
Тут уже палили й били, хто кого захоче –
Грабували всі будинки, що впадали в очі.
А частина юрби злої подалась шукати
Амвросія, аби його як слід покарати.
В монастир Донський ввірвались. Не довго шукали.
На хорах в одному храмі бідного спіткали.
Витягли аж на подвір’я, допрос учинили,
Шарпали на усі боки та дрючками били.
Доки й вбили. Юрба люта на шматки роздерла.
Ну, а далі грабувати монастир поперла.
Розібравшись з Амвросієм, стали вже шукати,
Кого б ще за чуму тую треба покарати.
Хтось чутки пустив, що в тому лікарі всі винні.
Тож вони і відповісти за таке повинні.
Озвіріла юрба темна кинулась ловити
Лікарів по місту й, звісно, смертним боєм бити.
Дісталося й ще одному між них малоросу
Самойловичу Данилу – вижити вдалося
Тільки тому, що поклявся, що не лікар, наче,
Помічник лиш. А то б світу більше й не побачив.
Хоча саме він без страху боровся з чумою,
Рятував людей. Сам, навіть, підхопив такої.
Але вижив. Та юрбі тій спробуй пояснити.
Як у неї очі кров’ю та страхом налиті.
Дурні хохли рятували москалів від смерті,
А за те їх москалі ті віддали у жертву.
Хоч знайшлися в Москві люди, хай і не багато,
Які знали, як з юрбою треба розмовляти.
Був такий Петро Єропкін, з князівського роду,
Від князів смоленських, кажуть, його рід походив.
Він єдиний із начальства, хто в Москві зостався,
«Говорити» із народом, як потрібно, взявся.
Зібрав солдат небагато, узяв дві гармати
Та й подався із народом тоді «розмовляти».
- Розійдіться! – сказав людям. Ті слухать не стали.
Із дрючками на те військо пхатися почали.
Тоді вдарили гармати, рушниці озвались.
Дарма в юрбі ядра й кулі ті не витрачались.
Бо ж густа була і смерті було що вхопити,
І червону площу кров’ю довелось залити.
Як почула юрба слова добре зрозумілі,
То розбіглася миттєво. Правда, залишила
Сотню вбитих, поранених дві сотні із гаком.
Хоч на другий день зібрались знову зарізяки
Та побачили гармати, до бою готові
Й розбіглися. От що значить – знайти вірне слово.
Тут уже і Катерина взялася до справи,
Надумала в Москву військо послать на розправу.
На чолі – кого не жалко поставила, звісно.
Граф Орлов – колишній хахаль те очолив військо.
Той не надто розбирався – хто втрапив у руки,
Того зразу й відправили на смерть і на муки.
Трьох повісили, десятки батогами били,
Ніздрі вирвали. А люди стояли й гляділи,
Як карають тих, хто з ними разом колотився.
Той попався й прийма муку, а цей залишився
І радіє, що не втрапив під гарячу руку.
Нехай хтось бере на себе його смертну муку.
Коли винних і невинних скінчили карати,
То тоді вже нагороди взялись роздавати.
Кому ордени, медалі, і землі та гроші,
А кому в казармах далі годувати вошей.
Хтось боровся із чумою – ні з чим залишився.
А хтось прийшов на готове та й озолотився.
Так на тому й закінчилось кривава бравада –
Бунт москальський, як то кажуть – безглуздий, нещадний.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2024-04-14 16:56:00
Переглядів сторінки твору 163
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.863 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.722 / 5.3)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.756
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2025.09.14 16:03
Автор у цю хвилину відсутній