
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
2025.06.30
08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
2025.06.30
05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
2025.06.29
23:49
Банальна думка – як воно
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
2025.06.29
23:25
Мій мозок розчленився на клітини,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
2025.06.29
22:01
Безконечно росте трава,
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
2025.06.29
17:16
Санта Фе, кажуть, десь у ста милях, по шосе
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
2025.06.29
14:18
Утішає мати доню: - Ну, що знову сталось?
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
2025.06.29
12:07
Заграйте, Маестро Перельмане ,
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Меланія Дереза (1978) /
Проза
Зустріч
Та зустріч перевернула мій світ догори дригом. Не те, щоб він й до того міцно стояв на ногах - мій світ. Таке... Гойдався туди-сюди, вверх-вниз, вправо-вліво... Ну звісно, юнацький максималізм, помножений на перші любовні страждання - яка тут рівновага?
Секс, драг енд рок-н-рол у великому місті до вступу у Академію та переїзду в густонаселений студентський мурашник у мріях малювались куди привабливішими...
І - вже звиняйте за оксюморон - який чорт смикнув мене тоді шукати Бога?
Сусідка Оля з кімнати направо молилась щовечора перед сном.
Сусідка Каріна з кімнати наліво швендяла у вільний від пар час по міському кладовищу, збирала собачі черепи, пхала у них чорні свічки і запрошувала усіх охочих на "темну мессу". Шанси були рівні, як бачите.
Втім, наближалася весна.
Перша весна в чужому місті. Після довгих, холодних і дуже самотніх, попри велелюдну компанію, місяців далеко від дому.
А разом з весною - свято Воскресіння Христового. Яке ні я, ні моя сім'я ніколи по-справжньому не святкували. Атеїсти - вони і в Африці атеїсти, скільки б запашної паски й свяченої ковбаски не ззіли - смачно ж! Хто-хто воскрес? А, ну так, звісно, воістину...
Але весняне сонечко було таким щедрим, а моя змордована душа так прагла батьківського тепла, захисту і віри, що несподівано для самої себе
одного вечора я постукала у двері направо.
Оля - серйозна і урочиста - вручила мені тоненьку книжечку " Як підготуватися до сповіді".
- Прочитай обов'язково! І молитви вивчи! Не лінуйся!
Дивне то було відчуття... Наче приреченому карасю в магазині "Жива риба" крізь мутне скло акваріуму хтось пропонував інструкцію до неіснуючих крил і схему розташування відчинених вікон.
- Бог любить тебе! - піджимала тоненькі губи Оля - і терпляче запитувала:
- Ти молишся? Проси - і буде тобі!
До сповіді готова?
Чи була я готова до сповіді? Один Бог знав. І, мабуть, вже тоді посміювався у довгі сиві вуса. Та знаю точно наступне: я дуже старалася.
І день моєї сповіді настав.
Подвір'я одного з найбільших храмів міста повнісіньке людей. Жіночки в хустках. Чоловіки мовчазні та зосереджені. Усі прагнуть аудієнції з Господом, аби побалакать із ним відверто, вивернути з-за пазухи каміння, а з нутрощів лайно і лайничко... Бо куди ж ковбаски з яєчками складати, як все завалено сміттям?
І Господь милосердно дивиться із хреста, зворушений, всепрощаючий, хоч і розіп'ятий своїми овечками.
Линуть райські піснеспіви, золото прекрасних розписів мерехтить потойбічно і врочисто, манюні різьблені янголики такі потішні й усміхнені... Серце моє тріпоче в очікуванні неймовірного дива - я так хочу повірити! Повірити по-справжньому! Щоб розтанути і віддати усе, що в мене є, цій вселенській симфонії радості і світла, стати хоч на мікрон причетною до всеперемагаючої сили любові до ближнього і до Нього - до мого Бога, якого я ще не знаю... Але так прагну!
Черга рухається повільно.
Гріхів у вірян багато, тому сповідують одразу троє панотців. Зліва, посередині і справа.
Мені випадає йти наліво.
Панотець грубенький , лисуватий і червонопикий. Я стаю на колінця перед ним - страшенна грішниця - й схвильовано прокручую у голові все, що хотіла б довірити Богу. Краєм ока помічаю, як панотець облизує масні губи, по чолу його стікає піт, з ніздрів стирчать темні, як і кола під маленькими очками, волосини... Нарешті він хрипко запитує:
- В рот брала?
Сморід гниленьких зубів збиває з пантелику і зміст губиться.
- В рот брала? - повторює знову слизький, мов слимак, рот...
Мені темніє в очах і якимись хижими тваринними фібрами я відчуваю під золотим шиттям панотцевого одягу свинцеву, налиту до краю хіттю, чоловічу плоть.
Піснеспіви перетворюються на какофонію, вогники свічок на знаряддя тортур, радісні різьблені янголики на шизофренічних карликів-рукоблудів, аромат ладану на гіркий запах перестояного чоловічого сімені, з-під святкової сутани панотця я бачу чобіт, обриси якого підозріло нагадують копито...
Мені так погано, що наступні надцять хвилин стерті з моєї пам'яті, мов сліди смертельної отрути.
Моя зустріч з Богом пішла геть не за планом.
З тих пір Господь воскресав безліч разів.
Сьогодні, коли смерть стала таким частим і звичним гостем у наших буднях, я раптом чую його голос в абсолютно несподіваних місцях: в перекручених моїми вихованцями словах, у неймовірній тиші, яка настає, коли вмовкають завивання сирен, у шумі верховіть вечірнього порожнього парку...
В музиці.
Інколи Бог заглядає мені в очі очима мого собаки і наспівує дзьобиком самотньої ворони.
Чи люблю я Його? Так. Люблю.
Але вже багато років розраховую лише на себ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Зустріч
Та зустріч перевернула мій світ догори дригом. Не те, щоб він й до того міцно стояв на ногах - мій світ. Таке... Гойдався туди-сюди, вверх-вниз, вправо-вліво... Ну звісно, юнацький максималізм, помножений на перші любовні страждання - яка тут рівновага?
Секс, драг енд рок-н-рол у великому місті до вступу у Академію та переїзду в густонаселений студентський мурашник у мріях малювались куди привабливішими...
І - вже звиняйте за оксюморон - який чорт смикнув мене тоді шукати Бога?
Сусідка Оля з кімнати направо молилась щовечора перед сном.
Сусідка Каріна з кімнати наліво швендяла у вільний від пар час по міському кладовищу, збирала собачі черепи, пхала у них чорні свічки і запрошувала усіх охочих на "темну мессу". Шанси були рівні, як бачите.
Втім, наближалася весна.
Перша весна в чужому місті. Після довгих, холодних і дуже самотніх, попри велелюдну компанію, місяців далеко від дому.
А разом з весною - свято Воскресіння Христового. Яке ні я, ні моя сім'я ніколи по-справжньому не святкували. Атеїсти - вони і в Африці атеїсти, скільки б запашної паски й свяченої ковбаски не ззіли - смачно ж! Хто-хто воскрес? А, ну так, звісно, воістину...
Але весняне сонечко було таким щедрим, а моя змордована душа так прагла батьківського тепла, захисту і віри, що несподівано для самої себе
одного вечора я постукала у двері направо.
Оля - серйозна і урочиста - вручила мені тоненьку книжечку " Як підготуватися до сповіді".
- Прочитай обов'язково! І молитви вивчи! Не лінуйся!
Дивне то було відчуття... Наче приреченому карасю в магазині "Жива риба" крізь мутне скло акваріуму хтось пропонував інструкцію до неіснуючих крил і схему розташування відчинених вікон.
- Бог любить тебе! - піджимала тоненькі губи Оля - і терпляче запитувала:
- Ти молишся? Проси - і буде тобі!
До сповіді готова?
Чи була я готова до сповіді? Один Бог знав. І, мабуть, вже тоді посміювався у довгі сиві вуса. Та знаю точно наступне: я дуже старалася.
І день моєї сповіді настав.
Подвір'я одного з найбільших храмів міста повнісіньке людей. Жіночки в хустках. Чоловіки мовчазні та зосереджені. Усі прагнуть аудієнції з Господом, аби побалакать із ним відверто, вивернути з-за пазухи каміння, а з нутрощів лайно і лайничко... Бо куди ж ковбаски з яєчками складати, як все завалено сміттям?
І Господь милосердно дивиться із хреста, зворушений, всепрощаючий, хоч і розіп'ятий своїми овечками.
Линуть райські піснеспіви, золото прекрасних розписів мерехтить потойбічно і врочисто, манюні різьблені янголики такі потішні й усміхнені... Серце моє тріпоче в очікуванні неймовірного дива - я так хочу повірити! Повірити по-справжньому! Щоб розтанути і віддати усе, що в мене є, цій вселенській симфонії радості і світла, стати хоч на мікрон причетною до всеперемагаючої сили любові до ближнього і до Нього - до мого Бога, якого я ще не знаю... Але так прагну!
Черга рухається повільно.
Гріхів у вірян багато, тому сповідують одразу троє панотців. Зліва, посередині і справа.
Мені випадає йти наліво.
Панотець грубенький , лисуватий і червонопикий. Я стаю на колінця перед ним - страшенна грішниця - й схвильовано прокручую у голові все, що хотіла б довірити Богу. Краєм ока помічаю, як панотець облизує масні губи, по чолу його стікає піт, з ніздрів стирчать темні, як і кола під маленькими очками, волосини... Нарешті він хрипко запитує:
- В рот брала?
Сморід гниленьких зубів збиває з пантелику і зміст губиться.
- В рот брала? - повторює знову слизький, мов слимак, рот...
Мені темніє в очах і якимись хижими тваринними фібрами я відчуваю під золотим шиттям панотцевого одягу свинцеву, налиту до краю хіттю, чоловічу плоть.
Піснеспіви перетворюються на какофонію, вогники свічок на знаряддя тортур, радісні різьблені янголики на шизофренічних карликів-рукоблудів, аромат ладану на гіркий запах перестояного чоловічого сімені, з-під святкової сутани панотця я бачу чобіт, обриси якого підозріло нагадують копито...
Мені так погано, що наступні надцять хвилин стерті з моєї пам'яті, мов сліди смертельної отрути.
Моя зустріч з Богом пішла геть не за планом.
З тих пір Господь воскресав безліч разів.
Сьогодні, коли смерть стала таким частим і звичним гостем у наших буднях, я раптом чую його голос в абсолютно несподіваних місцях: в перекручених моїми вихованцями словах, у неймовірній тиші, яка настає, коли вмовкають завивання сирен, у шумі верховіть вечірнього порожнього парку...
В музиці.
Інколи Бог заглядає мені в очі очима мого собаки і наспівує дзьобиком самотньої ворони.
Чи люблю я Його? Так. Люблю.
Але вже багато років розраховую лише на себ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію