
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.10
08:11
Кришталем іскряться зорі
І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.
І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.
2025.07.09
22:40
Я хочу заплутатись у твоєму волоссі,
немов у ліанах,
я хочу крізь нього пізнати
сутність світу.
Твоє волосся - як джунглі
із несходимими шляхами.
У ньому так легко заплутатись
і неможливо вибратися.
немов у ліанах,
я хочу крізь нього пізнати
сутність світу.
Твоє волосся - як джунглі
із несходимими шляхами.
У ньому так легко заплутатись
і неможливо вибратися.
2025.07.09
12:20
Куди ведеш, дорого чарівна?
Де хмари - міст - між берегами лісу.
Чи до Олімпу здійметься вона?
Чи заведе в смурні обійми біса?
Не відаю, та знаю - поруч ти.
Це -- божевільно серце окриляє.
Бо є іще увись куди рости,
Де хмари - міст - між берегами лісу.
Чи до Олімпу здійметься вона?
Чи заведе в смурні обійми біса?
Не відаю, та знаю - поруч ти.
Це -- божевільно серце окриляє.
Бо є іще увись куди рости,
2025.07.09
09:25
Не розтискати рук.
Взаємно не розтискати.
Серця воркуючий звук –
Кохати!
Кохати!!
Кожну сумісну мить.
Є лиш вона і тільки.
Щастям душа бринить.
Взаємно не розтискати.
Серця воркуючий звук –
Кохати!
Кохати!!
Кожну сумісну мить.
Є лиш вона і тільки.
Щастям душа бринить.
2025.07.09
08:10
Біла хмара, наче гребінь,
і дорога в синє небо
від порога пролягла.
Відчиняю навстіж хвіртку...
без хлібини йду в мандрівку,
сіль змахнувши із чола.
Оминаю: ріки, доли,
переліски, житнє поле,
і дорога в синє небо
від порога пролягла.
Відчиняю навстіж хвіртку...
без хлібини йду в мандрівку,
сіль змахнувши із чола.
Оминаю: ріки, доли,
переліски, житнє поле,
2025.07.09
06:33
Хоч ще від сутіні до світу
Пташки співають там і тут,
Та вже на спад звертає літо
І дні коротшими стають.
Крокує літо безупинно
І не збивається з ходи, –
То кличуть ягоди в малинник,
То в сад запрошують плоди.
Пташки співають там і тут,
Та вже на спад звертає літо
І дні коротшими стають.
Крокує літо безупинно
І не збивається з ходи, –
То кличуть ягоди в малинник,
То в сад запрошують плоди.
2025.07.09
04:09
Не знав я що мені потрібна ти
Не бачив я що ти чекала
Когось хто поряд би сприяв
Своє співати хай вже як
І я мінявся
Бачу все тебе
Знаю є у мене ти
Не бачив я що ти чекала
Когось хто поряд би сприяв
Своє співати хай вже як
І я мінявся
Бачу все тебе
Знаю є у мене ти
2025.07.09
01:03
Назва.......................................................................Стор.
1 Кращим людям Землі ........................................... 3
2 За щастя однодумців ............................................ 4
3 Українцям ....................
1 Кращим людям Землі ........................................... 3
2 За щастя однодумців ............................................ 4
3 Українцям ....................
2025.07.08
21:39
Поет поселився у далекому лісі
і зарився листям.
Він зрозумів марнотність слави,
йому не потрібні
жодні визнання, жодні премії.
Його основними рецензентами
є птахи, а істориками літератури -
ведмеді. Він укривається
і зарився листям.
Він зрозумів марнотність слави,
йому не потрібні
жодні визнання, жодні премії.
Його основними рецензентами
є птахи, а істориками літератури -
ведмеді. Він укривається
2025.07.08
21:03
Прощай, Росіє! Хай буде це назавше,
Аби твоє буття зійшло на небуття.
Прощай і без прощення йди у міфологію,
Аби Вкраїна й світ тебе забули назавжди.
Нам буде з ким розмовлять по-людськи:
Народів тьми і тьми, зневажених тобою,
Уже готують словники
Аби твоє буття зійшло на небуття.
Прощай і без прощення йди у міфологію,
Аби Вкраїна й світ тебе забули назавжди.
Нам буде з ким розмовлять по-людськи:
Народів тьми і тьми, зневажених тобою,
Уже готують словники
2025.07.08
20:28
Сказала ти: до всього я готова,
Той -- кращий світ, чому б і не піти?!
Бо цей дарує дрібку лиш любові,
Зіткався ледь не весь із гіркоти.
До кого більш прихильним буде небо?
Один раз - так, а другий буде ні?!
Це ми зі смертю б'ємося за тебе...
Той -- кращий світ, чому б і не піти?!
Бо цей дарує дрібку лиш любові,
Зіткався ледь не весь із гіркоти.
До кого більш прихильним буде небо?
Один раз - так, а другий буде ні?!
Це ми зі смертю б'ємося за тебе...
2025.07.08
05:18
Як з усмішкою помру
На порозі хати,
Навіваючи журу
Стануть причитати.
Щоб нічого не утнув
Ще неохололий,
Покладуть мене в труну
І обступлять колом.
На порозі хати,
Навіваючи журу
Стануть причитати.
Щоб нічого не утнув
Ще неохололий,
Покладуть мене в труну
І обступлять колом.
2025.07.07
21:54
Любов - шматок самої вічності,
мить єднання з абсолютом,
це шматок меду,
але він може бути згірклим.
У любові ми перебуваємо
у невагомості, але можемо
болісно впасти на землю.
У коханні ми відчуваємо
мить єднання з абсолютом,
це шматок меду,
але він може бути згірклим.
У любові ми перебуваємо
у невагомості, але можемо
болісно впасти на землю.
У коханні ми відчуваємо
2025.07.07
13:17
А коси жінки - висріблений ліс,
А усмішка, як гляну - гірко, сумно...
Вона ж шепоче: - Муже, не журись!
І наяву, і в снах для тебе юна!
І пахну, як трояндові поля!
Обійми ніжні, а думки - про тебе!
Тобі служу весь вік - не королям,
А усмішка, як гляну - гірко, сумно...
Вона ж шепоче: - Муже, не журись!
І наяву, і в снах для тебе юна!
І пахну, як трояндові поля!
Обійми ніжні, а думки - про тебе!
Тобі служу весь вік - не королям,
2025.07.07
08:14
Додала лише печалі
Перевтомленій душі, –
Несподівано сказала,
Що ми люди вже чужі.
Що мені пора забути
Про все те, що відбуло
І тоді не сяде смуток
На похилене чоло.
Перевтомленій душі, –
Несподівано сказала,
Що ми люди вже чужі.
Що мені пора забути
Про все те, що відбуло
І тоді не сяде смуток
На похилене чоло.
2025.07.06
22:08
Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Меланія Дереза (1978) /
Проза
Зустріч
Та зустріч перевернула мій світ догори дригом. Не те, щоб він й до того міцно стояв на ногах - мій світ. Таке... Гойдався туди-сюди, вверх-вниз, вправо-вліво... Ну звісно, юнацький максималізм, помножений на перші любовні страждання - яка тут рівновага?
Секс, драг енд рок-н-рол у великому місті до вступу у Академію та переїзду в густонаселений студентський мурашник у мріях малювались куди привабливішими...
І - вже звиняйте за оксюморон - який чорт смикнув мене тоді шукати Бога?
Сусідка Оля з кімнати направо молилась щовечора перед сном.
Сусідка Каріна з кімнати наліво швендяла у вільний від пар час по міському кладовищу, збирала собачі черепи, пхала у них чорні свічки і запрошувала усіх охочих на "темну мессу". Шанси були рівні, як бачите.
Втім, наближалася весна.
Перша весна в чужому місті. Після довгих, холодних і дуже самотніх, попри велелюдну компанію, місяців далеко від дому.
А разом з весною - свято Воскресіння Христового. Яке ні я, ні моя сім'я ніколи по-справжньому не святкували. Атеїсти - вони і в Африці атеїсти, скільки б запашної паски й свяченої ковбаски не ззіли - смачно ж! Хто-хто воскрес? А, ну так, звісно, воістину...
Але весняне сонечко було таким щедрим, а моя змордована душа так прагла батьківського тепла, захисту і віри, що несподівано для самої себе
одного вечора я постукала у двері направо.
Оля - серйозна і урочиста - вручила мені тоненьку книжечку " Як підготуватися до сповіді".
- Прочитай обов'язково! І молитви вивчи! Не лінуйся!
Дивне то було відчуття... Наче приреченому карасю в магазині "Жива риба" крізь мутне скло акваріуму хтось пропонував інструкцію до неіснуючих крил і схему розташування відчинених вікон.
- Бог любить тебе! - піджимала тоненькі губи Оля - і терпляче запитувала:
- Ти молишся? Проси - і буде тобі!
До сповіді готова?
Чи була я готова до сповіді? Один Бог знав. І, мабуть, вже тоді посміювався у довгі сиві вуса. Та знаю точно наступне: я дуже старалася.
І день моєї сповіді настав.
Подвір'я одного з найбільших храмів міста повнісіньке людей. Жіночки в хустках. Чоловіки мовчазні та зосереджені. Усі прагнуть аудієнції з Господом, аби побалакать із ним відверто, вивернути з-за пазухи каміння, а з нутрощів лайно і лайничко... Бо куди ж ковбаски з яєчками складати, як все завалено сміттям?
І Господь милосердно дивиться із хреста, зворушений, всепрощаючий, хоч і розіп'ятий своїми овечками.
Линуть райські піснеспіви, золото прекрасних розписів мерехтить потойбічно і врочисто, манюні різьблені янголики такі потішні й усміхнені... Серце моє тріпоче в очікуванні неймовірного дива - я так хочу повірити! Повірити по-справжньому! Щоб розтанути і віддати усе, що в мене є, цій вселенській симфонії радості і світла, стати хоч на мікрон причетною до всеперемагаючої сили любові до ближнього і до Нього - до мого Бога, якого я ще не знаю... Але так прагну!
Черга рухається повільно.
Гріхів у вірян багато, тому сповідують одразу троє панотців. Зліва, посередині і справа.
Мені випадає йти наліво.
Панотець грубенький , лисуватий і червонопикий. Я стаю на колінця перед ним - страшенна грішниця - й схвильовано прокручую у голові все, що хотіла б довірити Богу. Краєм ока помічаю, як панотець облизує масні губи, по чолу його стікає піт, з ніздрів стирчать темні, як і кола під маленькими очками, волосини... Нарешті він хрипко запитує:
- В рот брала?
Сморід гниленьких зубів збиває з пантелику і зміст губиться.
- В рот брала? - повторює знову слизький, мов слимак, рот...
Мені темніє в очах і якимись хижими тваринними фібрами я відчуваю під золотим шиттям панотцевого одягу свинцеву, налиту до краю хіттю, чоловічу плоть.
Піснеспіви перетворюються на какофонію, вогники свічок на знаряддя тортур, радісні різьблені янголики на шизофренічних карликів-рукоблудів, аромат ладану на гіркий запах перестояного чоловічого сімені, з-під святкової сутани панотця я бачу чобіт, обриси якого підозріло нагадують копито...
Мені так погано, що наступні надцять хвилин стерті з моєї пам'яті, мов сліди смертельної отрути.
Моя зустріч з Богом пішла геть не за планом.
З тих пір Господь воскресав безліч разів.
Сьогодні, коли смерть стала таким частим і звичним гостем у наших буднях, я раптом чую його голос в абсолютно несподіваних місцях: в перекручених моїми вихованцями словах, у неймовірній тиші, яка настає, коли вмовкають завивання сирен, у шумі верховіть вечірнього порожнього парку...
В музиці.
Інколи Бог заглядає мені в очі очима мого собаки і наспівує дзьобиком самотньої ворони.
Чи люблю я Його? Так. Люблю.
Але вже багато років розраховую лише на себ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Зустріч
Та зустріч перевернула мій світ догори дригом. Не те, щоб він й до того міцно стояв на ногах - мій світ. Таке... Гойдався туди-сюди, вверх-вниз, вправо-вліво... Ну звісно, юнацький максималізм, помножений на перші любовні страждання - яка тут рівновага?
Секс, драг енд рок-н-рол у великому місті до вступу у Академію та переїзду в густонаселений студентський мурашник у мріях малювались куди привабливішими...
І - вже звиняйте за оксюморон - який чорт смикнув мене тоді шукати Бога?
Сусідка Оля з кімнати направо молилась щовечора перед сном.
Сусідка Каріна з кімнати наліво швендяла у вільний від пар час по міському кладовищу, збирала собачі черепи, пхала у них чорні свічки і запрошувала усіх охочих на "темну мессу". Шанси були рівні, як бачите.
Втім, наближалася весна.
Перша весна в чужому місті. Після довгих, холодних і дуже самотніх, попри велелюдну компанію, місяців далеко від дому.
А разом з весною - свято Воскресіння Христового. Яке ні я, ні моя сім'я ніколи по-справжньому не святкували. Атеїсти - вони і в Африці атеїсти, скільки б запашної паски й свяченої ковбаски не ззіли - смачно ж! Хто-хто воскрес? А, ну так, звісно, воістину...
Але весняне сонечко було таким щедрим, а моя змордована душа так прагла батьківського тепла, захисту і віри, що несподівано для самої себе
одного вечора я постукала у двері направо.
Оля - серйозна і урочиста - вручила мені тоненьку книжечку " Як підготуватися до сповіді".
- Прочитай обов'язково! І молитви вивчи! Не лінуйся!
Дивне то було відчуття... Наче приреченому карасю в магазині "Жива риба" крізь мутне скло акваріуму хтось пропонував інструкцію до неіснуючих крил і схему розташування відчинених вікон.
- Бог любить тебе! - піджимала тоненькі губи Оля - і терпляче запитувала:
- Ти молишся? Проси - і буде тобі!
До сповіді готова?
Чи була я готова до сповіді? Один Бог знав. І, мабуть, вже тоді посміювався у довгі сиві вуса. Та знаю точно наступне: я дуже старалася.
І день моєї сповіді настав.
Подвір'я одного з найбільших храмів міста повнісіньке людей. Жіночки в хустках. Чоловіки мовчазні та зосереджені. Усі прагнуть аудієнції з Господом, аби побалакать із ним відверто, вивернути з-за пазухи каміння, а з нутрощів лайно і лайничко... Бо куди ж ковбаски з яєчками складати, як все завалено сміттям?
І Господь милосердно дивиться із хреста, зворушений, всепрощаючий, хоч і розіп'ятий своїми овечками.
Линуть райські піснеспіви, золото прекрасних розписів мерехтить потойбічно і врочисто, манюні різьблені янголики такі потішні й усміхнені... Серце моє тріпоче в очікуванні неймовірного дива - я так хочу повірити! Повірити по-справжньому! Щоб розтанути і віддати усе, що в мене є, цій вселенській симфонії радості і світла, стати хоч на мікрон причетною до всеперемагаючої сили любові до ближнього і до Нього - до мого Бога, якого я ще не знаю... Але так прагну!
Черга рухається повільно.
Гріхів у вірян багато, тому сповідують одразу троє панотців. Зліва, посередині і справа.
Мені випадає йти наліво.
Панотець грубенький , лисуватий і червонопикий. Я стаю на колінця перед ним - страшенна грішниця - й схвильовано прокручую у голові все, що хотіла б довірити Богу. Краєм ока помічаю, як панотець облизує масні губи, по чолу його стікає піт, з ніздрів стирчать темні, як і кола під маленькими очками, волосини... Нарешті він хрипко запитує:
- В рот брала?
Сморід гниленьких зубів збиває з пантелику і зміст губиться.
- В рот брала? - повторює знову слизький, мов слимак, рот...
Мені темніє в очах і якимись хижими тваринними фібрами я відчуваю під золотим шиттям панотцевого одягу свинцеву, налиту до краю хіттю, чоловічу плоть.
Піснеспіви перетворюються на какофонію, вогники свічок на знаряддя тортур, радісні різьблені янголики на шизофренічних карликів-рукоблудів, аромат ладану на гіркий запах перестояного чоловічого сімені, з-під святкової сутани панотця я бачу чобіт, обриси якого підозріло нагадують копито...
Мені так погано, що наступні надцять хвилин стерті з моєї пам'яті, мов сліди смертельної отрути.
Моя зустріч з Богом пішла геть не за планом.
З тих пір Господь воскресав безліч разів.
Сьогодні, коли смерть стала таким частим і звичним гостем у наших буднях, я раптом чую його голос в абсолютно несподіваних місцях: в перекручених моїми вихованцями словах, у неймовірній тиші, яка настає, коли вмовкають завивання сирен, у шумі верховіть вечірнього порожнього парку...
В музиці.
Інколи Бог заглядає мені в очі очима мого собаки і наспівує дзьобиком самотньої ворони.
Чи люблю я Його? Так. Люблю.
Але вже багато років розраховую лише на себ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію