Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.13
14:46
Ніч колишеться над левадою —
Полином.
Серце повниться тихо згадкою,
Наче сон.
Місяць випливе стигло-жовтий там,
За ліском.
Явір стане моїм порадником,
Полином.
Серце повниться тихо згадкою,
Наче сон.
Місяць випливе стигло-жовтий там,
За ліском.
Явір стане моїм порадником,
2026.06.13
13:24
Чи може музика звучати
Століть минулих і часів?
Чи пробивається крізь ґрати,
Крізь гомін площ і голосів?
Ця музика прорве кайдани
Темниці, чатових, тюрми,
Яку споруджують вандали
Століть минулих і часів?
Чи пробивається крізь ґрати,
Крізь гомін площ і голосів?
Ця музика прорве кайдани
Темниці, чатових, тюрми,
Яку споруджують вандали
2026.06.13
12:25
Я Тобі присвячую бузок,
А собі - відлуння бенефісу,
Купу нескінченну помилок
У своїй старій життєвій книзі.
Я Тобі присвячую жасмин,
Запашну сонату білих дзвонів.
Всесвіту супроти - я один,
А собі - відлуння бенефісу,
Купу нескінченну помилок
У своїй старій життєвій книзі.
Я Тобі присвячую жасмин,
Запашну сонату білих дзвонів.
Всесвіту супроти - я один,
2026.06.13
09:54
Зафарбовує небо глибока пітьма,
І вкриває довкілля нічною габою.
Дивовижна місцевість – зізнайся сама,
Підійшла, щоби я милувався з тобою.
Чи не візьмеш, горянко, мене на постій –
Незнайомцем чудним, а супругом пізніше.
У дилемі оцій, хай не дуже
І вкриває довкілля нічною габою.
Дивовижна місцевість – зізнайся сама,
Підійшла, щоби я милувався з тобою.
Чи не візьмеш, горянко, мене на постій –
Незнайомцем чудним, а супругом пізніше.
У дилемі оцій, хай не дуже
2026.06.13
07:01
Попід сонцем, понад гаєм
Хмара хмарку доганяє,
Як завжди прудку Катрусю
Заклопотана бабуся,
Бо онука, наче білка,
Сновигає дуже стрімко.
13.06.26
Хмара хмарку доганяє,
Як завжди прудку Катрусю
Заклопотана бабуся,
Бо онука, наче білка,
Сновигає дуже стрімко.
13.06.26
2026.06.12
22:23
Ти прийшов невипадково
у моє сумне життя,
розпалив ліричним словом
в серці справжні почуття.
Запросив на вальс чудесний
і романсом причастив.
Крижана льодина скресла
у моє сумне життя,
розпалив ліричним словом
в серці справжні почуття.
Запросив на вальс чудесний
і романсом причастив.
Крижана льодина скресла
2026.06.12
20:11
сьогодні графоманія
а завтра може й пафос
у цім сезоні навмання
не визначити якось
вже почитав усе в усіх
занотував моменти
в бежовенький блокнотик
свій
а завтра може й пафос
у цім сезоні навмання
не визначити якось
вже почитав усе в усіх
занотував моменти
в бежовенький блокнотик
свій
2026.06.12
18:47
Василь Лебедєв-Кумач (1898-1949)
Нам серце радує пісня весела,
від неї смуток нараз відліта!
І люблять пісню містечка і села,
і люблять пісню вируючі міста.
Нам пісня в праці й житті помагає,
Нам серце радує пісня весела,
від неї смуток нараз відліта!
І люблять пісню містечка і села,
і люблять пісню вируючі міста.
Нам пісня в праці й житті помагає,
2026.06.12
13:39
Розпливається перед очима
Світ, втрачаючи риси свої.
Підпирає майбутнє плечима
Невідомість з далеких країв.
Так у двері погрозливо грима
Правда гордих німих кураїв.
Розпливаються сталі поняття
Світ, втрачаючи риси свої.
Підпирає майбутнє плечима
Невідомість з далеких країв.
Так у двері погрозливо грима
Правда гордих німих кураїв.
Розпливаються сталі поняття
2026.06.12
12:40
В перлиннім, з бірюзи, бурштиновім намисті,
Що наче й дороге, й не коштує грошА –
У тисячі облич одягнуте це місто,
В яке до самоти закохана душа.
У безліч протиріч загорнута принцеса,
Коли у навпростець, а інколи навкруг,
У тисячах облич до мене
Що наче й дороге, й не коштує грошА –
У тисячі облич одягнуте це місто,
В яке до самоти закохана душа.
У безліч протиріч загорнута принцеса,
Коли у навпростець, а інколи навкруг,
У тисячах облич до мене
2026.06.12
09:23
Поки до суфіксів і флексій,
До міфів Греції і Риму
Я спомин цей із серця вийму,
Щоб пом’януть дядька Олексу.
...Колись в студентську кампанію осінню
Невмілі до селянської роботи руки
Він направляв не матом, а прислів’ями.
Чимало призабулося з тої н
До міфів Греції і Риму
Я спомин цей із серця вийму,
Щоб пом’януть дядька Олексу.
...Колись в студентську кампанію осінню
Невмілі до селянської роботи руки
Він направляв не матом, а прислів’ями.
Чимало призабулося з тої н
2026.06.12
07:05
В. Н...
Всілякі дні мелькають без зупинки
І кожен з нас торує власний шлях,
Де радість і печаль навперемінку
Щодня стрічаються не на словах.
Ти, друже, той, хто розуміє мовчки
Усе і переймається завжди, -
Всілякі дні мелькають без зупинки
І кожен з нас торує власний шлях,
Де радість і печаль навперемінку
Щодня стрічаються не на словах.
Ти, друже, той, хто розуміє мовчки
Усе і переймається завжди, -
2026.06.11
21:50
Не збагнула вона, як побачив я
Та усміхнено каже щось іще
Закриваючи книгу, щоби бути тут
У чуттях, і я грав би про це
Сторінки лишає із іменами
Хай чекають, вона прийде, хіба ні
Мріючи, що їм іще розповісти про
Та усміхнено каже щось іще
Закриваючи книгу, щоби бути тут
У чуттях, і я грав би про це
Сторінки лишає із іменами
Хай чекають, вона прийде, хіба ні
Мріючи, що їм іще розповісти про
2026.06.11
20:02
В позачассі згадаєш, як тиша вагітніла звуком,
як у смерку порожньому дзенькала перша зоря,
як люнарного сяйва стежина - мов сріблена смуга -
між огнями лилась - ти стезі тій пливкій довіряв.
Довіряв більше їй, ніж матерії взятій у руку,
ніж землі
як у смерку порожньому дзенькала перша зоря,
як люнарного сяйва стежина - мов сріблена смуга -
між огнями лилась - ти стезі тій пливкій довіряв.
Довіряв більше їй, ніж матерії взятій у руку,
ніж землі
2026.06.11
17:34
Як чубляться князі поміж собою,
Бо кожен прагне в Києві сидіть,
Тоді якогось супостата ждіть,
Що візьме Київ з боєм чи без бою.
Орда монгольська Київ облягла,
Хоча і хочу дуже помилитись,
Не думаю, що вдасться нам відбитись…
Година крайня Києва при
Бо кожен прагне в Києві сидіть,
Тоді якогось супостата ждіть,
Що візьме Київ з боєм чи без бою.
Орда монгольська Київ облягла,
Хоча і хочу дуже помилитись,
Не думаю, що вдасться нам відбитись…
Година крайня Києва при
2026.06.11
15:56
Коли пора іти до дна
і ти приклав до цього руку,
то це, таки, твоя війна,
що дурням служить за науку.
***
Як не мудруй, усім каюк,
якщо хитрують ренегати...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і ти приклав до цього руку,
то це, таки, твоя війна,
що дурням служить за науку.
***
Як не мудруй, усім каюк,
якщо хитрують ренегати...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
2023.12.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Борис Костиря (1983) /
Поеми
Істина
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Істина
Поема
І
Я загубився у гаях понять,
Я віддалився від людей натхненно.
І нависає видиво проклять,
Що поселились на землі нужденній.
Розчарувавшись в марноті доби,
Я поселився в лісі одиноко
І слухаю мелодію дубів,
Розгадуючи ребуси сороки.
В землянці, як у звалищі скорбот,
Тепер живу я під п’ятою неба.
Мене полишили мішки турбот.
Мені нічого зайвого не треба.
Лиш привиди самотні вдалині
Мені сіяють у розпуці ночі.
Те, що почую у ненасні дні,
Відкриє істину, що кровоточить.
Мене мовчання ніжно обійма.
Тут можна увійти в усі глибини.
Повіє від одних думок зима,
Від інших ― літо в гармонійнім плині.
Відкриються всі виразки старі,
Які сховав ти у надійні скрині.
Пора давати звіт, бо дзиґарі
Пробили північ, що у Всесвіт рине.
Сакральні книги прочита струмок,
Які постануть музикою в залі
Безмежний хащ у маренні думок
Й зупиняться на островах печалі.
Побачив хлопця, що натхненно грав
На скрипці твір небачений і дивний.
Я підійшов до нього і спитав:
― У чому істина ясна й правдива?
І він сказав: «Її не віднайти
В словах скупих, приблизних і неточних.
Лише відчути можна, підійти
Крізь кілометри до ї потоків».
І тут юнак розсіявся в імлі.
Його мелодія злилася з лісом.
Хто прочитає письмена землі?
Хто пройде поміж ангелом і бісом?
І часом виникає відчуття,
Що краще привид, аніж самотина.
Із попелу покличе до життя
Вселенський розум космосу дитину.
ІІ
Удалині, за кілька кілометрів
Горить багаття злобних ворогів
Потужних чаклунів, що царство мертве
Послало проти мене з-за морів.
Вони терзали моє рідне місто
Хворобами і повінню безумств.
Проносилась енергія зі свистом
Прологом колективних самогубств.
Ці демони на сцену лізли спритно,
Як навчені та спритні шахраї.
Косили гроші так несамовито.
Таких злодюг не знали ці краї.
Вони манили сивими вогнями,
Щоб я дістався в зону небуття,
Щоб ув’язнити до такої ями,
З якої вже немає вороття.
Так вороги розтали від безсилля.
Я виявивсь сильнішим, ніж вони.
І я поринув у духмяне зілля,
В нірвану, спокій, гармонійні сни.
А світ здригається у землетрусах.
Цей рух не зупинить одинакам.
Ти поринай у магму, як спокуси,
Відкривши серце золотим вікам.
Побачивши небачену красуню,
Я підійшов до неї, та вона
Раптово стала монстром, що посунув
На мене із пекельного вікна.
І я побіг крізь зарості і трави,
Долаючи важке тяжіння зла.
Як важко діставатися до правди.
А під ногами марноти зола.
Я ледве втік, хоч утекти від долі
Напевно, неможливо, хоч кричи.
І я стою, як вітер в чистім полі,
Відкритий всім посланням уночі.
Отак краса і руйнівна потворність
Поєднані, мов небеса й земля.
І так народжується в муках творчість,
Що пропікає поглядом здаля.
ІІІ
З’явився чорт, кудлатий і страшний,
Став говорити: «Нащо всі потуги,
Якщо зусилля в царині земній
Все ж розіб’ються об шпилі наруги?»
Він поселити сумніви хотів
У моє серце у боріннях думки,
Вселити бурю в хащі відчуттів,
Посіяти зерно хвороби духу.
Він каже: «Скільки мудреців було.
Їх прагнення освячували поле.
І думка переходила в зело.
В лісах примарливих губився поклик.
Але вони згоріли в небесах
Високого, піднесеного духу.
І їхня міць була не в чудесах,
А в тренуванні внутрішнього слуху».
Хоч обпікали ці слова мене,
Я не піддався сумнівів навалі.
Вогенна доля вже не промине.
Призначення не втоне у печалі.
Я розірвав тенета з павутинь
І вийшов у омріяну свободу.
Із давніх замків осипався тиньк,
Даруючи самотність в нагороду.
І можна вирватись з одних пасток,
Потрапивши до інших мимоволі.
Покличе позапростір на місток,
Який поєднує світи, мов долі.
І скільки пекло демонів пошле,
Щоб збити зі шляху в пітьмі правічній.
У боротьбі нещадній стане зле,
Та не погаснуть мерехтливі свічі.
Іду я у мандрівку неземну
У магму ночі, що скувала сильно
Кайданами із болісного сну,
Укривши марення барвистим ситцем.
І я порву лахміття це страшне
Світоглядів, що збанкрутіли нині.
І видиво розсиплеться нічне,
Явивши істини в незрушній глині.
17−30 травня 2020
І
Я загубився у гаях понять,
Я віддалився від людей натхненно.
І нависає видиво проклять,
Що поселились на землі нужденній.
Розчарувавшись в марноті доби,
Я поселився в лісі одиноко
І слухаю мелодію дубів,
Розгадуючи ребуси сороки.
В землянці, як у звалищі скорбот,
Тепер живу я під п’ятою неба.
Мене полишили мішки турбот.
Мені нічого зайвого не треба.
Лиш привиди самотні вдалині
Мені сіяють у розпуці ночі.
Те, що почую у ненасні дні,
Відкриє істину, що кровоточить.
Мене мовчання ніжно обійма.
Тут можна увійти в усі глибини.
Повіє від одних думок зима,
Від інших ― літо в гармонійнім плині.
Відкриються всі виразки старі,
Які сховав ти у надійні скрині.
Пора давати звіт, бо дзиґарі
Пробили північ, що у Всесвіт рине.
Сакральні книги прочита струмок,
Які постануть музикою в залі
Безмежний хащ у маренні думок
Й зупиняться на островах печалі.
Побачив хлопця, що натхненно грав
На скрипці твір небачений і дивний.
Я підійшов до нього і спитав:
― У чому істина ясна й правдива?
І він сказав: «Її не віднайти
В словах скупих, приблизних і неточних.
Лише відчути можна, підійти
Крізь кілометри до ї потоків».
І тут юнак розсіявся в імлі.
Його мелодія злилася з лісом.
Хто прочитає письмена землі?
Хто пройде поміж ангелом і бісом?
І часом виникає відчуття,
Що краще привид, аніж самотина.
Із попелу покличе до життя
Вселенський розум космосу дитину.
ІІ
Удалині, за кілька кілометрів
Горить багаття злобних ворогів
Потужних чаклунів, що царство мертве
Послало проти мене з-за морів.
Вони терзали моє рідне місто
Хворобами і повінню безумств.
Проносилась енергія зі свистом
Прологом колективних самогубств.
Ці демони на сцену лізли спритно,
Як навчені та спритні шахраї.
Косили гроші так несамовито.
Таких злодюг не знали ці краї.
Вони манили сивими вогнями,
Щоб я дістався в зону небуття,
Щоб ув’язнити до такої ями,
З якої вже немає вороття.
Так вороги розтали від безсилля.
Я виявивсь сильнішим, ніж вони.
І я поринув у духмяне зілля,
В нірвану, спокій, гармонійні сни.
А світ здригається у землетрусах.
Цей рух не зупинить одинакам.
Ти поринай у магму, як спокуси,
Відкривши серце золотим вікам.
Побачивши небачену красуню,
Я підійшов до неї, та вона
Раптово стала монстром, що посунув
На мене із пекельного вікна.
І я побіг крізь зарості і трави,
Долаючи важке тяжіння зла.
Як важко діставатися до правди.
А під ногами марноти зола.
Я ледве втік, хоч утекти від долі
Напевно, неможливо, хоч кричи.
І я стою, як вітер в чистім полі,
Відкритий всім посланням уночі.
Отак краса і руйнівна потворність
Поєднані, мов небеса й земля.
І так народжується в муках творчість,
Що пропікає поглядом здаля.
ІІІ
З’явився чорт, кудлатий і страшний,
Став говорити: «Нащо всі потуги,
Якщо зусилля в царині земній
Все ж розіб’ються об шпилі наруги?»
Він поселити сумніви хотів
У моє серце у боріннях думки,
Вселити бурю в хащі відчуттів,
Посіяти зерно хвороби духу.
Він каже: «Скільки мудреців було.
Їх прагнення освячували поле.
І думка переходила в зело.
В лісах примарливих губився поклик.
Але вони згоріли в небесах
Високого, піднесеного духу.
І їхня міць була не в чудесах,
А в тренуванні внутрішнього слуху».
Хоч обпікали ці слова мене,
Я не піддався сумнівів навалі.
Вогенна доля вже не промине.
Призначення не втоне у печалі.
Я розірвав тенета з павутинь
І вийшов у омріяну свободу.
Із давніх замків осипався тиньк,
Даруючи самотність в нагороду.
І можна вирватись з одних пасток,
Потрапивши до інших мимоволі.
Покличе позапростір на місток,
Який поєднує світи, мов долі.
І скільки пекло демонів пошле,
Щоб збити зі шляху в пітьмі правічній.
У боротьбі нещадній стане зле,
Та не погаснуть мерехтливі свічі.
Іду я у мандрівку неземну
У магму ночі, що скувала сильно
Кайданами із болісного сну,
Укривши марення барвистим ситцем.
І я порву лахміття це страшне
Світоглядів, що збанкрутіли нині.
І видиво розсиплеться нічне,
Явивши істини в незрушній глині.
17−30 травня 2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
