ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2024.07.20 15:44
Ф-арисеї! Радійте та смійтесь! Вона вже нічого не
скаже!
А- в садочках дитячих не буде Марічок, затопчуть їх
маші!
Р-озчиняється в місті вечірньому серед байдужості
постріл.
І- не знайдемо винних, бо вбивство - проблема не
надто вже й гостра.

Микола Соболь
2024.07.20 14:57
Євшан-зілля кину у казан.
Хай розбудить пам'ять про минуле.
Братчики, чи зовсім ми поснули?
А чи душі оповив туман?
Ніч мовчить. Довкола степ та степ.
Аж солодить гіркота полину.
Спогадом до матінки полину
у село, яким іде вертеп,

Козак Дума
2024.07.20 12:26
Іще один забрали камінець
з фундаменту держави Україна!
Терновий уготовано вінець…
Але чому не в траурі країна?

Втомились виглядати і чекать?.
Хто хліба кусень, ну а хто видовищ…
На фронті добивають вірну рать,

Володимир Каразуб
2024.07.20 11:24
Холодна чаша тіні вихлюпується до ніг
На розі Спекотного закапелка червня і вузького двору будинку,
І блакитний денний метелик тріпоче поряд
Наче легкий подих вітру оживив його крила
На сукні дівчини і залицяється тепер із примхливою насмішкою
Витію

Микола Дудар
2024.07.20 10:08
Атака за атакою атак…
Гвалтує нас знайомий Гвалтівник
Давайте вже зізнаємось, відтак
Ретельно переглянем довідник:
Кроїли нас звіринці… так чи ні?
Де висновки озвучені і ким?
Маєточки і надр відбивні…
Просрали, безумовно, вкотре Крим…

Надія Тарасюк
2024.07.20 09:13
Білий березень - сиві скроні,
попід руки - липнева мить...
Пишне літо зеленокронить.
І у ліліях гомонить.
Пахне вечір дрібненьким сіном,
горне досвітки до чола.
На крислату гутірку сіла
свідка птаха, - своя-своя.

Віктор Кучерук
2024.07.20 06:03
В мужності кується перемога,
В стійкості гартуються бійці, –
Падаючи часом од тривоги
Й зводячись, відшукуючи ціль.
Полум’я єднає землю й висі
Тут, де зайда близько підійшов, –
Головне – самому вберегтися
І чужинця знищити будь-що.

Артур Курдіновський
2024.07.20 04:44
Хотілося сьогодні написати
Чимало добрих і відвертих слів.
А все одно їх буде малувато
У порівнянні з тим, що Він створив.

Його рядки - симфонія! Соната!
Співець кохання, світлих почуттів...
По ворогу потужно б'є з гармати,

Надія Тарасюк
2024.07.19 18:45
Чекаєм світла,
вірим в Перемогу.
Спішать вітри
із Виріїв-політь.
Мелодій літа
стомлена дорога
побіля двору
скрадливо стоїть.

Козак Дума
2024.07.19 18:39
Ідуть, на жаль, найкращі із людей,
безжально розчиняючись у часі,
не втіливши і дещиці ідей –
звільняють чільне місце… біомасі.

У мороці не віднайти ключі,
зірвати ланцюги на брамі пустки.
В нестямі хтось приречено харчить,

Марія Дем'янюк
2024.07.19 15:57
Я - маленьке зайченятко.
Біля мене зайчик-татко.
Він дає мені морквинку,
Я ж дивлюся на хмаринку.
В небі кращої немає,
Бо хмаринкин тато дбає,
Щоби донечка-хмаринка
Не журилась ні хвилинки,

Іван Потьомкін
2024.07.19 15:45
Естетом був імператор Адріан. Не міг намилуватись красою Антіноя. Шість років поспіль мав його при собі. Куди б не їхав, Антіной був поруч. І треба ж так: невідь з якої причини юнак не вирнув з Нілу. Сумував імператор і наказав обожнити коханця. Влашт

Сергій Губерначук
2024.07.19 14:35
Бездоганна усмішка
має буть у мене.
Я повинен з криком
вибігать на сцену.

Я мушу бути завжди
у найкращій формі.
Піжонів дивувати,

Олена Побийголод
2024.07.19 10:54
Із Юза Алешковського

Із колимського білого аду
йшли ми в зону крізь віхоли дим.
Я помітив недопалок з колом помади
і рвонувся зі строю за ним.

Баб не бачив я років чотири,

Микола Дудар
2024.07.19 10:41
Воно таке примхливе нерозбурхане
Незаймане нелякане ніким
І кольором небес нічним замурзане
Якоїсь невідомої Ріки…
Стою закам’янілий і вирішую…
Манер у мегаполіса хоч й тьма
Почну я завойовувати віршами
Не парами відразу сімома…

Віктор Кучерук
2024.07.19 06:47
Шугання, свисту й прохолоди
Вітрів чомусь давно нема, -
Заціпеніли теплі води
І верб стривоженість німа.
Ні коливання очерету,
Ні шелестіння в'ялих трав, -
Мов у невидимі тенета
Одвічний рух вітрів попав.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Самослав Желіба
2024.05.20

Лайоль Босота
2024.04.15

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Геннадій Дегтярьов
2024.03.02

Теді Ем
2023.02.18

Анна Лисенко
2021.07.17

Валентина Інклюд
2021.01.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Анатолій Цибульський (1947) / Критика | Аналітика

 Про тих, кого пам'ятаю і люблю

Живемо, доки пам'ятаємо і - навпаки...

Гортаючи пожовклi сторiнки газет минулих рокiв, мандруючи численними iнтернет-сайтами у пошуках бодай найменших згадок про працiвникiв газет-попередниківи “Київська правда” 20-30 рокiв, досить часто з жалем доводилось констатувати, що збереглося надто мало iмен i фактiв про колег тих часiв. Якщо про героїв газетних публiкацiй ще можна почерпнути якiсь вiдомостi з самих публiкацiй, то про журналiстiв, котрi їх написали, на згадку нам зостався лише пiдпис. Та й то у багатьох випадках у виглядi псевдонiму. Але ж про тих, хто творив газету у 70-80 роки минулого столiття i один за одним залишали земну обитель на наших очах, ще можна зберегти спогад для нащадкiв i тих, хто продовжуватиме писати iсторiю завтрашньої "Київської правди". I це мусимо зробити ми, тi, хто працювали поруч з ними, дiлили з ними службовi кабiнети i готельнi кiмнати у вiдряженнях, а нерiдко й скибку хлiба пiд час нечастих редакцiйних вечiрок i виїздiв "на природу", плекаючи десь у глибинi душi надiю на те, що, можливо, колись хтось згадає незлим словом i про нас, сучасних...

Життєрадiсного i, здається завжди усмiхненого завiдуючого вiддiлом промисловостi редакцiї Олексiя Олексiйовича Моложанова, пам"ятають завдяки його iскрометному оптимiзму, вмiнню миттєво зiбратись i написати матерiал на будь-яку "виробничу" тематику. У редакцiйному музеї зберiгається фотокопiя пристрастної кореспонденцiї за пiдписом Ол. Моложанова про першi днi пiсля повернення редакцiї з бiльш як дворiчної евакуацiї до визволеної вiд фашистiв столицi, свiдком яких вiн був особисто, адже йогозаява про прийом на роботу у редакцїю датована 8 листопада 1943 року, тобто практично днем виходу першого номера газети. У перших рядках публiкацiї факт загибелi командира однiєї з тридцятичетвiрок, котрi першими увiрвались до Києва Шолуденка. Вочевидь, того самого танка, котрий нинi стоїть на постаментi бiля голвного видавництва країни на проспектi Перемоги. А трохи нижче про хвилюючу зустрiч киян з визволителями, серед яких Микита Сергiйович Хрущов у cвоїй знаменитiй "сталiнцi". Далi про героїзм i самовiддачу киян на вiдбудовi головної вулицi столицi. Публiкацiя так i називається "Вулиця радостi".
Читаючи цi, схвильованi, сповненнi непiдробної вiри у торжество добра i свiтлий завтрашнiй день, навiть важко уявити про те яке сумне минуле за плечима їх автора. I тiльки особливо близькi друзi Олексiя Олексiйовича були втаємниченi у трагiчнi деталi його дитинства, коли на його очах ще майже дитини, бiлобандити, яких чимало блукало по розтерзанiй громадянськими вiйнами землi України, по-звiрячому вирiзали всю родину. Хлопця виховав, як сина, колектив Леб"яжiвського цукрозаводу, що на Харкiвщинi. Згодом ця обставина вiдiграє не останню роль у бiогафiї журналiста Моложанова. Краще нього нiхто не зньав всiх нюансiв виробництва цукру, адже вiн вирiс бiля них. Статтi i кореспонденцiї О.О.Моложанова на "цукрову" тематику завжди були окрасою газетних шпальт. Та й майже вся iсторiя пiслявоєнної iндустрiалiзацiї Київщини, написана пером його авторучки. Та й у журналiстськiй бiогафiї багатьох теперiшнiх працiвникiв газети, включаючи автора цих рядкiв, слушнi поради метра залишили свiй помiтний слiд... Була ще одна деталь у біографії Олексія Олексійовича про яку у редакції ходили чутки, але сам він нікому не розповідав. Коли місто окупували фашисти, підлітку Олексію треба було чимсь заробляти, аби не померти з голоду. І він відкрив на одній з вулиць будку з ремонту взуття: тому підметки оновити, тому косячки на каблук прибити... Так і перебивався з хліба на воду. Згодом цю його "підприємливість" радянська влада пригадала. Прямо звинувачувати у співпраці з ворогом фактів не було, але при просуванні по службі цю деталь брали до уваги. І навіть будучи парторгом редакції, вище виконуючого обов'язки завідуючого відділом не призначали...
Вiд Олександра Юхимовича Черняхiвського завiдуючого вiддiлом сiльського господарства у 70-тi, ми учились працьовитостi, вмiння точно i "смачно" вiдображати побачене, дорозичливого ставленя до тих про кого ми пишемо. Не важливо, чи це був "позитивний" нарис, чи критична кореспонденцiя. Сивочолий, з рудуватими щiточками брiв i вусiв, вiн чимсь нагадував чималий пшеничний полукiпок. Здається, торкнись i посипеться золотавим зерном. Скiльки таких добрих зерен залишалося у душах людських пiсля спiлкування з Олександром Юхимовичем? I скiльки таких зустрiчей було за його довге журналiстське життя...

Олександр Аркадiйович Новак до редакцiї "Київської правди" прийшов наприкiнцi 70-х iз молодiжної преси. До цього десять рокiв вiдпрацював у газетi "Молода гвардiя" ("Київський комсомолець"). Ми, вчорашнi випускники журфаку Шевченкового вузу, немало дивувались, пiдраховуючи у святковi днi на лацканах пiджака Сашi (так вiн, принаймнi, сам просив себе називати), кiлькiсть орденських стрiчок. Звiдки у цього, ще досить молодого зовнi чоловiка, стiльки бойових нагород? А були там, мiж iншим, орден "Вiтчизняної вiйни" II cтупеня, "Червоної зiрки", двi медалi "За вiдвагу" i з добрий десяток не менш заслужених вiдзнак. I вже зовсiм iншими очима дивились на Сашу довiдавшись з його не надто розлогих розповiдей про те, як вiн ще зовсiм юним хлопчаком добровольцем пiшов на фронт, а у 20 рiчному вiцi вже командував протитанковою гарматою у лавах 2-го Українського фронту. А ще бiльшу повагу викликав той факт, що Саша був почесним мешканцем мiста Галле у Схiднiй Нiмеччинi, яке вiн визволяв вiд гiтлерiвської чуми. Такi звання за абищо не присвоюють. Як i почесні звання “Заслужений журналіст України" та “Золоте перо", котрими удостоїла Олександра Аркадiйовича Спiлка журналiстiв України. Перо у Олександра Новака було справдi золотим. У цьому можна переконатись, читаючи його пристрастнi публiкацiї у "Київськiй правдi", котрiй вiн вiддав, за його ж висловом, три десятки своїх кращих лiт...

Тридцять рокiв (з 1965 по 1985 роки) пропрацювала на рiзних посадах, вiд випускової до завiдувачки провiдним вiддiлом редакцiї, Тамара Петрiвна Лахтурова.
Оперативнiсть, об"єктивнiсть, точнiсть у викладi, глибина проникнення у психологiю героя це лише декiлька, причому досить побiжних характеристик творчого портрета Тамари Петрiвни, котра жартома просила називати себе "просто Стьопою". Вочевидь, для того, щоб її iнiцiали не плутали з iншою Т.П. заступником редактора Тамарою Павлiвною Бойко, з якою її, до речi, пов"яували досить тривалi, дружнi стосунки.
Втiм, було, мабуть, все ж щось такого задерикувато-хлоп"чого у поставi та характерi Тамари Петрiвни, що зайвий раз пiдтверджувало це самовигадане прiзвисько. Особливо, коли запнувшись квiтчастою терновою хусткою, вона у ролi циганочки бадьоро виспiвувала i витанцьовувала у складi нею ж органiзованого ансамблю "Поправочка" на редакцiйних "капустниках" якими нерiдко завершувались офiцiйнi частини державних свят чи ювiлеїв. Тамра Петрiвна була не просто талановитою виконавицею iронiчних частiвок на теми редакцiйного буття, а й у багатьох випадках їх автором або спiвавтором. Ось такою, на перший погляд незакомплексованою, веселою i безтурботною "циганочкою" i залишиться у пам"ятi багатьох моїх колег Тамара Петрiвна Лахтурова, чиє життя обiрвалося несподiвано i трагiчно...

Багатьом читачам "Київської правди" 70-80-х рокiв добре знайомi змiстовнi кореспонденцiї i навiть суцiльнi газетнi шпальти на економiчну тематику за пiдписом О. Борисової. Це був лiтературний псевдонiм талановитої журналiстки Олени Борисiвни Мандельбаум. Iй доручали, як правило, найскладнiшi редакцiйнi завдання, котрi вимагали особливої оперативностi i, водночас, глибини проникнення у тему. Як примiром пiдготовка газетного розвороту (двох внутрiшнiх сторiнок), приурочених пуску Бiлоцеркiвського шинного комбiнату. Таких "пускiв" у творчiй бiографiї Олени Борисiвни, було десятки, якщо не сотнi.
Вихована у родинi вiдомого київського адвоката, маючи за плечима Київський педагогiчний iнститут iменi Горького (нинiшнiй педунiверситет iм.Драгоманова), вона завжди була точною у викладi фактiв, умiла створити яскравий психологiчний портрет свого спiврозмовника. У спiлкуваннi з колегами була вiдкритою, товариською. Редакцiя була й справдi другою її домiвкою, а журналiстика способом i сенсом життя.
Навiть прикута важкою хворобою до лiкарняного лiжка, Олена Борисiвна писала статтю за статтею на захист працiвникiв медичного закладу, котрi вiдстоювали свої iнтереси у суперечцi зi столичними чиновниками...

З плином часу у пам"ятi стираються риси тих, кого, здається, знав колись краще, нiж самого себе. Однак, є такi колоритнi особистостi, чий образ назавжди закарбовується у глибинах пiдсвiдомостi i варто лише на мить закрити очi, як мозок у найдрiбнiших деталях вiдтворює знайомий портрет, кожну мить спiлкування. Таким для мене особисто, та й, мабуть, для багатьох iнших моїх колег, був кореспондент сiльськогосподарського вiддiлу Василь Мусiйович Кравченко, якого всi у редакцiї помiж собою називали Мусiйовичем. Був Мусiйович високим, кремезним, сивочубим. На його досить ще молодому, попри солiдний вiк, з легким рум"янцем обличчi, здається, завжди блукала хитрувата посмiшка, притаманна бiльше мешканцю сiльської глибинки, анiж, кам"яних столичних кварталiв. Портрет доповнювали такi ж хитрувато примруженi очi, котрi навiтьу похмурий день випромiнювали тепло.
Писав Мусiйович, як i говорив, образно i "смачно", чим iнодi завдавав клопоту редакцiйним лiтредакторам. А говорив вiн так, що вже пiсля першого мовленого слова нi про яку серйознiсть продовження дискусiї не могло бути й мови. Чого варта, скажiмо, хоч би така всiм пам"ятна фраза: "Я так думаю i партiя так вважає", зронена Василем Мусiйовичем на одних з партзборiв, котрi скликались у тi часи з будь-якого, iнодi й зовсiм дрiб"язкового приводу. Зрозумiло, що пiсля таких слiв, навряд чи був сенс сперечатись з їх автором. Кажуть пiд час Великої Вiтчизняної вiйни Василь ще 16-рiчним хлопчаком був партизанським зв"язковим (за документами рядовий партизанського загону iменi Щорса 3-ї Мiнської бригади iменi Будьонного) i нiби навiть мав якусь-там вiдзнаку за це. Сам Мусiйович не надто поширювався на цю тему, а законодавчо закрiпленого Дня партизанської слави, де б могли бути обнародуванi всi деталi цього вiдрiзку життя юного колись месника, на той час ще не iснувало.
Пiсля роботи на посадах заступника редактора та редактора кiлькох районних зазет i радiомовлення, а також власкора "Сiльських вiстей", В.М.Кравченко прийшов до "Київської правди" кореспондентом по Полiському кущу. Цей факт Мусiйович, у характернiй для себе манерi, прокоментував так, що, мовляв, у кущ, то у кущ, партизану не звикати...

Сергiя Яковича Дубанiна завiдувача вiддiлом пропаганди "Київської правди" чимало журналiстiв (у тому числi й автор цих рядкiв) можуть смiливо називати своїм "хрещеним батьком" у професiї. Будучи керiвником студентської практики на факультетi журналiстики, Сергiй Якович у такий спосiб добирав молодi кадри для редакцiї. I якщо вже комусь, поталанило мати його за куратора, а особливо, як ще й за керiвника дипломної роботи, той мiг смiливо розраховувати на практику, а то й штатну роботу у редакцiї. Авторитет Сергiя Дубанiна був незаперечний, як у редакцiї, так i за її межами. Згодом, буваючи у численних вiдрядженнях, я особисто чув сотнi подячних слiв i найкращих побажань на його адресу, котрi просили обов"язково передати "головному пропагандисту" газети. Вочевидь, було за що. Адже багато хто знав С.Я.Дубанiна не тiльки за яскравими публiцистичними виступами на сторiнках "Київської правди", а й за його поререднiми мiсцями роботи у ЦК комсомолу України, газетi "Киевский комсомолец", "Киевская заря" та "Учительская газета". Чимало знайомих, особливо з числа будiвельникiв, поважали Сергiя Яковича за високi професiйнi якостi i особисту мужнiсть та самовiддачу, котрi вiн проявив у досить екстремальних умовах пiд час роботи у 1966-1969 роках редактором газети "Украинский строитель" на вiдновленнi i будiвництвi столицi Узбекистану мiста Ташкент пiсля катастрофiчного землетрусу, куди його направили за рiшенням ЦК партiї та уряду республiки. Але цей життєвий та душевний екстрим згодом таки дався взнаки. Серце Сергiя Яковича чергового стресу не витримало...

