Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.02
06:09
Просвітлий настрій, невичерпність мрій,
Коли душа палає від кохання, -
Коли тобі весняно-молодій
Радію неутомно, безнастанно.
Утілення бажань, блаженства відчуття,
Коли звучать взаємності мотиви, -
Коли украй вдоволений життям,
Як споконвік закохан
Коли душа палає від кохання, -
Коли тобі весняно-молодій
Радію неутомно, безнастанно.
Утілення бажань, блаженства відчуття,
Коли звучать взаємності мотиви, -
Коли украй вдоволений життям,
Як споконвік закохан
2026.05.02
02:53
Застигла думка. Слово з кришталю.
Я руки відігрію. Відмолю
Свої гріхи, маленькі та великі.
Покликала безмежна височінь,
Глибока поглинає душу синь,
Барвистий сон безкрилого каліки.
Хоча й навколо згубні холоди,
Я руки відігрію. Відмолю
Свої гріхи, маленькі та великі.
Покликала безмежна височінь,
Глибока поглинає душу синь,
Барвистий сон безкрилого каліки.
Хоча й навколо згубні холоди,
2026.05.01
21:38
Не шукай мене у високості —
де на мотузці крутиться земля,
дірявлячи порожній нескінчений простір,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
У цей час немилосердний, ставши на коліна,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
То сила гравітації, важка і неупинн
де на мотузці крутиться земля,
дірявлячи порожній нескінчений простір,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
У цей час немилосердний, ставши на коліна,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
То сила гравітації, важка і неупинн
2026.05.01
20:19
Життя, як зебра, в смугах чорно-білих
Біжить, а не стоїть буття на місці.
І випускає ненароком стріли,
Буває біль надмірно в серці містить.
Як важко не було б, живе надія.
Життя, як зебра, в смугах чорно-білих.
Проходиш гартування, й знову досвід
Біжить, а не стоїть буття на місці.
І випускає ненароком стріли,
Буває біль надмірно в серці містить.
Як важко не було б, живе надія.
Життя, як зебра, в смугах чорно-білих.
Проходиш гартування, й знову досвід
2026.05.01
20:18
ван гог · картинка · черевики
убиті майже але втім
художник ловить кожну тінь
ці черевики небезликі
за тими тінями роки
як є схололі і бездарні
таке життя · немає правди
надій нема для бідняків
убиті майже але втім
художник ловить кожну тінь
ці черевики небезликі
за тими тінями роки
як є схололі і бездарні
таке життя · немає правди
надій нема для бідняків
2026.05.01
19:08
Не пам'ятаю, на якому році життя застрелився мій друг, видатний поет Владімір Маяковський. Але перед тим, як застрелитися, він мені сказав: "Жоро, я тебе прошу: будь у поезії другим новатором після мене!" Я мовчки кивнув головою. А коли він уже застрел
2026.05.01
16:42
Ніколи їй не схибити
(ду ду ду ду ду ду, ужеж)
Обізнана із оксамитовим дотиком
Ящіркою оце, на склі вікна
Тип, що у натовпі, чоботи з люстерками
Всіх кольорів
Бреше очима, наднормово руками
Опрацьовує
(ду ду ду ду ду ду, ужеж)
Обізнана із оксамитовим дотиком
Ящіркою оце, на склі вікна
Тип, що у натовпі, чоботи з люстерками
Всіх кольорів
Бреше очима, наднормово руками
Опрацьовує
2026.05.01
12:51
Покинутий дім залишається в серці.
Оселя любові, оселя розлук.
У битві життєвій, в розпаленім герці
Ми б'ємося в центрі надії та мук.
Покинутий дім, як маяк безпричальний.
У ньому лишились страждання земні.
І прийде філософ самітний, печальний
Оселя любові, оселя розлук.
У битві життєвій, в розпаленім герці
Ми б'ємося в центрі надії та мук.
Покинутий дім, як маяк безпричальний.
У ньому лишились страждання земні.
І прийде філософ самітний, печальний
2026.05.01
12:35
Сидить професор
голова як енциклопедія
а в горлі — пустеля Гобі
телефон казиться
телефонує деканат
(там нишком наливають)
телефонують колишні аспіранти
(там уже розлили)
голова як енциклопедія
а в горлі — пустеля Гобі
телефон казиться
телефонує деканат
(там нишком наливають)
телефонують колишні аспіранти
(там уже розлили)
2026.05.01
12:16
Стосовно мого нарису «Вибране і вибрані» я отримав такі коментарі Редакції Майстерень (далі - РМ).
Перший коментар: «Чому принижуєте гідкими виразами цілком заслужені досягнення наших авторів…»
(РМ пише: «гІдкими», а правильно: «гИдкими». Утім, РМ мен
2026.05.01
12:05
Стріляли в нього – вбивали Бога,
Господь – Небесний, а він – земний...
Навала дика – Магога й Гога –
зайшла вершити свій суд жахний.
Була наруга велика в тому,
зловісний виклик – для всіх держав...
А він тримався, згнітивши втому,
Господь – Небесний, а він – земний...
Навала дика – Магога й Гога –
зайшла вершити свій суд жахний.
Була наруга велика в тому,
зловісний виклик – для всіх держав...
А він тримався, згнітивши втому,
2026.05.01
10:45
Вже міллю сточене руно,
У даль поринула б давно —
Болять суглоби, руки.
Кульбабою сивини літ,
Лелека кличе у політ —
Тримаюсь за онуків,
За соломинку майбуття,
У даль поринула б давно —
Болять суглоби, руки.
Кульбабою сивини літ,
Лелека кличе у політ —
Тримаюсь за онуків,
За соломинку майбуття,
2026.05.01
06:29
Сонце сяє понад містом
І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.
І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.
2026.04.30
19:48
Злетів у Небо передчасно
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
2026.04.30
18:19
хтось пан а дехто і пропав
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
2026.04.30
14:26
Сидять діди попід тином сиві та сивіші,
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Меланія Дереза (1978) /
Проза
Зустріч
Та зустріч перевернула мій світ догори дригом. Не те, щоб він й до того міцно стояв на ногах - мій світ. Таке... Гойдався туди-сюди, вверх-вниз, вправо-вліво... Ну звісно, юнацький максималізм, помножений на перші любовні страждання - яка тут рівновага?
Секс, драг енд рок-н-рол у великому місті до вступу у Академію та переїзду в густонаселений студентський мурашник у мріях малювались куди привабливішими...
І - вже звиняйте за оксюморон - який чорт смикнув мене тоді шукати Бога?
Сусідка Оля з кімнати направо молилась щовечора перед сном.
Сусідка Каріна з кімнати наліво швендяла у вільний від пар час по міському кладовищу, збирала собачі черепи, пхала у них чорні свічки і запрошувала усіх охочих на "темну мессу". Шанси були рівні, як бачите.
Втім, наближалася весна.
Перша весна в чужому місті. Після довгих, холодних і дуже самотніх, попри велелюдну компанію, місяців далеко від дому.
А разом з весною - свято Воскресіння Христового. Яке ні я, ні моя сім'я ніколи по-справжньому не святкували. Атеїсти - вони і в Африці атеїсти, скільки б запашної паски й свяченої ковбаски не ззіли - смачно ж! Хто-хто воскрес? А, ну так, звісно, воістину...
Але весняне сонечко було таким щедрим, а моя змордована душа так прагла батьківського тепла, захисту і віри, що несподівано для самої себе
одного вечора я постукала у двері направо.
Оля - серйозна і урочиста - вручила мені тоненьку книжечку " Як підготуватися до сповіді".
- Прочитай обов'язково! І молитви вивчи! Не лінуйся!
Дивне то було відчуття... Наче приреченому карасю в магазині "Жива риба" крізь мутне скло акваріуму хтось пропонував інструкцію до неіснуючих крил і схему розташування відчинених вікон.
- Бог любить тебе! - піджимала тоненькі губи Оля - і терпляче запитувала:
- Ти молишся? Проси - і буде тобі!
До сповіді готова?
Чи була я готова до сповіді? Один Бог знав. І, мабуть, вже тоді посміювався у довгі сиві вуса. Та знаю точно наступне: я дуже старалася.
