Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.29
19:57
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Важким камінням падають години,
А я все йду. Хоча би знав, куди!
Мене чекають осяйні світи,
В яких любов'ю грівся я щоднини.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Важким камінням падають години,
А я все йду. Хоча би знав, куди!
Мене чекають осяйні світи,
В яких любов'ю грівся я щоднини.
Буває, зігрівають холоди
2026.01.29
18:05
о так я відьмача
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
2026.01.29
18:01
Шукаю на Святій Землі пейзажі,
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
2026.01.29
17:20
Нас поєднало. Правда, не навіки.
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
2026.01.29
16:03
Цікаво, як же вміють москалі
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
2026.01.29
11:43
То він мене ніколи не кохав.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів не висказаних рими
під небесами бурштинових слив.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів не висказаних рими
під небесами бурштинових слив.
2026.01.29
11:26
Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
2026.01.29
11:12
Поліфонія – лебедине звучання
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
2026.01.29
10:42
ЯК ПРО НАС
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
2026.01.29
05:37
То в жар мене, то в холод кине,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
2026.01.28
23:03
У цьому будинку зникають душі....
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
2026.01.28
20:52
Не вгамую серця стук...
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
2026.01.28
20:24
…ось вона, ось… старенька верба
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
2026.01.28
18:46
Усе сторчма на цім святковім світі.
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
2026.01.28
13:37
Які красиві ці сніги!
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
2026.01.28
11:13
Таємне слово проросте крізь листя,
Крізь глицю і знебарвлену траву.
Це слово, ніби істина столиця,
Увірветься в історію живу.
Таємне слово буде лікувати
Від викривлень шаленої доби.
Воно прорветься крізь сталеві ґрати,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Крізь глицю і знебарвлену траву.
Це слово, ніби істина столиця,
Увірветься в історію живу.
Таємне слово буде лікувати
Від викривлень шаленої доби.
Воно прорветься крізь сталеві ґрати,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
2026.01.16
2026.01.11
2025.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про чуму
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про чуму
Покарав Господь людину за гріхи потопом,
Думав, що гріховну тягу тим потопом втопить.
Та куди там. Розплодились, знову розжилися
І за гріхи, беззаконня знову узялися.
Геть забули і про Бога, й про його завіти,
Бо ж хотілося на світі людям легко жити.
Врешті луснуло терпіння від того у Бога.
Дивлячись на грішне людство, він промовив строго:
- Нечестивий рід, допоки будеш ти грішити?
До якого часу я мушу це терпіти?
Все, жалю мого нема – кара всіх чекає:
Хай зійде вогонь небесний і вас пожирає!
Жив у той час один старець праведний на світі.
Поселився у пустелі та й молився звідти.
Як почув те Боже слово, став його прохати,
Аби карами страшними не став всіх карати.
- Господи, - звернувсь до Того, - змилуйся над ними!
Не карай їх, прошу Боже, карами страшними!
Знаю – вони заслужили присуд твій. Та, Боже,
Чи ж усіх страшною смертю так карати можна?
Жив я довго поміж ними, людей добре знаю,
Знаю, як людина легко у гріхи впадає.
Не карай усіх, хай кара справді грішних знайде.
Послухав Господь слова ті й сказав: - Твоя правда.
Ти праведний, чоловіче. Хіба, ради тебе
Я не стану посилати страшний вогонь з неба.
Але я пошлю хворобу страшну, від якої
Люди будуть помирати з мукою страшною.
А другим, можливо, страшно тоді стане з того.
І, від страху тої смерті, згадають про Бога…
Жила в ті часи в країні жіночка красива
Та була вона при тому страшенно блудлива.
Звабила вона красою не одну людину.
Ті стрічалися із нею у лиху годину.
Одні бідними зробились, багатства втрачали,
Другі, задля її ласки, крали чи вбивали.
Та блудниця у палаці з друзями своїми
Веселилась на банкетах, напивалась з ними.
А, напившись, хулу всяку казала на Бога.
Хвалилася: - Не боюся зовсім гніву Його!
Сказав Господь: - Дам я жити їй до кінця світу.
Та хворобою страшною має захворіти.
Хай пристанища не знайде по світу для себе,
І блукатиме самотньо попід гнівним небом.
А, де тільки вона ступить, хай хворіють люди
На оту страшну хворобу, що у неї буде.
Помирають в страшних муках, її проклинають.
Нехай заповіді мої врешті-решт згадають.
По Божому тому слово все блудниці тіло
Почорніло, страшні язви зловонні укрили.
Хто бенкетував із нею, у страху розбіглись,
А другі, що залишились, утекти не встигли,
Помирали в страшних муках. Блудниця злякалась
І до моря, утопитись у ньому зібралась.
Не прийняло її море, викинули хвилі.
Кинулась вона зі скелі – залишилась ціла.
У вогонь кидалась, але жива залишилась.
Тоді вона світ за очі блукати пустилась.
Бігла вона білим світом. Де вона ступала,
Всіх хворобою страшною людей заражала.
Помирали люди в муках від тії зарази…
І блукає та блудниця десь до цього часу.
Та хворобою своєю заражає того,
Хто прогнівив життям своїм і гріхами Бога.
Думав, що гріховну тягу тим потопом втопить.
Та куди там. Розплодились, знову розжилися
І за гріхи, беззаконня знову узялися.
Геть забули і про Бога, й про його завіти,
Бо ж хотілося на світі людям легко жити.
Врешті луснуло терпіння від того у Бога.
Дивлячись на грішне людство, він промовив строго:
- Нечестивий рід, допоки будеш ти грішити?
До якого часу я мушу це терпіти?
Все, жалю мого нема – кара всіх чекає:
Хай зійде вогонь небесний і вас пожирає!
Жив у той час один старець праведний на світі.
Поселився у пустелі та й молився звідти.
Як почув те Боже слово, став його прохати,
Аби карами страшними не став всіх карати.
- Господи, - звернувсь до Того, - змилуйся над ними!
Не карай їх, прошу Боже, карами страшними!
Знаю – вони заслужили присуд твій. Та, Боже,
Чи ж усіх страшною смертю так карати можна?
Жив я довго поміж ними, людей добре знаю,
Знаю, як людина легко у гріхи впадає.
Не карай усіх, хай кара справді грішних знайде.
Послухав Господь слова ті й сказав: - Твоя правда.
Ти праведний, чоловіче. Хіба, ради тебе
Я не стану посилати страшний вогонь з неба.
Але я пошлю хворобу страшну, від якої
Люди будуть помирати з мукою страшною.
А другим, можливо, страшно тоді стане з того.
І, від страху тої смерті, згадають про Бога…
Жила в ті часи в країні жіночка красива
Та була вона при тому страшенно блудлива.
Звабила вона красою не одну людину.
Ті стрічалися із нею у лиху годину.
Одні бідними зробились, багатства втрачали,
Другі, задля її ласки, крали чи вбивали.
Та блудниця у палаці з друзями своїми
Веселилась на банкетах, напивалась з ними.
А, напившись, хулу всяку казала на Бога.
Хвалилася: - Не боюся зовсім гніву Його!
Сказав Господь: - Дам я жити їй до кінця світу.
Та хворобою страшною має захворіти.
Хай пристанища не знайде по світу для себе,
І блукатиме самотньо попід гнівним небом.
А, де тільки вона ступить, хай хворіють люди
На оту страшну хворобу, що у неї буде.
Помирають в страшних муках, її проклинають.
Нехай заповіді мої врешті-решт згадають.
По Божому тому слово все блудниці тіло
Почорніло, страшні язви зловонні укрили.
Хто бенкетував із нею, у страху розбіглись,
А другі, що залишились, утекти не встигли,
Помирали в страшних муках. Блудниця злякалась
І до моря, утопитись у ньому зібралась.
Не прийняло її море, викинули хвилі.
Кинулась вона зі скелі – залишилась ціла.
У вогонь кидалась, але жива залишилась.
Тоді вона світ за очі блукати пустилась.
Бігла вона білим світом. Де вона ступала,
Всіх хворобою страшною людей заражала.
Помирали люди в муках від тії зарази…
І блукає та блудниця десь до цього часу.
Та хворобою своєю заражає того,
Хто прогнівив життям своїм і гріхами Бога.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