Якщо бiльшiсть журналiстiв вiдомi читачам завдяки майстерностi свого пера, то Євгена Володимировича Малютенка декiлька поколiнь передплатникiв "Київської правди" знають за його свiтлинами. Рiдко який номер газети впродовж майже тридцяти рокiв виходив у свiт без фотоiлюстрацiй цього визнаного майстра свiтлопису. Його всевидюще фотооко зафiксувало не одну тисячу чудових миттєвостей життя у всiх його вимірах.
Фотокореспондети завжди бажанi гостi у трудових колективах, на офiцiйних урочистостях, Євгена Володимировича ж чекали з особливим нетерпiнням. Його знали практично на кожному пiдприємствi областi у кожному господарствi, кожнiй школi i навiть дитсадку. Високий, кремезний, вiн майже нiколи не користувався стiльцем чи лавкою для того, щоб зробити знiмок з верхньої точки, вистачало власного зросту. Озброєному не такою уже й новiтньою апаратурою, для нього нiколи не iснувало перешкод для виконання редакцiйного завдання, а знiмки виходили чiткi, майстерно викадруванi. Головне ж, вони були живими, не статичними, справжнiми вiзитками свого часу.
Євгена Володимировича вже близько десяти лiт нема з нами, але його знiмки й досi час вiд часу з"являються на сторiнках газети у якостi фотодокументiв. Вони на стендах редакцiйного музею. Сьогоднi, готуючись до 90-рiччя "Киiвської правди", ми з особливою вдячнiсть згадуємо про фотокореспондента газети Євгена Володимировича Малютенка i його особистий внесок у лiтопис видання.

Однією з останніх нашi ряди розiмкула Юлiана Євгенiвна Непомняща.
Ми пропрацювали з Юлею плiч-о-плiч впродовж бiльш як 15 рокiв. Це були непростi роки становлення нашої держави, до якого Юлiя доклала особливо багато сил i свого непересiчного таланту. Кiлька рокiв поспiль вона була акредитована при найвищому законодавчому органi держави Верховнiй Радi. Її пристраснi репортажi iз сесiйної зали парламенту, пiдписанi псевдонiмом Ю.Листопад, були завжди актуальнi i злободеннi, а аналiтичнi кореспонденцiї i статтi, написанi виключно з позицiї захисту державностi та вiдстоювання прав та iнтересiв громадян України. Навiть смерть Юлiани Євгенiвни стала символiчною. ЇЇ серце перестало битися 23 серпня 2005 року – напередодні Дня Незалежностi України...

Звичайно, у однiй публiкацiї навряд чи можна розповiсти про всiх тих, з ким доводилось працювати навiть у окреслений часом перiод. Варто було б сьогоднi згадати, хоч би побiжно, багатьох iнших редакторiв, їх заступникiв, завiдуючих вiддiлами i кореспондентiв газети, котрi залишили помiтний слiд у iсторiї газети. З вдячнiстю згадуємо ми десятки лiт спiльної роботи над випуском газети разом iз редакторами Вадимом Iвановичем Дубенком та Вiталiєм Тимофiйовичем Зарудою, заступниками редактора Григорiєм Iвановичем Михалєвським, Петром Євлампiєвичем Нечаєм i Валентином Андрiйовичем Височинним, вiдповiдальним секретарем Олександром Якимовичем Переїденком, заступниками вiдповiдального секретаря Олександром Костянтиновичем Шаповаловим та Ніною (Нонною) Іванівною Шило, завiдуючим вiддiлом Володимиром Марковичем Салом, кореспондентами Миколою Мiщенком, Василем Васильовичем Величком, Валентином Iвановичем Бiлогуровим, Фенею Iзраїлiвною Хорошухiною, Сергiєм Калмиковим, Олексанром Коновцем, облiковцем листiв Валентиною Iванiвною Фурман, коректором Валентиною Олександрiвною Новак, друкаркою Катериною Михайлiвною Сiчко, нашим незмінним кур"єром Марiєю Михайлiвною Клюско та багатьма iншими, кого сьогоднi вже, на жаль, нема з нами, але кого ми назавжди збережемо у своїх серцях i своїй пам"ятi. Бо ж недарма мовлено: людина живе доки її пам"ятають...




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2024-06-16 15:01:40
Переглядів сторінки твору 28
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.765
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2024.07.18 19:44
Автор у цю хвилину відсутній