Ти набери мене тихенько серед ночі
Поки всі сплять твої й мої.
Нема нічого тут страшного
Натисни кнопку й тихо говори.
Ти розкажи як ти живеш,
Як жінка, діти і знайомі.
Нехай все буде як колись,
Ми друзі і знайомі незнайомці.
Якщо боїшся не дзвони,
Ти краще есемеску напиши.
Скажи привіт і просто помовчи,
Не бійся знай
Мені не треба пристрасті, любові
Ти просто так зі мной поговори.
Ти розкажи мені про сонце,
Про квіти, луки і поля,
Про те як вранці у віконце
Заходить промінь із даля.
Про те як діти виростають,
Як ми старіємо самі.
Ти розкажи про те мені
Про що нікому не казав
Ти розкажи про себе, про життя,
Про радощі і про печалі.
Я буду слухати й радіти.
Взамін тобі ж я розповім,
Як сумно тут мені без тебе жити,
Що іноді нема з ким говорити.
Я розповім тобі про захід сонця,
Що місяць дивиться в віконце
І про короткий літа плин.
Ти напиши мені через роки,
Чи подзвони, чи дай про себе знати.
Згадаймо все як було нам тоді:
І весело і сумно, емоції не вгамувати.
Які були ми молоді, веселі і здорові
Як посміхалися тоді, і як прощалися.
Напевно зараз я тобі ніхто
для, мене ти щось значиш,
То ж набери мене колись, вночі
Посеред літа чи зими,
Чи просто напиши весною,
Чи осінню посеред зливи,
Ти знай, що я чекатиму дзвінка,
І рада буду голос твій почути.
Що відповім тобі завжди
Зроби лиш крок і подзвони.
Та все ж якщо для тебе я ніхто
І зовсім вже нічого я не значу
ти краще промовчи...
Сховай в мовчання всі слова,
Які ніколи не сказати.
Сховай свій голос і уста,
Які не цілувати.
Сховайся сам і більше не приходь,
До мене ти не говори.
Ти просто сядь і промовчи.
І через роки схиливши голову на руки
Ти не сумуй що ти не вартий і вітання,
В твоїх руках тоді був всесвіт,
А ти обрав лише мовчання.