
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.04
14:28
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Солом'яне з
Солом'яне з
2025.09.04
12:48
Не забарилась панна, то ж прийшла
у чудернацькій сукні вересневій.
Через плече химерна сумка-клатч.
Одежа, ніби знята з манекена.
А туфлі модні з жовтим ланцюжком,
і цокають легкі підбори вправно.
Злетілись серпокрильці табуном,
але у вирій їм ще,
у чудернацькій сукні вересневій.
Через плече химерна сумка-клатч.
Одежа, ніби знята з манекена.
А туфлі модні з жовтим ланцюжком,
і цокають легкі підбори вправно.
Злетілись серпокрильці табуном,
але у вирій їм ще,
2025.09.04
12:44
Сойка-віщунка
Пророчить журбу
(Бо осінь – як тінь неминуча)
(Бо трохи малярством
Заповнює вічність
Гончар кулястих глеків
Бородатий філософ –
Майстер Бо).
Пророчить журбу
(Бо осінь – як тінь неминуча)
(Бо трохи малярством
Заповнює вічність
Гончар кулястих глеків
Бородатий філософ –
Майстер Бо).
2025.09.04
09:45
Сьорбнула я біди чимало,
не віриться — «зурочив хтось.»
Що мало статися, те сталось,
що мало бути те збулось.
В собі копатися не буду,
шукати винних не берусь.
Невже зробили ляльку-вуду
не віриться — «зурочив хтось.»
Що мало статися, те сталось,
що мало бути те збулось.
В собі копатися не буду,
шукати винних не берусь.
Невже зробили ляльку-вуду
2025.09.04
09:19
Притулюся до твого живота вухом,
щоб розчути далекі звуки,
як божественну музику, буду слухати
грядущого серця стукіт…
2025 рік
щоб розчути далекі звуки,
як божественну музику, буду слухати
грядущого серця стукіт…
2025 рік
2025.09.04
07:46
Завжди чогось не вистачає
І перебір завжди чогось, -
То в небі птиць усяких зграї,
То в перельоті крук, чи дрозд.
Уже давно нема балансу
В художній творчості моїй,
Бо щодоби пишу романси,
А п'єсам - зась у їхній стрій.
І перебір завжди чогось, -
То в небі птиць усяких зграї,
То в перельоті крук, чи дрозд.
Уже давно нема балансу
В художній творчості моїй,
Бо щодоби пишу романси,
А п'єсам - зась у їхній стрій.
2025.09.03
21:47
Стілець вибвають з-під ніг
Та так, що ти ледве встигаєш
Ступить на небесний поріг.
Луна пронесеться над гаєм.
І як же писати, творить,
Коли навіть столу немає?
Така зачарована мить
Та так, що ти ледве встигаєш
Ступить на небесний поріг.
Луна пронесеться над гаєм.
І як же писати, творить,
Коли навіть столу немає?
Така зачарована мить
2025.09.03
20:07
Нестерпно, Всевишній, нудьгую
за радістю дихати щастям,
за тим, кого згадую всує
на сповіді перед причастям.
За світло розкішними днями,
що небо стелили під п'яти,
спливали у даль журавлями
за радістю дихати щастям,
за тим, кого згадую всує
на сповіді перед причастям.
За світло розкішними днями,
що небо стелили під п'яти,
спливали у даль журавлями
2025.09.03
18:08
Мені здається часом, що солдати,
Які з кривавих не прийшли полів,
В блакитне небо вознеслись крилато,
Перетворились в білих журавлів.
Вони і дотепер з часів далеких
Летять і озиваються до нас.
Чи не тому, ми, дивлячись на небо,
Які з кривавих не прийшли полів,
В блакитне небо вознеслись крилато,
Перетворились в білих журавлів.
Вони і дотепер з часів далеких
Летять і озиваються до нас.
Чи не тому, ми, дивлячись на небо,
2025.09.03
16:19
атож-бо день руйнує ніч
ночі ділять день
чи ховайся чи біжи
проривайся на інший бік
проривайся на інший бік
проривайся на інший бік ей
ночі ділять день
чи ховайся чи біжи
проривайся на інший бік
проривайся на інший бік
проривайся на інший бік ей
2025.09.03
09:57
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 9 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Пензликом
Пензликом
2025.09.03
05:20
Усамітнення вечірні
Зазвичай приносять зиск, –
Серце б’ється рівномірно
І стає стабільним тиск.
Вже без помочі цигарки,
Віршам змісту надаю, –
Букви сіються на аркуш,
Наче зерна у ріллю.
Зазвичай приносять зиск, –
Серце б’ється рівномірно
І стає стабільним тиск.
Вже без помочі цигарки,
Віршам змісту надаю, –
Букви сіються на аркуш,
Наче зерна у ріллю.
2025.09.02
22:08
Танцюють порожні віки.
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
2025.09.02
21:52
Віщувала заграва вітер
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Юрій Гундарєв (1955) /
Проза
Геркулес та інші
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Геркулес та інші
Старому снилися леви…
З юнацьких років він пам’ятав ці хемінгвеївські слова. А от йому ніколи не снилися леви. Ніколи. Хоча все життя прожив по сусідству з цими гігантськими кішками. Вікна його однокімнатної квартири на останньому, п‘ятому, поверсі обшарпаної хрущовки виходили спочатку на маленьку клітку зі старим напівлисим левом, а тепер - на просторий двох‘ярусний вольєр, що скромно імітував дебрі Африки. Тут наразі мешкали молодий гривастий самець Геркулес і три його подруги - Христина, Дарина і Вілія.
Раніше вони з дружиною завжди по суботах ходили у зоопарк. Та що ж там ходити - якихось кілька кроків! А зараз, коли дружини не стало, а у нього геть відмовили ноги, всі новини, так би мовити, зі світу тварин йому приносила сусідка Настя, тоненька білявка, схожа на хлопчика, студентка-вечірниця біологічного факультету, яка підробляла у зоопарку майстром на всі руки. Приносила Настя, дякуючи Богові, не лише новини, а й продукти, чітко і вчасно оплачувала комунальні послуги, раз на тиждень прибирала квартиру, весело шарпаючи за шланг старенький пилосос. Що й казати - майстер на всі руки!
Ось і все, що у нього залишилось - леви і Настя. Настя і леви.
Щоправда, був у нього ще син... Наче вчора він спускав практично на руках - усі п’ять поверхів! - коляску. А слідом за ним із маленьким живим згортком у руках йшла ще зовсім юна дружина. Його жінка. Єдина…
Син, уже зовсім дорослий - лисуватий, огрядний, наче й не знайомий йому чоловік , - до її кончини раз на тиждень привозив на величезному чорному авто пакети з продуктами. А як дружини не стало, то з‘являвся вже вряди-годи. Якось під вечір зателефонував: пробач, батю, але мені треба терміново валити звідси. Щось трапилось? - запитав він. Трапилось-трапилось - підтвердив син, і зв‘язок одразу обірвався. Хоча він й не думав йому більше телефонувати: що тут незрозуміло - адже ніхто вже не відповість …
Йому подобалося лежати по ночах і слухати крик левів. Ні, навіть не крик - ревіння!
Спочатку лунав високий голос. Потім, майже на терцію нижче, вступав більш глибокий тембр… А насамкінець - просто бас-профундо! Це були справжні баховські фуги. Уявляєте: вікно, що розмальовано прозорими, наче сльози, зорями і водночас левове багатоголосся?.. У ці хвилини він був саме той хлопчик, який колись стукотів по клавішах старенького «Вагнера» етюди Черні й з якоюсь неймовірною насолодою занурювався у феєричну нірвану Майн-Ріда і Жуля Верна…
Але з музикою якось не склалося. Все життя довелося просидіти у маленькій клітці планового відділу однієї скромної контори, що час від часу хронічно йшла під воду, з такою ж маленькою зарплатою… Проте жуль-вернівські леви, зрештою, повернулися. Тож як тут не дякувати долі за цей подарунок?!
Прокинувся він серед ночі у повному сум‘ятті… Вперше у житті йому приснилися леви - білі граціозні тіні носилися по бездонному фіолетовому небу…
Він із трудом підвівся на ліктях і відчув, як по щоках котяться теплі струмочки. Сльози якоїсь беспричинної радості, розчулення, вдячності. І це вперше - від того дня, як його дружина пішла у засвіти…
Він навіть розсміявся якимсь чужим гортанним сміхом. Та раптом ліву частину грудей пронизало ніби розпеченою спицею. Він спробував було дотягнутися до телефона, який завжди стояв на тумбочці поруч. Але рука вже не слухалася його. А потім просто застигла у повітрі ...
Над ним літали величні білі леви - Геркулес, Христина, Дарина і Вілія.
_________________
Геркулес, Христина, Дарина і Вілія - справжні імена левів, що мешкають у Київському зоопарку.
З юнацьких років він пам’ятав ці хемінгвеївські слова. А от йому ніколи не снилися леви. Ніколи. Хоча все життя прожив по сусідству з цими гігантськими кішками. Вікна його однокімнатної квартири на останньому, п‘ятому, поверсі обшарпаної хрущовки виходили спочатку на маленьку клітку зі старим напівлисим левом, а тепер - на просторий двох‘ярусний вольєр, що скромно імітував дебрі Африки. Тут наразі мешкали молодий гривастий самець Геркулес і три його подруги - Христина, Дарина і Вілія.
Раніше вони з дружиною завжди по суботах ходили у зоопарк. Та що ж там ходити - якихось кілька кроків! А зараз, коли дружини не стало, а у нього геть відмовили ноги, всі новини, так би мовити, зі світу тварин йому приносила сусідка Настя, тоненька білявка, схожа на хлопчика, студентка-вечірниця біологічного факультету, яка підробляла у зоопарку майстром на всі руки. Приносила Настя, дякуючи Богові, не лише новини, а й продукти, чітко і вчасно оплачувала комунальні послуги, раз на тиждень прибирала квартиру, весело шарпаючи за шланг старенький пилосос. Що й казати - майстер на всі руки!
Ось і все, що у нього залишилось - леви і Настя. Настя і леви.
Щоправда, був у нього ще син... Наче вчора він спускав практично на руках - усі п’ять поверхів! - коляску. А слідом за ним із маленьким живим згортком у руках йшла ще зовсім юна дружина. Його жінка. Єдина…
Син, уже зовсім дорослий - лисуватий, огрядний, наче й не знайомий йому чоловік , - до її кончини раз на тиждень привозив на величезному чорному авто пакети з продуктами. А як дружини не стало, то з‘являвся вже вряди-годи. Якось під вечір зателефонував: пробач, батю, але мені треба терміново валити звідси. Щось трапилось? - запитав він. Трапилось-трапилось - підтвердив син, і зв‘язок одразу обірвався. Хоча він й не думав йому більше телефонувати: що тут незрозуміло - адже ніхто вже не відповість …
Йому подобалося лежати по ночах і слухати крик левів. Ні, навіть не крик - ревіння!
Спочатку лунав високий голос. Потім, майже на терцію нижче, вступав більш глибокий тембр… А насамкінець - просто бас-профундо! Це були справжні баховські фуги. Уявляєте: вікно, що розмальовано прозорими, наче сльози, зорями і водночас левове багатоголосся?.. У ці хвилини він був саме той хлопчик, який колись стукотів по клавішах старенького «Вагнера» етюди Черні й з якоюсь неймовірною насолодою занурювався у феєричну нірвану Майн-Ріда і Жуля Верна…
Але з музикою якось не склалося. Все життя довелося просидіти у маленькій клітці планового відділу однієї скромної контори, що час від часу хронічно йшла під воду, з такою ж маленькою зарплатою… Проте жуль-вернівські леви, зрештою, повернулися. Тож як тут не дякувати долі за цей подарунок?!
Прокинувся він серед ночі у повному сум‘ятті… Вперше у житті йому приснилися леви - білі граціозні тіні носилися по бездонному фіолетовому небу…
Він із трудом підвівся на ліктях і відчув, як по щоках котяться теплі струмочки. Сльози якоїсь беспричинної радості, розчулення, вдячності. І це вперше - від того дня, як його дружина пішла у засвіти…
Він навіть розсміявся якимсь чужим гортанним сміхом. Та раптом ліву частину грудей пронизало ніби розпеченою спицею. Він спробував було дотягнутися до телефона, який завжди стояв на тумбочці поруч. Але рука вже не слухалася його. А потім просто застигла у повітрі ...
Над ним літали величні білі леви - Геркулес, Христина, Дарина і Вілія.
_________________
Геркулес, Христина, Дарина і Вілія - справжні імена левів, що мешкають у Київському зоопарку.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію