Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.17
22:45
Борис Скорбін (1904-1972; народився й провів молодість в Україні)
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
2026.06.17
21:35
неминучість намагається
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно
2026.06.17
20:26
Я брав круті пороги без вагань,
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.
Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.
Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети
2026.06.17
13:46
У день сонцестояння,
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
2026.06.17
12:04
Мені часу, напевно, ніколи не стане.
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
2026.06.17
09:34
Чумацький шлях як ніч ,як сон
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
2026.06.17
09:11
Безпорадний погляд,
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
2026.06.17
07:36
На столі смачний сніданок
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсяки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсяки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
2026.06.17
04:21
Учора на потьмареному небі
я колесо побачив і звізду.
Іх бін такий закоханий у тебе,
що слів, їй-богу, зразу не знайду.
П.П
Співає птічка пісню голосну
і від любові серце заміраєт.
я колесо побачив і звізду.
Іх бін такий закоханий у тебе,
що слів, їй-богу, зразу не знайду.
П.П
Співає птічка пісню голосну
і від любові серце заміраєт.
2026.06.17
01:55
Ці вечори лишаються моїми,
Я їх відчув, прийняв і пережив.
Душа моя - за чорними дверима,
Але від них давно нема ключів.
Дороги мовчазні до мене звикли,
Хоча багато бачили облич.
Ці вечори, заплакані й прогірклі,
Я їх відчув, прийняв і пережив.
Душа моя - за чорними дверима,
Але від них давно нема ключів.
Дороги мовчазні до мене звикли,
Хоча багато бачили облич.
Ці вечори, заплакані й прогірклі,
2026.06.17
00:09
Вусаті норовисті кентаври
Дегустують стиглі яблука
В саду патріарха Ноя:
У дітей Нефели був свій пліт
І свій нечемний човен*
Зроблений з бамбукових стовбурів.
Вони полюбляли кислі істини,
А Ной цінував хмільне і солодке,
Дегустують стиглі яблука
В саду патріарха Ноя:
У дітей Нефели був свій пліт
І свій нечемний човен*
Зроблений з бамбукових стовбурів.
Вони полюбляли кислі істини,
А Ной цінував хмільне і солодке,
2026.06.16
22:20
віє вітер, крізь холодну зливу
вгорі же сніг, вірогідно, сніг
те ж обличчя, на віконнім склі
неспішна ніч. та ж неспішна ніч
шум незнайомців, байдужий моїм думкам
ще один буремний день на порозі
я тим живу, щоб нам лежать удвох без тям
вгорі же сніг, вірогідно, сніг
те ж обличчя, на віконнім склі
неспішна ніч. та ж неспішна ніч
шум незнайомців, байдужий моїм думкам
ще один буремний день на порозі
я тим живу, щоб нам лежать удвох без тям
2026.06.16
21:42
усякі наші танці
у пам’яті далекій
і румба і сіртакі
чи трохи джітербеґ
усі мої прозріння
давалися нелегко
кого за руку брав я
і де вони тепер
у пам’яті далекій
і румба і сіртакі
чи трохи джітербеґ
усі мої прозріння
давалися нелегко
кого за руку брав я
і де вони тепер
2026.06.16
21:18
Тротуар в позолоті –
Квітне жовта акація.
Біла травень відкрила,
А сестрі випав червень.
Дерева без борні
Віддають одне одному
Небесами призначену чергу...
Нам би вчитись і вчитись
Квітне жовта акація.
Біла травень відкрила,
А сестрі випав червень.
Дерева без борні
Віддають одне одному
Небесами призначену чергу...
Нам би вчитись і вчитись
2026.06.16
11:56
Нарешті я нормально висплюсь
За сотні років на землі.
Проступить правда, наче листя.
Прийдуть далекі кораблі.
Примірю я слова на виріст,
Долаючи нові щаблі.
Нарешті правда переможе,
За сотні років на землі.
Проступить правда, наче листя.
Прийдуть далекі кораблі.
Примірю я слова на виріст,
Долаючи нові щаблі.
Нарешті правда переможе,
2026.06.16
11:54
Зранку у неділю, в першій,
я розплющив очі
від морзянки в мої двері.
Двійка тамагочі,
просто з "Вартової Вежі",
глянцеві-лискучі
простягнули від Єгови
звіщення страшнючі.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...я розплющив очі
від морзянки в мої двері.
Двійка тамагочі,
просто з "Вартової Вежі",
глянцеві-лискучі
простягнули від Єгови
звіщення страшнючі.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Гундарів (1955) /
Проза
Геркулес та інші
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Геркулес та інші
Старому снилися леви…
З юнацьких років він пам’ятав ці хемінгвеївські слова. А от йому ніколи не снилися леви. Ніколи. Хоча все життя прожив по сусідству з цими гігантськими кішками. Вікна його однокімнатної квартири на останньому, п‘ятому, поверсі обшарпаної хрущовки виходили спочатку на маленьку клітку зі старим напівлисим левом, а тепер - на просторий двох‘ярусний вольєр, що скромно імітував дебрі Африки. Тут наразі мешкали молодий гривастий самець Геркулес і три його подруги - Христина, Дарина і Вілія.
Раніше вони з дружиною завжди по суботах ходили у зоопарк. Та що ж там ходити - якихось кілька кроків! А зараз, коли дружини не стало, а у нього геть відмовили ноги, всі новини, так би мовити, зі світу тварин йому приносила сусідка Настя, тоненька білявка, схожа на хлопчика, студентка-вечірниця біологічного факультету, яка підробляла у зоопарку майстром на всі руки. Приносила Настя, дякуючи Богові, не лише новини, а й продукти, чітко і вчасно оплачувала комунальні послуги, раз на тиждень прибирала квартиру, весело шарпаючи за шланг старенький пилосос. Що й казати - майстер на всі руки!
Ось і все, що у нього залишилось - леви і Настя. Настя і леви.
Щоправда, був у нього ще син... Наче вчора він спускав практично на руках - усі п’ять поверхів! - коляску. А слідом за ним із маленьким живим згортком у руках йшла ще зовсім юна дружина. Його жінка. Єдина…
Син, уже зовсім дорослий - лисуватий, огрядний, наче й не знайомий йому чоловік , - до її кончини раз на тиждень привозив на величезному чорному авто пакети з продуктами. А як дружини не стало, то з‘являвся вже вряди-годи. Якось під вечір зателефонував: пробач, батю, але мені треба терміново валити звідси. Щось трапилось? - запитав він. Трапилось-трапилось - підтвердив син, і зв‘язок одразу обірвався. Хоча він й не думав йому більше телефонувати: що тут незрозуміло - адже ніхто вже не відповість …
Йому подобалося лежати по ночах і слухати крик левів. Ні, навіть не крик - ревіння!
Спочатку лунав високий голос. Потім, майже на терцію нижче, вступав більш глибокий тембр… А насамкінець - просто бас-профундо! Це були справжні баховські фуги. Уявляєте: вікно, що розмальовано прозорими, наче сльози, зорями і водночас левове багатоголосся?.. У ці хвилини він був саме той хлопчик, який колись стукотів по клавішах старенького «Вагнера» етюди Черні й з якоюсь неймовірною насолодою занурювався у феєричну нірвану Майн-Ріда і Жуля Верна…
Але з музикою якось не склалося. Все життя довелося просидіти у маленькій клітці планового відділу однієї скромної контори, що час від часу хронічно йшла під воду, з такою ж маленькою зарплатою… Проте жуль-вернівські леви, зрештою, повернулися. Тож як тут не дякувати долі за цей подарунок?!
Прокинувся він серед ночі у повному сум‘ятті… Вперше у житті йому приснилися леви - білі граціозні тіні носилися по бездонному фіолетовому небу…
Він із трудом підвівся на ліктях і відчув, як по щоках котяться теплі струмочки. Сльози якоїсь беспричинної радості, розчулення, вдячності. І це вперше - від того дня, як його дружина пішла у засвіти…
Він навіть розсміявся якимсь чужим гортанним сміхом. Та раптом ліву частину грудей пронизало ніби розпеченою спицею. Він спробував було дотягнутися до телефона, який завжди стояв на тумбочці поруч. Але рука вже не слухалася його. А потім просто застигла у повітрі ...
