Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.18
20:56
Ібрагіме, світ не справедливий -
світ не справедливий, Ібрагі...
Ти хіба не сам ту правду зриму,
вчив мене, стискаючи круги
надовкіл моїх непевних кроків
і навколо щойно зійшлих сил.
Паргали, гречине сяйноокий,
світ не справедливий, Ібрагі...
Ти хіба не сам ту правду зриму,
вчив мене, стискаючи круги
надовкіл моїх непевних кроків
і навколо щойно зійшлих сил.
Паргали, гречине сяйноокий,
2026.07.18
17:24
Life stops… where silent e’s are craggy.
Define a quota for the sky and squint.
Make clouded music free and shaggy
by blowing out the note, a key imprint.
An obit finds in me a cover.
Am I a globe for lovers to be spun?
If there can be no way to h
Define a quota for the sky and squint.
Make clouded music free and shaggy
by blowing out the note, a key imprint.
An obit finds in me a cover.
Am I a globe for lovers to be spun?
If there can be no way to h
2026.07.18
16:58
Навіщо я поглянув на цей сніг,
Що спопеляє блиском потойбічним
До глибини душі й кладе до ніг
Дари небес у сяйві споконвічнім?
Я щось важливе загубив на нім,
Пощезнули нюанси і відтінки.
Так слово сяє, як величний німб,
Що спопеляє блиском потойбічним
До глибини душі й кладе до ніг
Дари небес у сяйві споконвічнім?
Я щось важливе загубив на нім,
Пощезнули нюанси і відтінки.
Так слово сяє, як величний німб,
2026.07.18
11:10
розжарені піски балі
обвуглені тубільні пальми
тобі не сяяли ні разу
ти в курсі звісно і без мене
доступний вітчизняний ром
з карибським смаком
ну хімічним
а що лишилося до втіхи
обвуглені тубільні пальми
тобі не сяяли ні разу
ти в курсі звісно і без мене
доступний вітчизняний ром
з карибським смаком
ну хімічним
а що лишилося до втіхи
2026.07.18
11:00
Розділ V: Скарабей на дні Нілу
Повернення в Єгипет після Березневих ід було довгим і мовчазним. Натовп в Александрії зустрічав її криками радості, але Клеопатра не чула їх. Вона сиділа на своїх ношах, за зачиненими завісами, міцно стискаючи в кулаці ш
2026.07.18
10:57
Розділ ІV: Ніч перед ідами
Листи з Александрії приходили на пергаменті, який пах нільською сіллю та нічним вітром, коли вона знову повернулася додому. Клеопатра не писала про кохання. Вона знала, що п'ятдесятирічному чоловікові, який засинає під шепі
2026.07.18
07:18
Ординських дій скривавлені сліди
Моїй землі несила приховати, -
Лежить повсюди дух гіркий біди,
Я досі сплю в чужій гостинній хаті.
Вгортаючись у ковдру не свою,
До сну заплющить намагаюсь очі,
Але, в безсонні маючись, не сплю,
Лише думками голову
Моїй землі несила приховати, -
Лежить повсюди дух гіркий біди,
Я досі сплю в чужій гостинній хаті.
Вгортаючись у ковдру не свою,
До сну заплющить намагаюсь очі,
Але, в безсонні маючись, не сплю,
Лише думками голову
2026.07.18
04:53
ГОЛОСИ МИНУЛОГО УКРАЇНСЬКОГО ФІЛОСОФА АРТУРА КУРДІНОВСЬКОГО
"Слова читайте у ранкових росах,
У кольорі осінньої іржі.
Обходьте стороною безголосих!
Цінуйте слово щирої душі!"
Відомий, прекрасний, вдумливий письменник, який написав дві передмови
2026.07.17
21:38
У жодну віру не вкладається життя.
Усі вони – лиш скалки мудрості Всевишнього.
Усі вони – одне лиш каяття
За скоєні й нескоєні гріхи супроти Істини.
***
Як поєднать здоровий глузд із вірою,
Аби лишилася ще й шпарка на дива,
Усі вони – лиш скалки мудрості Всевишнього.
Усі вони – одне лиш каяття
За скоєні й нескоєні гріхи супроти Істини.
***
Як поєднать здоровий глузд із вірою,
Аби лишилася ще й шпарка на дива,
2026.07.17
18:48
Місяць золотою щукою
Упірнув в Неккар,
Бризки розлетілись зорями —
Дивоночі дар.
Замок — синьоокий велетень —
Задививсь на міст,
Вітер награє мелодію:
Упірнув в Неккар,
Бризки розлетілись зорями —
Дивоночі дар.
Замок — синьоокий велетень —
Задививсь на міст,
Вітер награє мелодію:
2026.07.17
16:19
Червона макова пелюстка. Де взялася?
Злетіла, як метелик до руки.
Цей літній вітер - до легкого ласий,
Таку тендітність, бавлячись, образив:
Зірвав і кинув порухом хвиським
В подвійний спін повітряного вальсу.
А може піддалася на поталу
Злетіла, як метелик до руки.
Цей літній вітер - до легкого ласий,
Таку тендітність, бавлячись, образив:
Зірвав і кинув порухом хвиським
В подвійний спін повітряного вальсу.
А може піддалася на поталу
2026.07.17
16:15
Частина I: Стрибок Закоханого
Рухаючись вітальнею
Я вимикаю телевізор
Дивлюсь на тебе
Усівшися напроти
Поки звук автомоторів
Щеза в нічну мить
Рухаючись вітальнею
Я вимикаю телевізор
Дивлюсь на тебе
Усівшися напроти
Поки звук автомоторів
Щеза в нічну мить
2026.07.17
13:36
Він тікав у далеку місцевість,
Кігті рвав, ніби загнаний звір.
І жадана мета, ніби церква,
Все манила кудись від зневір.
Сподівався в далекому місті
Збудувати кар'єру і дім.
Та не виліпиш генія з тіста
Кігті рвав, ніби загнаний звір.
І жадана мета, ніби церква,
Все манила кудись від зневір.
Сподівався в далекому місті
Збудувати кар'єру і дім.
Та не виліпиш генія з тіста
2026.07.17
11:40
богемний сплін любов і ницість
протанцювали й шо тепер
вікно відбите у зіницях
вечірні сутінки
четвер
заводитись немає смислу
писати тексти ні про що
не надихають стіл ні крісло
протанцювали й шо тепер
вікно відбите у зіницях
вечірні сутінки
четвер
заводитись немає смислу
писати тексти ні про що
не надихають стіл ні крісло
2026.07.17
07:28
Пітьма густіла і зростала тиша,
І прохолода ширилась навкруг, -
Десь у стіжку попискували миші
Та запах косовиці повнив луг.
Снопами іскор бризкало багаття,
Потріскував ледь-чутно й слізно хмиз,
А я сидів, як вартовий на чаті
І цю красу любити кращ
І прохолода ширилась навкруг, -
Десь у стіжку попискували миші
Та запах косовиці повнив луг.
Снопами іскор бризкало багаття,
Потріскував ледь-чутно й слізно хмиз,
А я сидів, як вартовий на чаті
І цю красу любити кращ
2026.07.17
06:14
Розділ ІІІ: Царський пурпур над Субурою
Коли над Нілом зійшов Сиріус, палац затих. Навіть римські вартові біля воріт пересувалися навшпиньки. У глибокій внутрішній кімнаті, де стіни були викладені холодним зеленкуватим порфіром, Клеопатра народила син
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Гундарів (1955) /
Проза
Геркулес та інші
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Геркулес та інші
Старому снилися леви…
З юнацьких років він пам’ятав ці хемінгвеївські слова. А от йому ніколи не снилися леви. Ніколи. Хоча все життя прожив по сусідству з цими гігантськими кішками. Вікна його однокімнатної квартири на останньому, п‘ятому, поверсі обшарпаної хрущовки виходили спочатку на маленьку клітку зі старим напівлисим левом, а тепер - на просторий двох‘ярусний вольєр, що скромно імітував дебрі Африки. Тут наразі мешкали молодий гривастий самець Геркулес і три його подруги - Христина, Дарина і Вілія.
Раніше вони з дружиною завжди по суботах ходили у зоопарк. Та що ж там ходити - якихось кілька кроків! А зараз, коли дружини не стало, а у нього геть відмовили ноги, всі новини, так би мовити, зі світу тварин йому приносила сусідка Настя, тоненька білявка, схожа на хлопчика, студентка-вечірниця біологічного факультету, яка підробляла у зоопарку майстром на всі руки. Приносила Настя, дякуючи Богові, не лише новини, а й продукти, чітко і вчасно оплачувала комунальні послуги, раз на тиждень прибирала квартиру, весело шарпаючи за шланг старенький пилосос. Що й казати - майстер на всі руки!
Ось і все, що у нього залишилось - леви і Настя. Настя і леви.
Щоправда, був у нього ще син... Наче вчора він спускав практично на руках - усі п’ять поверхів! - коляску. А слідом за ним із маленьким живим згортком у руках йшла ще зовсім юна дружина. Його жінка. Єдина…
Син, уже зовсім дорослий - лисуватий, огрядний, наче й не знайомий йому чоловік , - до її кончини раз на тиждень привозив на величезному чорному авто пакети з продуктами. А як дружини не стало, то з‘являвся вже вряди-годи. Якось під вечір зателефонував: пробач, батю, але мені треба терміново валити звідси. Щось трапилось? - запитав він. Трапилось-трапилось - підтвердив син, і зв‘язок одразу обірвався. Хоча він й не думав йому більше телефонувати: що тут незрозуміло - адже ніхто вже не відповість …
Йому подобалося лежати по ночах і слухати крик левів. Ні, навіть не крик - ревіння!
Спочатку лунав високий голос. Потім, майже на терцію нижче, вступав більш глибокий тембр… А насамкінець - просто бас-профундо! Це були справжні баховські фуги. Уявляєте: вікно, що розмальовано прозорими, наче сльози, зорями і водночас левове багатоголосся?.. У ці хвилини він був саме той хлопчик, який колись стукотів по клавішах старенького «Вагнера» етюди Черні й з якоюсь неймовірною насолодою занурювався у феєричну нірвану Майн-Ріда і Жуля Верна…
Але з музикою якось не склалося. Все життя довелося просидіти у маленькій клітці планового відділу однієї скромної контори, що час від часу хронічно йшла під воду, з такою ж маленькою зарплатою… Проте жуль-вернівські леви, зрештою, повернулися. Тож як тут не дякувати долі за цей подарунок?!
Прокинувся він серед ночі у повному сум‘ятті… Вперше у житті йому приснилися леви - білі граціозні тіні носилися по бездонному фіолетовому небу…
Він із трудом підвівся на ліктях і відчув, як по щоках котяться теплі струмочки. Сльози якоїсь беспричинної радості, розчулення, вдячності. І це вперше - від того дня, як його дружина пішла у засвіти…
Він навіть розсміявся якимсь чужим гортанним сміхом. Та раптом ліву частину грудей пронизало ніби розпеченою спицею. Він спробував було дотягнутися до телефона, який завжди стояв на тумбочці поруч. Але рука вже не слухалася його. А потім просто застигла у повітрі ...
Над ним літали величні білі леви - Геркулес, Христина, Дарина і Вілія.
_________________
Геркулес, Христина, Дарина і Вілія - справжні імена левів, що мешкають у Київському зоопарку.
З юнацьких років він пам’ятав ці хемінгвеївські слова. А от йому ніколи не снилися леви. Ніколи. Хоча все життя прожив по сусідству з цими гігантськими кішками. Вікна його однокімнатної квартири на останньому, п‘ятому, поверсі обшарпаної хрущовки виходили спочатку на маленьку клітку зі старим напівлисим левом, а тепер - на просторий двох‘ярусний вольєр, що скромно імітував дебрі Африки. Тут наразі мешкали молодий гривастий самець Геркулес і три його подруги - Христина, Дарина і Вілія.
Раніше вони з дружиною завжди по суботах ходили у зоопарк. Та що ж там ходити - якихось кілька кроків! А зараз, коли дружини не стало, а у нього геть відмовили ноги, всі новини, так би мовити, зі світу тварин йому приносила сусідка Настя, тоненька білявка, схожа на хлопчика, студентка-вечірниця біологічного факультету, яка підробляла у зоопарку майстром на всі руки. Приносила Настя, дякуючи Богові, не лише новини, а й продукти, чітко і вчасно оплачувала комунальні послуги, раз на тиждень прибирала квартиру, весело шарпаючи за шланг старенький пилосос. Що й казати - майстер на всі руки!
Ось і все, що у нього залишилось - леви і Настя. Настя і леви.
Щоправда, був у нього ще син... Наче вчора він спускав практично на руках - усі п’ять поверхів! - коляску. А слідом за ним із маленьким живим згортком у руках йшла ще зовсім юна дружина. Його жінка. Єдина…
Син, уже зовсім дорослий - лисуватий, огрядний, наче й не знайомий йому чоловік , - до її кончини раз на тиждень привозив на величезному чорному авто пакети з продуктами. А як дружини не стало, то з‘являвся вже вряди-годи. Якось під вечір зателефонував: пробач, батю, але мені треба терміново валити звідси. Щось трапилось? - запитав він. Трапилось-трапилось - підтвердив син, і зв‘язок одразу обірвався. Хоча він й не думав йому більше телефонувати: що тут незрозуміло - адже ніхто вже не відповість …
Йому подобалося лежати по ночах і слухати крик левів. Ні, навіть не крик - ревіння!
Спочатку лунав високий голос. Потім, майже на терцію нижче, вступав більш глибокий тембр… А насамкінець - просто бас-профундо! Це були справжні баховські фуги. Уявляєте: вікно, що розмальовано прозорими, наче сльози, зорями і водночас левове багатоголосся?.. У ці хвилини він був саме той хлопчик, який колись стукотів по клавішах старенького «Вагнера» етюди Черні й з якоюсь неймовірною насолодою занурювався у феєричну нірвану Майн-Ріда і Жуля Верна…
Але з музикою якось не склалося. Все життя довелося просидіти у маленькій клітці планового відділу однієї скромної контори, що час від часу хронічно йшла під воду, з такою ж маленькою зарплатою… Проте жуль-вернівські леви, зрештою, повернулися. Тож як тут не дякувати долі за цей подарунок?!
Прокинувся він серед ночі у повному сум‘ятті… Вперше у житті йому приснилися леви - білі граціозні тіні носилися по бездонному фіолетовому небу…
Він із трудом підвівся на ліктях і відчув, як по щоках котяться теплі струмочки. Сльози якоїсь беспричинної радості, розчулення, вдячності. І це вперше - від того дня, як його дружина пішла у засвіти…
Він навіть розсміявся якимсь чужим гортанним сміхом. Та раптом ліву частину грудей пронизало ніби розпеченою спицею. Він спробував було дотягнутися до телефона, який завжди стояв на тумбочці поруч. Але рука вже не слухалася його. А потім просто застигла у повітрі ...
Над ним літали величні білі леви - Геркулес, Христина, Дарина і Вілія.
_________________
Геркулес, Христина, Дарина і Вілія - справжні імена левів, що мешкають у Київському зоопарку.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
