Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Козак Дума (1958) /
Проза
/
Новели
Доведеться вибирати
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Доведеться вибирати
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’я бичків, адже товарні корови майже кожного року давали приплід. Половина його йшла на поповнення молочного стада, а інша – на відгодівлю. Тому молочний та ковбасний мініцехи працювали без перебоїв.
Кілька років тому ґазда придбав за великі гроші елітного племінного бугая, аби покращити кондиції свого молочно-товарного стада. Тому молоде поголів’я, особливо бички, відрізнялись солідною вагою, а корови-первістки давали майже стільки молока, як і старші. Справи у ґазди пішли ще краще.
Але цей рік видався вельми посушливим. До середини літа спекотливе сонце випалило рештки трави на пасовиськах і худобі майже не було чого їсти. Удої різко упали. Довелося налагодити підвезення зелених кормів, аби якось виправити такі негаразди. Підкормка дещо покращила ситуацію, але це влітало ґазді у немалу копієчку. Та робити було нічого, доводилося звертатися за допомогою до інших господарств, які займалися вирощуванням кукурудзи, люцерни та інших фуражних культур. Ті віднеслися до цієї біди із розумінням і надавали посильну допомогу із зеленими кормами.
Однак невдовзі вималювалася інша проблема. Головному бику стада та його найближчому оточенню сподобалися такі дармові харчі і вони перестали блукати полонинами в пошуках залишків трави, а спокійно чекали біля місця підгодівлі.
Більш за те, бугай та його «команда» вирішили не ділитися зеленим кормом із рештою стада. Вони стали вести себе агресивно, відганяючи від кормушок навіть малих телят, не говорячи уже про дійних корів. Їм доводилось лише стояти поодаль і сумними очима спостерігати за тим, як сильна частина стада залюбки смакує їх спільним обідом.
Намагання літнього пастуха втрутитися в ситуацію і відновити справедливість – закінчилися для нього плачевно. Головний бик підняв його на роги, зламавши старому кілька ребер та наставивши з десяток добрячих синців по всьому тілу.
– Що ж робити, – бідкався ґазда, навідавшись на пасовисько.
– Не знаю, – тихо мовив пастух, – але мені з ним справитися не під силу. Та і молоді бики уже піднімають хвости і слідом за старим гонять від ясел дійне стадо, як і весь інший молодняк.
Так тривало ще кілька днів. Надої упали зовсім, а бідні телята уже ледве дибали ногами.
– Треба щось робити з тією кодлою, – мовив старий, коли ґазда знов приїхав до літнього табору.
– А що я можу вдіяти? – тільки розвів руками той. – Не стріляти ж мені його. Я на нього стільки грошей убухав…
– Нічого не поробиш. Все одно рано чи пізно доведеться вибирати, – знову озвався пастух. – Ще кілька днів і почнеться падіж. У першу чергу загине молодняк… Відпустіть мене з роботи на кілька днів. Завтра хочу поїхати до лікарні, а то у боку болить, та і на загал почуваюся кепсько.
– Гаразд, – невдоволено буркнув ґазда і, скочивши до салону облупленого позашляховика, гайнув до села.
Невдовзі старий пастух передав свої повноваження двом підліткам, що допомагали йому пасти череду, зібрав свої нехитрі пожитки і теж попрошкував у напрямку присілка.
Медичний огляд старого і спеціалізована допомога йому зайняли кілька діб. Повернувшись із райцентру, він зайшов до сільського магазину, аби взяти щось перекусити на перший час.
– Що у вас є свіжого на вечерю? – звернувся він до продавчині, старшої доньки ґазди.
– Ось візьміть свіженької ковбаси з яловичини, – посміхнулася та у відповідь. – На завтра батько обіцяв уже завезти свіже молоко!
Кілька років тому ґазда придбав за великі гроші елітного племінного бугая, аби покращити кондиції свого молочно-товарного стада. Тому молоде поголів’я, особливо бички, відрізнялись солідною вагою, а корови-первістки давали майже стільки молока, як і старші. Справи у ґазди пішли ще краще.
Але цей рік видався вельми посушливим. До середини літа спекотливе сонце випалило рештки трави на пасовиськах і худобі майже не було чого їсти. Удої різко упали. Довелося налагодити підвезення зелених кормів, аби якось виправити такі негаразди. Підкормка дещо покращила ситуацію, але це влітало ґазді у немалу копієчку. Та робити було нічого, доводилося звертатися за допомогою до інших господарств, які займалися вирощуванням кукурудзи, люцерни та інших фуражних культур. Ті віднеслися до цієї біди із розумінням і надавали посильну допомогу із зеленими кормами.
Однак невдовзі вималювалася інша проблема. Головному бику стада та його найближчому оточенню сподобалися такі дармові харчі і вони перестали блукати полонинами в пошуках залишків трави, а спокійно чекали біля місця підгодівлі.
Більш за те, бугай та його «команда» вирішили не ділитися зеленим кормом із рештою стада. Вони стали вести себе агресивно, відганяючи від кормушок навіть малих телят, не говорячи уже про дійних корів. Їм доводилось лише стояти поодаль і сумними очима спостерігати за тим, як сильна частина стада залюбки смакує їх спільним обідом.
Намагання літнього пастуха втрутитися в ситуацію і відновити справедливість – закінчилися для нього плачевно. Головний бик підняв його на роги, зламавши старому кілька ребер та наставивши з десяток добрячих синців по всьому тілу.
– Що ж робити, – бідкався ґазда, навідавшись на пасовисько.
– Не знаю, – тихо мовив пастух, – але мені з ним справитися не під силу. Та і молоді бики уже піднімають хвости і слідом за старим гонять від ясел дійне стадо, як і весь інший молодняк.
Так тривало ще кілька днів. Надої упали зовсім, а бідні телята уже ледве дибали ногами.
– Треба щось робити з тією кодлою, – мовив старий, коли ґазда знов приїхав до літнього табору.
– А що я можу вдіяти? – тільки розвів руками той. – Не стріляти ж мені його. Я на нього стільки грошей убухав…
– Нічого не поробиш. Все одно рано чи пізно доведеться вибирати, – знову озвався пастух. – Ще кілька днів і почнеться падіж. У першу чергу загине молодняк… Відпустіть мене з роботи на кілька днів. Завтра хочу поїхати до лікарні, а то у боку болить, та і на загал почуваюся кепсько.
– Гаразд, – невдоволено буркнув ґазда і, скочивши до салону облупленого позашляховика, гайнув до села.
Невдовзі старий пастух передав свої повноваження двом підліткам, що допомагали йому пасти череду, зібрав свої нехитрі пожитки і теж попрошкував у напрямку присілка.
Медичний огляд старого і спеціалізована допомога йому зайняли кілька діб. Повернувшись із райцентру, він зайшов до сільського магазину, аби взяти щось перекусити на перший час.
– Що у вас є свіжого на вечерю? – звернувся він до продавчині, старшої доньки ґазди.
– Ось візьміть свіженької ковбаси з яловичини, – посміхнулася та у відповідь. – На завтра батько обіцяв уже завезти свіже молоко!
25.04.2024, СВ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
