Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.17
23:52
атож до чого ми прийшли
чого сягнули ми
в пасивному замилуванні
чи що рятує восени
від безпробудної війни
крізь плин
і неможливості
і нереальності так само
чого сягнули ми
в пасивному замилуванні
чи що рятує восени
від безпробудної війни
крізь плин
і неможливості
і нереальності так само
2026.09.17
21:49
Ти моя спрага -
Весь час пульсує, тріпоче стиха…
Ти моя втіха,
Щоб щемна спрага не всохла з лиха…
Як прохолодний
Ковток живильний
До насолоди
І божевілля...
Весь час пульсує, тріпоче стиха…
Ти моя втіха,
Щоб щемна спрага не всохла з лиха…
Як прохолодний
Ковток живильний
До насолоди
І божевілля...
2026.09.17
19:28
Ти йдеш в осінню світлу казку ранку,
Складаєш сонця пазли залюбки.
А красень – день під руку, як панянку,
Веде у танець неба нешвидкий.
Танцюють клени вальс тепла останній.
Каламчить дзвоник пташки десь вгорі.
Ця осінь – чарівна, привітна пані.
Складаєш сонця пазли залюбки.
А красень – день під руку, як панянку,
Веде у танець неба нешвидкий.
Танцюють клени вальс тепла останній.
Каламчить дзвоник пташки десь вгорі.
Ця осінь – чарівна, привітна пані.
2026.09.17
19:19
Скільки було тих «героїв» всілякого штибу,
Що вважалися від чогось українці, ніби.
То Хрущова українцем москалі вважали,
Через нього Україні Крим «їхній» віддали.
Брєжнєв також «українець», бо там народився.
Хоча б хтось у його паспорт просто подивив
Що вважалися від чогось українці, ніби.
То Хрущова українцем москалі вважали,
Через нього Україні Крим «їхній» віддали.
Брєжнєв також «українець», бо там народився.
Хоча б хтось у його паспорт просто подивив
2026.09.17
16:48
Цей светрик червоний я бачу у снах,
В душі потайних переливах –
Так, ніби щасливих подій альманах,
Гортаю у смутку тужливім.
Хоч пам’ятний образ – звичайне вбрання,
Чому він запав отак в душу,
Що погляд уявно на ньому щодня?..
В душі потайних переливах –
Так, ніби щасливих подій альманах,
Гортаю у смутку тужливім.
Хоч пам’ятний образ – звичайне вбрання,
Чому він запав отак в душу,
Що погляд уявно на ньому щодня?..
2026.09.17
15:22
Згадай мене у білосніжнім січні,
Послухай, як мовчить холодний рай.
Благаю, збережи старий наплічник,
В якому залишається навічно
Моїх надій незібраний врожай...
Поезію у світі прозаїчнім
Згадай...
Послухай, як мовчить холодний рай.
Благаю, збережи старий наплічник,
В якому залишається навічно
Моїх надій незібраний врожай...
Поезію у світі прозаїчнім
Згадай...
2026.09.17
12:57
Жінка завжди дивиться на обрій,
Виглядає лицаря із тьми,
Та чомусь героїв завжди обмаль
У оскалі лютої зими.
Жінка завжди дивиться за обрій,
У майбутнє, ніби дивний сад.
У розрусі і безумстві оргій
Виглядає лицаря із тьми,
Та чомусь героїв завжди обмаль
У оскалі лютої зими.
Жінка завжди дивиться за обрій,
У майбутнє, ніби дивний сад.
У розрусі і безумстві оргій
2026.09.17
11:16
У 2026 р. світ побачили нові пісні на вірші Сергія Губерначука на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured). URockBallads на своєму YouTube каналі представляє рок-версії поетів-класиків (Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка),
2026.09.17
10:39
Я жодної ілюзії у світу не просив,
Бо ілюзії — це срібні драхми,
Які Прометей збирав у шкіряну торбу
І дарував жителям острова мрій,
Де поклонялися клишоногому Поліфему,
Що знав вогонь і стеріг овець.
Я жодної ілюзії не цінував,
Бо ілюзії — це срібні драхми,
Які Прометей збирав у шкіряну торбу
І дарував жителям острова мрій,
Де поклонялися клишоногому Поліфему,
Що знав вогонь і стеріг овець.
Я жодної ілюзії не цінував,
2026.09.17
08:51
хто бачив світ, примружуючи очі,
той не забуде, як згасає день,
коли його пополудні лоскоче
сліпа нудьга, співаючи пісень.
давно все передбачено за нас
в минулому... тепер... і повсякчас.
той не забуде, як згасає день,
коли його пополудні лоскоче
сліпа нудьга, співаючи пісень.
давно все передбачено за нас
в минулому... тепер... і повсякчас.
2026.09.17
06:19
Втекти б звідсіль від обстрілів щоденних,
Втекти б скоріш і не іти назад
У ці місця здавен благословенні
Громами безкінечних канонад.
Податися б кудись і пережити
Біду поодаль в тиші та теплі,
А не страхатися несамовито
Тут стогонів стражденної зем
Втекти б скоріш і не іти назад
У ці місця здавен благословенні
Громами безкінечних канонад.
Податися б кудись і пережити
Біду поодаль в тиші та теплі,
А не страхатися несамовито
Тут стогонів стражденної зем
2026.09.16
23:43
заманулося приблуді
прогулятися між люди
чи змінилося щось раптом
інший тренд аспект
чи фактор
хто просунувся на моді
хто зашився на городі
хто просвітлення зазнавши
прогулятися між люди
чи змінилося щось раптом
інший тренд аспект
чи фактор
хто просунувся на моді
хто зашився на городі
хто просвітлення зазнавши
2026.09.16
21:49
Спека безглузда розпечене місто тримає в лещатах.
Дихати нічим і нікуди бігти — нудьга неминуча.
Втрата свободи, надії й дороги до відступу втрата
Сенсів нових набуває й висвітлює правду разючу.
Час витікає крізь пальці, для вічності лиш нескінченни
Дихати нічим і нікуди бігти — нудьга неминуча.
Втрата свободи, надії й дороги до відступу втрата
Сенсів нових набуває й висвітлює правду разючу.
Час витікає крізь пальці, для вічності лиш нескінченни
2026.09.16
18:50
А вересень, мов злодій,
зайшов у літній ліс.
У пазусі
рапсодій
журних сюди приніс.
Міняти колір кронам
намірився тихцем.
Не стрівши заборони,
зайшов у літній ліс.
У пазусі
рапсодій
журних сюди приніс.
Міняти колір кронам
намірився тихцем.
Не стрівши заборони,
2026.09.16
17:31
Дубова карета та пара волів —
Куди ми втечем з осередку ланів?
Кому сповідаємось в ніч серед зір,
Як сонце сховає себе межи гір?
Вози при дорозі, краватки коней,
Чи стрінеться нам на шляху Апулей*
В часи полохливі непевних мірил,
Куди ми втечем з осередку ланів?
Кому сповідаємось в ніч серед зір,
Як сонце сховає себе межи гір?
Вози при дорозі, краватки коней,
Чи стрінеться нам на шляху Апулей*
В часи полохливі непевних мірил,
2026.09.16
16:34
І
Закони – альфа і омеґа
конституційності, однак
вони виконуються як
дитячі іграшки у лєґо
у клоунаді про барdак.
Та не сміємося наразі,
бо наші буки та ази:
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Закони – альфа і омеґа
конституційності, однак
вони виконуються як
дитячі іграшки у лєґо
у клоунаді про барdак.
Та не сміємося наразі,
бо наші буки та ази:
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Вірші
Політика
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Політика
Анатолій Матвійчук
ПОЛІТИКА
Я знову бачу -
Татові, ясні,
глибокі очі,
Сповнені печалі.
Чомусь він часто говорив мені:
«Тримайся від політики подалі!
Політика - то річ така страшна,
Там зроду не було й не буде Бога,
Не зчуєшся, як проковтне вона -
І не залишить по тобі нічого».
Я свого батька віддано любив,
І з ним чомусь не сперечався зроду.
Був тато сином «ворога народу»
І знав в обличчя справжніх ворогів.
Тих, хто тримав завжди за вітром ніс,
І хто цноту ненавидів в людині,
Хто, попри все, уперто вгору ліз
По тій, карʼєрній збоченій драбині.
Там, на вершечку, на самій горі,
Диявольські поначіплявши знаки,
Сиділи ненаситні упирі,
Перевертні й криваві вурдалаки.
Такі усі герої і орли!
Непереможні, незворушні лиця.
Їм кров людська була, немов водиця,
О, як ту кров людську вони пили…
Мій батьку рідний, ти з височини
Напевно бачиш нині Україну,
І ніби знову просиш:
«Годі, сину, то все оті політики. Вони!»
І я мовчу, спинившись на краю.
В політику - я ні ногою, Тату…
Та лізе знов оця порода клята,
На долю зазіхаючи мою.
(антитеза Олександра Сушка на вірш Анатолія Матвійчука " Політика")
Я знову бачу -
Мамині, ясні,
Розумні очі.
Погляд гострий, гнівний...
Вона казала з відчаєм мені:
«В політику іди й борися, сину".
Політика - то річ не для слабких,
Там зроду не було й не буде снулих.
А поза нею - кволі кріпаки,
Тож обирай: ти вільний, а чи нулик?"
Тож мудру неню віддано любив,
Не сперечався з нею ані зроду.
Її сім'ю поклали у гроби
Позапартійні, вороги народу.
Ті, хто тримав завжди за вітром ніс,
І лив з трибуни чи зі сцени "воду".
А хтось...писав! Ще й владу "лизь" та "лизь",
Співав усмак, на кухні, про...свободу.
Політика, насправді, - це тюрма,
Це - вироки і дружній в спину гавкіт.
Приємного нічого в ній нема,
За неї не поставлять в "неті" лайки.
Такі усі герої і орли!
А як в тюрму сідати - бліднуть лиця.
Бо кров своя - це не проста водиця,
Нехай за правду відсидить Пилип.
О, рідна нене! Ви з височини
Криву та хитру зрієте Вкраїну,
І кажете: "Мовчи. Змирися, сину.
Надійде час - прозріють і вони!»
І я мовчу. Хоч сили на краю.
Вже ліпше би співав, строчив віршата.
Політика - я знаю - не для "вати",
Яка живе на волі. У раю.
ПОЛІТИКА
Я знову бачу -
Татові, ясні,
глибокі очі,
Сповнені печалі.
Чомусь він часто говорив мені:
«Тримайся від політики подалі!
Політика - то річ така страшна,
Там зроду не було й не буде Бога,
Не зчуєшся, як проковтне вона -
І не залишить по тобі нічого».
Я свого батька віддано любив,
І з ним чомусь не сперечався зроду.
Був тато сином «ворога народу»
І знав в обличчя справжніх ворогів.
Тих, хто тримав завжди за вітром ніс,
І хто цноту ненавидів в людині,
Хто, попри все, уперто вгору ліз
По тій, карʼєрній збоченій драбині.
Там, на вершечку, на самій горі,
Диявольські поначіплявши знаки,
Сиділи ненаситні упирі,
Перевертні й криваві вурдалаки.
Такі усі герої і орли!
Непереможні, незворушні лиця.
Їм кров людська була, немов водиця,
О, як ту кров людську вони пили…
Мій батьку рідний, ти з височини
Напевно бачиш нині Україну,
І ніби знову просиш:
«Годі, сину, то все оті політики. Вони!»
І я мовчу, спинившись на краю.
В політику - я ні ногою, Тату…
Та лізе знов оця порода клята,
На долю зазіхаючи мою.
(антитеза Олександра Сушка на вірш Анатолія Матвійчука " Політика")
Я знову бачу -
Мамині, ясні,
Розумні очі.
Погляд гострий, гнівний...
Вона казала з відчаєм мені:
«В політику іди й борися, сину".
Політика - то річ не для слабких,
Там зроду не було й не буде снулих.
А поза нею - кволі кріпаки,
Тож обирай: ти вільний, а чи нулик?"
Тож мудру неню віддано любив,
Не сперечався з нею ані зроду.
Її сім'ю поклали у гроби
Позапартійні, вороги народу.
Ті, хто тримав завжди за вітром ніс,
І лив з трибуни чи зі сцени "воду".
А хтось...писав! Ще й владу "лизь" та "лизь",
Співав усмак, на кухні, про...свободу.
Політика, насправді, - це тюрма,
Це - вироки і дружній в спину гавкіт.
Приємного нічого в ній нема,
За неї не поставлять в "неті" лайки.
Такі усі герої і орли!
А як в тюрму сідати - бліднуть лиця.
Бо кров своя - це не проста водиця,
Нехай за правду відсидить Пилип.
О, рідна нене! Ви з височини
Криву та хитру зрієте Вкраїну,
І кажете: "Мовчи. Змирися, сину.
Надійде час - прозріють і вони!»
І я мовчу. Хоч сили на краю.
Вже ліпше би співав, строчив віршата.
Політика - я знаю - не для "вати",
Яка живе на волі. У раю.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
