Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.23
22:07
Крізь версти юності — до зрілості й сивин,
Я йду собі один, як нелюдим,
Долаючи часів питомий плин,
І не ділю нічого і ні з ким.
Коханням ділячись,
його я не дробив,
А щиро поділяв — і вистачало.
Я йду собі один, як нелюдим,
Долаючи часів питомий плин,
І не ділю нічого і ні з ким.
Коханням ділячись,
його я не дробив,
А щиро поділяв — і вистачало.
2026.04.23
21:42
Ти не прийшла...
А я чекав тебе.
Я стільки усього хотів сказати...
Стьмяніло швидко небо голубе
і дощ почав холодний накрапати.
Та я чекав.
Вслухався в голоси,
А я чекав тебе.
Я стільки усього хотів сказати...
Стьмяніло швидко небо голубе
і дощ почав холодний накрапати.
Та я чекав.
Вслухався в голоси,
2026.04.23
21:20
вивчав місцеву фауну і флору
захоплювався краєвидами
хотів
закохувався ще у неповторне
і просльозився декілька разів
о донно анна
потяг порух промах
що вірші незатійливі мої
захоплювався краєвидами
хотів
закохувався ще у неповторне
і просльозився декілька разів
о донно анна
потяг порух промах
що вірші незатійливі мої
2026.04.23
21:13
Волоколамський Йосиф вивів строго
Про царство колись бачення своє:
«Понєже влада царська є від Бога,
То й цар тому богоподібний є».
Тож, що хотів, той цар - те міг робити.
Йому не було суду на землі:
Міг мордувати або просто вбити.
То з легкістю с
Про царство колись бачення своє:
«Понєже влада царська є від Бога,
То й цар тому богоподібний є».
Тож, що хотів, той цар - те міг робити.
Йому не було суду на землі:
Міг мордувати або просто вбити.
То з легкістю с
2026.04.23
19:09
Я й замолоду не відзначавсь красою.
Тож і на старості не скаржусь на літа:
Не так вони погарцювали на моїм обличчі.
А от як бачу тих, з ким і стоять колись не личило,
Туга такою млостю серце огорта,
Немовби хтось знічев’я замахнувсь косою.
Крізь зем
Тож і на старості не скаржусь на літа:
Не так вони погарцювали на моїм обличчі.
А от як бачу тих, з ким і стоять колись не личило,
Туга такою млостю серце огорта,
Немовби хтось знічев’я замахнувсь косою.
Крізь зем
2026.04.23
18:48
Мовчазні твої губи до біса приємні та трохи вологі,
А сьогодні всю ніч виявляються кволі і як неживі.
Подивися, дукач, мов останні години нам очі мозолить.
Подивися, вже моститься вітер бешкетний до крони тополі.
І крізь темінь світанок пускає на не
А сьогодні всю ніч виявляються кволі і як неживі.
Подивися, дукач, мов останні години нам очі мозолить.
Подивися, вже моститься вітер бешкетний до крони тополі.
І крізь темінь світанок пускає на не
2026.04.23
17:39
І
Як за весною прийде літо,
так за війною буде мир.
Який не є орієнтир,
навіщо зайве ворожити,
чи то відкине кінь копита,
чи ноги простягне емір.
Гадай на гущу і на карти,
Як за весною прийде літо,
так за війною буде мир.
Який не є орієнтир,
навіщо зайве ворожити,
чи то відкине кінь копита,
чи ноги простягне емір.
Гадай на гущу і на карти,
2026.04.23
13:00
І поки любов уві всіх почиває
Моя гітаро, плач собі
І поки підлога метіння чекає
Поплач, гітаро, собі
Чом не підкажуть вам спосіб жоден
Свою відкрити любов
Чом інші вами керують знову
Моя гітаро, плач собі
І поки підлога метіння чекає
Поплач, гітаро, собі
Чом не підкажуть вам спосіб жоден
Свою відкрити любов
Чом інші вами керують знову
2026.04.23
12:49
Впадаєш в сон, як у нову затоку
І виринаєш неводом без риб,
Бажаючи поринути углиб
Й довіритись вселенському потоку.
На мілину тривожну і безплідну
Ти напливаєш у старім човні.
І тільки на жаданій глибині
І виринаєш неводом без риб,
Бажаючи поринути углиб
Й довіритись вселенському потоку.
На мілину тривожну і безплідну
Ти напливаєш у старім човні.
І тільки на жаданій глибині
2026.04.23
10:35
Дорогі коліжанки, не тіште мене,
не сушіть мої сльози жагучі.
І любов, і зажура колись промайне,
кане каменем в урвищі кручі.
