ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2024.06.15 01:53
Стали комом у горлі слова.
Сидимо за столом візаві.
Ми з тобою - вдівець та вдова,
Хоч обидва сьогодні живі.

Тиха осінь плете макраме,
Покриваючи смутком рудим.
Тиха осінь - це гра в буріме,

Борис Костиря
2024.06.14 23:32
Я кину вудочку
по той бік Всесвіту,
По той бік розуму,
по той бік серця,
По той бік розпачу,
по той бік лиха,
Яке говорить нам
крізь море тихо.

Олександр Сушко
2024.06.14 21:02
У Юрка проблема: геморой! Непростий - прозово- поетичний! Бо дружок у нього - sexsy-boy, Смертний гріх для хлопців - справа звична. Зразу видко - жевжики - рідня, Та й живуть удвох в сміттєвім баці. Хвалять одне одного щодня, Так і мусить бути у

Володимир Каразуб
2024.06.14 20:36
тому що потрібно вірити хоча б у щось.
Читати псалми над головами і зливати розтоплений віск,
Говорити про те, що фігурки — це те, що тобі здалось,
Про тонку павутинчасту форму страхів, які запеклись
На воді.
Неодмінно потрібно вимовляти чиїсь імена

Самослав Желіба
2024.06.14 18:58
ЗОРЯ. ДОБРА БАГАТО В ЦЬОМУ СЛОВІ
Добра багато, а ще більш любові,
Такої що обійме цілий світ,
Мов руки матері й весняний квіт.
            А що лишилося від нього?
Де? Який в нім слід?
Воно ростануло, як ранок,
Як ранок, що обернувсь днем…

Козак Дума
2024.06.14 16:19
Аби людина отримала повну свободу – вона повинна померти…

Іван Потьомкін
2024.06.14 12:16
Це потім про раббі Тарфона йтиме слава,
Що схожий він на піраміду із горіхів:
Торкнись - і покотяться вони ураз.
А йшлось про те, що притьмом добував він
Із священних книг те, що учні просили.
Але це потім. А поки що був він скупердяй.
Раббі Аківа

Світлана Пирогова
2024.06.14 10:10
В мою весну тендітну тихо стукав,
Як краплі-перли юного дощу.
У подумках душі тягнулись руки,
І сонця проникав крізь землю щуп.

В мою весну проходив лабіринти.
Окрилений ти птахом прилітав.
Гігантське небо квітло гіацинтом

Юрій Гундарєв
2024.06.14 09:08
Пописюн


Учора прочитав новий твір Олександра Сушка, який, на жаль, швидко розчинився в інтернеті. Але запам‘яталося ключове слово - пісюн.
Варто наголосити, що погляд Сушка-художника рідко піднімається вище пояса (жона взяла за шкабарняк, задрав хво

Віктор Кучерук
2024.06.14 05:21
Від такого конфузу
Червонію й журюсь, –
Вчора зрадила Муза,
Не з’явившись чомусь.
Не дотримала слова,
Залишила в ганьбі, –
Тільки біль підшлунковий
Відчуваю в собі.

Артур Курдіновський
2024.06.14 01:09
А ти переможеш! Я знаю!
В жахітті розтрощених снів,
Мов птах білосніжний, Ізраїль
В облозі брудних дикунів.

Тобі дуже боляче, гірко...
Історія пише рядки.
Засяє Давидова зірка

Євген Федчук
2024.06.13 19:57
Розходився дід Свирид, весь двір його чує.
Вранці прогулятись в парк чинно чимчикує,
Аж за столиком сидять уже випивохи,
Вже й півлітру розпили, зосталося трохи.
Де вони грошей беруть? Коли устигають?
Чи то ніяких турбот більш в житті не мають?
Тож

Артур Курдіновський
2024.06.13 16:53
Тому, кому нема ще сорока,
Однолітку сказав би я багато!
А я мовчу. Бо краще - написати...
І до паперу тягнеться рука.

Та не потрібні ті чужі зізнання
Тому, кому нема ще сорока,
Коли в словах останнього рядка

Світлана Пирогова
2024.06.13 09:00
Червоний водоспад трояндовий стікав -
То Муза із колючими шипами.
Її теплом торкала сонячна рука,
Пливли назустріч хмари в білій парі.

А я була твоєю Музою у снах,
Пелюстками лягали поцілунки.
В трояндові бутони ласку пеленав

Микола Соболь
2024.06.13 08:18
Під вікном скорушина стрічає жовтневу зорю,
і злітають поспішно з холодних небес зорепади.
Про осінню красу все частіше тепер говорю,
дістаю недописані вірші весною з шухляди.
Саме час їх убрати, прикрасити всі в оксамит,
загорілись дерева у пущі, на

Віктор Кучерук
2024.06.13 04:51
Нарешті тихо в небі... На землі
Димить лише зруйнована споруда
Та іскорки спалахують в золі,
Де, в гурт зібравшись, плачуть мирні люди.
Кружляє попіл і відчутно гар
В розпеченім пожежею повітрі, -
Мов пам'ятник - обвуглений димар
І бита цегла, як
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Самослав Желіба
2024.05.20

Тетяна Танета
2022.12.19

Софія Цимбалиста
2022.11.19

Емі Троян
2022.05.10

Анастасія Коноваленко
2022.04.25

Ліс Броварський Ліс Броварський
2022.03.20

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Борис Костиря (1983) / Поеми

 Істина
Поема

І

Я загубився у гаях понять,
Я віддалився від людей натхненно.
І нависає видиво проклять,
Що поселились на землі нужденній.

Розчарувавшись в марноті доби,
Я поселився в лісі одиноко
І слухаю мелодію дубів,
Розгадуючи ребуси сороки.

В землянці, як у звалищі скорбот,
Тепер живу я під п’ятою неба.
Мене полишили мішки турбот.
Мені нічого зайвого не треба.

Лиш привиди самотні вдалині
Мені сіяють у розпуці ночі.
Те, що почую у ненасні дні,
Відкриє істину, що кровоточить.

Мене мовчання ніжно обійма.
Тут можна увійти в усі глибини.
Повіє від одних думок зима,
Від інших ― літо в гармонійнім плині.

Відкриються всі виразки старі,
Які сховав ти у надійні скрині.
Пора давати звіт, бо дзиґарі
Пробили північ, що у Всесвіт рине.

Сакральні книги прочита струмок,
Які постануть музикою в залі
Безмежний хащ у маренні думок
Й зупиняться на островах печалі.

Побачив хлопця, що натхненно грав
На скрипці твір небачений і дивний.
Я підійшов до нього і спитав:
― У чому істина ясна й правдива?

І він сказав: «Її не віднайти
В словах скупих, приблизних і неточних.
Лише відчути можна, підійти
Крізь кілометри до ї потоків».

І тут юнак розсіявся в імлі.
Його мелодія злилася з лісом.
Хто прочитає письмена землі?
Хто пройде поміж ангелом і бісом?

І часом виникає відчуття,
Що краще привид, аніж самотина.
Із попелу покличе до життя
Вселенський розум космосу дитину.

ІІ

Удалині, за кілька кілометрів
Горить багаття злобних ворогів
Потужних чаклунів, що царство мертве
Послало проти мене з-за морів.

Вони терзали моє рідне місто
Хворобами і повінню безумств.
Проносилась енергія зі свистом
Прологом колективних самогубств.

Ці демони на сцену лізли спритно,
Як навчені та спритні шахраї.
Косили гроші так несамовито.
Таких злодюг не знали ці краї.

Вони манили сивими вогнями,
Щоб я дістався в зону небуття,
Щоб ув’язнити до такої ями,
З якої вже немає вороття.

Так вороги розтали від безсилля.
Я виявивсь сильнішим, ніж вони.
І я поринув у духмяне зілля,
В нірвану, спокій, гармонійні сни.

А світ здригається у землетрусах.
Цей рух не зупинить одинакам.
Ти поринай у магму, як спокуси,
Відкривши серце золотим вікам.

Побачивши небачену красуню,
Я підійшов до неї, та вона
Раптово стала монстром, що посунув
На мене із пекельного вікна.

І я побіг крізь зарості і трави,
Долаючи важке тяжіння зла.
Як важко діставатися до правди.
А під ногами марноти зола.

Я ледве втік, хоч утекти від долі
Напевно, неможливо, хоч кричи.
І я стою, як вітер в чистім полі,
Відкритий всім посланням уночі.

Отак краса і руйнівна потворність
Поєднані, мов небеса й земля.
І так народжується в муках творчість,
Що пропікає поглядом здаля.

ІІІ

З’явився чорт, кудлатий і страшний,
Став говорити: «Нащо всі потуги,
Якщо зусилля в царині земній
Все ж розіб’ються об шпилі наруги?»

Він поселити сумніви хотів
У моє серце у боріннях думки,
Вселити бурю в хащі відчуттів,
Посіяти зерно хвороби духу.

Він каже: «Скільки мудреців було.
Їх прагнення освячували поле.
І думка переходила в зело.
В лісах примарливих губився поклик.

Але вони згоріли в небесах
Високого, піднесеного духу.
І їхня міць була не в чудесах,
А в тренуванні внутрішнього слуху».

Хоч обпікали ці слова мене,
Я не піддався сумнівів навалі.
Вогенна доля вже не промине.
Призначення не втоне у печалі.

Я розірвав тенета з павутинь
І вийшов у омріяну свободу.
Із давніх замків осипався тиньк,
Даруючи самотність в нагороду.

І можна вирватись з одних пасток,
Потрапивши до інших мимоволі.
Покличе позапростір на місток,
Який поєднує світи, мов долі.

І скільки пекло демонів пошле,
Щоб збити зі шляху в пітьмі правічній.
У боротьбі нещадній стане зле,
Та не погаснуть мерехтливі свічі.

Іду я у мандрівку неземну
У магму ночі, що скувала сильно
Кайданами із болісного сну,
Укривши марення барвистим ситцем.

І я порву лахміття це страшне
Світоглядів, що збанкрутіли нині.
І видиво розсиплеться нічне,
Явивши істини в незрушній глині.

17−30 травня 2020





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2024-06-02 22:46:37
Переглядів сторінки твору 66
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.460 / 5.4)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.460 / 5.4)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.752
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2024.06.14 23:32
Автор у цю хвилину відсутній