
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.25
05:50
Почуттів усіх навала,
В серці радості прилив, –
До грудей грудьми припала,
Як обійми їй розкрив.
Уст торкалася вустами,
Вибачаючись щомить
За кохання до нестями,
Що у ній вогнем пашить.
В серці радості прилив, –
До грудей грудьми припала,
Як обійми їй розкрив.
Уст торкалася вустами,
Вибачаючись щомить
За кохання до нестями,
Що у ній вогнем пашить.
2025.08.24
22:12
В її житті майже не було
чоловіків. Останній залицяльник
зник у пучинах часу.
Його голос розчинився
у сипучих пісках,
доторки рук розтанули,
поцілунки вицвіли.
Самотність огортає жінку,
чоловіків. Останній залицяльник
зник у пучинах часу.
Його голос розчинився
у сипучих пісках,
доторки рук розтанули,
поцілунки вицвіли.
Самотність огортає жінку,
2025.08.24
15:28
Як же доля зовсім різно у людей складається.
Хтось накоїть людям лиха, ворогам продасться.
А в потомках за святого він уже вважається.
Хоча б Невського згадати у тій клятій Рашці.
А другий нічого ж, наче не зробить такого.
Інші, бува набагато більше
Хтось накоїть людям лиха, ворогам продасться.
А в потомках за святого він уже вважається.
Хоча б Невського згадати у тій клятій Рашці.
А другий нічого ж, наче не зробить такого.
Інші, бува набагато більше
2025.08.24
11:51
був ти для мене тільки чотирикутником паперу
але моє серце має ту ж форму
був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром
але моє серце має ту ж форму
був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром
2025.08.24
10:55
Відвойована ніч, вир із обстрілів - день…
Ми у плетиві рішень і мареві мрій.
кат закручує Світ у брехню теревень…
Світ продовжує рух за життя і надії….
Ми у плетиві рішень і мареві мрій.
кат закручує Світ у брехню теревень…
Світ продовжує рух за життя і надії….
2025.08.24
09:29
Із Бориса Заходера
Злетіла сорока високо,
і зверху стрекоче сорока,
що цукор страшенно солений,
що яйця беруть зі смаженей,
що раки зимують на дубі,
що риби гуляють у шубі,
Злетіла сорока високо,
і зверху стрекоче сорока,
що цукор страшенно солений,
що яйця беруть зі смаженей,
що раки зимують на дубі,
що риби гуляють у шубі,
2025.08.24
09:23
Я на колінах попрошу Святих,
щоб рідні всі були здорові,
а поруч ти була завжди
у буднях сірих й кольорових.
Не дайте дітям гинути, Святі,
хай біль такий не точить струмом душу,
коли на цвинтарі на крихітній плиті
щоб рідні всі були здорові,
а поруч ти була завжди
у буднях сірих й кольорових.
Не дайте дітям гинути, Святі,
хай біль такий не точить струмом душу,
коли на цвинтарі на крихітній плиті
2025.08.24
06:35
Освітлені місяцем хвилі
Пшениці, як шовк, шурхотіли, –
І в сяєві срібнім іскрились
Очам хлібороба на милість.
У руки його працьовиті,
Неначе просилось щомиті,
Колосся тужаве, налите
І потом старанно обмите…
Пшениці, як шовк, шурхотіли, –
І в сяєві срібнім іскрились
Очам хлібороба на милість.
У руки його працьовиті,
Неначе просилось щомиті,
Колосся тужаве, налите
І потом старанно обмите…
2025.08.23
21:39
Кістки дерев. Нестерпний, дикий холод
Так пробирає до самих глибин.
Реальність відчувається, як голод,
Як море без коралів і рибин.
Ідеш у парк віддалений, забутий
У цю зимову пору, мов чернець,
Встромивши ніж у нестерпимий будень,
Так пробирає до самих глибин.
Реальність відчувається, як голод,
Як море без коралів і рибин.
Ідеш у парк віддалений, забутий
У цю зимову пору, мов чернець,
Встромивши ніж у нестерпимий будень,
2025.08.23
20:58
Друже і брате,
тут все, як завжди -
бруд і вогонь,
сплати без решти,
тижні без дати,
видзвони скронь!
Боже боронь
тут все, як завжди -
бруд і вогонь,
сплати без решти,
тижні без дати,
видзвони скронь!
Боже боронь
2025.08.23
16:25
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Муза смієтьс
Муза смієтьс
2025.08.23
13:02
Серед тваринних звичок москалів найхарактерніша – мітити чужі території.
Носії істини в останній інстанції частенько надривають пупа під своєю ношею.
Манія величі для недомірків – майже професійне захворювання.
Найбільше світ намагаються змінити
2025.08.23
12:36
Із поезією Сергія Жадана я познайомився у Львові. На дошці меню студентського кафе, яку виставили просто на вулицю, білою крейдою були написані такі не дуже рівні літери:
Вирощено і нищівно
над каменями і кущами
повітря заповнене щільно
душами і дощ
2025.08.23
06:03
Хоч сохне листя й менше цвіту,
І далі більш німіє світ, –
Я ще живу в своєму літі
І звідтіля вам шлю привіт.
Я вам повідаю про свято
Без усілякої журби,
Адже продовжую зростати
І визрівати щодоби.
І далі більш німіє світ, –
Я ще живу в своєму літі
І звідтіля вам шлю привіт.
Я вам повідаю про свято
Без усілякої журби,
Адже продовжую зростати
І визрівати щодоби.
2025.08.22
21:59
У кожній посмішці є посмішка скелета.
У кожному початку є кінець.
Усе потопить невблаганна Лета,
Наблизивши нежданий реченець.
Ця посмішка скелета нам розкриє
На дні надії голі черепки,
Шпилі високі, хижі чорториї,
У кожному початку є кінець.
Усе потопить невблаганна Лета,
Наблизивши нежданий реченець.
Ця посмішка скелета нам розкриє
На дні надії голі черепки,
Шпилі високі, хижі чорториї,
2025.08.22
20:35
іде війна, о Господи, іде війна
налито чашу смерті аж по самі вінця
і накопичує себе чужа вина
іде війна до найостаннішого українця
приспів:
мій Друже, нам цей хрест тепер нести
не піддавайся шалу і знемозі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...налито чашу смерті аж по самі вінця
і накопичує себе чужа вина
іде війна до найостаннішого українця
приспів:
мій Друже, нам цей хрест тепер нести
не піддавайся шалу і знемозі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Борис Костиря (1983) /
Поеми
Істина
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Істина
Поема
І
Я загубився у гаях понять,
Я віддалився від людей натхненно.
І нависає видиво проклять,
Що поселились на землі нужденній.
Розчарувавшись в марноті доби,
Я поселився в лісі одиноко
І слухаю мелодію дубів,
Розгадуючи ребуси сороки.
В землянці, як у звалищі скорбот,
Тепер живу я під п’ятою неба.
Мене полишили мішки турбот.
Мені нічого зайвого не треба.
Лиш привиди самотні вдалині
Мені сіяють у розпуці ночі.
Те, що почую у ненасні дні,
Відкриє істину, що кровоточить.
Мене мовчання ніжно обійма.
Тут можна увійти в усі глибини.
Повіє від одних думок зима,
Від інших ― літо в гармонійнім плині.
Відкриються всі виразки старі,
Які сховав ти у надійні скрині.
Пора давати звіт, бо дзиґарі
Пробили північ, що у Всесвіт рине.
Сакральні книги прочита струмок,
Які постануть музикою в залі
Безмежний хащ у маренні думок
Й зупиняться на островах печалі.
Побачив хлопця, що натхненно грав
На скрипці твір небачений і дивний.
Я підійшов до нього і спитав:
― У чому істина ясна й правдива?
І він сказав: «Її не віднайти
В словах скупих, приблизних і неточних.
Лише відчути можна, підійти
Крізь кілометри до ї потоків».
І тут юнак розсіявся в імлі.
Його мелодія злилася з лісом.
Хто прочитає письмена землі?
Хто пройде поміж ангелом і бісом?
І часом виникає відчуття,
Що краще привид, аніж самотина.
Із попелу покличе до життя
Вселенський розум космосу дитину.
ІІ
Удалині, за кілька кілометрів
Горить багаття злобних ворогів
Потужних чаклунів, що царство мертве
Послало проти мене з-за морів.
Вони терзали моє рідне місто
Хворобами і повінню безумств.
Проносилась енергія зі свистом
Прологом колективних самогубств.
Ці демони на сцену лізли спритно,
Як навчені та спритні шахраї.
Косили гроші так несамовито.
Таких злодюг не знали ці краї.
Вони манили сивими вогнями,
Щоб я дістався в зону небуття,
Щоб ув’язнити до такої ями,
З якої вже немає вороття.
Так вороги розтали від безсилля.
Я виявивсь сильнішим, ніж вони.
І я поринув у духмяне зілля,
В нірвану, спокій, гармонійні сни.
А світ здригається у землетрусах.
Цей рух не зупинить одинакам.
Ти поринай у магму, як спокуси,
Відкривши серце золотим вікам.
Побачивши небачену красуню,
Я підійшов до неї, та вона
Раптово стала монстром, що посунув
На мене із пекельного вікна.
І я побіг крізь зарості і трави,
Долаючи важке тяжіння зла.
Як важко діставатися до правди.
А під ногами марноти зола.
Я ледве втік, хоч утекти від долі
Напевно, неможливо, хоч кричи.
І я стою, як вітер в чистім полі,
Відкритий всім посланням уночі.
Отак краса і руйнівна потворність
Поєднані, мов небеса й земля.
І так народжується в муках творчість,
Що пропікає поглядом здаля.
ІІІ
З’явився чорт, кудлатий і страшний,
Став говорити: «Нащо всі потуги,
Якщо зусилля в царині земній
Все ж розіб’ються об шпилі наруги?»
Він поселити сумніви хотів
У моє серце у боріннях думки,
Вселити бурю в хащі відчуттів,
Посіяти зерно хвороби духу.
Він каже: «Скільки мудреців було.
Їх прагнення освячували поле.
І думка переходила в зело.
В лісах примарливих губився поклик.
Але вони згоріли в небесах
Високого, піднесеного духу.
І їхня міць була не в чудесах,
А в тренуванні внутрішнього слуху».
Хоч обпікали ці слова мене,
Я не піддався сумнівів навалі.
Вогенна доля вже не промине.
Призначення не втоне у печалі.
Я розірвав тенета з павутинь
І вийшов у омріяну свободу.
Із давніх замків осипався тиньк,
Даруючи самотність в нагороду.
І можна вирватись з одних пасток,
Потрапивши до інших мимоволі.
Покличе позапростір на місток,
Який поєднує світи, мов долі.
І скільки пекло демонів пошле,
Щоб збити зі шляху в пітьмі правічній.
У боротьбі нещадній стане зле,
Та не погаснуть мерехтливі свічі.
Іду я у мандрівку неземну
У магму ночі, що скувала сильно
Кайданами із болісного сну,
Укривши марення барвистим ситцем.
І я порву лахміття це страшне
Світоглядів, що збанкрутіли нині.
І видиво розсиплеться нічне,
Явивши істини в незрушній глині.
17−30 травня 2020
І
Я загубився у гаях понять,
Я віддалився від людей натхненно.
І нависає видиво проклять,
Що поселились на землі нужденній.
Розчарувавшись в марноті доби,
Я поселився в лісі одиноко
І слухаю мелодію дубів,
Розгадуючи ребуси сороки.
В землянці, як у звалищі скорбот,
Тепер живу я під п’ятою неба.
Мене полишили мішки турбот.
Мені нічого зайвого не треба.
Лиш привиди самотні вдалині
Мені сіяють у розпуці ночі.
Те, що почую у ненасні дні,
Відкриє істину, що кровоточить.
Мене мовчання ніжно обійма.
Тут можна увійти в усі глибини.
Повіє від одних думок зима,
Від інших ― літо в гармонійнім плині.
Відкриються всі виразки старі,
Які сховав ти у надійні скрині.
Пора давати звіт, бо дзиґарі
Пробили північ, що у Всесвіт рине.
Сакральні книги прочита струмок,
Які постануть музикою в залі
Безмежний хащ у маренні думок
Й зупиняться на островах печалі.
Побачив хлопця, що натхненно грав
На скрипці твір небачений і дивний.
Я підійшов до нього і спитав:
― У чому істина ясна й правдива?
І він сказав: «Її не віднайти
В словах скупих, приблизних і неточних.
Лише відчути можна, підійти
Крізь кілометри до ї потоків».
І тут юнак розсіявся в імлі.
Його мелодія злилася з лісом.
Хто прочитає письмена землі?
Хто пройде поміж ангелом і бісом?
І часом виникає відчуття,
Що краще привид, аніж самотина.
Із попелу покличе до життя
Вселенський розум космосу дитину.
ІІ
Удалині, за кілька кілометрів
Горить багаття злобних ворогів
Потужних чаклунів, що царство мертве
Послало проти мене з-за морів.
Вони терзали моє рідне місто
Хворобами і повінню безумств.
Проносилась енергія зі свистом
Прологом колективних самогубств.
Ці демони на сцену лізли спритно,
Як навчені та спритні шахраї.
Косили гроші так несамовито.
Таких злодюг не знали ці краї.
Вони манили сивими вогнями,
Щоб я дістався в зону небуття,
Щоб ув’язнити до такої ями,
З якої вже немає вороття.
Так вороги розтали від безсилля.
Я виявивсь сильнішим, ніж вони.
І я поринув у духмяне зілля,
В нірвану, спокій, гармонійні сни.
А світ здригається у землетрусах.
Цей рух не зупинить одинакам.
Ти поринай у магму, як спокуси,
Відкривши серце золотим вікам.
Побачивши небачену красуню,
Я підійшов до неї, та вона
Раптово стала монстром, що посунув
На мене із пекельного вікна.
І я побіг крізь зарості і трави,
Долаючи важке тяжіння зла.
Як важко діставатися до правди.
А під ногами марноти зола.
Я ледве втік, хоч утекти від долі
Напевно, неможливо, хоч кричи.
І я стою, як вітер в чистім полі,
Відкритий всім посланням уночі.
Отак краса і руйнівна потворність
Поєднані, мов небеса й земля.
І так народжується в муках творчість,
Що пропікає поглядом здаля.
ІІІ
З’явився чорт, кудлатий і страшний,
Став говорити: «Нащо всі потуги,
Якщо зусилля в царині земній
Все ж розіб’ються об шпилі наруги?»
Він поселити сумніви хотів
У моє серце у боріннях думки,
Вселити бурю в хащі відчуттів,
Посіяти зерно хвороби духу.
Він каже: «Скільки мудреців було.
Їх прагнення освячували поле.
І думка переходила в зело.
В лісах примарливих губився поклик.
Але вони згоріли в небесах
Високого, піднесеного духу.
І їхня міць була не в чудесах,
А в тренуванні внутрішнього слуху».
Хоч обпікали ці слова мене,
Я не піддався сумнівів навалі.
Вогенна доля вже не промине.
Призначення не втоне у печалі.
Я розірвав тенета з павутинь
І вийшов у омріяну свободу.
Із давніх замків осипався тиньк,
Даруючи самотність в нагороду.
І можна вирватись з одних пасток,
Потрапивши до інших мимоволі.
Покличе позапростір на місток,
Який поєднує світи, мов долі.
І скільки пекло демонів пошле,
Щоб збити зі шляху в пітьмі правічній.
У боротьбі нещадній стане зле,
Та не погаснуть мерехтливі свічі.
Іду я у мандрівку неземну
У магму ночі, що скувала сильно
Кайданами із болісного сну,
Укривши марення барвистим ситцем.
І я порву лахміття це страшне
Світоглядів, що збанкрутіли нині.
І видиво розсиплеться нічне,
Явивши істини в незрушній глині.
17−30 травня 2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію