![](images/additions.gif)
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.07.05
15:46
Можливо з вітром краще чим без вітру…
Можлива, якщо байдуже тобі
Якщо перестаратися не вміти
Зіграти три акорди на трубі…
Можливо й переселишся в європу…
Можливо і буття перечеркнеш,
Якщо, умовно, вирядишся в копа
Можлива, якщо байдуже тобі
Якщо перестаратися не вміти
Зіграти три акорди на трубі…
Можливо й переселишся в європу…
Можливо і буття перечеркнеш,
Якщо, умовно, вирядишся в копа
2024.07.05
11:25
Стає густішою пітьма
Та все дзвінкіше мертва тиша, –
Чомусь блищання зір нема
І вітер холодом не дише.
Ні духу в’ялої трави,
Ні живописної картини, –
Лише не йде із голови
Думок усяких плутанина.
Та все дзвінкіше мертва тиша, –
Чомусь блищання зір нема
І вітер холодом не дише.
Ні духу в’ялої трави,
Ні живописної картини, –
Лише не йде із голови
Думок усяких плутанина.
2024.07.05
11:07
«Поза межами болю» О. Турянського є повістю в українській літературі багато в чому знаковою. Зовсім не дивно, що на Заході вона здобула собі значно більше слави, ніж на Батьківщині. І йдеться тут не лише про радянські заборони та викреслення з історії
2024.07.05
10:56
Не спалось Шломо тої ночі.
Начебто хтось дорікав йому:
«Ось уже чотири роки,
Відколи ти сидиш на троні,
А Дому Всевишнього немає й досі.
Давид, покійний батько твій,
Якби дозволив йому Бог,
Одразу ж взявся б за цю справу.
Начебто хтось дорікав йому:
«Ось уже чотири роки,
Відколи ти сидиш на троні,
А Дому Всевишнього немає й досі.
Давид, покійний батько твій,
Якби дозволив йому Бог,
Одразу ж взявся б за цю справу.
2024.07.05
10:35
Я говорю не завжди те, що думаю,
і думаю не те, що говорю –
бо не дарма колись назвали Думою,
благословивши на життєву прю.
Але частенько все ж сказати хочеться
відкрито, неприємно, без прикрас,
усім лакузам і відвертим збоченцям –
і думаю не те, що говорю –
бо не дарма колись назвали Думою,
благословивши на життєву прю.
Але частенько все ж сказати хочеться
відкрито, неприємно, без прикрас,
усім лакузам і відвертим збоченцям –
2024.07.05
00:29
У кожного своя примхлива вдача.
Комусь - багато, а комусь - замало.
Був день ясний. Та раптом я побачив,
Як дівчину вродливу ґвалтували.
Почув жахливі крики. Краєм ока
Помітив ніж, приставлений до скроні.
Я висловив стурбованість глибоку
Комусь - багато, а комусь - замало.
Був день ясний. Та раптом я побачив,
Як дівчину вродливу ґвалтували.
Почув жахливі крики. Краєм ока
Помітив ніж, приставлений до скроні.
Я висловив стурбованість глибоку
2024.07.04
22:57
Сприйми мене таким як!
На похвалу не претендую
Коли зустрінеш у фойє
Ти не підходь, бо зацілую…
Якщо не згодна, дай хоч знак —
Я підлаштую неповагу…
На це погодився б не всяк
Тут навіть ні, не про присягу…
На похвалу не претендую
Коли зустрінеш у фойє
Ти не підходь, бо зацілую…
Якщо не згодна, дай хоч знак —
Я підлаштую неповагу…
На це погодився б не всяк
Тут навіть ні, не про присягу…
2024.07.04
17:53
Тобою орошений світ ожива й золотіє,
тобою звучить розщебетана з дріму блакить
і мутлі летять на оту благодайну затію
і перше проміння пливе крізь мережену віть.
Тобою земля розпечатує сонне прозріння,
твоїми ключами розчахнуті обрії дня
і сонце
тобою звучить розщебетана з дріму блакить
і мутлі летять на оту благодайну затію
і перше проміння пливе крізь мережену віть.
Тобою земля розпечатує сонне прозріння,
твоїми ключами розчахнуті обрії дня
і сонце
2024.07.04
16:35
Сидять старі під під’їздом на лавці в неділю.
Хоч на вулиці спекотно та тут прохолода.
Ото вийшли ще із ранку, як на лавці сіли,
До квартири їх загнати задушної годі.
Сидять собі, розмовляють, згадують минуле,
Як були ще молодими і сил вдосталь мали.
Хоч на вулиці спекотно та тут прохолода.
Ото вийшли ще із ранку, як на лавці сіли,
До квартири їх загнати задушної годі.
Сидять собі, розмовляють, згадують минуле,
Як були ще молодими і сил вдосталь мали.
2024.07.04
10:26
Віщун навідавсь уночі.
Присів на ліжка край.
Худющий – шкіра та кістки.
Очі запали вглиб.
Тепер я знала, що розпавсь
Старий і вутлий міст,
Що між «було» і «має буть»
Руки часу сплелись.
Присів на ліжка край.
Худющий – шкіра та кістки.
Очі запали вглиб.
Тепер я знала, що розпавсь
Старий і вутлий міст,
Що між «було» і «має буть»
Руки часу сплелись.
2024.07.04
08:44
Фіалка ночі - матіола.
Бузковий колір щастя, ніжний пах.
Зірчасті квіточки довкола,
Медовість поцілунків на вустах.
У темряві - любові світло.
Обійми душ єднають щиро нас.
І матіолова привітність
Бузковий колір щастя, ніжний пах.
Зірчасті квіточки довкола,
Медовість поцілунків на вустах.
У темряві - любові світло.
Обійми душ єднають щиро нас.
І матіолова привітність
2024.07.04
07:34
Сонцем розпечений вітер
Пилом дорожнім укривсь
І не бажає куріти
Ним, як, бувало, колись.
Влігся собі нерухомо
Та непомітно іще, –
Лінь видаючи за втому,
Поки надмірно пече…
Пилом дорожнім укривсь
І не бажає куріти
Ним, як, бувало, колись.
Влігся собі нерухомо
Та непомітно іще, –
Лінь видаючи за втому,
Поки надмірно пече…
2024.07.04
06:15
Тіло огорне шовк,
вітер погладить плечі,
день передчасно змовк,
плине проспектом вечір,
пахощами духів
біля фонтана віє,
поміж водиці спів
дме тополина завія.
вітер погладить плечі,
день передчасно змовк,
плине проспектом вечір,
пахощами духів
біля фонтана віє,
поміж водиці спів
дме тополина завія.
2024.07.04
01:34
Оплакуючи те, чого немає,
Я ніби сам зникаю звідусіль.
Дорога за скасованим трамваєм -
Моя планіда та незмінний стиль.
Пригадуючи все святе, що втратив,
Задав собі питання: "Чи було?"
Надія вже відправлена за ґрати,
Я ніби сам зникаю звідусіль.
Дорога за скасованим трамваєм -
Моя планіда та незмінний стиль.
Пригадуючи все святе, що втратив,
Задав собі питання: "Чи було?"
Надія вже відправлена за ґрати,
2024.07.03
20:19
Сприятливі умови без умов…
Відновиться прадавній Правди Тин
Зустрітися б у колі молитов —
І я додав би кілька сот цеглин…
Кошторис — наше з вами забуття
Минуле відгукнулось в самий раз,
І дідове пророче: — Внук, затям…
Чекай і ти на добрезвісний ск
Відновиться прадавній Правди Тин
Зустрітися б у колі молитов —
І я додав би кілька сот цеглин…
Кошторис — наше з вами забуття
Минуле відгукнулось в самий раз,
І дідове пророче: — Внук, затям…
Чекай і ти на добрезвісний ск
2024.07.03
15:22
Із Т.Г.Шевченка
Воєвода престарілий,
трохи маючи ще сили,
на війну гайнув.
За дубовими дверима,
за запорами твердими
він жону замкнув.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Воєвода престарілий,
трохи маючи ще сили,
на війну гайнув.
За дубовими дверима,
за запорами твердими
він жону замкнув.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
![](images/additions.gif)
2024.07.05
2024.07.04
2024.07.02
2024.06.26
2024.06.20
2024.06.11
2024.05.20
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
![Тлумачний словник Словопедія](http://img.slovopedia.org.ua/button88x31.gif)
Автори /
Самослав Желіба (2000) /
Вірші
Тетяні Балі
Бо бажаєш, щоби люди твої чари приховали;
Та не вдасться задум хитрий, адже вій твоїх кинжали
Нам красу твою відкриють, дивну вроду Тані Бали.
Хоч на самім краю світу заховайся від усіх
Ти отримаєш від долі тільки добродушний сміх,
Бо ж нехай тебе сам Ібліс від коханців би беріг,
Нас тебе знайти примусить райських обіцянка втіх.
Ти ж тікати не втомилась, хоч і справа безнадійна,
Все ховаєшся завзято невпокорена та мрійна
І юнацтво проводжаєш в гордощах своїх постійна.
