ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Артур Курдіновський (1989) / Вірші

 Уламки зими (вінок сонетів)
МАГІСТРАЛ

Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?

Мелодія, пригнічена журбою
Перетворилась раптом на туман.
Застиглою та змерзлою сльозою
Умився ранок, благородний пан.

Затерте гасло: "вірити і жити!"
Покрилося відтінками сурми.
Мінорний спомин, сумом оповитий

Блукає між байдужими людьми.
Та впали на крихкі яскраві квіти
Уламки почорнілої зими.

1
Бездонна ніч своєю глибиною
І чорно-синім кольором небес
Неначе пише: "Я тепер з тобою!
Забудь казки про принців та принцес!

Змирися вже з реальністю такою,
В якій лунає звук безжальних мес!"
А сніг, який ще вчора був водою,
Безрадісний танцює полонез.

Виходить, що ілюзій забагато
Було колись. Зазнав поразки план.
Зимова ніч, мов пострілом з гармати

Розвіяла порожній спів осан.
Відмовившись давно когось чекати,
Створила непохитний нотний стан.

2
Створила непохитний нотний стан
Рапсодія без доброї надії.
Настирливості неживих паван
Зневірившись, ніяк не протидію.

Несталий, ненадійний той талан,
Що розбиває вщент забуту мрію,
Під натиском гучних моїх доган,
Знесилений, мені опустить вії.

Я вже не той довірливий дивак,
Прикрасивший мажорною струною
Свій щирий спів. І всіх питав: "Ну як?"

Зніяковівши перед далиною,
Побачив сон. То був недобрий знак!
А сивий сніг спостерігав за мною.

3
А сивий сніг спостерігав за мною,
Дивився пильно крізь віконне скло,
Тримаючи холодною рукою
Вмираюче останнє те число.

Він тихо так кружляв над головою,
Понищив сподівання на тепло.
Вночі зникало разом із зимою
Моє минуле, все, що там було.

Заплакала на небі мила зірка,
Пригадуючи парк, весну, баян.
Земні статути мають запах сірки.

Здається, шлях пройшов, мов Магелан.
Посеред січня - болісно та гірко.
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?

4
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Великий сумнів. Вічне протиріччя.
Січневий день, жорстокий, злий тиран
Потужно бив у серце та обличчя.

Земля уранці схожа на екран.
На ньому - таємниці потойбіччя,
Такі чужі для скривджених землян,
Заручників безбарвного сторіччя.

Хтось ніби каже: "Навіть не проси!
Події йтимуть звичною ходою!"
Тверда константа в будь-які часи

Сокирою махає чи косою.
У темряві заглушить голоси
Мелодія, пригнічена журбою.

5
Мелодія, пригнічена журбою -
Це те, чим закінчилися пісні.
Вона усе заповнила собою:
Холодні ночі, білосніжні дні.

Палітрою барвистою, рясною
Дитинство посміхалося мені.
Колись хотів зустрітися з весною,
Вечірніх вікон бачити вогні.

Спізнілі сльози! Ви такі невчасні!
Свідомість покриває злий дурман,
Вбиваючи фантазії прекрасні.

Я - в чорному. Прийняв від долі сан.
Скарбниця почуттів моїх незгасних
Перетворилась раптом на туман.

6
Перетворилась раптом на туман
Крилата рима. Все тепер у прозі.
Під струмом обнадійливих оман
Сприймати цю реальність був невзмозі.

Не ніжний дотик - руйнівний стусан!
Не можу ще оговтатися й досі!
Мовчить зрадливо кам'яний паркан
Про те, що втратив я на тій дорозі.

Зима зламала мій слабкий камін!
Він зігрівав надією простою,
Одвічний ворог всіх болючих змін.

І зовсім не прозорою росою
Для мене став світанків тихий плин -
Застиглою та змерзлою сльозою.

7
Застиглою та змерзлою сльозою
Оплакувала ніч мої слова.
Свого мовчання чорною стіною
Навчила забувати про дива.

Лишивши все позаду, за горою
Я знову озирнувся. Раз чи два.
Не схожий був на сильного героя,
Який ще досі має всі права.

Страшна розлука - те, що я побачив.
Тут квіти не ростуть. Лише бур'ян.
Руїни. Ось така трагічна вдача!

Так висловився січень-інтриган.
І зорями ранковими ледаче
Умився ранок, благородний пан.

8
Умився ранок, благородний пан
Беззвучністю та залишками болю.
Розрада вмерла і свистить буран,
Як прийде вечір - зовсім збожеволю!

