І так, мене звати Самослав, як Ви вже впізнали. Це моє справжнє ім'я. Попри бидлогерменевтику, означає зовсім не "той, хто себе прославляє" (мені здавна діставалося від саме такої "критики" моїх віршів), а "самотній", "самостійний"

Lasciate ogni speranza - мовив Данте!
До речі, Франко у сонеті "Сонети - се раби" відступає від традиційної форми сонета й корони не написав. Нездара з маленьким словниковим запасом, якому важко давалося римування

До речі, про твердість руки у формі! (Якщо вже вивалювати пасту, то робити це масштабно, тож вибачте за конструктивний спам.)
Якось я настрочив 80 рядків "Треносу" про те, як у АТБ не досипали цукру до плюшки, а сама плюшка стала меншою (іще й підгорілі всі були). Я не витримав - і видав цілком твердий вірш. А ще раніше написав 60 рядків силабо-тонічного гекзаметру
_UU_U//U_UU_U//U_UU_U
про свій велетенський чл*н, додавши туди купу посилань на міфологічні сюжети й перекручуючи їх.
Іншими словами, писати обширну дурню я вмію. Навіть щиру канонічну обширну дурню. Коли моє захоплення власним чл*ном переросте до корони вінків сонетів, то я її обов'язково напишу. Подивимося, що тоді мені скаже Чорногуз і які в нього залишаться аргументи. Ціла книга сонетів про власний чл*н українською! Це буде поетичний подвиг і вища математика троллінгу, ідіотизму та деконструкції класичної культури, із якою дехто й досі не хоче змиритися, хизуючись знаннями віршування з восьмого класу

(Чорногузу)
Кому-кому, а "Птаху могутньому - Чорногузу!", який "людям дітей приносить" і не є "тузом", я точно не заздрю. Расселу та Вітґенштайну - скоріш за все; Софоклу та Теогніду - можливо. Але ні, не "могутньому птаху - Чорногузу" - це точно.
Серед моїх підписів Ви забули додати "поетичний ледар" і "невіглас", як Ви мене охарактеризували, коли я вдруге висловив свої модерні погляди на літературу. Уся Ваша "повага" моментально зникла, коли я не погодився з Вашою "зверхністю" над собою та висловив свою думку. Миттєво я став "заздрісним побратимом по перу", і такий крутозлам подій - це факт, подобається це комусь чи ні.
До речі, коли я "погоджувався" на "допомогу" тоді, я сподівався почути зауваження щодо змісту та логічности тексту, а не сонетну теорію з восьмого класу, коли ми вчили Петрарку. Те, що формальні речі я знаю й знаю дуже добре я, здається, довів і без написання корони вінків сонетів (але ж поки я її не напишу, "Птах могутній - Чорногуз!" знайде до чого причепитися. А якщо напишу - то теж знайде, але це вже інша історія).
Мені не цікава "вища математика поезії" й "поетичні подвиги", не зважаючи на те, що мої вірші називали "Вищим пілотажем поезії", а мене самого - ґенієм, українським Ґонґорою та Рембо імениті люди - за епітети й конотації не чіпляюся й уперше згадую їх тут за багато років, щоби знову забути про них. Я знаю, що і як мені робити тут і зараз. Пізніше, скоріш за все, я знову трансформуюся. Хто б міг подумати, що до консонансних потоків свідомости "Інтертитрів" (написаних, у тому ж числі, й під впливом "Інкрустацій" Костенко, яка так і не написала чомусь корони вінків сонетів, можливо, тому що просто писала те, що їй хотілося; і все одно її згодом чомусь визнали "Душею України") я писав шаїрі? - Точно не "птах могутній - Чорногуз!", який "Людям дітей приносить" (я не дарма увесь цей час вказував на абсурдність написаного з великої літери слова в даному контексті).
Отже, повторюся: подобається Вам це чи ні, будете Ви це казати своїм дітям і праонукам на смертному одрі, щоби в черговий раз набити собі ціну, чи ні - кому-кому, а Чорногузу я точно ніколи не заздрив. Піду прочитаю свій "Словник літературних термінів", щоби нагадати собі як пишуться сонети, а то я щось забув - абба чи абаб?

