Ненавиджу, що він зробив зі мною,
З моєю спрагою,
З моєю головою.
Аргхх, клята пастка була - його очі!
Не можу їх забути я щоночі!
Ненавиджу його за це
Та хочу більше!
Чому не можу все лишить,
Усе оце облишить?!

Ненавиджу його думки, слова та пасма
Його волосся кращого в житті моїм ненаснім.
Ненавиджу його вимову, погляди й розмови.
Ненавиджу, коли тремтять коліна від утоми
За ним щоразу, як рятуюсь в голові своїй,
Коли я намагаюся відчути себе трохи ще живою.

Тобі ж прекрасно так жилося!
Ти ж знала, що ти хочеш од життя
Й чого не хочеш точно!
Навіщо здався він тобі,
Навіщо, люба моя?
Єдине, що бачу я в твоїх очах -
Спокусу до неволі...

Навіщо, крихітко, ти себе так далеко краєш?
Навіщо не полишиш те, що взагалі собі не маєш?
Навіщо ти не спиш ночима без зірок над головою?
Навіщо все це здалося тобі, навіщо стільки болю?

Прошу, зроби що-небудь, я молю тебе!
Думки полиш, прошу, воно усе тебе гребе!
Не треба на нього чекати, чуєш?
Не треба, я прошу тебе, покинь, бо себе дуриш!
Якби хотів він, то лишився би сто раз!
Якби хотів, то написав би тобі враз!
Навіщо ти накручуєш себе, дівчино сіроока?
Забудь його, бо не симпатія, бо манія це все глибока!

Читаєш, пишеш, вчишся,
Намагаєшся втекти з реальності, я ж бачу.
Я не краю тебе за всі ці спроби зберегти у собі вперту вдачу.
Ти владна над собою, бо не підходиш перша,
Що не питаєш та не пишеш, від цього ти не гірша.

Єдине, прошу тебе, не бреши своїй ти голові.
Не треба затирати всі думки на полу слові.
Не бреши, як співали сотні пісень ще до тебе,
Покинь це все, відпусти нарешті думку ту до неба.
Ти можеш буть собою, ти нарешті вільна.
Я вірю в тебе, бо ти не слабка та не дурна,
Ти сильна!
08/06/2024