Над ним літали величні білі леви - Геркулес, Христина, Дарина і Вілія.
_________________
Геркулес, Христина, Дарина і Вілія - справжні імена левів, що мешкають у Київському зоопарку.
З юнацьких років він пам’ятав ці хемінгвеївські слова. А от йому ніколи не снилися леви. Ніколи. Хоча все життя прожив по сусідству з цими гігантськими кішками. Вікна його однокімнатної квартири на останньому, п‘ятому, поверсі обшарпаної хрущовки виходили спочатку на маленьку клітку зі старим напівлисим левом, а тепер - на просторий двох‘ярусний вольєр, що скромно імітував дебрі Африки. Тут наразі мешкали молодий гривастий самець Геркулес і три його подруги - Христина, Дарина і Вілія.
Раніше вони з дружиною завжди по суботах ходили у зоопарк. Та що ж там ходити - якихось кілька кроків! А зараз, коли дружини не стало, а у нього геть відмовили ноги, всі новини, так би мовити, зі світу тварин йому приносила сусідка Настя, тоненька білявка, схожа на хлопчика, студентка-вечірниця біологічного факультету, яка підробляла у зоопарку майстром на всі руки. Приносила Настя, дякуючи Богові, не лише новини, а й продукти, чітко і вчасно оплачувала комунальні послуги, раз на тиждень прибирала квартиру, весело шарпаючи за шланг старенький пилосос. Що й казати - майстер на всі руки!
Ось і все, що у нього залишилось - леви і Настя. Настя і леви.
Щоправда, був у нього ще син... Наче вчора він спускав практично на руках - усі п’ять поверхів! - коляску. А слідом за ним із маленьким живим згортком у руках йшла ще зовсім юна дружина. Його жінка. Єдина…
Син, уже зовсім дорослий - лисуватий, огрядний, наче й не знайомий йому чоловік , - до її кончини раз на тиждень привозив на величезному чорному авто пакети з продуктами. А як дружини не стало, то з‘являвся вже вряди-годи. Якось під вечір зателефонував: пробач, батю, але мені треба терміново валити звідси. Щось трапилось? - запитав він. Трапилось-трапилось - підтвердив син, і зв‘язок одразу обірвався. Хоча він й не думав йому більше телефонувати: що тут незрозуміло - адже ніхто вже не відповість …
Йому подобалося лежати по ночах і слухати крик левів. Ні, навіть не крик - ревіння!
Спочатку лунав високий голос. Потім, майже на терцію нижче, вступав більш глибокий тембр… А насамкінець - просто бас-профундо! Це були справжні баховські фуги. Уявляєте: вікно, що розмальовано прозорими, наче сльози, зорями і водночас левове багатоголосся?.. У ці хвилини він був саме той хлопчик, який колись стукотів по клавішах старенького «Вагнера» етюди Черні й з якоюсь неймовірною насолодою занурювався у феєричну нірвану Майн-Ріда і Жуля Верна…
Але з музикою якось не склалося. Все життя довелося просидіти у маленькій клітці планового відділу однієї скромної контори, що час від часу хронічно йшла під воду, з такою ж маленькою зарплатою… Проте жуль-вернівські леви, зрештою, повернулися. Тож як тут не дякувати долі за цей подарунок?!
Прокинувся він серед ночі у повному сум‘ятті… Вперше у житті йому приснилися леви - білі граціозні тіні носилися по бездонному фіолетовому небу…
Він із трудом підвівся на ліктях і відчув, як по щоках котяться теплі струмочки. Сльози якоїсь беспричинної радості, розчулення, вдячності. І це вперше - від того дня, як його дружина пішла у засвіти…
Він навіть розсміявся якимсь чужим гортанним сміхом. Та раптом ліву частину грудей пронизало ніби розпеченою спицею. Він спробував було дотягнутися до телефона, який завжди стояв на тумбочці поруч. Але рука вже не слухалася його. А потім просто застигла у повітрі ...
Над ним літали величні білі леви - Геркулес, Христина, Дарина і Вілія.
_________________
Геркулес, Христина, Дарина і Вілія - справжні імена левів, що мешкають у Київському зоопарку.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