(Курдіновському)
Ну-с, якщо подобається - то подобається. Повторюся: головне - не втратьте себе в гонитві за чимось або кимось. Іще давні греки сказали таку чудову антитезу: "Стрункий талант і строкатий ґеній". Так ось; Ви - це точно "ґеній", а чи бути "струнким" - це обирати лише Вам. Якщо Вам це близько - то пишіть так. Ну а якщо Ви лише хочете щось комусь довести, вбивши на це купу часу й усе, що робило Вас "дзеркалом Всесвіту" - то мені буде сумно.
Знаєте, я трішки меломан. Добре знайомий із Лістом, Верді, Сильвестровим. Але я слухаю й музику простішу. Мені досі важко пережити падіння норвезької співачки Аврори Акснес. Якщо Ви послухаєте її ранні пісні, то вони Вас зачеплять, навіть якщо Ви не знаєте англійської чи не полюбляєте таку стилістику. Але... вона була ґеніальна. Це була дівчина, що могла би стати одним із символів нашої епохи в хорошому сенсі. Натомість, вона пішла за рейтинґами, кількістю прослуховувань, грошима і скотилася до... бульварної попси. Мене досі гнітить цей біль і я навіть намагався із нею зв'язатися, щоби висловитися. Байдуже, історія взагалі не про це. Історія про те, що в світі немає Бога, який би вирішив Вашу долю як "ґенія" хай би там що і що би із собою не робили (навіть якщо би кололися важкими наркотиками*). Ви створюєте себе самі своїми діями, своєю волею, й тільки Вам вирішувати, що робити із собою (якщо вживатимете важкі наркотики, то знищите себе як особистість і вже ґенія не буде*). У Вас є кілька природніх рис від народження, можливо, навіть зовсім не поетичних, а, скажімо, логіко-математичних; у Вас є батьківське виховання та соціалізація. А все інше зробили із себе Ви самі. Тож цінуйте це та поважайте себе, поважайте свою працю й будьте тим, ким хочете, якщо тільки Ви не надумали вбивати чи ґвалтувати людей (усе в межах загальної людяності). І тому: робіть те, що Вам близьке та Вам подобається, а не те, що від Вас вимагають, аби стати "визнаним", "популярним", "майстерним".
Здавалося б, моє твердження суперечить саме собі: нікого не слухайте, але мене слухайте. Ні. По-перше, основна думка в мене зовсім не деструктивна, а гуманістична. По-друге: це не наказ і не ультиматум. Я кажу Вам це по-дружньому, як людина людині. Ми ж можемо виражати власні думки й ділитися враженнями, так? Покоління наших пращурів вмирали за право говорити й говорити щиро

До речі, про тверді форми та трохи м'якші.
Якщо людина не знає поетики, то це не верлібри в неї, а безграмотність. А якщо знає, то писати сонети, хайку чи ті ж верлібри - це її творчий вибір, а головне - її право. Можете поглянути, що писати сонети я таки трохи вмію, додаючи до них авторську систему римувань, яка мені подобається. Інколи я пишу сонети, але лише тоді, коли моя думка за обрисами фізичної форми сонетоїдна. Не цураюся писати й всіма іншими стилями, коли хочу. Чи повірите, але я колись ненавидів футуристів. Доки не вчитався в них. А ще Велемир Хлєбніков написав поетичний рак (коли рядки однаково читаються в обидва напрямки) на... 3000 рядків! Це поема поетичних раків! А ось корони вінків сонетів не написав... нездара і мамчин бунтівник.
Існує безліч поетичних теорій і шкіл: тонічна, силабо-тонічна, силабічна, метрична, сюрреалізм, акмеїзм, неокласицизм і т.д. Але знаєте, чому навчає нас історія, окрім того, що ніхто з неї нічому не вчиться? Тому, що королем поетів став таки Поль Верлен, за свої асонанси та музичність своїх творів. І я, як людина, що читає його першотвором, скажу, що він цілком заслуговує на це звання, навіть якщо мені тематика не завжди близька (проза Андруховича, наприклад, якщо відволіктися знову, мені за лінією думки й політики майже огидна, але як же добре та щиро пише!). Шкода, що корони вінків сонетів не написав... Напевно, він просто був поетичним ледарем, невігласом, не вмів змішувати фарби... Гаразд, я не продовжуватиму цю маячню. Він був видатним поетом, бо писав так, як хотів і як йому було близько. Хоча й спершу схилявся до "публічних смаків". Якщо Артюр Рембо чомусь і навчив Верлена, то це щирости на письмі. Юний содомит його дуже критикував за спроби підлабузництва суспільним очікуванням в його першій поетичній збірці. І... Верлен став писати щиро. По-своєму, без корон вінків сонетів і не на ті теми, які так охоче хаває б*дло. І зрештою, все одно був проголошений "Королем поетів".
Шкода, що корони вінків сонетів так і не написав... певно, не вмів, не міг, а все його бунтарство та вільнодумство - це спроба себе й інших запевнити, що він не нездара, а творець і "я так віжу". Гомер також корони не написав. Ну він-то точно вже не міг! Нездара, деструктивний елемент у поезії. Несправедливо визнаний профанами філістер. Господи, яка дурня...
Корон вінків сонетів за всю історію людства було написано близько шестисот - так ось це справжні поети, щоправда по іменах не всіх згадаю. А ось цей нездара Мольєр щось у голову в'ївся. Треба позбуватися цього невігластва. Цінуватиму високий смак. Даша Донцова, до речі, настрочила цілу епопею маячні в стилі іронічного детективу - ось вона може, а я не можу так. Ото себе й виправдовую

Я вивчив близько десятка мов, дві з яких - мертві, а одна - конструйована планова мова (есперанто, яким також писав сонети), а корони вінків корон вінків вінків не написав, бо не можу і словниковий запас маленький... піду доводити всім, що я просто так бачу. Стоп, так я ж це прямо зараз і роблю! Шкода, що я не можу заримувати краще, ніж "зоря - була", бо не знаю слів на "-ря", а тим паче - щоби настрочити "-рями" корони діадем вінків хвостатих сонетів...

Я вивчив близько десятка мов, дві з яких - мертві, а одна - конструйована планова мова (есперанто, яким також писав сонети), а корони вінків корон вінків вінків не написав, бо не можу і словниковий запас маленький... піду доводити всім, що я просто так бачу. Стоп, так я ж це прямо зараз і роблю! Шкода, що я не можу заримувати краще, ніж "зоря - була", бо не знаю слів на "-ря", а тим паче - щоби настрочити "-рями" корони діадем вінків хвостатих сонетів...