Днів мовчазних крокує караван...
Так холодно зажуреній тополі!
Хотілося знешкодити капкан,
Прибрати маски та не грати ролі.

Але життя диктує свій закон:
Голодному дає поради ситий,
Вигадуючи власний свій канон.

Самотністю та смутком оповите,
Малюнком відіб'ється крізь балкон
Затерте гасло: "Вірити і жити!"

9
Затерте гасло: "Вірити і жити"
Не гріє душу й серце вже давно.
Хоча колись красою оксамиту
Всю дійсність маскувало під кіно.

Мій погляд був відвертим та відкритим,
День весняний, мов запашне вино.
Але сховалось щастя за гранітом,
На ньому - тільки фраза "не дано".

Не виправити вади тьмяним словом!
Самотнє "я" не буде добрим "ми"
Під сніжним недолюбленим покровом.

Просив людину рідну: "Обійми!"
Життя не стало різнокольоровим -
Покрилося відтінками сурми.

10
Покрилося відтінками сурми
Холодне небо. А остання нота
Завершила прочитані томи,
І календар скінчився у суботу.

Так шила доля з чорної тасьми
Невідворотну та страшну скорботу.
В безмежності глибокої пітьми
Таємні відчинилися ворота.

Хоча б краплинку світла віднайти,
Щоб потім цілий світ собі створити,
Не відчувати більше гіркоти!

Ми сплачуємо пожиттєве мито,
Лишаючи відлуння самоти,
Мінорний спомин, сумом оповитий.

11
Мінорний спомин, сумом оповитий
Зробив з мого майбутнього архів.
Не дихають рядочки заповіту,
Коли немає тих, хто їх створив.

У срібнім персні - чорні фіаніти.
Це - пам'яті одвічної курсив.
Сонет журливий, мною пережитий -
Увесь доробок, надбаний актив.

Я пам'ятаю спалах той червоний,
Хоча й не зарікався від суми,
В якій були плітки та заборони.

Поламане крило під чобітьми.
А вірш палкий, що скоро охолоне
Блукає між байдужими людьми.

12
Блукає між байдужими людьми
Жалоби персональної соната.
Вже грудень. Він могутніми грудьми
Не захистив від чергової втрати.

Отруйна сила злої сулеми
Мене вбивала стрімко та завзято.
Від зламаних вітрил і до корми
Мій корабель став мовчки сумувати.

Відлуння тихе срібної струни
В душі моїй нема куди подіти.
Воно змогло дожити до весни.

Не відігрілись руки. Що робити?
Зимові сльози окропили сни
Та впали на крихкі яскраві квіти.

13
Та впали на крихкі яскраві квіти
Несказані слова. Важкий тягар.
Мене завжди жорстоко буде бити
Сімнадцятого року календар.

Як холодно! Нічого не змінити!
Похмурий бенефіс небесних хмар
Затьмарив світлі рятівні софіти,
Та не приносить звісточку поштар.

З'явився дивний підпис на картині:
"Якщо не поборов - тоді прийми!"
Горять останні залишки гордині.

Зловісним візерунком бахроми
Розкидані по всій моїй стежині
Уламки почорнілої зими.

14
Уламки почорнілої зими...
Вони - де тільки можна. Скрізь і всюди.
Тепер готовий я лягти кістьми
За те, чого ніколи вже не буде.

Наказ від сьогодення: "Плащ зніми!
Стезя минулого веде в нікуди!"
Та досі йду крізь білі килими...
Геть байдуже, що скажуть сірі люди.

Від січня аж до грудня - темний час,
Пронизаний оманливою грою
Про себе нагадає ще не раз.

Минуле світить зіркою ясною.
Мені сказала правду без прикрас
Бездонна ніч своєю глибиною.




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2024-04-21 22:16:29
Переглядів сторінки твору 3386
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.248 / 6  (5.245 / 5.88)
* Рейтинг "Майстерень" 5.247 / 6  (5.275 / 5.91)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.728
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2026.11.20 21:05
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Артур Курдіновський (Л.П./М.К.) [ 2024-04-22 23:10:20 ]
Дуже вдячний за прочитання й відгук, Лесю!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2024-04-24 16:11:24 ]
Хотів би ще побажати шановному "академіку-критику", членошкіднику Кріпіпасті-Желібі-Схоласту, коли писатиме про свій великий академічний чл.н корону сонетів, щоб цей орган мав тверду форму, як учить Артур Курдіновський!