Ох і панна недосяжна! Ох і діва самостійна!
Чи буває від природи так жорстока красота?
Все нас мучиш без упину, все твої мовчать уста.
Ти б сказала чи у серці заховалась пустота,
Чи уже кому ти вірна неприхована й проста.
Ми ж для тебе так багато присягалися зробити,
Нам би усміх твій чудовий – і уже були би квити;
Чом же ти від нас ховаєш раювання цього квіти?
Вірним лицарям даруєш тільки ти могильні плити!
Це не гожа поведінка з хлопчаками – так і знай!
Не достойна, отже, мати ти такий принад розмай:
Покохаєш таку дівку, а вона тобі: «Бувай!»
Що для неї ти не зробиш – буде кепсько все, гай-гай!
Що кажу я, навіжений?! Най пробачить Божа Мати!
Мені б цю тендітну паву хоч разочок обійняти,
Щоби вже про все забути, щоби знов одіти лати.
Хоч би як я не журився, очі в неї – мов блавати.
Ще би я страждав за неї дні та місяці, роки,
Навіть якби не подала вже ніколи мні руки;
А усі мої прокльони – це лиш усміхи гіркі;
Всі закохані вразливі, ну і ми ж таки такі.
Я б забрав її на небо, до чарівних садів гурій,
Щоби все було довкола вкрите кольором лазурі,
Щоби сяяв нам щоранку ніжно барвами Меркурій,
Щоби нас не досягали від землі нещастя бурі.
Пригортати чудну панну я хотів би у вогні,
Дарувати їй цілунки, ніжні дотики й шальні,
Їй віддати всього себе без вагань і без борні,
А як ніч настане темна... Я сказав би, але ні!
Тож чому така ти дика, все ховаєшся від мене?
Все стоїш посеред зали і цураєшся ти сцени;
Чом ти не надягнеш лаври чарівної Мельпомени,
Чом тобі не аплодує увесь люд заворожений?
Ти б трагедію зіграла, заспівала би разок,
Ти б упевненіш робила до тріумфу свого крок;
Бо без твого чарування нам життя, як злий той рок:
Не порадує, без щастя – а який тоді в нім прок?
Стань же сонцем нашим, Таню, що завжди буде сіяти,
Подаруй комусь надію за твої потрапить ґрати,
Зняти з тебе вже нарешті ці звабливі пишні шати
І тобою володіти та зробити з тебе мати.
Лоно твоє-бо не завжди буде приносити плід:
Всі старіємо ми, люба, зволікати нам не слід;
Вже пора тобі, крижино, розтопитись, наче лід;
Нову душу породити і порадувати світ.
Ми відходимо, кохана, та кінець вже недалеко,
Ти споганишся і в грудях вже твоїх не зродить млеко,
Парубки всі розбіжаться, відлетить з дитям лелека,
Щоб уже не повернути, та й потрапиш в руки Пеку.
Тож хапайся за можливість: обирай-но парубка,
Поки ти вродлива й мила, поки ти ще не бридка,
Поки є, що брать, скоріше, й не ховайся по кутках
Гордо вигукни «Евое!» після винного ковтка.
Не гордуйся і не бійся, йди до нас хутчіше, мила,
Ми гуртом тобі покажем, що сховалася за сила
В молодих обіймах ніжних; що за сила нас зродила
І яка приємна доля у людини, якщо сміла.
З нами станеш як привітна, ми візьмемо тебе в пляс
І ти будеш тацювати усе ближче біля нас,
Танцюватимем до болю, а коли вже прийде час,
Обирай собі по серцю, в кого більше з нас прикрас.
Може, навіть я прийдуся до душі твоєї, діво;
Може, навіть зачарую цим нехитрим щирим співом,
Що іде з душі натхненно, не оцінен справедливо
Та в собі замкнувся міцно, ніби схимник горделивий.
Я ж надіюся на диво. Подаруєшся чи ні?
Почекаємо ще трохи – є терпіння ще мені;
Ну а як відмовиш знову, утоплюся у вині
Чи поїду за три гори гордо верхи на коні.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тетяні Балі
(шаїрі)
Тихо станеш межи нами в центрі людяної зали,
Бо бажаєш, щоби люди твої чари приховали;
Та не вдасться задум хитрий, адже вій твоїх кинжали
Нам красу твою відкриють, дивну вроду Тані Бали.
Хоч на самім краю світу заховайся від усіх
Ти отримаєш від долі тільки добродушний сміх,
Бо ж нехай тебе сам Ібліс від коханців би беріг,
Нас тебе знайти примусить райських обіцянка втіх.
Ти ж тікати не втомилась, хоч і справа безнадійна,
Все ховаєшся завзято невпокорена та мрійна
І юнацтво проводжаєш в гордощах своїх постійна.
Ох і панна недосяжна! Ох і діва самостійна!
Чи буває від природи так жорстока красота?
Все нас мучиш без упину, все твої мовчать уста.
Ти б сказала чи у серці заховалась пустота,
Чи уже кому ти вірна неприхована й проста.
Ми ж для тебе так багато присягалися зробити,
Нам би усміх твій чудовий – і уже були би квити;
Чом же ти від нас ховаєш раювання цього квіти?
Вірним лицарям даруєш тільки ти могильні плити!
Це не гожа поведінка з хлопчаками – так і знай!
Не достойна, отже, мати ти такий принад розмай:
Покохаєш таку дівку, а вона тобі: «Бувай!»
Що для неї ти не зробиш – буде кепсько все, гай-гай!
Що кажу я, навіжений?! Най пробачить Божа Мати!
Мені б цю тендітну паву хоч разочок обійняти,
Щоби вже про все забути, щоби знов одіти лати.
Хоч би як я не журився, очі в неї – мов блавати.
Ще би я страждав за неї дні та місяці, роки,
Навіть якби не подала вже ніколи мні руки;
А усі мої прокльони – це лиш усміхи гіркі;
Всі закохані вразливі, ну і ми ж таки такі.
Я б забрав її на небо, до чарівних садів гурій,
Щоби все було довкола вкрите кольором лазурі,
Щоби сяяв нам щоранку ніжно барвами Меркурій,
Щоби нас не досягали від землі нещастя бурі.
Пригортати чудну панну я хотів би у вогні,
Дарувати їй цілунки, ніжні дотики й шальні,
Їй віддати всього себе без вагань і без борні,
А як ніч настане темна... Я сказав би, але ні!
Тож чому така ти дика, все ховаєшся від мене?
Все стоїш посеред зали і цураєшся ти сцени;
Чом ти не надягнеш лаври чарівної Мельпомени,
Чом тобі не аплодує увесь люд заворожений?
Ти б трагедію зіграла, заспівала би разок,
Ти б упевненіш робила до тріумфу свого крок;
Бо без твого чарування нам життя, як злий той рок:
Не порадує, без щастя – а який тоді в нім прок?
Стань же сонцем нашим, Таню, що завжди буде сіяти,
Подаруй комусь надію за твої потрапить ґрати,
Зняти з тебе вже нарешті ці звабливі пишні шати
І тобою володіти та зробити з тебе мати.
Лоно твоє-бо не завжди буде приносити плід:
Всі старіємо ми, люба, зволікати нам не слід;
Вже пора тобі, крижино, розтопитись, наче лід;
Нову душу породити і порадувати світ.
Ми відходимо, кохана, та кінець вже недалеко,
Ти споганишся і в грудях вже твоїх не зродить млеко,
Парубки всі розбіжаться, відлетить з дитям лелека,
Щоб уже не повернути, та й потрапиш в руки Пеку.
Тож хапайся за можливість: обирай-но парубка,
Поки ти вродлива й мила, поки ти ще не бридка,
Поки є, що брать, скоріше, й не ховайся по кутках
Гордо вигукни «Евое!» після винного ковтка.
Не гордуйся і не бійся, йди до нас хутчіше, мила,
Ми гуртом тобі покажем, що сховалася за сила
В молодих обіймах ніжних; що за сила нас зродила
І яка приємна доля у людини, якщо сміла.
З нами станеш як привітна, ми візьмемо тебе в пляс
І ти будеш тацювати усе ближче біля нас,
Танцюватимем до болю, а коли вже прийде час,
Обирай собі по серцю, в кого більше з нас прикрас.
Може, навіть я прийдуся до душі твоєї, діво;
Може, навіть зачарую цим нехитрим щирим співом,
Що іде з душі натхненно, не оцінен справедливо
Та в собі замкнувся міцно, ніби схимник горделивий.
Я ж надіюся на диво. Подаруєшся чи ні?
Почекаємо ще трохи – є терпіння ще мені;
Ну а як відмовиш знову, утоплюся у вині
Чи поїду за три гори гордо верхи на коні.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"***"
• Перейти на сторінку •
"Український Декамерон: Оповідання про Мусія Угрина з Києво-Печерського Патерика"
• Перейти на сторінку •
"Український Декамерон: Оповідання про Мусія Угрина з Києво-Печерського Патерика"
Про публікацію