І день моєї сповіді настав.
Подвір'я одного з найбільших храмів міста повнісіньке людей. Жіночки в хустках. Чоловіки мовчазні та зосереджені. Усі прагнуть аудієнції з Господом, аби побалакать із ним відверто, вивернути з-за пазухи каміння, а з нутрощів лайно і лайничко... Бо куди ж ковбаски з яєчками складати, як все завалено сміттям?
І Господь милосердно дивиться із хреста, зворушений, всепрощаючий, хоч і розіп'ятий своїми овечками.
Линуть райські піснеспіви, золото прекрасних розписів мерехтить потойбічно і врочисто, манюні різьблені янголики такі потішні й усміхнені... Серце моє тріпоче в очікуванні неймовірного дива - я так хочу повірити! Повірити по-справжньому! Щоб розтанути і віддати усе, що в мене є, цій вселенській симфонії радості і світла, стати хоч на мікрон причетною до всеперемагаючої сили любові до ближнього і до Нього - до мого Бога, якого я ще не знаю... Але так прагну!
Черга рухається повільно.
Гріхів у вірян багато, тому сповідують одразу троє панотців. Зліва, посередині і справа.
Мені випадає йти наліво.
Панотець грубенький , лисуватий і червонопикий. Я стаю на колінця перед ним - страшенна грішниця - й схвильовано прокручую у голові все, що хотіла б довірити Богу. Краєм ока помічаю, як панотець облизує масні губи, по чолу його стікає піт, з ніздрів стирчать темні, як і кола під маленькими очками, волосини... Нарешті він хрипко запитує:
- В рот брала?
Сморід гниленьких зубів збиває з пантелику і зміст губиться.
- В рот брала? - повторює знову слизький, мов слимак, рот...
Мені темніє в очах і якимись хижими тваринними фібрами я відчуваю під золотим шиттям панотцевого одягу свинцеву, налиту до краю хіттю, чоловічу плоть.
Піснеспіви перетворюються на какофонію, вогники свічок на знаряддя тортур, радісні різьблені янголики на шизофренічних карликів-рукоблудів, аромат ладану на гіркий запах перестояного чоловічого сімені, з-під святкової сутани панотця я бачу чобіт, обриси якого підозріло нагадують копито...
Мені так погано, що наступні надцять хвилин стерті з моєї пам'яті, мов сліди смертельної отрути.
Моя зустріч з Богом пішла геть не за планом.
З тих пір Господь воскресав безліч разів.
Сьогодні, коли смерть стала таким частим і звичним гостем у наших буднях, я раптом чую його голос в абсолютно несподіваних місцях: в перекручених моїми вихованцями словах, у неймовірній тиші, яка настає, коли вмовкають завивання сирен, у шумі верховіть вечірнього порожнього парку...
В музиці.
Інколи Бог заглядає мені в очі очима мого собаки і наспівує дзьобиком самотньої ворони.
Чи люблю я Його? Так. Люблю.
Але вже багато років розраховую лише на себ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Зустріч
Та зустріч перевернула мій світ догори дригом. Не те, щоб він й до того міцно стояв на ногах - мій світ. Таке... Гойдався туди-сюди, вверх-вниз, вправо-вліво... Ну звісно, юнацький максималізм, помножений на перші любовні страждання - яка тут рівновага?
Секс, драг енд рок-н-рол у великому місті до вступу у Академію та переїзду в густонаселений студентський мурашник у мріях малювались куди привабливішими...
І - вже звиняйте за оксюморон - який чорт смикнув мене тоді шукати Бога?
Сусідка Оля з кімнати направо молилась щовечора перед сном.
Сусідка Каріна з кімнати наліво швендяла у вільний від пар час по міському кладовищу, збирала собачі черепи, пхала у них чорні свічки і запрошувала усіх охочих на "темну мессу". Шанси були рівні, як бачите.
Втім, наближалася весна.
Перша весна в чужому місті. Після довгих, холодних і дуже самотніх, попри велелюдну компанію, місяців далеко від дому.
А разом з весною - свято Воскресіння Христового. Яке ні я, ні моя сім'я ніколи по-справжньому не святкували. Атеїсти - вони і в Африці атеїсти, скільки б запашної паски й свяченої ковбаски не ззіли - смачно ж! Хто-хто воскрес? А, ну так, звісно, воістину...
Але весняне сонечко було таким щедрим, а моя змордована душа так прагла батьківського тепла, захисту і віри, що несподівано для самої себе
одного вечора я постукала у двері направо.
Оля - серйозна і урочиста - вручила мені тоненьку книжечку " Як підготуватися до сповіді".
- Прочитай обов'язково! І молитви вивчи! Не лінуйся!
Дивне то було відчуття... Наче приреченому карасю в магазині "Жива риба" крізь мутне скло акваріуму хтось пропонував інструкцію до неіснуючих крил і схему розташування відчинених вікон.
- Бог любить тебе! - піджимала тоненькі губи Оля - і терпляче запитувала:
- Ти молишся? Проси - і буде тобі!
До сповіді готова?
Чи була я готова до сповіді? Один Бог знав. І, мабуть, вже тоді посміювався у довгі сиві вуса. Та знаю точно наступне: я дуже старалася.
І день моєї сповіді настав.
Подвір'я одного з найбільших храмів міста повнісіньке людей. Жіночки в хустках. Чоловіки мовчазні та зосереджені. Усі прагнуть аудієнції з Господом, аби побалакать із ним відверто, вивернути з-за пазухи каміння, а з нутрощів лайно і лайничко... Бо куди ж ковбаски з яєчками складати, як все завалено сміттям?
І Господь милосердно дивиться із хреста, зворушений, всепрощаючий, хоч і розіп'ятий своїми овечками.
Линуть райські піснеспіви, золото прекрасних розписів мерехтить потойбічно і врочисто, манюні різьблені янголики такі потішні й усміхнені... Серце моє тріпоче в очікуванні неймовірного дива - я так хочу повірити! Повірити по-справжньому! Щоб розтанути і віддати усе, що в мене є, цій вселенській симфонії радості і світла, стати хоч на мікрон причетною до всеперемагаючої сили любові до ближнього і до Нього - до мого Бога, якого я ще не знаю... Але так прагну!
Черга рухається повільно.
Гріхів у вірян багато, тому сповідують одразу троє панотців. Зліва, посередині і справа.
Мені випадає йти наліво.
Панотець грубенький , лисуватий і червонопикий. Я стаю на колінця перед ним - страшенна грішниця - й схвильовано прокручую у голові все, що хотіла б довірити Богу. Краєм ока помічаю, як панотець облизує масні губи, по чолу його стікає піт, з ніздрів стирчать темні, як і кола під маленькими очками, волосини... Нарешті він хрипко запитує:
- В рот брала?
Сморід гниленьких зубів збиває з пантелику і зміст губиться.
- В рот брала? - повторює знову слизький, мов слимак, рот...
Мені темніє в очах і якимись хижими тваринними фібрами я відчуваю під золотим шиттям панотцевого одягу свинцеву, налиту до краю хіттю, чоловічу плоть.
Піснеспіви перетворюються на какофонію, вогники свічок на знаряддя тортур, радісні різьблені янголики на шизофренічних карликів-рукоблудів, аромат ладану на гіркий запах перестояного чоловічого сімені, з-під святкової сутани панотця я бачу чобіт, обриси якого підозріло нагадують копито...
Мені так погано, що наступні надцять хвилин стерті з моєї пам'яті, мов сліди смертельної отрути.
Моя зустріч з Богом пішла геть не за планом.
З тих пір Господь воскресав безліч разів.
Сьогодні, коли смерть стала таким частим і звичним гостем у наших буднях, я раптом чую його голос в абсолютно несподіваних місцях: в перекручених моїми вихованцями словах, у неймовірній тиші, яка настає, коли вмовкають завивання сирен, у шумі верховіть вечірнього порожнього парку...
В музиці.
Інколи Бог заглядає мені в очі очима мого собаки і наспівує дзьобиком самотньої ворони.
Чи люблю я Його? Так. Люблю.
Але вже багато років розраховую лише на себ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