Я не знаю, коли ті печалі пройдуть —
сильна жінка теж інколи плаче.
На порозі моїм розплескалася ртуть —
не сушіть мої сльози жагучі.
І любов, і зажура колись промайне,
кане каменем в урвищі кручі.
Я не знаю, коли ті печалі пройдуть —
сильна жінка теж інколи плаче.
На порозі моїм розплескалася ртуть —
2026.04.23
09:24
Позивний «Сімба". Надзвичайно вродлива, завжди зі стильною зачіскою… Родом із Челябінська. Загинула за свободу України. Їй було 34 роки.
Оля стала першим контрактником Збройних Сил – іноземкою, яка отримала паспорт громадянки України під час служби в ар
Оля стала першим контрактником Збройних Сил – іноземкою, яка отримала паспорт громадянки України під час служби в ар
2026.04.23
06:18
Через стишену дорогу
Неквапливо вечір брів
І стелив собі під ноги
Довгі тіні яворів.
Він топив у видноколі
Сонця схилене чоло, -
За собою вів із поля
Сірі сутінки в село.
Неквапливо вечір брів
І стелив собі під ноги
Довгі тіні яворів.
Він топив у видноколі
Сонця схилене чоло, -
За собою вів із поля
Сірі сутінки в село.
2026.04.22
21:23
направду побоку хто й що про це помислить
мислителю немає жодних меж
усім подобається відстань адже відстань
як є життя прадивіш не прозвеш
дзвінкий тверезий ранок славнозвісний
о не вантаж його
забутих предків тіні не бентеж
у кілька сотень літ не
мислителю немає жодних меж
усім подобається відстань адже відстань
як є життя прадивіш не прозвеш
дзвінкий тверезий ранок славнозвісний
о не вантаж його
забутих предків тіні не бентеж
у кілька сотень літ не
2026.04.22
17:00
Ей, Банґало Білле
Що там убив, о Банґало Білле
Ей, Банґало Білле
Що там убив, о Банґало Білле
Він полював на тигра, із рушницею й слоном
На всі випадки, поряд матінки заслон
За черепом – американський расовий саксон
Що там убив, о Банґало Білле
Ей, Банґало Білле
Що там убив, о Банґало Білле
Він полював на тигра, із рушницею й слоном
На всі випадки, поряд матінки заслон
За черепом – американський расовий саксон
2026.04.22
16:30
Вже за фіранками минуле —
як бути далі, я не знаю.
Здається, й досі не збагнула,
що більше пролісків немає.
Ділю думки на «до» і «після»,
і посипаю сіллю рану.
На струнах серця, наче пісня,
як бути далі, я не знаю.
Здається, й досі не збагнула,
що більше пролісків немає.
Ділю думки на «до» і «після»,
і посипаю сіллю рану.
На струнах серця, наче пісня,
2026.04.22
15:20
Такі дощі тотальні і вселенські
Охоплюють із флангів, як орда.
Вони відкриють манускрипти древні,
В яких перегорить свята біда.
А на гілках повиснуть одкровення,
Як вищі і непізнані знамення.
Дощі відкриють невідомі суті,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Охоплюють із флангів, як орда.
Вони відкриють манускрипти древні,
В яких перегорить свята біда.
А на гілках повиснуть одкровення,
Як вищі і непізнані знамення.
Дощі відкриють невідомі суті,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Меланія Дереза (1978) /
Проза
Зустріч
Та зустріч перевернула мій світ догори дригом. Не те, щоб він й до того міцно стояв на ногах - мій світ. Таке... Гойдався туди-сюди, вверх-вниз, вправо-вліво... Ну звісно, юнацький максималізм, помножений на перші любовні страждання - яка тут рівновага?
Секс, драг енд рок-н-рол у великому місті до вступу у Академію та переїзду в густонаселений студентський мурашник у мріях малювались куди привабливішими...
І - вже звиняйте за оксюморон - який чорт смикнув мене тоді шукати Бога?
Сусідка Оля з кімнати направо молилась щовечора перед сном.
Сусідка Каріна з кімнати наліво швендяла у вільний від пар час по міському кладовищу, збирала собачі черепи, пхала у них чорні свічки і запрошувала усіх охочих на "темну мессу". Шанси були рівні, як бачите.
Втім, наближалася весна.
Перша весна в чужому місті. Після довгих, холодних і дуже самотніх, попри велелюдну компанію, місяців далеко від дому.
А разом з весною - свято Воскресіння Христового. Яке ні я, ні моя сім'я ніколи по-справжньому не святкували. Атеїсти - вони і в Африці атеїсти, скільки б запашної паски й свяченої ковбаски не ззіли - смачно ж! Хто-хто воскрес? А, ну так, звісно, воістину...
Але весняне сонечко було таким щедрим, а моя змордована душа так прагла батьківського тепла, захисту і віри, що несподівано для самої себе
одного вечора я постукала у двері направо.
Оля - серйозна і урочиста - вручила мені тоненьку книжечку " Як підготуватися до сповіді".
- Прочитай обов'язково! І молитви вивчи! Не лінуйся!
Дивне то було відчуття... Наче приреченому карасю в магазині "Жива риба" крізь мутне скло акваріуму хтось пропонував інструкцію до неіснуючих крил і схему розташування відчинених вікон.
- Бог любить тебе! - піджимала тоненькі губи Оля - і терпляче запитувала:
- Ти молишся? Проси - і буде тобі!
До сповіді готова?
Чи була я готова до сповіді? Один Бог знав. І, мабуть, вже тоді посміювався у довгі сиві вуса. Та знаю точно наступне: я дуже старалася.
І день моєї сповіді настав.
Подвір'я одного з найбільших храмів міста повнісіньке людей. Жіночки в хустках. Чоловіки мовчазні та зосереджені. Усі прагнуть аудієнції з Господом, аби побалакать із ним відверто, вивернути з-за пазухи каміння, а з нутрощів лайно і лайничко... Бо куди ж ковбаски з яєчками складати, як все завалено сміттям?
І Господь милосердно дивиться із хреста, зворушений, всепрощаючий, хоч і розіп'ятий своїми овечками.
Линуть райські піснеспіви, золото прекрасних розписів мерехтить потойбічно і врочисто, манюні різьблені янголики такі потішні й усміхнені... Серце моє тріпоче в очікуванні неймовірного дива - я так хочу повірити! Повірити по-справжньому! Щоб розтанути і віддати усе, що в мене є, цій вселенській симфонії радості і світла, стати хоч на мікрон причетною до всеперемагаючої сили любові до ближнього і до Нього - до мого Бога, якого я ще не знаю... Але так прагну!
Черга рухається повільно.
Гріхів у вірян багато, тому сповідують одразу троє панотців. Зліва, посередині і справа.
Мені випадає йти наліво.
Панотець грубенький , лисуватий і червонопикий. Я стаю на колінця перед ним - страшенна грішниця - й схвильовано прокручую у голові все, що хотіла б довірити Богу. Краєм ока помічаю, як панотець облизує масні губи, по чолу його стікає піт, з ніздрів стирчать темні, як і кола під маленькими очками, волосини... Нарешті він хрипко запитує:
- В рот брала?
Сморід гниленьких зубів збиває з пантелику і зміст губиться.
- В рот брала? - повторює знову слизький, мов слимак, рот...
Мені темніє в очах і якимись хижими тваринними фібрами я відчуваю під золотим шиттям панотцевого одягу свинцеву, налиту до краю хіттю, чоловічу плоть.
Піснеспіви перетворюються на какофонію, вогники свічок на знаряддя тортур, радісні різьблені янголики на шизофренічних карликів-рукоблудів, аромат ладану на гіркий запах перестояного чоловічого сімені, з-під святкової сутани панотця я бачу чобіт, обриси якого підозріло нагадують копито...
Мені так погано, що наступні надцять хвилин стерті з моєї пам'яті, мов сліди смертельної отрути.
Моя зустріч з Богом пішла геть не за планом.
З тих пір Господь воскресав безліч разів.
Сьогодні, коли смерть стала таким частим і звичним гостем у наших буднях, я раптом чую його голос в абсолютно несподіваних місцях: в перекручених моїми вихованцями словах, у неймовірній тиші, яка настає, коли вмовкають завивання сирен, у шумі верховіть вечірнього порожнього парку...
В музиці.
Інколи Бог заглядає мені в очі очима мого собаки і наспівує дзьобиком самотньої ворони.
Чи люблю я Його? Так. Люблю.
Але вже багато років розраховую лише на себ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Зустріч
Та зустріч перевернула мій світ догори дригом. Не те, щоб він й до того міцно стояв на ногах - мій світ. Таке... Гойдався туди-сюди, вверх-вниз, вправо-вліво... Ну звісно, юнацький максималізм, помножений на перші любовні страждання - яка тут рівновага?
Секс, драг енд рок-н-рол у великому місті до вступу у Академію та переїзду в густонаселений студентський мурашник у мріях малювались куди привабливішими...
І - вже звиняйте за оксюморон - який чорт смикнув мене тоді шукати Бога?
Сусідка Оля з кімнати направо молилась щовечора перед сном.
Сусідка Каріна з кімнати наліво швендяла у вільний від пар час по міському кладовищу, збирала собачі черепи, пхала у них чорні свічки і запрошувала усіх охочих на "темну мессу". Шанси були рівні, як бачите.
Втім, наближалася весна.
Перша весна в чужому місті. Після довгих, холодних і дуже самотніх, попри велелюдну компанію, місяців далеко від дому.
А разом з весною - свято Воскресіння Христового. Яке ні я, ні моя сім'я ніколи по-справжньому не святкували. Атеїсти - вони і в Африці атеїсти, скільки б запашної паски й свяченої ковбаски не ззіли - смачно ж! Хто-хто воскрес? А, ну так, звісно, воістину...
Але весняне сонечко було таким щедрим, а моя змордована душа так прагла батьківського тепла, захисту і віри, що несподівано для самої себе
одного вечора я постукала у двері направо.
Оля - серйозна і урочиста - вручила мені тоненьку книжечку " Як підготуватися до сповіді".
- Прочитай обов'язково! І молитви вивчи! Не лінуйся!
Дивне то було відчуття... Наче приреченому карасю в магазині "Жива риба" крізь мутне скло акваріуму хтось пропонував інструкцію до неіснуючих крил і схему розташування відчинених вікон.
- Бог любить тебе! - піджимала тоненькі губи Оля - і терпляче запитувала:
- Ти молишся? Проси - і буде тобі!
До сповіді готова?
Чи була я готова до сповіді? Один Бог знав. І, мабуть, вже тоді посміювався у довгі сиві вуса. Та знаю точно наступне: я дуже старалася.
І день моєї сповіді настав.
Подвір'я одного з найбільших храмів міста повнісіньке людей. Жіночки в хустках. Чоловіки мовчазні та зосереджені. Усі прагнуть аудієнції з Господом, аби побалакать із ним відверто, вивернути з-за пазухи каміння, а з нутрощів лайно і лайничко... Бо куди ж ковбаски з яєчками складати, як все завалено сміттям?
І Господь милосердно дивиться із хреста, зворушений, всепрощаючий, хоч і розіп'ятий своїми овечками.
Линуть райські піснеспіви, золото прекрасних розписів мерехтить потойбічно і врочисто, манюні різьблені янголики такі потішні й усміхнені... Серце моє тріпоче в очікуванні неймовірного дива - я так хочу повірити! Повірити по-справжньому! Щоб розтанути і віддати усе, що в мене є, цій вселенській симфонії радості і світла, стати хоч на мікрон причетною до всеперемагаючої сили любові до ближнього і до Нього - до мого Бога, якого я ще не знаю... Але так прагну!
Черга рухається повільно.
Гріхів у вірян багато, тому сповідують одразу троє панотців. Зліва, посередині і справа.
Мені випадає йти наліво.
Панотець грубенький , лисуватий і червонопикий. Я стаю на колінця перед ним - страшенна грішниця - й схвильовано прокручую у голові все, що хотіла б довірити Богу. Краєм ока помічаю, як панотець облизує масні губи, по чолу його стікає піт, з ніздрів стирчать темні, як і кола під маленькими очками, волосини... Нарешті він хрипко запитує:
- В рот брала?
Сморід гниленьких зубів збиває з пантелику і зміст губиться.
- В рот брала? - повторює знову слизький, мов слимак, рот...
Мені темніє в очах і якимись хижими тваринними фібрами я відчуваю під золотим шиттям панотцевого одягу свинцеву, налиту до краю хіттю, чоловічу плоть.
Піснеспіви перетворюються на какофонію, вогники свічок на знаряддя тортур, радісні різьблені янголики на шизофренічних карликів-рукоблудів, аромат ладану на гіркий запах перестояного чоловічого сімені, з-під святкової сутани панотця я бачу чобіт, обриси якого підозріло нагадують копито...
Мені так погано, що наступні надцять хвилин стерті з моєї пам'яті, мов сліди смертельної отрути.
Моя зустріч з Богом пішла геть не за планом.
З тих пір Господь воскресав безліч разів.
Сьогодні, коли смерть стала таким частим і звичним гостем у наших буднях, я раптом чую його голос в абсолютно несподіваних місцях: в перекручених моїми вихованцями словах, у неймовірній тиші, яка настає, коли вмовкають завивання сирен, у шумі верховіть вечірнього порожнього парку...
В музиці.
Інколи Бог заглядає мені в очі очима мого собаки і наспівує дзьобиком самотньої ворони.
Чи люблю я Його? Так. Люблю.
Але вже багато років розраховую лише на себ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
